Рішення № 94259648, 08.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 року Справа № 160/10267/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боженко Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

27 серпня 2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла подана та підписана через систему "Електронний суд" в інтересах ОСОБА_1 його представником - ОСОБА_2 позовна заява до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій №4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 76/03-8/18 від 22.06.2020 р. про відмову у поновленні виплати пенсії громадянину України ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відділ з питань призначення та перерахунків пенсій №4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати пенсії громадянину України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з моменту припинення, а саме починаючи з 26.01.2016 р., а також здійснювати нарахування та виплату пенсії на визначений цією особою банківський рахунок, у розмірі передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/10267/20 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 р. по справі №160/10267/20 суд залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху та запропонував позивачу усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду:

1) позовної заяви, оформленої у відповідності до вимог, передбачених статтею 160 Кодексу адміністративного судочинства України із зазначенням у новій редакції позовної заяви уточненого змісту позовних вимог у відповідності до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України та відомостей згідно п. 8 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

2) примірників позовної заяви у новій редакції у відповідності до кількості учасників справи;

3) доказів на підтвердження повноважень особи, яка підписала позовну заяву від імені позивача (договору про надання правової допомоги, оригінал апостилю тощо).

14 вересня 2020 р. на виконання ухвали суду представник позивача виправив відповідні недоліки позовної заяви та надав до суду для огляду оригінал нотаріальної довіреності з апостилем, виписаної на ім`я ОСОБА_2 , який останній просить суд повернути йому на вказану ним у заяві адресу, а також надав до суду уточнену позовну заява, в якій позовні вимоги ОСОБА_1 викладено у наступній редакції:

"Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Песнійного фонду України в Дніпропетровській області стосовно не поновлення виплати пенсії громадянину України ОСОБА_1 .

Зобов`язати відділ з питань призначення та перерахунків пенсій №4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати пенсії громадянину України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з моменту припинення, а саме: починаючи з 26.01.2016 р., а також здійснювати нарахування та виплату пенсії на визначений цією особою банківський рахунок, у розмірі передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками відповідно до ст.ст. 27, 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з врахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що, позивачу Рішенням Відділу з перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у поновленні пенсії № 1463 від 24.10.2019 відмовлено ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії, у зв`язку з тим, що позивач не перебуває на обліку в Головному управління ПФУ в Дніпропетровській області, як одержувач пенсії, його пенсійна справа відсутня. Крім того, зазначено, що за наданими ОСОБА_1 документами не підтверджено його місце проживання (реєстрації) на території України, а також через відсутність трудової книжки немає можливості визначити стаж. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2020 року №160/12141/19 було визнано протиправним рішення Відділу з перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 1463 від 24.10.2019 року про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витребувати з Малиновського району м. Одеси архівну пенсійну справу ОСОБА_1 , з урахуванням якої повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за віком від 10.07.2019 року. Проте, після витребування архівної справи, відповідач направив позивачу рішення №76/03-8/18 від 22.06.2020 року про відмову у поновленні пенсії, обґрунтовуючи це тим, що до заяви додана копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ім`я « ОСОБА_3 » (без зазначення по батькові), що не відповідає прізвищу, імені, по батькові документам, які знаходяться в архівній справі, яка була витребувана.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/10267/20. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі та витребувано у відповідача додаткові докази по справі.

13 жовтня 2020 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову, оскільки не погоджується з позовними вимогами, та вважає їх необґрунтованими. Зауважив, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2020 року №160/12141/19 було визнано протиправним рішення Відділу з перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 1463 від 24.10.2019 року про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витребувати з Малиновського району м. Одеси архівну пенсійну справу ОСОБА_1 , з урахуванням якої повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за віком від 10.07.2019 року. Проте, після витребування архівної справи, позивачу рішенням №76/03-8/18 від 22.06.2020 року було відмовлено в поновленні пенсії, у зв`язку з тим, що до заяви додана копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ім`я « ОСОБА_3 » (без зазначення по батькові), що не відповідає прізвищу, імені, по батькові документам, які знаходяться в архівній справі, яка була витребувана.

16 жовтня 2020 року від відповідача надійшли витребувані судом документи.

20 жовтня 2020 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано правову позицію, аналогічну викладеній у позовній заяві.

Крім того, 20 жовтня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 про витребування доказів, а саме: витребувати у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області пенсійну справу ОСОБА_1 , отриману з Малинівського району м.Одеси, а також електронну пенсійну справу ОСОБА_1 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів по справі № 160/10267/20 було відмовлено.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 05.07.2004 року по 26.01.2016 року отримував пенсію за віком у Малиновському районі м. Одеси.

У січні 2016 року позивач виїхав на постійне місце проживання до держави Ізраїль. З цього часу позивачу припинено виплату пенсії.

10 липня 2019 року позивач через свого представника звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії за віком, надавши копії довіреності та паспорта/посвідки.

Рішенням Відділу з перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у поновленні пенсії № 1463 від 24.10.2019 відмовлено ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії, у зв`язку з тим, що позивач не перебуває на обліку в Головному управління ПФУ в Дніпропетровській області, як одержувач пенсії, його пенсійна справа відсутня. Крім того, зазначено, що за наданими ОСОБА_1 документами не підтверджено його місце проживання (реєстрації) на території України, а також через відсутність трудової книжки немає можливості визначити стаж.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2020 року №160/12141/19 було визнано протиправним рішення Відділу з перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 1463 від 24.10.2019 року про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витребувати з Малиновського району м. Одеси архівну пенсійну справу ОСОБА_1 , з урахуванням якої повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за віком від 10.07.2019 року.

На виконання вищезазначеного рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було витребувано архівну пенсійну справу ОСОБА_1 та після повторного розгляду заяви про поновлення пенсії, рішенням №76/03-8/18 від 22.06.2020 року було відмовлено в поновленні пенсії, у зв`язку з тим, що до заяви додана копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон на ім`я « ОСОБА_3 » (без зазначення по батькові), що не відповідає прізвищу, імені, по батькові документам, які знаходяться в архівній справі, яка була витребувана.

Вважаючи, що відмовою у поновленні виплати пенсії порушено його право, позивач через представника звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Згідно зі ст. 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 (далі - Рішення №25-рп/2009) пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 19.05.2015 року у справі № 21-168а15.

Частиною 1 ст. 44 Закону № 1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Частиною 5 ст. 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 1.1 Порядку № 22-1 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Пунктом 1.5 Порядку № 22-1 визначено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Відповідно до п. 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Аналізуючи викладені приписи законодавства суд вважає за необхідне зазначити, що позивач звертаючись через свого представника до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою від 10.07.2019 року про поновлення виплати пенсії за віком надала копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 15.10.2015 року та копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (ІНН НОМЕР_1 ).

Разом з тим, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив про те, що наданий ОСОБА_1 паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 15.10.2015 року не містить по батькові позивача, що не відповідає документам в пенсійній справі.

Проте, суд з такими твердженнями відповідача категорично не погоджується, оскільки відповідно до п. 5 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року № 719-V, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, зокрема, містить такі відомості: тип, код держави, номер паспорта, а також прізвище, ім`я, громадянство, дата народження, персональний номер, стать і місце народження пред`явника паспорта, дата видачі та найменування органу, що видав паспорт, а також дата закінчення строку дії паспорта.

Отже, вказаним Положенням не передбачено зазначення у паспорті громадянина України для виїзду за кордон по батькові особи.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України; 3) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 4) тимчасове посвідчення громадянина України; 6) дипломатичний паспорт; 7) службовий паспорт; 8) посвідчення особи моряка; 9) посвідчення члена екіпажу;10) посвідчення особи на повернення в Україну.

Таким чином, рішення відділу з питань перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №76/03-8/18 від 22.06.2020 року про відмову у поновленні виплати пенсії громадянину України ОСОБА_1 є протиправним.

При цьому, суд зазначає, що положеннями ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Так, у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» ЄСПЛ вказав, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17.07.2008 у справі «Каіч та інші проти Хорватії» для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Верховний Суд у постанові від 14.08.2018 у справі № 815/1048/16 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з п.п. 2 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи із змісту заявлених позивачем вимог та встановлених в ході розгляду справи обставин, суд дійшов висновку, що в даному випадку слід застосувати положення статті 9 цього Кодексу та обрати інший спосіб захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права, відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності стосовно непоновлення виплати пенсії, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №76/03-8/18 від 22.06.2020 року про відмову у поновленні виплати пенсії громадянину України ОСОБА_1 .

Зважаючи на встановлення судом порушеного права, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його відновлення, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати пенсії позивачу з моменту припинення, а саме починаючи з 26.01.2016 року.

Щодо позовних вимог відносно зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснювати нарахування та виплату пенсії у розмірі, передбаченому законодавством, з усіма індексаціями, перерахунками та надбавками, то останні на переконання суду, заявлені позивачем передчасно, оскільки направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у вказаній частині.

Щодо позовних вимог компенсації втрати частини доходів, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", слід зазначити насутпне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Суд зауважує, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Таким чином пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Беручи до уваги протиправність відмови в поновленні виплати позивачу пенсії, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії з 26.01.2016 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, а отже відповідні позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При вирішенні питання про дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна булла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За ч. 3 ст. 123 цього Кодексу якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Суд зауважує, що пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.

При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Водночас, відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії «презумпції знання закону», тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України.

Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Відповідач не наводить жодних доказів того, що: відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009; наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії; підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною); існують положення закону, який зобов`язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена з підстави, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

У той же час позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду (вжив активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте йому було відмовлено в такому поновленні.

Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 7 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке має бути відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії йому певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Таким чином, статті 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009.

Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

Тотожні висновки при розгляді аналогічної справи також викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок про часткове задоволення позовної заяви.

Згідно з ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 гривень, що підтверджується квитанцією про сплату №47830 від 27.08.2020 року.

Таким чином, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення відділу з питань перерахунків пенсій № 4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №76/03-8/18 від 22.06.2020 року про відмову у поновленні виплати пенсії громадянину України ОСОБА_1 .

Зобов`язати відділ з питань призначення та перерахунків пенсій №4 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплати пенсії громадянину України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з моменту припинення, а саме: починаючи з 26.01.2016 р. з компенсацією втрати частини доходів, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 420 (чотириста двадцять гривень 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко