Рішення № 94259663, 12.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року Справа № 160/14375/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

03.11.2020 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 24.09.2020 року №1233-УБД «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи на 24.11.2020 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 23).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 05.09.2019 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:02:000:0398. Проте, за результатом розгляду клопотання, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області листом від 02.10.2019 року №П-12298/0-6117/0/95-19, відмовило у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою з тих підстав, що по бажаним земельним ділянкам розпорядженням Кегичівської районної державної адміністрації №439 від 25.12.2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність третім особам. Вважаючи таку відмову протиправною, він звернувся до суду, рішенням якого відмову визнано протиправною та зобов`язано відповідача повторно розглянути клопотання від 05.09.2019 року про надання дозволу. Так, на виконання рішення суду відповідач повторно розглянув клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та видав наказ від 24.09.2020 року №1233-УБД «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» у зв`язку з тим, що дозвіл на розроблення проекту надано третім особам. Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним, оскільки ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України не передбачає такої підстави для відмови як надання дозволу на розроблення проекту третім особам.

Відповідач правом надання письмового відзиву не скористався.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини не явки суд не повідомив.

Згідно із ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням заяви представника позивача про розгляд справи у письмовому провадженні, відсутності представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, наявності достатніх доказів у матеріалах справи для вирішення спору по суті заявлених вимог, суд ухвалив здійснити розгляд справи у письмовому провадженні.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 05.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:02:000:0398.

За результатами розгляду клопотання Головне управління Держгеокадастру у Харківській області листом від 02.10.2019 року №П-12298/0-6117/0/95-19 «Про розгляд заяви», відмовило у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою з тих підстав, що по бажаним земельним ділянкам розпорядженням Кегичівської районної державної адміністрації №439 від 25.12.2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність третім особам.

Вважаючи таку відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2020 року позовні вимоги задоволено частково, зокрема:

- визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформлену листом від 02.10.2019 року №П-12298/0-6117/0/95-19 «Про розгляд заяви», у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 05 вересня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Лозовської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:02:000:0398.

Судом встановлено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2020 року по справі №160/13454/19, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області 24.09.2020 року прийнято наказ №1233-УБД «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою».

Підставою для прийняття наказу стало те, що за інформацією Відділу у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, розпорядженням голови Кегичівської районної державної адміністрації від 25.12.2008 року №349 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства» зазначена земельна ділянка передана у власність іншим громадянам.

Вважаючи такий наказ протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктом 1 статті 22 ЗК України, встановлено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

При цьому, п. «а» ч.3 ст.22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).

Відповідно до положень п. «в» ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 ЗК України.

Так, частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України).

Отже, законом визначено лише два види рішень, які можуть бути прийняті суб`єктом владних повноважень у разі подання клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а саме: надання відповідного дозволу або відмова у наданні такого дозволу з підстав, встановлених законом.

Суд зауважує, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме, відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам, зазначеним у Земельному кодексі Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України, є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, положення ч.3 ст.24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони в наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.

Отже, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не свідчить про позитивне рішення про надання її у користування.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 30 травня 2018 року у справі №826/5737/16, висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17, від 19 вересня 2019 року у справі №398/1456/16-а (2а/398/114/16).

Таким чином, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на раду обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Відповідач може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 03 квітня 2019 року у справі 509/4722/16-а та від 29 серпня 2019 року у справі №540/2441/18.

Під час розгляду справи судом встановлено, що єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, зазначеною у наказі від 24.09.2020 року №123-УБД, слугував той факт, що згідно інформації Відділу у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області зазначена земельна ділянка розпорядженням голови Кегичівської районної державної адміністрації від 25.12.2008 року №349 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства» передана у власність іншим громадянам.

Разом з тим, жодних доказів щодо передачі спірної земельної ділянки у власність третім особам, відповідачем суду не надано.

Відтак, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області не надано суду жодних доказів на підтвердження обставин, які покладено в основу оскаржуваного наказу та в обґрунтування того, що земельна ділянка, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03, яку бажає отримати у власність ОСОБА_1 , перебуває у постійному користуванні чи власності третьої особи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 24.09.2020 року №1233-УБД «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», прийнятий з порушенням норм Земельного кодексу України, та не може вважатися обґрунтованим та законним, оскільки належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні органу відповідачем не наведено.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.

За Рекомендацією №R (80) 2 комітету державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

З огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС - України) щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.2 ст.2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Суд зазначає, що у даній справі повноваження стосовно надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано ч.6 ст.118 Земельного кодексу України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, суд дійщов висновку про відсутність підстав вважати, що зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів, є втручанням у дискреційні повноваження органу виконавчої влади.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 02.07.2020 року у справі №825/2228/18.

Також, суд вважає за потрібне зазначити, що позивачу вже було двічі відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки з формальних підстав, а зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання згідно рішення суду, не призвело до відновлення його порушених прав.

У зв`язку із чим, беручи до уваги повторюваний характер відмови, суд дійшов висновку про необхідність врахування положень статті 13 Конвенції, правових висновків Верховного Суду та вважати в даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача, саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача щодо протиправності наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, а тому дані позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи.

Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, буд. 21, код ЄДРПОУ 39792822) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 24.09.2020 року №1233-УБД «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою».

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець