Рішення № 94258436, 28.12.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" грудня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2716/20

Суддя Конюх О.В., при секретарі судового засідання Манілець А.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу

за позовом Концерну «Військторгсервіс», м. Київ,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Мігнонетте», м. Кривий Ріг Дніпропетровської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по

Київській, Черкаській та Чернігівській областях, м. Київ,

про стягнення 625 041,84 грн.,

за участю представників: не з`явились;

СУТЬ СПОРУ:

позивач – Концерн «Військторгсервіс», м. Київ, звернувся до господарського суду Київської області з позовом від 11.09.2020 № 07/19-20 до відповідача – товариства з обмеженою відповідальністю «Мігнонетте», м. Кривий Ріг Дніпропетровської області (далі – ТОВ «Мігнонетте»), в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за Договором оренди від 23.08.2018 № 2074 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності, в загальному розмірі 625 041,84 грн., з яких: 478 748,51 грн. основного боргу (422 700,44 грн. заборгованості з орендної плати, 56 048,07 грн. ПДВ), 13 003,97 грн. інфляційних втрат, 15 588,62 грн. три проценти річних, 70 122,95 грн. пені, 47 847,85 грн. штрафу, а також покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 9 375,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.08.2018 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (правонаступником якого є Регіональне відділення ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях) (орендодавець) та ТОВ «Мігнонетте» укладено договір оренди № 2074, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, що перебуває на балансі дирекції «Дім побуту та торгівлі» Концерну «Військторгсервіс». Позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди в частині сплати орендної плати за весь час фактичного користування майном, у зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість в розмірі 478 748,51 грн. (422 700,44 грн. та 56 048,07 грн. ПДВ), які позивач просить стягнути з відповідача у судовому порядку. Крім того, у зв`язку із простроченням відповідачем грошового зобов`язання позивачем нараховано до стягнення передбачену пунктом 3.7 договору оренди пеню, 10% штрафу за прострочення оплати більше ніж на три місяці відповідно до пункту 3.8 Договору, та у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.09.2020 відкрито провадження у справі № 911/2716/20, постановлено справу розглядати у порядку загального позовного провадження в судовому засіданні із повідомленням сторін та призначено підготовче судове засідання на 19.10.2020. Встановлено відповідачу строк до 12.10.2020 для подання відзиву на позов. Цією ж ухвалою суд залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, м. Київ.

06.10.2020 до господарського суду Київської області надійшли письмові пояснення РВ ФДМ України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях від 06.10.2020 № 52-04.01-4188.

19.10.2020 до господарського суду надійшла заява Концерну «Військторгсервіс» від 12.10.2020 про виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 21.09.2020.

У підготовче судове засідання 19.10.2020 з`явились уповноважені представники позивача та третьої особи. Відповідач свого повноважного представника у судове засідання не направив та про причини нез`явлення суд належним чином не повідомив.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.10.2020 підготовче судове засідання відкладено на 02.11.2020.

У підготовче судове засідання 02.11.2020 з`явились уповноважені представники позивача та третьої особи. Відповідач свого повноважного представника у судове засідання повторно не направив та про причини нез`явлення суд належним чином не повідомив.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.11.2020 підготовче судове засідання закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.11.2020.

У судове засідання 30.11.2020 з`явились представники позивача та третьої особи. Представник відповідача у судове засідання не з`явився та про причини нез`явлення суд належним чином не повідомив. У судовому засіданні розпочато з`ясування обставин справи та дослідження доказів та оголошено перерву до 14.12.2020, а потім до 28.12.2020, про що присутніх представників позивача та третьої особи повідомлено особисто під розпис, а відсутнього відповідача шляхом надіслання відповідних ухвал.

У судове засідання 28.12.2020 представники учасників справи не з`явились.

Копії ухвал господарського суду від 21.09.2020, від 19.10.2020, від 30.11.2020, від 14.12.2020 направлялись у паперовій формі рекомендованими листами з повідомленням про вручення поштових відправлень за адресою ТОВ «Мігнонетте», вказаною у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а саме: 50000, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Соборна, буд 4.

Однак, зазначені поштові відправлення не були вручені адресатові та повернуті підприємством зв`язку на адресу суду із зазначенням причини повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали у порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п. з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 07.06.2019 у справі № 910/17797/17).

Місцезнаходження юридичної особи при здійсненні держаної реєстрації, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 ст. 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16, відповідно до якої сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною неявки в судові засідання, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

У відповідності до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи за позовом Концерну «Військторгсервіс» до ТОВ «Мігнонетте», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача – РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, про стягнення 625 041,84 грн., вислухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

23.02.2018 між РВ ФДМУ по Київській області (орендодавець) та ТОВ «Мігнонетте» (орендар) укладено договір оренди № 2074 індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності (далі – Договір), згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно – нежитлові приміщення в будівлі ательє літ. А-ІІ площею 775,8 кв. м та павільйон літ. Б-І площею 41,5 кв. м (далі – майно), що розміщене за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, Соцмістечко, 188 та перебуває на балансі дирекції «Дім побуту та торгівлі» Концерну «Військторгсервіс» (далі – балансоотримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30.09.2017 і становить за незалежною оцінкою 3 790 100,00 грн. без врахування ПДВ.

Відповідно до умов цього Договору:

- орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору акта приймання-передачі майна (п. 2.1. Договору);

- орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2017 року 47 985,83 грн. (п. 3.1. Договору);

- нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (п. 3.2. Договору);

- орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції на наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (п. 3.3. Договору);

- розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством (п. 3.5. Договору);

- орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоотримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу , установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (п. 3.6. Договору);

- орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоотримувачу у визначеному пунктом 3.6. Договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати, за весь період невиконання зобов`язання включно (п. 3.7. Договору);

- у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (п. 3.8. Договору).

Цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 23.02.2018 до 22.11.2021 включно (п. 10.1. Договору).

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений правочин за своєю правовою природою є договором найму (оренди), за яким правовідносини сторін у справі регулюються Главою 58 Цивільного кодексу України, параграфом 5 Глави 29 Господарського кодексу України та Законом України «Про оренду державного та комунального майна».

Приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України, частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Положеннями частини 1 статті 1, частини 1 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що цей закон регулює: організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Зі змісту укладеного між сторонами Договору вбачається, що позивач зобов`язався надати відповідачу у тимчасове користування майно - нежитлові приміщення з метою розміщення цеху з надання послуг пошиття, ремонту одягу для забезпечення потреб населення, а також для розміщення магазину-складу, за тимчасове користування яким відповідач зобов`язався щомісячно сплачувати орендну плату.

Позивач надав відповідачу у строкове платне користування державне нерухоме майно – нежитлові приміщення у будівлі ательє літ. А-ІІ площею 775,8 кв. м та павільйон літ. Б-І площею 41,5 кв. м, що розміщене за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, Соцмістечко, 188 та перебуває на балансі дирекції «Дім побуту та торгівлі» Концерну «Військторгсервіс», приймання-передачу якого оформлено відповідним актом від 23.02.2018.

Відповідно до статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Нормами статті 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором (частина 1 названої статті).

Якщо судовим рішенням договір розірвано, договір вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду (ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України).

Рішенням господарського суду Київської області від 24.02.2020 у справі №911/2800/19 позов керівника Бориспільської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області задоволено повністю. Вирішено розірвати договір оренди від 22.02.2018 № 2074 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, укладений між РВ ФДМУ по Київській області та ТОВ «Мігнонетте», та стягнути з ТОВ «Мігнонетте» до Державного бюджету України на користь РВ ФДМУ по Київській області 416 263,34 грн. заборгованості.

Вказаним рішенням встановлено, що відповідач, не сплачуючи орендну плату, істотно порушує умови Договору та користується орендованим приміщенням всупереч умовам розділу 3 Договору, що є підставою для розірвання спірного Договору на вимогу орендодавця відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 783 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Отже, спірний Договір оренди припинив свою дію з 07.08.2020 з дати набрання рішенням у справі законної сили.

Судом враховується, що відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частинами 1 та 3 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» також передбачено, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Так, пунктами 3.1.-3.3. Договору визначено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку вересень 2017 року 47 985,83 грн. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції на наступний місяць.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Позивачем заявлено до стягнення орендну плату за період жовтень 2018 – березень 2020 (у пропорції 30% балансоутримувачу та повна сума ПДВ), загалом 478 748,51 грн.

Позивач подав суду складені Акти надання послуг ( з оренди), та відповідні ним рахунки на оплату, а саме:

від 30.11.2018 № 673 на суму 65 386,12 грн., з них, відповідно до договору та Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 27244,22 грн. (в тому числі 30% орендної плати 16120,84 грн., 30% суми коригування на індекс інфляції 225,69 грн. та повна сума ПДВ – 10 897,69 грн.);

від 31.12.2018 № 716 на суму 65 909,20 грн., з них належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 27462,17 грн. (в тому числі 30% орендної плати 16249,81 грн., 30% суми коригування на індекс інфляції 227,50 грн. та повна сума ПДВ – 10 984,86 грн.);

від 31.01.2019 № 41 на суму 66 568,30 грн., з них належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 27736,79 грн. (в тому числі 30% орендної плати 16477,30 грн., 30% суми коригування на індекс інфляції 164,77 грн. та повна сума ПДВ – 11094,72 грн.);

від 28.02.2019 № 134 на суму 66 901,14 грн., з них належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 27875,46 грн. (в тому числі 30% орендної плати 16642,07 грн., 30% суми коригування на індекс інфляції 83,20 грн. та повна сума ПДВ – 11 150,19 грн.);

від 31.03.2019 № 203 на суму 67 503,25 грн., з них належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 28126,34 грн. (в тому числі 30% орендної плати 16725,27 грн., 30% суми коригування на індекс інфляції 150,53 грн. та повна сума ПДВ – 11 250,54 грн.);

від 30.04.2019 № 273 на суму 68 178,28 грн., з них належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 28407,60 грн. (в тому числі 30% орендної плати 16892,52 грн., 30% суми коригування на індекс інфляції 152,03 грн. та повна сума ПДВ – 11 363,05 грн.);

від 31.05.2019 № 357 на суму 68 655,53 грн., з них належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 28606,45 грн. (в тому числі 30% орендної плати 17010,77 грн., 30% суми коригування на індекс інфляції 153,09 грн. та повна сума ПДВ – 11442,59 грн.);

від 30.06.2019 № 409 на суму 68 312,25 грн., з них належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 28463,42 грн. (в тому числі 30% орендної плати 17010,77 грн., 30% суми коригування на індекс інфляції 67,27 грн. та повна сума ПДВ – 11 385,38 грн.);

від 31.07.2019 № 485 на суму 67 902,38 грн., з них належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 28292,66 грн. (в тому числі 30% орендної плати 16975,60 грн. та повна сума ПДВ – 11317,06 грн.);

від 31.08.2019 № 612 на суму 67 698,67 грн., з них належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 28207,78 грн. (в тому числі 30% орендної плати 16924,67 грн. та повна сума ПДВ – 11283,11 грн.);

від 30.09.2019 № 746 на суму 68 172,56 грн., з них належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 28405,23 грн. (в тому числі 30% орендної плати 17043,13 грн. та повна сума ПДВ – 11362,10 грн.);

від 31.10.2019 № 984 на суму 68 649,77 грн., з них належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 28604,07 грн. (в тому числі 30% орендної плати 17162,44 грн. та повна сума ПДВ – 11 441,63 грн.);

від 30.11.2019 № 1091 на суму 68 718,42 грн., з них належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 28642.68 грн. (в тому числі 30% орендної плати 17179,61 грн. та повна сума ПДВ – 11463,07 грн.);

від 31.12.2019 № 1215 на суму 68 580,98 грн., з них належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 28575,41 грн. (в тому числі 30% орендної плати 17145,25 грн. та повна сума ПДВ – 11430,16 грн.);

від 31.01.2020 № 131 на суму 68 718,15 грн., з них належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 28632,57 грн. (в тому числі 30% орендної плати 17179,54 грн. та повна сума ПДВ – 11453,03 грн.);

від 29.02.2020 № 278 на суму 68 512,00 грн., з них належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 28546,67 грн. (в тому числі 30% орендної плати 17128,00 грн. та повна сума ПДВ – 11 418,67 грн.);

від 31.03.2020 № 430 на суму 69 060,08 грн., з них належить до сплати на користь позивача (балансоутримувача) 28775,03 грн. (в тому числі 30% орендної плати 17265,02 грн. та повна сума ПДВ – 11510,01 грн.).

Акт наданих послуг за жовтень 2018 позивачем не подано.

Перевіривши суми до сплати, вказані в Актах та рахунках, суд встановив, що вони виконані відповідно до закону та договору та арифметично вірно. Суд звертає увагу на те, що вказані Акти та рахунки складені позивачем в односторонньому порядку та відповідачем не підписані.

Разом із тим, за умовами укладеного Договору оренди сплата орендної плати не поставлена у залежність від підписання актів наданих послуг або виставлення рахунків, а є обов`язком орендаря визначати її розмір відповідно до Методики та договору шляхом коригування на індекси інфляції, розміщені на веб-сайті Фонду державного майна України (пункт 3.3), нараховувати ПДВ відповідно до закону (пункт 3.2) та сплачувати щомісячно не пізніше 15 числа наступного місяця (пункти 3.1 – 3.6, 5.3 Договору оренди).

Доказів оплати коштів за вищенаведені місяці оренди суду не подано.

Позивачем та відповідачем складено акт звіряння взаємних розрахунків за період 2018 рік, який підписаний та засвідчений печатками обох сторін, відповідно до якого за вирахуванням часткової оплати заборгованість відповідача перед позивачем станом на 31.12.2018 становила 31 148,81 грн.

Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань або їх зміна не допускається.

Нормою частини 2 статті 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

В порушення наведених норм закону та умов Договору відповідачем протягом періоду з 16.11.2018 по 16.07.2020 не було своєчасно та у повному обсязі внесено орендну плату за користування орендованим державним майном.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який втілюється в положеннях статей 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 632 Цивільного кодексу України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Суд констатує, що відповідно до пункту 3.2. Договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до наявних у матеріалах справи документів ДПІ у Солом`янському районі Головного управління ДПС України у м. Києві 09.07.2020 позивача взято на облік як платника податків (свідоцтво № 100041899).

Відповідно до пункту 1.1. статті 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України (статті 180 - 211). При цьому, податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (пункт 14.1.178. статті 14 Податкового кодексу України).

Так, платники - суб`єкти господарювання, здійснюючи продаж товарів/послуг, зобов`язані утримувати у споживачів таких товарів/послуг ПДВ у складі їх вартості та вносити суму податку до бюджету, а покупці, які придбавають товари і споживають послуги (незалежно від того, чи вони є суб`єктами підприємницької діяльності, чи ні) здійснюють компенсацію вартості таких товарів/послуг продавцям за цінами разом з ПДВ.

Відтак, виходячи з норм Податкового кодексу України, платник податку, зареєстрований відповідно до розділу V цього кодексу, включає ПДВ до складу вартості товарів/послуг та сплачує його до бюджету, а покупець/споживач компенсує вартість таких товарів/послуг продавцю за цінами (з урахуванням податку) в момент їх придбання/споживання та незалежно від категорії покупців/споживачів. При цьому покупець/споживач при придбанні/споживанні товарів/послуг самостійно не обраховує ПДВ та не сплачує його до бюджету.

Орендодавець РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях не є платником ПДВ. З огляду на це, оплата повної суми ПДВ у складі орендної плати нараховується та сплачується відповідачем на рахунок балансоутримцувача – платника ПДВ.

З огляду на викладене, суд встановив, що на момент розгляду справи у відповідача існує заборгованість перед позивачем по орендній платі (з ПДВ) в сумі 480 604,55 грн. Суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України), відтак вимогу про стягнення з відповідача основного боргу (з ПДВ) слід задовольнити повністю у заявленому розмірі 478 748,51 грн. (з ПДВ).

З метою досудового врегулювання спору позивач неодноразово звертався до відповідача з письмовими претензіями, зокрема, від 03.07.2020 № 07/114-п та від 13.08.2020 № 07/208-п, в яких просив останнього терміново погасити заборгованість по орендній платі за весь час фактичного користування майном. Факт надсилання зазначених письмових вимог позивача підтверджується копіями фіскального чеку АТ «Укрпошта» від 03.07.2020 та опису вкладення у цінний лист від 14.08.2020 № 0315123580703 і відповідної накладної.

Доказів того, що відповідач задовольнив вимоги позивача або надав на них обґрунтовану відповідь суду не подано.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За приписами частин 2 та 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів встановлено статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування вимог позивача, які підтверджені документально, не подав.

Позивач нарахував, та просить суд стягнути з відповідача пеню загалом в сумі 70 122,95 грн. за період з 16.01.2020 по 16.07.2020.

Відповідно до статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Положення ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачають, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Інше встановлено пунктом 3.7. Договору, відповідно до якого сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоотримувачу у визначеному пунктом 3.6. Договору співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати, за весь період невиконання зобов`язання включно.

Здійснивши власний власний розрахунок пені, за кожним з прострочених платежів окремо, з наступного дня після спливу строку виконання грошового зобов`язання і по дату розрахунку, однак не виходячи при цьому за межі заявленого позивачем періоду, суд встановив, що з відповідача на користь позивача належить до стягнення пеня в сумі 65 008,32 грн., відтак вимогу про стягнення з відповідача пені слід задовольнити частково у сумі 65 008,32 грн.

Позивач також нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф 10% в загальній сумі 47 847,85 грн., передбачений пунктом 3.8 Договору.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкції.

Відповідно до п. 3.8. Договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Суд встановив, що прострочення за кожним із спірних платежів становить більше ніж три місяці.

Відтак, належний до стягнення з відповідача штраф становить 48060,45 грн. (10% від 480604,55 грн. боргу). Суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України), відтак вимогу про стягнення з відповідача штрафу 10% слід задовольнити повністю у заявленому розмірі 47847,85 грн.

Позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 15 588,62 грн. (по 12.08.2020 включно) та 13 003,91 грн. інфляційних втрат (по квітень 2020 включно).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних та інфляційні не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України, відтак, обмеження нарахування шістьма місяцями відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України до 3% річних та інфляційних втрат не застосовується.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відтак, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за кожним із прострочених платежів окремо, не виходячи при цьому за межі заявленого позивачем періоду, суд встановив, що належні до стягнення з відповідача 3% річних становлять 14 215,04 грн. та інфляційні втрати становлять у сумі 10 688,33 грн., відтак вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат слід задовольнити частково у розмірах 14 215,04 грн. та 10 688,33 грн. відповідно.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, надані позивачем, суд задовольняє позов Концерну «Військторгсервіс» частково, приймає рішення про стягнення з ТОВ «Мігнонетте» 478 748,51 грн. основного боргу (з ПДВ), 65 008,32 грн. пені, 14 215,04 грн. 3% річних, 10 688,33 грн. інфляційних втрат та штраф у розмірі 47 847,85 грн.

У зв`язку із частковим задоволенням позову суд відповідно до ст. 129 ГПК України покладає на відповідача відшкодування позивачу судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 4, 12, 73-92, 129, 236, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Концерну «Військторгсервіс» задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Мігнонетте» (50000, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Соборна, буд 4, ідентифікаційний код 41277513)

на користь Концерну «Військторгсервіс» (03151, м. Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А, ідентифікаційний код 33689922)

478 748,51 грн. (чотириста сімдесят вісім тисяч сімсот сорок вісім гривень п`ятдесят одна копійка) основного боргу,

65 008,32 грн. (шістдесят п`ять тисяч вісім гривень тридцять дві копійки) пені,

14 215,04 грн. (чотирнадцять тисяч двісті п`ятнадцять гривень чотири копійки) 3% річних,

10 688,33 грн. (десять тисяч шістсот вісімдесят вісім гривень тридцять три копійки) інфляційних втрат,

47 847,85 грн. (сорок сім тисяч вісімсот сорок сім гривень вісімдесят п`ять копійок) штрафу,

9 247,62 грн. (дев`ять тисяч двісті сорок сім гривень шістдесят дві клопійки) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст рішення підписано 20.01.2021.

Суддя О.В. Конюх