Рішення № 94252557, 01.12.2020, Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/1539/17

провадження № 2/694/315/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

01.12.2020 року м. Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого - суддіСакун Д.І.,

за участі секретаря судового засідання Матвієнко А. А.

позивачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представника позивачів: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовомОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , тел.. НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса, АДРЕСА_2 , тел.. НОМЕР_4 ) до ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_3 , тел. НОМЕР_5 ) , ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_4 , тел. НОМЕР_6 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_4 , тел. НОМЕР_7 ), третя особа відділ Держгеокадастру у Звенигородському районі Черкаської області ( адреса вул. Михайла Грушевського 156, м. Звенигородка, 20200), Звенигородська державна нотаріальна контора ( адреса: просп. Шевченка 10, м. Звенигородка, Черкаська область, 20200) про визнання недійсним та скасування свідоцтв про право на спадщину за законом,-

в с т а н о в и л а:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позивачі звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , в якому просили визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщинуза законом на спадкове майно померлої ОСОБА_7 - земельну ділянку, розміром 2,57 га, розташовану на території Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно померлої ОСОБА_8 - земельну ділянку, розміром 2,17 га, розташовану на території Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області.

Позовні вимоги обґрунтовують тим, що ІНФОРМАЦІЯ_6 померла їхня баба - ОСОБА_7 , після смерті якої залишилося спадкове майно, а саме: земельна ділянка, розміром 2,57 га, розташована на території Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Єдиним спадкоємцем першої черги була їхня матір - ОСОБА_8 , яка прийняла спадщину, однак не отрималасвідоцтвопроправонаспадщину,такяк ІНФОРМАЦІЯ_7 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на вказану земельну ділянку. Вказували, що разом з братом - ОСОБА_9 , вони були спадкоємцями першої черги, проте не зверталися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, оскільки вважали, що спадкове майно належить їм, заяв про відмову від прийняття спадщини не подавали.

Проте ОСОБА_9 подав до Звенигородської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, зазначивши, що інших спадкоємців за законом немає і в подальшому отримав свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 червня 2009 року та від 05 лютого 2009 року. На підставі вказаних свідоцтв про право на спадщину останній отримав Державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯИ № 836688, на земельну ділянку, площею 2,17 га; серії ЯИ № 8367193, на земельну ділянку, площею 2,57 га.

ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_9 помер.

Вказували, що внаслідок таких дій ОСОБА_9 порушено їхні права,

як спадкоємців померлої ОСОБА_8 .

В судовому засіданні позивачі також пояснили, що після смерті матері дізналися, що спадок оформив їх брат, проте він обіцяв переоформити спірні земельні ділянки на них і з цією метою вони надавали йому грошові кошти. Документами на вказані ділянки вони не цікавилися, оскільки довіряли брату та крім того отримували плату за користування вказаними ділянками від сільськогосподарського підприємства. Жодних доказів передачі коштів брату чи отримання плати за користування земельними ділянками надати не можуть. Також вказали, що довіряли брату та вірили що він оформить спірні ділянки на їх ім`я, проте вже в 2016 році дізналися, що брат оформив їх на себе. До цього часу думали що брат їх ще оформляє.

Відповідачами подано заперечення, відповідно до якого останні вказують, що їх батько та колишній чоловік, ОСОБА_9 , для вступу в спадщину, подавав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений законом термін (6 місяців), чого позивачі, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які також являються спадкоємцями першої черги, без вагомих на те причин, на той момент не зробили. Також, вказують на те, що позивачам була відома інформацію про те, що їх батько та колишній чоловік, ОСОБА_9 , отримав свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки площею 2,57 гектари та 2,17 гектари, також знали, що він користувався даними земельними ділянками, протягом 10 років ( в період з 2006 по 2016 роки) та претензій до нього, до дня його смерті, не мали. Згідно ст. 257 Цивільного Кодексу України, строки позовної давності становлять три роки. Тому в даному випадку, терміни позовної давності минули. Враховуючи наведене, просили суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Звенигородського районного суду Черкаської області під головуванням судді Дудніченка В. М. від 11.12.2017 було відкрито загальне позовне провадження у справі.

08.05.2018 року Рішенням Звенигородського районного суду (головуючий суддя Дудніченко В. М.) позов задоволено.

Постановою Апеляційого суду Черкаської області від 12.07.2018 року рішення залишено без змін.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Рішення Звенигородського районного суду від 08.05.2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 12.07.2018 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2020 року справу передано для розгляду судді Звенигородського районного суду Сакун Д. І.

Ухвалою судді Звенигородського районного суду Черкаської області Сакун Д. І. від 03.07.2020 було прийнято справу до свого провадження та призначено підготовче судове засідання.

11.08.2020 року підготовче судове засідання відкладено в зв`язку з перебуванням головуючого судді на лікарняному.

Ухвалою суду від 22.09.2020 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилися, подали заяву про розгляд справи без їх участі.

Крім того відповідачами подавалися заяви про застосування строків позовної давності.

Третя особа відділ Держгеокадастру у Звенигородському районі Черкаської області в судове засідання не з`явився, був належним чином повідомлений.

Третя особа Звенигородська державна нотаріальна контора в судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без їх участі, при винесенні рішення поклалася на розсуд суду.

В судовому засіданні були допитані свідки:

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що є подругою позивачів. Позивачки просили брата виготовити на їх ім`я документацію на землю і всі знали, що спірні земельні ділянки належатимуть їм. Позивачки отримували плату за користування спірними земельними ділянками.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що позивачів знає з дитинства. Їх брат ОСОБА_9 займався переоформленням документів на позивачок, всі знали, що вказані земельні ділянки належать позивачкам, вони отримували від підприємства ТОВ «Урожай» плату за користування паями.

Від допиту решти свідків позивачі в судовому засіданні 01.12.2020 відмовились.

В судовому засіданні 01.12.2020 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом

Суд, вивчивши матеріали справи та подані сторонами докази, заслухавши пояснення сторін, покази свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , встановив наступні фактичні обставини справи.

ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 15).

Після її смерті залишилось спадкове майно у вигляді земельної ділянки розміром 2,57 га, яка розташована на території Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЧР № 003742.

ОСОБА_8 , дочка померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_7 , фактично прийняла спадщину після своєї матері, але не оформила своїх спадкових прав на її майно.

ІНФОРМАЦІЯ_7 померла ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 16).

Після її смерті залишилось спадкове майно у вигляді земельної ділянки розміром 2,17 га, що належала померлій на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЧР № 024403.

11 березня 2006 року до Звенигородської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_9 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_8 (а. с. 86 зв.).

30 червня 2006 року до Звенигородської державної нотаріальної контори звернувся син померлої ОСОБА_8 - ОСОБА_9 із заявою видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме: житловий будинок із надвірними спорудами в АДРЕСА_5 ; земельної ділянки на території Шевченківської сільської ради Звенигородського району, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (державний акт - серія ІІІ-ЧР №024403); право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства СП «Шевченків край»(серія ЗВ-1 №001290). У даній заяві зазначав, що інших спадкоємців не має

(а. с. 86).

30 червня 2006 року ОСОБА_9 було видане свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , а саме земельну ділянку розміром 2,17 га, яка розташована в адмінмежах Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належало померлій на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія III-ЧР №024403 (а. с. 17).

25.02.2009 року до Звенигородської державної нотаріальної контори знову звернувся ОСОБА_9 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_8 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_7 , а саме на земельну ділянку на території Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (державний акт - серія І-ЧР №0003742), що належала матері померлої - ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_9 . В даній заяві зазначив, що інших спадкоємців не має та надав довідку виконкому Шевченківської сільської ради про те, що ОСОБА_8 дійсно проживала однією сім`єю з ОСОБА_7 та вели спільне господарство до дня смерті останньої.

25 лютого 2009 року ОСОБА_9 було видане додаткове свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , а саме земельну ділянки розміром 2,57 га, яка розташована в адмінмежах Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належало померлій матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , на підставі державного акту на право приватної власності на землю

серія I-ЧР №003742, спадкоємцем якої була її дочка ОСОБА_8 , яка прийняла спадщину, але не оформила свої спадкових справ (а. с. 20).

ІНФОРМАЦІЯ_8 помер ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 25).

Після смерті ОСОБА_9 , його доньки ОСОБА_6 та ОСОБА_6 05 жовтня 2017 року отримали свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме: земельну ділянку розміром 2,17 га, яка розташована в адмінмежах Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки: 7121289200:03:001:0451; земельну ділянку розміром 2,57 га, яка розташована в адмінмежах Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки: 7121289200:03:001:0313 (а. с. 57, 61).

Відповідно до акту депутату Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаськоїобластівід18січня2017року, ОСОБА_8 , 1947 року народження, яка була зареєстрованазаадресоюс. АДРЕСА_6 , дійсно проживалау період з 2003 року по 2005 рік у своєї дочки ОСОБА_1 у АДРЕСА_7 та вела з нею спільне господарство. Також уОСОБА_1 проживав її батько ОСОБА_12 з 2003 року по 2007 рік, та вів з нею спільне господарство (а. с. 28).

Згідно з актом депутату Шевченківської сільської ради Звенигородського району Черкаської області від 25 січня 2017 року ОСОБА_12 та його доньки ОСОБА_1 та ОСОБА_14 мешкали за адресою АДРЕСА_7 , а обробляли присадибну земельну ділянку в АДРЕСА_6 , яка належала ОСОБА_8 та вели спільне господарство у період з 2003 року по 2008 року (а. с. 27).

Крім того, з витягу з погосподарської книги, на 2001-2005 роки виконкому Воронівської сільської ради Городищенського району Черкаської області вбачається, що його власником і користувачем була ОСОБА_7 (а. с. 121).

Згідно довідки виконкому Воронівської сільської ради Городищенського району Черкаської області від 29 березня 2018 року, померла ОСОБА_7 на день смерті була зареєстрована і проживала за адресою

АДРЕСА_8 . На день смерті спільно із померлою ніхто не був зареєстрований і не проживав, вона проживала одиноко (а. с. 122).

Відповідно до акту депутата Звенигородської міської ради Черкаської області від 29 березня 2018 року, ОСОБА_9 проживав у цивільному шлюбі із ОСОБА_15 з 1999 рокупо2007рік,бувзареєстрованийза адресою АДРЕСА_9 квітня 2004 року по 08 червня 2007 року (а. с. 123).

У березні 2018 року представником ОСОБА_6 - ОСОБА_16 ,

та у квітні 2018 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 подано до суду заяви про застосування позовної давності,(а. с. 118, 131-133)

Мотиви, з яких виходить суд, застосування норм права, оцінка аргументів сторін

Вказані правовідносини регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини третьої, четвертої та п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживає разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленою статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою, четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 1280 ЦК України встановлено, що якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

Відповідно до частини першої та третьої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до статті 1301 ЦК України, якщо свідоцтво про право на спадщину на частку неповнолітнього спадкоємця було видано іншим особам (іншим спадкоємцям), то судовий захист їх прав може здійснюватися шляхом визнання таких свідоцтв про право на спадщину частково (або повністю) недійсними.

Суд, на підставі досліджених в судовому засіданні доказів, приходить до переконання, що права позивачів, як спадкоємців, порушено, оскільки вони проживали разом з померлою ОСОБА_8 , не подали заяв про відмову від прийняття спадщини після смерті матері, а ОСОБА_9 прийняв спадщину і отримав свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно. При цьому ОСОБА_4 на момент смерті матері була неповнолітньою, а в силу положень статті 1301 ЦК України захист її прав може здійснюватися шляхом визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними.

Разом з тим надаючи оцінку доводам відповідачів щодо спливу строку позовної давності суд приходить до наступного.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) обставини.

При цьому положення частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Аналогічні правові позиції Верховного Суду України викладені у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016 року; №6-832цс15 від 28.09.2016 року; №6-2165цс15 від 14.09.2016 року; №6-152цс14 від 29.10.2014 року; №6-1503цс16 від 21.12.2016 року; №6-3029цс16 від 8.06.2016 року.

З матеріалів справи вбачається, що про оформлення спадщини ОСОБА_9 позивачам було відомо ще в 2006 році, оскільки з дозволу останнього вони отримували орендну плату за користування земельними ділянками.

У судовому засіданні позивачі визнали вказані обставини та підтвердили отримання грошей за паї. Крім того в судовому засіданні позивачі вказали, що з заявами про прийняття спадщини не зверталися, але знали що спадщину прийняв їх брат.

Отже, позивачам було відомо про порушене їх прав ще у 2006 році, проте до суду вони звернулися лише у грудні 2017 року,що свідчить про пропуск ними строку позовної давності.

Вказані позивачами причини пропуску строку позовної давності - відсутність коштів, юридична необізнаність суд не вважає поважними.

Статтею 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує.

Аналогічні положення закріплені й у частині четвертій статті 319 ЦК України.

Аналіз вищенаведених положень закону свідчить про те, що власник зобов`язаний цікавитись майном, дбати про його стан, вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, з метою оформлення права власності. У разі набуття статусу власника майна на підставі спадкування за законом, на особу, крім прав, покладається й обов`язок щодо утримання такого майна.

Хоча позивачка ОСОБА_4 і була неповнолітньою на момент смерті спадкодавиці, проте у травні 2006 року досягла повноліття і повинна була нести обов`язки по відношенню до спадкового майна, в тому числі і щодо його оформлення. Проте, будучи обізнаною на той час про оформлення спадкового майна своїм братом жодних дій по його захисту протягом 11 років жодних дій не вчиняла.

Європейський суд з прав людини, наголошує, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

За таких обставин, оцінивши усі докази, подані учасниками справи, встановивши характер спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити через сплив позовної давності.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відтак судові витрати стягненню з відповідачів не підлягають.

Відповідачами про судові витрати не заявлялося.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 256, 257, 261, 319, 1216, 1217, 1222, 1261, 1268, 1270, 1273, 1280, 1296, 1297, 1301, Цивільного кодексу України, , ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ухвалила:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 , тел.. НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса, АДРЕСА_2 , тел.. НОМЕР_4 ) до ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_3 , тел. НОМЕР_5 ) , ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_4 , тел. НОМЕР_6 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_4 , тел. НОМЕР_7 ), третя особа відділ Держгеокадастру у Звенигородському районі Черкаської області ( адреса вул. Михайла Грушевського 156, м. Звенигородка, 20200), Звенигородська державна нотаріальна контора ( адреса: просп. Шевченка 10, м. Звенигородка, Черкаська область, 20200) про визнання недійсним та скасування свідоцтв про право на спадщину за законом - відмовити.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду через Звенигородський районний суд Черкаської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення виготовлений 07.12.2020 року.

Суддя Д.І.Сакун