Ухвала суду № 94254770, 19.01.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/3359/20

Провадження № 1-в/204/1/21

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого – судді: Юшкова М.М.

за участі: секретаря Бурхайло А.Ю.

прокурора Степанова М.Л.

представника установи Лукіна О.Є.

засудженого ОСОБА_1

захисника адвоката Ковтуна Є.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпрі клопотання засудженого ОСОБА_1 про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке покарання у виді позбавлення волі на певний строк

ВСТАНОВИВ:

До Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська надійшло клопотання засудженого ОСОБА_1 про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

В обґрунтування заявленого ОСОБА_1 в клопотанні зазначив, що вироком Дніпропетровського обласного суду від 14.12.1999 його було засуджено за вчинення злочинів, передбачених ст.ст.86 ч.2, 140 ч.2, 193 ч.3, 142 ч.3, 208, 93 п.п. «а», «г», «е», «з», «і», 42, 43 КК України та призначено покарання у виді смертної кари – розстрілу, з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю. Ухвалою Верховного Суду України від 30.05.2000 вирок змінено та піддано кримінальному покаранню у виді довічного позбавлення волі в тюрмі суворого режиму, з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю. На час подання клопотання відбув більше 22 років призначеного покарання, у зв`язку з чим звертається до суду із клопотанням про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

У судовому засіданні представник ДУВП №4 зазначив, що клопотання не підлягає розгляду у цьому суді, оскільки засуджений ОСОБА_1 відбуває покарання у ДУ «Вінницька УВП №1».

Засуджений в судовому засіданні клопотання підтримав та просив його задовольнити.

Прокурор заперечував проти задоволення клопотання.

Суд, вислухавши думку представника установи, засудженого та прокурора, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Вироком Дніпропетровського обласного суду від 14.12.1999 ОСОБА_1 було засуджено за вчинення злочинів, передбачених ст.ст.86 ч.2, 140 ч.2, 193 ч.3, 142 ч.3, 208, 93 п.п. «а», «г», «е», «з», «і», 42, 43 КК України та призначено покарання у виді смертної кари – розстрілу, з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю. Ухвалою Верховного Суду України від 30.05.2000 вирок змінено та ОСОБА_1 піддано кримінальному покаранню у виді довічного позбавлення волі в тюрмі суворого режиму, з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 14.09.2020 заяву адвоката В`язового В.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 про розгляд клопотання засудженого про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке покарання у виді позбавлення волі на певний строк було повернуто у зв`язку із зверненням до неналежного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21.12.2020 ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 14.09.2020 було скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала Дніпровського апеляційного суду від 21.12.2020 набрала чинності, рішення суду є обов`язковим для виконання, тому вирішуючи питання щодо підсудності даного клопотання Красногвардійському районному суду м.Дніпропетровська, суд приходить до висновку, що клопотання ОСОБА_1 підлягає розгляду Красногвардійським районним судом м.Дніпропетровська.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 15.10.2020 у справі «Старишко проти України» суд встановив порушення статті 3 Конвенції у зв`язку з тим, що покарання у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити. Суд зазначає, що у рішенні у справі «Петухов проти України (№ 2)» суд встановив, що порядку здійснення президентського помилування – єдиній можливості пом`якшити покарання у виді довічного позбавлення волі в Україні (окрім зміни покарання у виді довічного позбавлення волі у зв`язку зі смертельним захворюванням, яка не вважалася «перспективою звільнення») – бракувало достатньої чіткості, визначеності та прозорості. Суд вирішив, що в Україні президентські повноваження щодо здійснення помилування є сучасним еквівалентом королівської прерогативи помилування, яка ґрунтується на принципі гуманності, а не порядку, заснованому на пенологічних підставах, і з належними процесуальними гарантіями, щодо перегляду ситуації засудженого для можливої зміни його покарання у виді довічного позбавлення волі. Суд також встановив, що існуючий в Україні режим для засуджених до довічного позбавлення волі є несумісним з метою реабілітації. Крім того, у тому ж рішенні Суд зазначив за статтею 46 Конвенції, що ця справа у частині стосовно питання, що покарання у виді довічного позбавлення волі є таким, яке неможливо скоротити, свідчить про наявність системної проблеми, для вирішення якої вимагається вжиття заходів загального характеру. Характер встановленого за статтею 3 Конвенції порушення свідчить, що для належного виконання цього рішення від держави-відповідача вимагатиметься впровадження реформи системи перегляду покарань у виді довічного позбавлення волі. Механізм такого перегляду повинен гарантувати перевірку у кожному конкретному випадку, чи обґрунтовується законними пенологічними підставами триваюче тримання під вартою, а також має надавати засудженим до довічного позбавлення волі можливість передбачити з певним ступенем точності, що їм треба зробити, аби питання щодо їх звільнення було розглянуто, та за яких умов це можливо, відповідно до стандартів, розроблених у практиці Суду. Обставини цієї справи свідчать про ті самі проблеми, які критикуються Судом у згаданому рішенні у справі «Петухов проти України (№ 2)». Як і пан ОСОБА_2 , заявник у цій справі є засудженим до довічного позбавлення волі, який наразі не має жодної реальної перспективи звільнення.

Виходячи зі змісту рішення ЄСПЛ від 15.10.2020 у справі «Старишко проти України», суд вважає за необхідне розглянути клопотання по суті.

Статтею 537 КПК України визначено, що під час виконання вироків, суд, визначений ч.2 ст.539 КПК України, має право, зокрема, вирішити питання про заміну невідбутої частини покарання більш м`яким.

Відповідно до ч.1 ст.82 КК України, особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м`яким покаранням. У цих випадках більш м`яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК України для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.

Відповідно до ч.3 ст.82 КК України, заміна невідбутої частини покарання більш м`яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 №2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким», оскільки судовий розгляд питання про умовно дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м`яким справляє великий виховний і запобіжний вплив як на самого засудженого, так і на інших осіб, суди під час судового засідання у справах цієї категорії повинні приділяти особливу увагу поясненням засудженого, представників органу, який відає виконанням покарання, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх по суті внесеного подання. Зокрема, слід ретельно з`ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування. Пояснення зазначених осіб і думка прокурора мають бути відображені в протоколі судового засідання.

Згідно з характеристикою, наданої адміністрацією Дніпровської установи виконання покарань №4, ОСОБА_1 за час тримання у Дніпропетровському слідчому ізоляторі з 29.03.1999 характеризувався негативно, за порушення встановлених вимог режиму тримання 2(два) рази помішувався до карцеру. З 05.03.2001 року відбуває кримінальне покарання у «Вінницькій установі виконання покарань (№1)», за час перебування у ВУВП №1 характеризувався посередньо, допустив 1 (одне) порушення режиму відбування покарання та має 3(три) заохочення. До державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» засуджений ОСОБА_1 тимчасово прибув 27.10.2020. За час перебування у ДУВП №4 зарекомендував себе посередньо, порушень вимог режиму утримання не допускав, стягнення не накладалися, заохочення не застосовувалися. У відношенні до представників адміністрації установи поводить себе тактовно, виконує законні вимоги. До праці не залучається з незалежних від нього обставин. Соціально-корисні зв`язки з рідними підтримує, шляхом телефонних розмов, отримує посилки, передачі. На профілактичних обліках засуджений не перебуває. За характером спокійний, за вольовими якостями не наполегливий. З співкамерниками не конфліктує, підтримує рівні стосунки.

Відповідно до ст.6 КВК України виправлення засудженого це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Суд зазначає, що неухильне дотримання умов та правил поведінки під час відбування покарання є обов`язком всіх засуджених, але не є безумовним свідченням того, що засуджений став на шлях виправлення, оскільки такі обставини мають оцінюватись в сукупності з іншими: ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях установи тощо.

Верховний Суд України та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ неодноразово звертали увагу судів на те, що під час вирішення питання про можливість застосування до засудженого ст.ст.81,82 КК України, слід відрізняти пристосовування засуджених до вимог адміністрації колонії з метою отримання пільг або уникнення покарання. Не зважаючи на позитивну характеристику , суд не вбачає, що ОСОБА_1 став на шлях виправлення, розцінюючи його дії як пристосовницькі з метою отримання пільг, передбачених ст.82 КК України.

Крім того, суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Ці висновки узгоджуються із правовими позиціями Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005), в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005), згідно до яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значними, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

Таким чином, для забезпечення високих стандартів охорони загальносуспільних прав та інтересів, для досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав засудженого, враховуючи суспільну небезпеку та характер як вчинених злочинів (зокрема, вбивство кількох осіб), так і самого засудженого (негативно характеризується за місцем відбування покарання), характер та вид призначеного покарання (смертна кара - розстріл з конфіскацією всього майна з подальшою заміною покарання на довічне позбавлення волі), суд приходить до висновку, що у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке покарання у виді позбавлення волі на певний строк, необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.82 КК України, ст.ст.371, 372, 376, 392, 537, 539 КПК України

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_1 про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м`яке покарання у виді позбавлення волі на певний строк - відмовити.

На ухвалу може бути подана апеляція протягом семи діб з дня її оголошення до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська.

Суддя: М.М.Юшков