Рішення № 94259665, 18.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року Справа № 160/15059/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-15279-53/64-У від 14.05.2019 року щодо ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 );

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 840,80 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що з 2015 року позивач підприємницьку діяльність не здійснює та не отримує доходу від такої діяльності. Окрім цього позивачем зазначено, що в оскаржуваній податковій вимозі відсутнє посилання на акт документальної перевірки, та дана податкова вимога була винесена пізніше аніж виник податковий борг у позивача, а саме податковий борг виник у лютому 2018 року, а вимога сформована 14.05.2019 року. У зв`язку з чим, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

18.11.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

09.12.2020 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву. В обгрунтування відзиву відповідач зазначив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 року була сформована у відповідно ч.4 ст.25 Закону України 2464 та Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №449 від 04.05.2018 року. Окремо відповідач зауважив, що позивачем у позовній заяві не наведено підстав для звільнення від сплати сум нарахованого внеску. Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, відповідач зауважив, що розмір витрат на правничу допомогу, заявлений позивачем є не обґрунтованим та не співмірним складності справи. У зв`язку з чим відповідач просить суд в задоволенні позовної заяви відмовити.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З 03.09.2010 року по 05.05.2020 року ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа підприємець, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

14.05.2019 року Головним управління ДПС у Дніпропетровській області винесено податкову вимогу №Ф-15279-53/64 У на загальну суму 21 030,90 грн. по сплаті заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 6 Конституції України встановлено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. (ч.1 ст.68 Конституції України).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI встановлено, що до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Приписами п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску

З огляду на вищенаведені положення, платники податків, зокрема фізичні особи-підприємці, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проте Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” в редакції до 01.01.2017 року встановлював право, а не обов`язок платників податків сплачувати єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове соціальне страхування.

Відповідно до п.60.4 ст.60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Суд звертає увагу, що, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області 14.05.2019 року сформувало податкову вимогу №Ф-15279-53/64 У, відповідно до якої, станом на 11.10.2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування складала 21 030,90 грн.

Проте, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 “Про утворення територіальних органів Державної податкової служби” Головне управління ДФС у Дніпропетровській області реорганізовано та приєднано до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856) утворено 15.09.2014 року, про що зроблений відповідний запис – 12241020000070149, в свою чергу, з 02.08.2019 року Головне управління ДФС у Дніпропетровській області перебуває в стані припинення, про що зроблений відповідний запис 12241270012070149.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) утворено 01.08.2019 року, про що зроблений відповідний запис – 12241020000091388.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що Головне управління ДПС у Дніпропетровській області винесло податкову вимогу раніше, ніж Головне управління ДПС у Дніпропетровській області було утворено та зареєстровано як юридичну особу, у встановленому законом порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-15279-53/64-У від 14.05.2019 року, винесена Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області, є протиправною, а отже суд дійшов висновку про її скасування.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. ч. 1 та 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, перевіривши докази надані позивачем, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на вищевикладене, судовий збір у розмірі 840,80 грн., сплачений позивачем відповідно до квитанції №0.0.1816710583.1 від 27.08.2020 року, підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1-7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як встановлено судом, між позивачем та адвокатом – Фещенком Миколою Леонідовичем укладено 08.05.2020 року договір про надання правової допомоги №1/42.

Додатковою угодою №1 від 08.10.2020 року до договору про надання правової допомоги №1/42 визначено вартість юридичних послуг адвоката – Фещенко Миколи Леонідовича, а саме: консультація, збирання доказів-надання адвокатського запиту до ДВС щодо виконавчого документу, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви щодо скасування боргу за вимогою ГУ ДПС у Дніпропетровській області – 1500,00 грн. (1,5 години); написання та оформлення позовної заяви у Дніпропетровський окружний адміністративний суд, подання до суду – 2500,00 грн (2,5 години); підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача, подання до суду – 1000,00 грн. (1 година).

Факт сплати позивачем суми за даними послугами підтверджується квитанцією №0.0.1816722090.1 від 27.08.2020 року.

На підтвердження наявності відкритого рахунку адвоката - Фещенко Миколи Леонідовича, в матеріалах справи наявна довідка про відкриття рахунку № НОМЕР_2 від 08.08.2020 року.

Верховний Суд в постанові від 07.05.2020 року по справі 820/4281/17 та постанові від 27.06.2018 року по справі № 826/1216/16 зробив висновок, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Також Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Суд звертає увагу, що в даній адміністративній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Окрім цього, суд зауважує, що дана адміністративна справа в розумінні статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України є справою незначної складності.

Окрім цього, суд зауважує, що представником позивача в даній адміністративній справі не подавалась відповідь на відзив.

Отже, враховуючи ненадання послуг щодо подання відповіді на відзив в даній адміністративній справі, враховуючи той факт, що сума податкового боргу (недоїмки), передбачена оскаржуваною вимогою складає 21 030,90 грн. суд не вбачає співмірності в заявленій адвокатом сумі витрат на правничу допомогу, з огляду на що, заявлену суму правничої допомоги необхідно зменшити з 5000,00 грн. до 2100,00 грн.

З огляду на вищевикладене, враховуючи співмірність розміру витрат на правничу допомогу зі складністю даної адміністративної справи та виконаних адвокатом робіт та обсягом наданих послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу з 5000,00 грн. до 2100,00 грн., виходячи з розрахунку, який співмірний податковому боргу (недоїмці), передбачуваному оскаржуваною вимогою.

Керуючись статтями 9, 73-77, 134, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги – задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-15279-53/64-У від 14.05.2019 року щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 100,00 грн. (дві тисячі сто гривень).

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський