Рішення № 94259628, 20.01.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року ЛуцькСправа № 640/11586/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Денисюка Р.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна прикордонна служба України про визнання протиправними та скасування постанови, доручення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся позовом до Управління Служби безпеки України у Волинській області (далі - Управління СБУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови, винесеної 21.08.2018 заступником начальника Любомльського МРВ УСБУ у Волинській області про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Республіки Білорусь строком на три роки та визнання протиправним та скасування доручення відповідача від 04.09.2018 № 54/32/1396 стосовно громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо заборони в`їзду в Україну до 03.09.2021.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.07.2020 матеріали адміністративної справи за підсудністю передані до Волинського окружного адміністративного суду.

22.10.2020 ухвалою Волинського окружного адміністративного суду відкрито провадження у даній справі та відповідно до приписів статей 12, 257, 262 КАС України ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 18.12.2020 витребувано у третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної прикордонної служби України належним чином засвідчену копію доручення від 04.09.2018 № 54/32/1396 стосовно громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо заборони в`їзду в Україну до 03.09.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є громадянином Республіки Білорусь, батьки якого проживають у Любомльському районі Волинської області.

25.09.2018 позивачу було відмовлено в перетині державного кордону України з тих підстав, що відносно нього є рішення уповноваженого органу від 21.08.2018 про заборону в`їзду на територію України терміном на три роки. Дана постанова винесена на підставі частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», оскільки дії позивача суперечать інтересам забезпечення безпеки України.

Позивач не погоджується із оскаржуваною постановою та виданим на її підставі доручення про заборону в`їзду в Україну та вважає, що вони прийняті всупереч Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженої наказом СБУ України від 01.06.2009 № 344 (далі – Інструкція №344). Зокрема, відповідна постанова не містить всіх необхідних даних визначених нормативними документами, а саме: в ній відсутнє належне посилання на факти вчинення іноземцем суспільно небезпечного діяння, які суперечать інтересам забезпечення безпеки України та виклад обставин вчинення суспільно небезпечного діяння позивачем.

З врахуванням викладеного просить позовні вимоги задовольнити повністю.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с. 89-93) відповідач позов не визнав та просить в його задоволенні відмовити, враховуючи наступне.

Законами України «Про Службу безпеки України», «Про контррозвідувальну діяльність» на СБУ покладено ряд завдань, щодо попередження, виявлення, припинення і розкриття будь-яких форм розвідувально-підривної діяльності проти України; забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань з боку окремих осіб та їх об`єднань.

Законом України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” відповідачу надано право у випадках встановлених законодавством на прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну. Рішення приймається у формі постанови про заборону в`їзду в Україну на підставі Інструкції № 344.

Вказує на те, що СБУ як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення.

У ході здійснення контррозвідувальних заходів Управлінням СБУ було одержано інформацію про громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 щодо його діяльності, яка суперечить національним інтересам нашої держави та вимогам вітчизняного законодавства. Відтак відповідачем дії позивача кваліфіковані - як дії іноземця, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України, які відповідно до статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» стали підставою для винесення оскаржуваної постанови.

Вважає, що вказана постанова прийнята відповідно до вимог чинного законодавства та містить всі необхідні реквізити та підстави для її прийняття. Сукупність відомостей, вміщених у постанові є достатнім для ідентифікації особи, що підтверджується доданою позивачем до позову копією рішення про відмову в перетині державного кордону від 25.09.2018. На підставі оскаржуваної постанови надано доручення ДПС України від 04.09.2018 № 54/32/1396 про доповнення контрольного списку осіб, яким СБУ заборонило в`їзд в Україну. З врахуванням викладеного просять в позові відмовити.

Третя особа ДПС України у своєму поясненні на позов позивача зазначила, що на підставі постанови від 21.08.2018 про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 та доручення ДПС України від 04.09.2018 № 54/32/1396 про доповнення контрольного списку осіб, яким СБУ заборонило в`їзд в Україну у відповідності до вимог чинного законодавства 25.09.2018 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України позивачу.

Представник позивача у відповіді на відзив позовні вимоги підтримав із підстав викладених у позовній заяві, та ще раз наголосив про необґрунтованість рішення відповідача про заборону в`їзду позивача в Україну.

Дослідивши матеріали справи, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 14.08.2018 уповноваженою особою відповідача складено довідку № 54/32/1394 (яка має гриф для службового користування) щодо заборони в`їзду в Україну громадянину Республіки Білорусь ОСОБА_1 .

21.08.2018 заступником начальника Любомльського МРВ Управління СБУ у Волинській області за № 54/32/1395 прийнято постанову про заборону в`їзду позивачу строком на три роки.

04.09.2018 за № 54/32/1396 відповідачем направлено доручення щодо доповнення контрольного списку осіб, яким СБУ заборонено в`їзд в Україну.

На підставі вказаних документів Державною прикордонною службою України 25.09.2018 прийнято рішення про відмову в перетині державного кордону України ОСОБА_3 .

Згідно з статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку.

Частиною 1 даної статті передбачено й інші підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства, перелік яких, є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Частинами 2, 3 статті 13 вказаного Закону визначено, що за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Статтею 1 Закону України «Про Службу безпеки України» визначено, що Служба безпеки України - це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Як вбачається із статтею 2 цього Закону на Службу безпеки України покладено в межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 24 Закону України «Про Службу безпеки України» Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Частиною першою статті 5, пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» передбачено, що Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про національну безпеку України», Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; боротьбу з тероризмом; контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, економічної та інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури; охорону державної таємниці.

За змістом пунктів 4, 6, 9, 10 частини першої статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру; національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз; загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України; національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Вищого адміністративного суду України, що містяться в пункті 18 Постанови від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка погребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (в редакції чинній на момент спірних правовідносин), при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею 13 та частиною другою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому, необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд.

Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, визначені статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Тобто, виходячи із норм вищевказаних нормативних актів у випадках пов`язаних із забезпеченням національної безпеки СБУ наділена правом на прийняття рішень про заборону в`їзду в Україну. При цьому, таке право з підстав визначених Законом є її виключними дискреційними повноваженнями.

Також для прийняття рішення про заборону в`їзду особі норми чинного законодавства не вимагають, щоб така особа вчинила будь-яке правопорушення.

Порядок прийняття СБУ рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства визначено Інструкцією №344.

Пунктом 2 Інструкції №344 встановлено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особі (далі - рішення про заборону в`їзду) приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції СБУ.

Згідно з пунктом 3 Інструкції №344, у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду функціональним підрозділом Центрального управління, регіональним органом готується довідка.

У довідці зазначаються: дані про особу, якій передбачається заборонити в`їзд в Україну: прізвище, ім`я, друге ім`я, по батькові (українськими та латинськими літерами), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний телефон; обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду (викладаються згідно з пунктом 2 цієї Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України); в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці; пропонований строк заборони в`їзду в Україну особі (від шести місяців до п`яти років); відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в`їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за інформаційними системами і оперативними обліками Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; наявність родинних зв`язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами в Україні.

Відповідно до пункту 4 Інструкції № 344, довідка, підготовлена регіональним органом, направляється на погодження функціональному підрозділу Центрального управління по лінії роботи.

Начальник функціонального підрозділу Центрального управління зобов`язаний не пізніше десятиденного строку погодити довідку та повернути її регіональному органу, а якщо правових підстав для прийняття рішення про заборону недостатньо - повернути довідку без погодження з відповідним письмовим обґрунтуванням. Вимога щодо строку погодження довідки не поширюється на випадок, передбачений пунктом 5 цієї Інструкції.

Пунктом 6 Інструкції № 344 встановлено, що на підставі відомостей, викладених у довідці, у функціональному підрозділі Центрального управління, регіональному органі готується постанова про заборону в`їзду в Україну (додаток до Інструкції).

Викладення інформації з обмеженим доступом у постанові не допускається.

Відповідно до пункту 7 Інструкції, постанова складається у двох примірниках, які підписуються оперативним співробітником, та погоджуються: у Центральному управлінні - начальником функціонального підрозділу або його заступником; у регіональному органі - начальником органу або його заступником.

Примірники постанови затверджуються Головою СБУ або його першим заступником чи заступником відповідно до розподілу функціональних обов`язків.

Відтак, передумовою для прийняття СБУ постанови про заборону в`їзду в Україну є прийняття вищевказаної довідки, яка в обов`язковому порядку повинна містити відомості, визначені пунктом 3 Інструкції №344.

Так, СБУ підготовлена довідка № 2/5/4-1054дск від 11.01.2018 щодо доцільності заборони в`їзду в Україну позивачу, яка має гриф обмеження доступу "Для службового користування" та винесена постанова про заборону в`їзду позивачу до України від 12.01.2018 № 2/5/4-1057нт строком на п`ять років, про що надано доручення Державній прикордонній службі України у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 №280.

На думку суду, вказана довідка містить, визначений Інструкцією №344, виклад обставин, наявність яких є необхідною для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну, а також обґрунтування того, в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України і пропозиції щодо строку заборони в`їзду в Україну особі (від шести місяців до п`яти років).

З огляду на викладене суд зазначає, що оскаржувана постанова, прийнята на підставі вищевказаної довідки, є обґрунтованою, а тому доводи позивача про її протиправність і необхідність скасування в судовому порядку не заслуговують на увагу суду.

Судом не приймаються посилання представника позивача на те, що викладені в довідці обставини не підтверджується жодним доказом, так як норми чинного законодавства цього не вимагають.

При цьому, суд виходить з того, що зазначена довідка не є документом, який стосується кримінальних проваджень та не підлягає оприлюдненню, оскільки містить гриф обмеження доступу.

На думку суду, довідка відповідача № 54/32/1394 дск від 14.08.2018 щодо доцільності заборони в`їзду в Україну позивачу, яка має гриф обмеження доступу "Для службового користування" та винесена постанова про заборону в`їзду позивачу до України від 21.08.2018 № 54/32/1395 строком на три роки, про що надано доручення Державній прикордонній службі України у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 №280 містять визначений Інструкцією №344 виклад обставин, наявність яких є необхідною для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну, а також обґрунтування того, в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України і пропозиції щодо строку заборони в`їзду в Україну особі (від шести місяців до п`яти років).

Також вказані документи дають можливість ідентифікувати особу відносно якої вона складена.

Суд вважає, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права певними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв в межах наданих повноважень.

Постановою КМ України № 280 від 17.04.2013 затверджено «Порядок

надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон» (далі - Порядок № 280)

Пунктом 1 Порядку визначено, що він визначає механізм надання Держприкордонслужбі та виконання нею доручень уповноважених державних органів - правоохоронних, розвідувальних органів та ДМС щодо осіб, які перетинають державний кордон (далі - доручення).

Згідно з пунктами 2, 3, 4 Порядку уповноважені державні органи під час надання, а Держприкордонслужба під час виконання доручень керуються Конституцією та законами України і цим Порядком. Доручення Держприкордонслужбі надаються уповноваженими державними органами відповідно до їх компетенції та за наявності підстав, визначених законом. Доручення надсилаються на адресу органу Держприкордонслужби, визначеного Адміністрацією Держприкордонслужби (далі - орган Держприкордонслужби).

Абзацом 1 пункту 5 Порядку визначено що уповноважені державні органи можуть надавати доручення щодо: заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства протягом строку, встановленого уповноваженим державним органом.

Зважаючи на викладене та наявність відповідної постанови від 21.08.2018 про заборону в`їзду позивачу, відповідачем у відповідності до Порядку № 280 правомірно направлено доручення № 54/32/1396 від 04.09.2018 Державній прикордонній службі відносно ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проаналізувавши вищенаведене, суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому у задоволенні позовних вимог щодо них необхідно відмовити повністю.

Відповідно до частин першої-другої КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом розгляду даної справи є постанова про заборону в`їзду позивача в Україну від 21.08.2018 та доручення від 04.09.2018.

Матеріалами справи підтверджується, що відносно позивача було прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну 25.09.2018, в якому зазначено, що відносно нього є рішення уповноваженого органу про заборону в`їзду.

Представником позивача вживались заходи щодо з`ясування, ким прийнято таку постанову та щодо отримання відповідної копії. Копія постанови про заборону в`їзду та відповідна інформація про це уповноваженій особі позивача надійшла 08.02.2020.

Не погодившись із вказаною постановою вони оскаржили її до суду. З відповідним позовом позивач звернувся до суду 21.05.2020, про що свідчить штемпель вхідної кореспонденції суду.

Тому, суд вважає, що саме з 08.02.2020 у позивача розпочався перебіг строку на звернення до суду про оскарження даних рішень, і що він в межах строку, визначених статтею122 КАС України, звернувся з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 245, 246, 295, 297, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна прикордонна служба України про визнання протиправними та скасування постанови, доручення відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення

Суддя Р.С. Денисюк