Рішення № 94252549, 14.12.2020, Жашківський районний суд Черкаської області

693/630/19

2/693/27/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2020 м. Жашків

Жашківський районний суд Черкаської області

в складі: головуючого судді - Шимчика Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Коломієць С.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Жашків цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вікналенд» та приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Стахування» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач 1) звернувся до суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Вікналенд» (далі - відповідач 1) та приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Стахування» (далі - відповідач 2) про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, в обґрунтування якої вказав, що 19 листопада 2017 року близько 20 год. 50 хв. на 145 км+450 м а/д Київ-Одеса поблизу м. Жашків, громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем «MAN», д.н.з. НОМЕР_1 , із напівпричепом «WIELTON», д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись в напрямку м. Одеса, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події.

20.11.2017р. вказане кримінальне правопорушення було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017250000000410.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №05-7-02/471 від 13.03.2018р. смерть ОСОБА_4 , 1987р.н., настала в результаті спричинених йому тілесних ушкоджень, які утворилися від твердих предметів, можливо в час та при обставинах вказаних в постанові слідчого і носять ознаки тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя. Вказані тілесні ушкодження у ОСОБА_5 знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Постановою від 27.06.2018р. слідчого ВРЗСТ СУ Головного управління

поліції в Черкаській області ст. лейт. поліції Забудського В.В., кримінальне

провадження №12017250000000410 закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

В результаті загибелі ОСОБА_4 , його близьким родичам, а саме: батькові ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди.

Згідно матеріалів кримінального провадження шкоду загиблому ОСОБА_5 було завдано джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу загиблого.

Статтею 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

На час скоєння ДТП гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював водієм у ТОВ «Вікналенд» та виконував трудові обов?язки, а тому ТОВ «Вікналенд» як володілець джерела підвищеної небезпеки є співвідповідальною особою за завдані збитки.

Цивільно-правова відповідальність, пов?язана з експлуатацією транспортного засобу «MAN», д.н.з. НОМЕР_1 , із напівпричепом «WIELTON», д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок дії якого загинув ОСОБА_5 була застрахована у ПрАТ «СК «Арсенал страхування» відповідно до договору обов?язковогострахування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК8656017.

У результаті настання страхового випадку 16.10.2018р. позивач 1 звернувся до ПрАТ «СК «Арсенал страхування» із заявою про виплату йому частки страхового відшкодування, пов?язаного із моральною шкодою, яка з урахуванням норм п.27.3 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004р. складає 19200 грн.

П.27.3 ст.27 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004р. передбачено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Згідно статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з1 січня встановлена - 3200 гривень.

Загальний розмір страхового відшкодування пов?язаного з моральною шкодою, у такому випадку, становить: 38400,00 грн. (3200,00 грн. х 12 місяців) (розмір страхового відшкодування моральної шкоди на всіх членів сім`ї загиблого).

Отже частка моральної шкоди, яка належить кожному потерпілому ( ОСОБА_1 -батьку загиблого та ОСОБА_2 - матері загиблого) становить 19200,00 грн. (38400/2).

19.12.2018р. ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» перерахувало на реквізити представника позивачів ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 22461,55 грн. в якості страхового відшкодування належного ОСОБА_1 (батьку загиблого) та ОСОБА_2 (матері загиблого).

07.03.2019р. представник позивачів звернувся до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» про роз`яснення суми виплаченого страхового відшкодування. Проте, відповіді страховик так і не надав. З урахуванням того, що виплачена сума є значно меншою ніж та, що була заявлена, позивач 1 прийняв рішення про звернення в суд з позовом до страховика та роботодавця водія, який спричинив ДТП, за захистом своїх порушених прав.

Згідно ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Ч.2 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров?я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

«Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім?єю» (ч.2 ст.1168 ЦКУ).

Внаслідок загибелі сина, позивачу -1 було завдано значну моральну шкоду, яка виразилася у тому, що батько втратив молодого сина, який був єдиною дитиною в сім`ї та його надією на допомогу в старості. Незважаючи на те, що пройшов вже час, позивач-1 постійно згадує за сина, та не може змиритися з тим, що його вже немає, що він і дружина залишилися самотніми. Також, покійний син часто сниться позивачу 1, через що останній втратив нормальний спокійний сон, часто просинається вночі, внаслідок чого погіршився стан здоров`я. Крім того позивач 1 часто згадує свого сина у розмовах з дружиною про те яким він був, як їм стало важко без нього і що тепер ніколи не почують його голосу, прохань, не поділяться з ним своїми досягненнями, успіхами та планами, не пожаліються йому на важкості які їх спіткали. Страждають також і близькі позивача 1, зокрема, дружина, що також призводить по моральних страждань. Все це призводить до великих страждань, які не закінчаться ніколи оскільки ситуації, які трапляються в житті кожного батька так чи школи, оскільки життєві ситуації пов?язані із потребою дітей.

Отже, з урахуванням викладеного, глибини вже перенесених позивачем страждань та тих нескінченних страждань що будуть переслідувати позивача 1 довготривалий час, перенесених ним моральних страждань, які продовжують тривати в даний час і ніколи не закінчаться та пов?язаних з цим істотними вимушеними змінами у життєвих стосунках, часу та зусиль, які неможливо хоч частково відновлять стан психологічного здоров?я, величину моральної шкоди позивач оцінює у 300 000 грн.

Разом з тим, враховуючи частку моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню за рахунок ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», то решта суми моральної шкоди, завданої внаслідок смерті його сина в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, яка підлягає відшкодуванню за рахунок ТОВ «Вікналенд», становить 280800,00 грн.

За вказаних обставин позивач 1 звернувся до суду з позовом та просить стягнути на його користь: з ТОВ «Вікналенд» 280800,00 грн. моральної шкоди, завданої смертю сина внаслідок джерела підвищеної небезпеки; з ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» 19200,00 грн. моральної шкоди, завданої смертю сина внаслідок джерела підвищеної небезпеки; пропорційно з ТОВ «Вікналенд» і ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» 12000,00 грн. судових витрат, пов?язаних з оплатою правничої допомоги.

Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 10.06.2019р. позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

27.08.2019р. відповідачем 2 на позовну заяву було подано відзив, де відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на наступне.

У постанові про закриття кримінального провадження №12017250000000410 установлено, що водій ОСОБА_3 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_4 і в його діях невідповідностей вимогам ПДР України, які б з технічної точки зору, впливали на виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди не вбачається. Отже, вказане свідчить, що діях водія ОСОБА_3 порушення вимог ПДР України, які б перебували у причинному зв?язку з ДТП відсутні.

Враховуючи ст.1187 Цивільного кодексу України та п.36.3. ст.36 спеціального Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004р., розмір страхового відшкодування за кожну з таких осіб (водія - особи, відповідальність якої застрахована/особи, яка брала участь в дорожньому русі та пішохода (потерпілого) - особи, якій заподіяна шкода/особи, яка брала участь в дорожньому русі) було визначено шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Таким чином, страховиком прийнято рішення про виплату страхового відшкодування позивачу 1, що складається з відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого у розмірі 9600,00 грн., що розрахований відповідно до формули:

3200,00 грн. х 12 = 19200,00 грн. (згідно п.27.3. кількість осіб, які мають право на відшкодування).

19200,00 грн./2 = 9600,00 грн. (згідно п.36.3. кількість осіб, відповідальних за завдання шкоди).

Отримання позивачем 1 суми страхового відшкодування - не спростовується.

Згідно п.36.3. ст.36 Закону, поділ розміру заподіяної шкоди розподіляється на кількість осіб, сукупними діями яких завдано шкоди та які були учасниками ДТП, а не на кількість джерел підвищеної небезпеки або власників наземних транспортних засобів, як зазначає позивач 1 у позовній заяві.

Крім того, відповідно до п.1.10. Правил дорожнього руху України:

водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста- машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі;

пішохід - особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу;

учасник дорожнього руху - особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному.

Отже, відповідно до норм Закону, до осіб відносяться як водії транспортних засобів так і потерпілі (пішоходи), життю яких заподіяна шкода, тобто всі учасники дорожнього руху.

Відповідно до п.п.1.3. - 1.5. ПДР України, учасники дорожнього руху зобов?язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Отже, в рамках кримінального провадження було встановлено, що ДТП сталася за умови одночасного руху пішохода та забезпеченого транспортного засобу, які були особами, які брали участь в процесі руху на дорозі та учасниками дорожнього руху, тобто шкода завдана сукупними діями зазначених осіб.

У п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6 роз`яснено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли інше не встановлено законом, розмір відшкодування, належного з володільця джерела підвищеної небезпеки, має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

У листі ВССУ від 01.02.2012 року про Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-2011 роках, зазначено, що як грубу необережність, зокрема, може бути враховано нетверезий стан, нехтування правилами безпеки руху і т.п.

Отже, дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 19.01.2017р., сприяла груба необережність потерпілого ОСОБА_4 та нехтування правилами безпеки руху.

Таким чином, страховик повністю виконав свої обов`язки згідно Закону, сплативши представнику позивача 1 страхове відшкодування в повному обсязі, отже позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування є незаконними та задоволенню не підлягають.

ОСОБА_2 (далі - позивач 2) звернулася до суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Вікналенд» та приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Стахування» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, в обґрунтування якої вказала, що 19 листопада 2017 року близько 20 год. 50 хв. на 145 км+450 м а/д Київ-Одеса поблизу м. Жашків, громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем «MAN», д.н.з. НОМЕР_1 , із напівпричепом «WIELTON», д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись в напрямку м. Одеса, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події.

20.11.2017р. вказане кримінальне правопорушення було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017250000000410.

Згідно висновку судово-медичної експертизи №05-7-02/471 від 13.03.2018р. смерть ОСОБА_4 , 1987 р.н., настала в результаті спричинених йому тілесних ушкоджень, які утворилися від твердих предметів, можливо в час та при обставинах вказаних в постанові слідчого і носять ознаки тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя. Вказані тілесні ушкодження у ОСОБА_5 знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Постановою від 27.06.2018р. слідчого ВРЗСТ СУ Головного управління

поліції в Черкаській області ст. лейт. поліції Забудського В.В., кримінальне

провадження №12017250000000410 закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

В результаті загибелі ОСОБА_4 , його близьким родичам, а саме: матері ОСОБА_2 було завдано матеріальної та моральної шкоди.

Згідно матеріалів кримінального провадження шкоду загиблому ОСОБА_5 було завдано джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу загиблого.

Статтею 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

На час скоєння ДТП гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював водієм у ТОВ «Вікналенд» та виконував трудові обов?язки, а тому ТОВ «Вікналенд» як володілець джерела підвищеної небезпеки є співвідповідальною особою за завдані збитки.

Цивільно-правова відповідальність, пов?язана з експлуатацією транспортного засобу «MAN», д.н.з. НОМЕР_1 , із напівпричепом «WIELTON», д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок дії якого загинув ОСОБА_5 була застрахована у ПрАТ «СК «Арсенал страхування» відповідно до договору обов?язковогострахування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК8656017.

В результаті настання страхового випадку 16.10.2018р. представник позивача 2 повідомив відповідача 2 - ПрАТ «СК «Арсенал страхування» про настання страхового випадку та у порядку, визначеному Законом №1961-IV, звернувся із заявою на виплату страхового відшкодування, в якій позивач 2 просила відшкодувати:

- 19200,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої позивачу 2 (відповідно до п.27.3 ст.27 Закону №1961-IV, тобто 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку (3200,00 х 12 = 38400,00 грн. /2 (частка матері загиблого);

- 8240,18 грн. в рахунок відшкодування витрат на поховання сина;

- 57600,00 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок втрати годувальника (відповідно до п.27.2 ст.27 Закону №1961-IV, тобто 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку (3200,00 х 36 = 115200,00 грн. /2 (частка матері загиблого).

Згідно статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з1 січня встановлена - 3200 гривень.

П.27.2 ст.27 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004р. передбачено, що Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Отже, загальний розмір страхового відшкодування пов?язаного з втратою годувальника, становить: 115200,00 грн. (3200,00 грн. х 36 місяців).

Згідно ч.1 ст.1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

Від дати смерті годувальника по дату написання позовної заяви минуло 1 рік та 6 місяців, дорівнює 18 місяців.

Виплата страхового відшкодування, у розмірі 36 мінімальних плат, покриває шкоду по втраті годувальника за період з 19.11.2017р. (дати смерті годувальника) по 19.11.2023р.

Отже, шкода по втраті годувальника, яка підлягає стягненню з відповідача 2 на користь позивача 2 має проводитися наступним чином:

-57600,00 грн. одноразовим платежем за три роки наперед, тобто з 19.11.2023р. по 19.11.2026р. (1600,00 грн. х 36 міс., де 1600,00 грн. - частка, яка припадала на одного утриманця; 36 міс. - 3 роки);

-щомісячно по 1600,00 грн., починаючи з 19.11.2026р. і довічно.

П.27.3 ст.27 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004р. передбачено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Загальний розмір страхового відшкодування пов?язаного з моральною шкодою, становить: 38400,00 грн. (3200,00 грн. х 12 місяців) (розмір страхового відшкодування моральної шкоди на всіх членів сім`ї загиблого).

Отже, частка моральної шкоди, яка належить кожному потерпілому ( ОСОБА_1 -батьку загиблого та ОСОБА_2 - матері загиблого) становить 19200,00 грн. (38400/2).

19.12.2018р. ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» перерахувало на реквізити представника позивачів ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 22461,55 грн. в якості страхового відшкодування належного ОСОБА_1 (батьку загиблого) та ОСОБА_2 (матері загиблого).

07.03.2019р. представник позивачів звернувся до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» про роз`яснення суми виплаченого страхового відшкодування. Проте, відповіді страховик так і не надав. З урахуванням того, що виплачена сума є значно меншою ніж та, що була заявлена, позивач 1 прийняв рішення про звернення в суд з позовом до страховика та роботодавця водія, який спричинив ДТП, за захистом своїх порушених прав.

П.27.4 ст.27 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004р. передбачено, що страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

З урахуванням ліміту страхового відшкодування по витратах на поховання та на спорудження надгробного пам?ятника 38400,00 грн., встановленого вищевказаним Законом, розмір страхового відшкодування, належний позивачу 2 внаслідок смерті її сина становить 8240,18 грн.

Згідно ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Ч.2 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров?я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

«Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім?єю» (ч.2 ст.1168 ЦКУ).

Внаслідок загибелі сина, позивачу 2 було завдано значну моральну шкоду, яка виразилася у тому, що мати втратила молодого сина, який був єдиною дитиною в сім`ї та його надією на допомогу в старості. Незважаючи на те, що пройшов вже час, позивач 2 постійно згадує за сина, та не може змиритися з тим, що його вже немає, що вона і чоловік залишилися самотніми. Також, покійний син часто їй сниться, через що остання втратила нормальний спокійний сон, часто просинається вночі, внаслідок чого погіршився стан здоров`я. Крім того позивач 2 часто згадує свого сина у розмовах з чоловіком, про те яким він був, як їм стало важко без нього і що тепер ніколи не почують його голосу, прохань, не поділяться з ним своїми досягненнями, успіхами та планами, не пожаліються йому на важкості які їх спіткали. Страждають також і близькі позивача 2, зокрема, чоловік, що також призводить по моральних страждань. Все це призводить до великих страждань, які не закінчаться ніколи оскільки ситуації, які трапляються в житті кожної матері так чи школи, оскільки життєві ситуації пов?язані із потребою дітей.

Отже, з урахуванням викладеного, глибини вже перенесених позивачем страждань та тих нескінченних страждань, що будуть переслідувати позивача 2 довготривалий час, перенесених ним моральних страждань, які продовжують тривати в даний час і ніколи не закінчаться та пов?язаних з цим істотними вимушеними змінами у життєвих стосунках, часу та зусиль, які неможливо хоч частково відновлять стан психологічного здоров?я, величину моральної шкоди позивач 2 оцінює у 300 000 грн.

Разом з тим, враховуючи частку моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню за рахунок ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», то решта суми моральної шкоди, завданої внаслідок смерті його сина в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, яка підлягає відшкодуванню за рахунок ТОВ «Вікналенд», становить 280800,00 грн.

За вказаних обставин позивач 2 звернулася до суду з позовом та просить стягнути на її користь:

з ТОВ «Вікналенд»:

- 280800,00 грн. моральної шкоди, завданої смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки,

- 57400,00 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки одноразовим платежем за три роки наперед, починаючи з 19.11.2023 по 19.11.2026р.,

- 1600,00 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки щомісячно, починаючи з 19.11.2026р. і довічно;

з ПрАТ «СК «Арсенал Страхування»:

- 115200,00 грн. страхового відшкодування, пов?язаного із втратою годувальника внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки одноразовим платежем у розмірі, визначеному п.27.2. ст.27 закону України №1961-IV від 01.07.2004р.;

- 19200,00 грн. моральної шкоди, завданої смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

- 8240,18 грн. страхового відшкодування витрат на поховання сина, загиблого внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

- пропорційно з ТОВ «Вікналенд» і ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» 12000,00 грн. судових витрат, пов?язаних з оплатою правничої допомоги.

Ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області від 10.06.2019р. позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

27.08.2019р. відповідачем 2 на позовну заяву позивача 2 було подано відзив, де він заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на наступне.

У постанові про закриття кримінального провадження №12017250000000410 установлено, що водій ОСОБА_3 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_4 і в його діях невідповідностей вимогам ПДР України, які б з технічної точки зору, впливали на виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди не вбачається. Отже, вказане свідчить, що діях водія ОСОБА_3 порушення вимог ПДР України, які б перебували у причинному зв?язку з ДТП відсутні.

При цьому, слідчим встановлено, що пішохід ОСОБА_4 рухався назустріч транспортному потоку (біг по смузі руху автомобіля MAN, реєстраційний номер НОМЕР_3 ) та перебував у стані тяжкого ступеню алкогольного сп`яніння (3,07 проміле).

Отже, в діях пішохода ОСОБА_4 вбачається порушення вимог п. 4.4. (У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішоходи, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні виділити себе, а за можливості мати на зовнішньому одязі світлоповертальні елементи, для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху.), п. 4.8 (якщо в зоні видимості немає переходу або перехрестя, а дорога має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків, дозволяється переходити її під прямим кутом до краю проїзної частини в місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, і лише після того, як пішохід упевниться у відсутності небезпеки.), п. 4.14 а, б (Пішоходам забороняється Виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід), Правил дорожнього руху України, що стало умовою виникнення та причиною настання даної дорожньо-транспортної пригоди.

Щодо рішення, прийнятого страховиком про здійснення страхового відшкодування згідно п. 27.3 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон).

06.03.2017 між ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» та ТОВ «Вікналенд» (надалі - страхувальник) було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/3240864 (надалі - Поліс № АК/3240864), забезпечений транспортний засіб «MAN», р.н. НОМЕР_4 (надалі - забезпечений транспортний засіб).

Правовідносини, які склались між позивачем та відповідачем регулюються спеціальним Законом.

Згідно п.1 ст.2 Закону, відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Страховиком від представника позивача 2 ОСОБА_6 отримано заяву виплату страхового відшкодування, повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку та інші документи щодо справи.

Згідно зі ст.22 Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум. Зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Граничні розміри страхового відшкодування, порядок підтвердження витрат потерпілого (його представників), порядок розрахунку та виплати страхового відшкодування та інше встановлені Законом.

Згідно ст.23 Закону, шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, - шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відповідно до ст.27 Закону, страхове відшкодування виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно п.27.3. ст.27 Закону, страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

За результатами проведеного страховиком розслідування, на підставі наданих представником позивача 2 документів, з урахуванням положень ст.27 Закону, страховиком було установлено, що правом на одержання страхового відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з смертю потерпілого ОСОБА_4 володіють його батьки ОСОБА_1 (позивач 1) та ОСОБА_2 (позивач 2)

Згідно п.36.3. ст.36 Закону, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди

взаємопов?язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 27.06.2018р. слідством установлено:

-в діях водія забезпеченого транспортного засобу порушення вимог Правил дорожнього руху України, які б перебували в причинному зв`язку з ДТП - відсутні;

-з мотивувальної частини постанови про закриття кримінального провадження вбачається, що пішохід перебуваючи в стані тяжкого алкогольного сп`яніння рухався (біг) по смузі руху забезпеченого транспортного засобу, отже в його діях вбачається порушив вимоги підпунктів 4.4, 4.8, а), б) пункту 4.14 ПДР України, в результаті чого настала ДТП.

Враховуючи ст.1187 Цивільного кодексу України та п. 36.3. ст. 36 спеціального Закону, розмір страхового відшкодування за кожну з таких осіб (водія - особи, відповідальність якої застрахована/особи, яка брала участь в дорожньому русі та пішохода (потерпілого) - особи, якій заподіяна шкода/особи, яка брала участь в дорожньому русі) було визначено шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Таким чином, страховиком прийнято рішення про виплату страхового відшкодування та здійснено його виплату позивачу 2 у розмірі 9600,00 грн., що складається з відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, розмір якої розрахований відповідно до формули:

3200,00 грн. х 12 = 19200,00 грн.(згідно п.27.3. кількість осіб, які мають право на відшкодування);

19200,00 грн. : 2 = 9600,00 грн. (згідно п.36.3. кількість осіб, відповідальних за завдання шкоди).

Враховуючи ст.1187 Цивільного кодексу України та п.36.3. ст.36 спеціального Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004р., розмір страхового відшкодування за кожну з таких осіб (водія - особи, відповідальність якої застрахована/особи, яка брала участь в дорожньому русі та пішохода (потерпілого) - особи, якій заподіяна шкода/особи, яка брала участь в дорожньому русі) було визначено шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Таким чином, страховиком прийнято рішення про виплату страхового відшкодування позивачу 2, що складається з відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого у розмірі 9600,00 грн., що розрахований відповідно до формули:

3200,00 грн. х 12 = 19200,00 грн. (згідно п.27.3. кількість осіб, які мають право на відшкодування).

19200,00 грн./2 = 9600,00 грн. (згідно п.36.3. кількість осіб, відповідальних за завдання шкоди).

Отримання позивачем суми страхового відшкодування - не спростовується.

Щодо відшкодування витрат на поховання вказав, що згідно п.27.4 ст.27 спеціального Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004р., страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

У відповідності до ст.2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» - поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

За результатами проведеного аналізу наданих документів страховиком було враховано документи щодо витрат на поховання на загальну суму 6123,09 грн. та не було враховано квитанцію на суму 2117,09 грн. «за судово-медичні послуги», оскільки ці витрати не є витратами в розумінні Закону України «Про поховання та похоронну справу» і з наданого чеку не вбачається, які саме послуги і кому були надані, і що саме позивач 2 здійснив такі витрати.

Тому, з урахуванням вищевикладеного, позивачу 2 було виплачено страхове відшкодування витрат на поховання у розмірі 3061,55 грн. (6123,09 грн. : 2).

Таким чином відповідачем 2 було здійснено виплату у загальному розмірі 12761,55 грн. (9700,00 грн. + 3061,55 грн.).

Отже, виплата страхового відшкодування на поховання була здійснена страховиком у повному обсязі, у порядку встановленому Законом.

Згідно п.36.3. ст.36 Закону, поділ розміру заподіяної шкоди розподіляється на кількість осіб, сукупними діями яких завдано шкоди та які були учасниками ДТП, а не на кількість джерел підвищеної небезпеки або власників наземних транспортних засобів, як зазначає позивач 2 у позовній заяві.

Крім того, відповідно до п.1.10. Правил дорожнього руху України:

водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста- машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі;

пішохід - особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу;

учасник дорожнього руху - особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному.

Отже, відповідно до норм Закону, до осіб відносяться як водії транспортних засобів так і потерпілі (пішоходи), життю яких заподіяна шкода, тобто всі учасники дорожнього руху.

Відповідно до п.п.1.3. - 1.5. ПДР України, учасники дорожнього руху зобов?язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Отже, в рамках кримінального провадження було встановлено, що ДТП сталася за умови одночасного руху пішохода та забезпеченого транспортного засобу, які були особами, які брали участь в процесі руху на дорозі та учасниками дорожнього руху, тобто шкода завдана сукупними діями зазначених осіб.

У п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6 роз`яснено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли інше не встановлено законом, розмір відшкодування, належного з володільця джерела підвищеної небезпеки, має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

У листі ВССУ від 01.02.2012 року про Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-2011 роках, зазначено, що як грубу необережність, зокрема, може бути враховано нетверезий стан, нехтування правилами безпеки руху і т.п.

Таким чином, дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 19.01.2017р., сприяла груба необережність потерпілого ОСОБА_4 та нехтування правилами безпеки руху.

Щодо виплати страхового відшкодування позивачу 2 як утриманцю загиблого заперечував, посилаючись на відсутність на це підстав.

Як вже було зазначено, до відповідача 2 звернувся представник ОСОБА_6 із заявою на виплату страхового відшкодування, відповідно до яких просив здійснити виплату страхового відшкодування позивачу 2 як утриманцю загиблого.

Згідно п.27,2. ст.27 Закону страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Пунктом 35.2. ст.35 Закону передбачений перелік документів, які додаються до заяви про страхове відшкодування, зокрема:

є) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника.

Відповідно до п.36.2 ст.36 Закону страховик за наявності документів, зазначених у статті 35 Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.

Тобто, лише при наявності всіх перелічених документів, надання яких є обов`язковим, можливо прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.

Позивач 2 у позовній заяві стверджує, що вона у розумінні ст.1200 ЦК є особою, яка має право на відшкодування шкоди у зв`язку із загибеллю сина, оскільки на день його смерті є непрацездатною особою та пенсіонером за віком.

Відповідач 2 не погоджується з даними доводами позивача 2 та вважає їх безпідставними та такими, які не відповідають дійсним обставинам справи на підставі наступного.

Згідно ст.1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання.

За змістом абзацу 1 частини першої та частини другої ст.1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для позивача постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання позивачем заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Непрацездатні члени сім`ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування (підпункт «г» пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

З системного аналізу вищевказаних норм цивільного законодавства, утримання означає відсутність у члена сім?ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов?язок щодо утримання цього члена сім?ї. Основне значення допомоги слід з?ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо.

Відповідних доказів, що заробіток загиблого був основним і постійним джерелом існування позивача 2 - матеріали справи не містять.

Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць, а не від мінімального розміру пенсії, як помилково зазначає Позивач.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»).

Сума прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць встановлюється державним бюджетом України на кожен рік.

Згідно ст.7 Закону України «Про державний бюджет на 2017 рік», прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність в розрахунку на місяць з 01 січня 2017 року - 1247 гривень., з 01 травня 2017 року - 1312 грн., з 01 грудня 2017 року - 1373 грн.

Згідно довідки про розмір пенсії, яку отримує позивач 2 за віком, що додана до позовної заяви, з листопада 2016 року по вересень 2017 року розмір її пенсії становив 1447,54 гри., з жовтня 2017 року - 1825,37 грн., що свідчить про те, що позивач 2 має дохід, що перевищує прожитковий мінімум.

За призначенням пенсії по втраті годувальника позивач 2 не зверталась, що свідчить про те, що позивач 2 не бажала встановлювати факт перебування на утриманні, оскільки відповідні докази цього відсутні.

Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Підставою виникнення зобов`язання між повнолітніми дітьми і їхніми батьками щодо утримання останніх є склад юридичних фактів: а) походження дітей (родинний зв?язок батьків і дітей); б) непрацездатність батьків; в) потреба батьків у матеріальній допомозі.

Однак, матеріали справи не містять доказів фактичних обставин, які б свідчили про потребу Позивача у матеріальній допомозі, передбаченою статтею 202 СК України.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 11.04,2018 у справі №640/5041/17, а також у постанові від 18.04.2018 у справі № 165/325/17.

Таким чином, з урахуванням того, що розмір пенсії, яку отримувала та отримує Позивач 2 перевищує розмір прожиткового мінімуму, вона не є особою, яка була на утриманні або мала право на одержання утримання від ОСОБА_4 .

До позовної заяви позивач 2 додала копію довідки Тихохутірської сільської ради від 18.06.2018р., відповідно до якої ОСОБА_4 проживав разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідач 2 вважає, що дана довідка не є доказом перебування Позивача на утриманні, оскільки факт проживання за однією адресою із загиблим не може свідчити про перебування на його утриманні.

При цьому інформація, зазначена у вказаній довідці суперечить інформації, встановленій у процесі досудового розслідування та зазначеній у постанові про закриття кримінального провадження, а саме: допитана у якості потерпілої Позивач 2 пояснила, що: «син ОСОБА_4 останні роки проживав в с. Кабачків Хутір Жашківського району Черкаської області, а зареєстрований був за адресою: с. Тихий Хутір Жашківського району Черкаської області, адресу не пам`ятає».

Отже, слідством зі слів позивача 2 установлено, що загиблий разом з нею не проживав.

Таким чином, дані докази є суперечливими та не підтверджують перебування позивача 2 на утриманні загиблого.

В матеріалах справи відсутні також докази про те, що син позивача 2 працював та отримував хоча б якийсь дохід.

Крім того, у постанові про закриття кримінального провадження позивач 2, допитана у якості потерпілої, пояснила, що її син ОСОБА_4 останні роки жив неблагополучним способом життя та час від часу зловживав алкогольними напоями. Останній раз позивач 2 яз сином «близько півроку тому».

Отже, слідством зі слів позивача 2, установлено, що загиблий жив неблагополучним способом життя та не підтримував спілкування з матір`ю.

Враховуючи вищевказане відповідач 2 вважає, що матеріали справи не містять доказів про те, що матеріальна допомога з боку загиблого надавалась позивачу 2 взагалі, а також те, що така допомога була основним і постійним джерелом її існування та мала стабільних характер.

Встановлення саме цього факту є вирішальним при визнанні особи такою, що перебувала на утриманні або мала право на одержання утримання.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач 2 не є особою, яка перебувала на утриманні у загиблого сина ОСОБА_4 оскільки:

-мала дохід (пенсію), який перевищує розмір прожиткового мінімуму, а отже не є особою, яка потребує матеріальної допомоги;

-не надала відповідних належних доказів стосовно того, що загиблий син надавав їй матеріальну допомогу, яка була основним і постійним джерелом її існування та мала стабільний характер.

Отже, лише за наявності всіх перелічених документів, надання яких є обов?язковим, можливе прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.

Таким чином, відповідач 2 повністю виконав свої обов`язки згідно Закону, сплативши представнику позивача 2 страхове відшкодування в повному обсязі, отже позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування є незаконними та задоволенню не підлягають.

27.08.2019р. представник ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Стахування» подав заяву про зменшення витрат на правову допомогу, які по кожній справі складають 12000, 00 грн., посилаючись на те, що по обох справах предметом позову є стягнення страхового відшкодування у зв`язку зі смертю потерпілого ОСОБА_4 , позивачі по даних справах є потерпілими за одним і тим же страховим випадком, та дані справи є аналогічними, а обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) значно зменшується у зв`язку з тим, що по обох справах адвокат опрацьовує одні й ті ж докази.

30 серпня 2019 року за клопотпнням представника ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Стахування» ухвалою Жашківського районного суду Черкаської області цивільні справи за позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вікналенд» та приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Стахування» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, було об?єднано в одне провадження.

11.09.2019р. представник позивача 1 адвокат Лабик Р.М. подав заяву про зменшення позовних вимог до ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Стахування», в якій просив стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Стахування» на користь ОСОБА_1 :

- 9600,00 грн. - решта суми страхового відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

В іншій частині позовні вимоги просив залишити незмінними.

11.09.2019р. представник позивача 2 адвокат Лабик Р.М. подав заяву про зменшення позовних вимог до ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Стахування», в якій просив стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Стахування» на користь ОСОБА_2 :

- 115200,00 грн. страхового відшкодування пов?язаного з втратою годувальника внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки одноразовим платежем у розмірі, визначеному п.27.2 ст.27 ЗУ №1961-IV від 01.07.2004р.;

- 9600,00 грн. - решта суми страхового відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

- 3061,00 грн. - решта суми страхового відшкодування витрат на поховання сина.

В іншій частині позовні вимоги просив залишити незмінними.

11.09.2019р. представник позивача 1 адвокат Лабик Р.М. подав відповідь на відзив відповідача 2, в якій вказав, що доводи викладені відповідачем 2 у своєму відзиві необґрунтовані з урахуванням наступного.

По-перше, позивач 2 не погоджується з доводом відповідача 2 про те, щов ДТП, внаслідок якої загинув пішохід ОСОБА_4 , відповідальними є двоє осіб, а саме водій та пішохід та вважає його таким, що суперечить частині 5 статті 1187 ЦК України урахуванням наступного.

Згідно ч.5 ст.1187 цього Кодексу особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом

підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, в даній дорожньо-транспортній пригоді непереборною силою може бути виключно надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, яка не залежить від учасників пригоди, а саме ні від водія транспортного засобу, ні від велосипедиста.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач 2 не підтвердив наявність непереборної сили, внаслідок якої відбулося зіткнення, належними та допустимими доказами.

Щодо умислу потерпілого, то в даному випадку слідством не встановлено того, що пішохід ОСОБА_4 , усвідомлював, які суспільно небезпечні наслідки можуть настати від його конкретної дії (бездіяльності), яка вчинена у даний момент, у певній обстановці і за певних обставин.

Отже, так як відсутні будь-які прямі докази, які б підтверджували факт усвідомлення

потерпілою особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та бажання настання

таких наслідків або свідоме припущення їх настання, то і відповідно відсутній умисел

потерпілого.

Щодо неправомірності шкоди завданої володільцем джерела підвищеної небезпеки вказав, що саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за шкоду завдану ними в розумінні ст.ст.1166, 1187 ЦКУ, а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди.

Таким, чином з вищенаведеного вбачається, що відповідальність пішохода ОСОБА_4 наступає виключно, якщо у встановленому законом порядку буде доведено, що шкоду було завдано внаслідок умислу потерпілого.

11.09.2019р. представник позивача 2 адвокат Лабик Р.М. подав відповідь на відзив відповідача 2, в якій вказав, що доводи викладені відповідачем 2 у своєму відзиві необґрунтовані з урахуванням наступного.

По-перше, позивач 2 не погоджується з доводом відповідача 2 про те, щов ДТП, внаслідок якої загинув пішохід ОСОБА_4 , відповідальними є двоє осіб, а саме водій та пішохід та вважає його таким, що суперечить частині 5 статті 1187 ЦК України урахуванням наступного.

Згідно ч.5 ст.1187 цього Кодексу особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом

підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, в даній дорожньо-транспортній пригоді непереборною силою може бути виключно надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, яка не залежить від учасників пригоди, а саме ні від водія транспортного засобу, ні від велосипедиста.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач 2 не підтвердив наявність непереборної сили, внаслідок якої відбулося зіткнення, належними та допустимими доказами.

Щодо умислу потерпілого, то в даному випадку слідством не встановлено того, що пішохід ОСОБА_4 , усвідомлював, які суспільно небезпечні наслідки можуть настати від його конкретної дії (бездіяльності), яка вчинена у даний момент, у певній обстановці і за певних обставин.

Отже, так як відсутні будь-які прямі докази, які б підтверджували факт усвідомлення

потерпілою особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та бажання настання

таких наслідків або свідоме припущення їх настання, то і відповідно відсутній умисел

потерпілого.

Щодо неправомірності шкоди завданої володільцем джерела підвищеної небезпеки вказав, що саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за шкоду завдану ними в розумінні ст.ст.1166, 1187 ЦКУ, а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди.

Таким, чином з вищенаведеного вбачається, що відповідальність пішохода ОСОБА_4 наступає виключно, якщо у встановленому законом порядку буде доведено, що шкоду було завдано внаслідок умислу потерпілого.

По-друге, позивач 2 не погоджується з доводом відповідача 2 про те, що вона не має права на отримання відшкодування по втраті годувальника, оскільки не надала доказів того, що вона була на утриманні загиблого сина та мала право на утримання.

Ч.1 ст.1200 ЦК України передбачено, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;

3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

З наведеної правової норми закону слідує те, що для отримання такого виду

відшкодування, позивачу необхідно надати такі документи:

документ, яким підтверджено те, що позивач являється матір?ю загиблого;

документ, яким встановлено дату народження позивача для з`ясування досягнення позивачем пенсійного віку.

Подання інших доказів ні Цивільним кодексом України, ні Законом України "Про

обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних

транспортних засобів" не передбачено.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 2 являється матір?ю загиблого, яка

досягла пенсійного віку до смерті свого сина. Таким чином, позивачем 2 надано суду всі

необхідні докази на підтвердження того, що позивач 2 є тією особою, яка мала надень смерті

сина право на одержання від нього утримання, що в свою чергу дає їй право на отримання

відшкодування по втраті годувальника, передбаченого статтею 1200 ЦКУ.

Крім цього, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у

постанові від 13 березня 2019 року у справі №643/207/16-ц, до переліку документів на

підтвердження факту перебування особи на утриманні потерпілого можна віднести довідку (реєстрації) із житлово-експлуатаційної організації або довідку органу місцевого самоврядування про перебування на утриманні чи про спільне проживання з заявником.

На підтвердження факту спільного проживання та перебування позивача 2 на утриманні у загиблого сина, представником позивача надано суду довідку №496 від 18.06.2018р., видану Тихохутірською сільською радою Жашківського району Черкаської області.

19.09.2019р. відповідач 2 на відповідь на відзив представника позивача 1 адвоката Лабика Р.М. подав заперечення, в якому просив відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

У відповіді на відзив представник позивача 1, посилаючись на ч.5 ст.1187 ЦК України, стверджує, що не погоджується із твердженням відповідача 2 про необхідність застосування при розрахунку розміру страхового відшкодування норми п.36.3 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон),

Відповідач 2 категорично не погоджується з такими твердженнями на підставі наступного.

Представник позивача 1 довільно трактує положення п.36.3 ст.36 Закону, зазначаючи, що вказані положення стосуються відшкодування шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, випадки застосування п.36.3 ст.36 Закону мають місце, якщо буде доведено, що шкоду завдано умислу потерпілого.

Відповідно до норм ст.2 Закон - є спеціальним по відношенню нормативних-правових актів, в т.ч. Цивільного кодексу України.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага спеціальному, про що також зазначено ст.2 Закону.

Верховним Судом у Постанові від 09.11.2018р. по справі №263/15749/16-а зазначено, що змістовні колізії - це колізії, що виникають внаслідок часткового збігу обсягів регулювання правовідносин різними нормами права, обумовлені специфікою суспільних відносин та пов`язані з поділом норм права на загальні, спеціальні та виняткові. Крім того, у випадку наявності колізії між спеціальним законом та загальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону.

При цьому, при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat general!, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною. Крім того, про перевагу норм Lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (п. 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії» від 25.03.99 р., п.15 рішення у справі «Баранкевич проти Росії» від 26.07.2007р., тощо).

Таким чином, за наявності правової колізії щодо порядку відшкодування шкоди страховиком договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, застосовуються саме норми спеціального Закону.

Згідно п.36.3. ст.36 Закону у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

У даній статті передбачено поділ розміру заподіяної шкоди саме на кількість осіб, сукупними діями яких завдано шкоди, та які були учасниками ДТП, а не на кількість джерел підвищеної небезпеки або власників наземних транспортних засобів. У даній статті спеціального Закону немає жодної згадки про джерела підвищеної небезпеки, транспортні засоби, забезпечені транспортні засоби тощо.

Згідно ст.1 Закону:

потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю га/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу (п.1.3. ст. І Закону):

особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду (п.1.4. ст.1 Закону):

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст.6 Закону).

Відповідно до п.22.1. ст.22 Закону в разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Крім того, відповідно до п.1.10. Правил дорожнього руху України;

водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста - машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі:

пішохід - особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу;

учасник дорожнього руху - особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному.

Отже, відповідно до норм Закону, до осіб, в розумінні п.36.3. ст.36 Закону відносяться як водії транспортних засобів так і потерпілі (пішоходи), життю яких заподіяна шкода, тобто всі учасники дорожнього руху.

В рамках кримінального провадження було встановлено, що ДТП сталася за умови одночасного руху пішохода та забезпеченого транспортного засобу, які були особами, які брали участь в процесі руху на дорозі та учасниками дорожнього руху, тобто шкода завдана сукупними діями зазначених осіб.

Щодо посилання позивача на ч.5 ст.1187 ЦК України, відповідач 2 зазначив, що дана норма передбачає порядок звільнення особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки від відповідальності за завдання шкоди.

Тобто, у випадку, якщо володілець джерела підвищеної небезпеки доведе, що шкоди було завдано внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого його може бути звільнено від відповідальності за завдання шкоди.

Проте, вищевказана норма не стосується передбаченого п.36.3 ст. 36 спеціального Закону поділу розміру заподіяної шкоди на кількість осіб, відповідальних за завдання шкоди, сукупними діями яких завдано шкоди та які були учасниками ДТП.

У даному випадку за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями відповідальними є декілька осіб - ОСОБА_3 , як особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та ОСОБА_4 , у діях якого вбачається порушення вимог п.4.4. (У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішоходи, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні виділити себе, а за можливості мати на зовнішньому одязі світлоповертальні елементи, для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху.), п.4.8 (якщо в зоні видимості немає переходу або перехрестя, а дорога має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків, дозволяється переходити її під прямим кутом до краю проїзної частини в місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, і лише після того, як пішохід упевниться у відсутності небезпеки.), п.4.14 а, б (пішоходам забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху. раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід). Правил дорожньою руху України, що стало умовою виникнення та причиною настання даної дорожньо-транспортної пригоди. Отже, розрахунок Страховика є вірним.

Також відповідач 2 зазначив, що в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року №6 роз`яснено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли інше не встановлено законом, розмір відшкодування, належного з володільця джерела підвищеної небезпеки, має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

У листі ВССУ від 01.02.2012 року про Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-201 1 роках, зазначено, що як грубу необережність, зокрема, може бути враховано нетверезий стан, нехтування правилами безпеки руху і т.п. Таким чином, дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 19.01.2017, сприяла груба необережність потерпілого ОСОБА_4 та нехтування правилами безпеки руху, що має бути враховано судом при розгляді справи.

Зазначаючи у відповіді на відзив, що слідством не встановлено, що пішохід ОСОБА_4 усвідомлював, які суспільно-небезпечні наслідки можуть настати від його конкретної дії, представник позивача 1 фактично нівелює встановлені слідством факти щодо перебування ОСОБА_4 в стані тяжкого алкогольного сп`яніння під час руху (бігу) по смузі руху забезпеченого транспортного засобу, в порушення вимог підпунктів 4.4, 4.8, а), б) пункту 4.14 ПДР України, та створення ним небезпеки не тільки собі, а й іншим учасникам дорожнього руху.

Таким чином, сплативши на користь позивача 1 страхове відшкодування у розмірі 9600,00 грн. страховик здійснив відшкодування шкоди за свого страхувальника, при розрахунку розміру відшкодування, врахувавши (на підставі п.36.3 ст.36 Закону) також дії ОСОБА_4 , як особи, яка також відповідальна за завдання шкоди.

Виходячи з вищевикладеного, страховик повністю виконав свої обов`язки згідно Закону, сплативши представнику позивача страхове відшкодування в повному обсязі, отже позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування є незаконними та задоволенню не підлягають.

19.09.2019р. відповідач 2 на відповідь на відзив представника позивача 2 адвоката Лабика Р.М. подав заперечення, в якому просив відмовити у повному обсязі, виходячи з наступного.

У відповіді на відзив представник позивача 2, посилаючись на ч.5 ст.1187 ЦК України, стверджує, що не погоджується із твердженням відповідача 2 про необхідність застосування при розрахунку розміру страхового відшкодування норми п.36.3 ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон),

Відповідач 2 категорично не погоджується з такими твердженнями на підставі наступного.

Представник позивача 2 довільно трактує положення п.36.3 ст.36 Закону, зазначаючи, що вказані положення стосуються відшкодування шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, випадки застосування п.36.3 ст.36 Закону мають місце, якщо буде доведено, що шкоду завдано умислу потерпілого.

Відповідно до норм ст.2 Закон - є спеціальним по відношенню нормативних-правових актів, в т.ч. Цивільного кодексу України.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага спеціальному, про що також зазначено ст.2 Закону.

Верховним Судом у Постанові від 09.11.2018 року по справі №263/15749/16-а зазначено, що змістовні колізії - це колізії, що виникають внаслідок часткового збігу обсягів регулювання правовідносин різними нормами права, обумовлені специфікою суспільних відносин та пов`язані з поділом норм права на загальні, спеціальні та виняткові. Крім того, у випадку наявності колізії між спеціальним законом та загальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону.

При цьому, при наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat general!, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною. Крім того, про перевагу норм Lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (п. 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії» від 25.03.99 р., п.15 рішення у справі «Баранкевич проти Росії» від 26.07.2007р., тощо).

Таким чином, за наявності правової колізії щодо порядку відшкодування шкоди страховиком договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, застосовуються саме норми спеціального Закону.

Згідно п.36.3. ст.36 Закону у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

У даній статті передбачено поділ розміру заподіяної шкоди саме на кількість осіб, сукупними діями яких завдано шкоди, та які були учасниками ДТП, а не на кількість джерел підвищеної небезпеки або власників наземних транспортних засобів. У даній статті спеціального Закону немає жодної згадки про джерела підвищеної небезпеки, транспортні засоби, забезпечені транспортні засоби тощо.

Згідно ст.1 Закону:

потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю га/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу (п.1.3. ст.1 Закону):

особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду (п.1.4. ст.1 Закону):

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст.6 Закону).

Відповідно до п.22.1. ст.22 Закону в разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Крім того, відповідно до п.1.10. Правил дорожнього руху України;

водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста - машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі:

пішохід - особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу;

учасник дорожнього руху - особа, яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному.

Отже, відповідно до норм Закону, до осіб, в розумінні п.36.3. ст.36 Закону відносяться як водії транспортних засобів так і потерпілі (пішоходи), життю яких заподіяна шкода, тобто всі учасники дорожнього руху.

В рамках кримінального провадження було установлено, що ДТП сталася за умови одночасного руху пішохода та забезпеченого транспортного засобу, які були особами, які брали участь в процесі руху на дорозі та учасниками дорожнього руху, тобто шкода завдана сукупними діями зазначених осіб.

Щодо посилання позивача на ч.5 ст.1187 ЦК України, відповідач 2 зазначив, що дана норма передбачає порядок звільнення особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки від відповідальності за завдання шкоди.

Тобто, у випадку, якщо володілець джерела підвищеної небезпеки доведе, що шкоди було завдано внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого його може бути звільнено від відповідальності за завдання шкоди.

Проте, вищевказана норма не стосується передбаченого п.36.3 ст. 36 спеціального Закону поділу розміру заподіяної шкоди на кількість осіб, відповідальних за завдання шкоди, сукупними діями яких завдано шкоди та які були учасниками ДТП.

У даному випадку за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями відповідальними є декілька осіб - ОСОБА_3 , як особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та ОСОБА_4 , у діях якого вбачається порушення вимог п.4.4. (У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішоходи, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні виділити себе, а за можливості мати на зовнішньому одязі світлоповертальні елементи, для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху.), п.4.8 (якщо в зоні видимості немає переходу або перехрестя, а дорога має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків, дозволяється переходити її під прямим кутом до краю проїзної частини в місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, і лише після того, як пішохід упевниться у відсутності небезпеки.), п.4.14 а, б (пішоходам забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху, раптово виходити, вибігати на проїзну частину, в тому числі на пішохідний перехід) Правил дорожньою руху України, що стало умовою виникнення та причиною настання даної дорожньо-транспортної пригоди. Отже, розрахунок Страховика є вірним.

Також відповідач 2 зазначив, що в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року №6 роз`яснено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли інше не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування, має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

У листі ВССУ від 01.02.2012 року про Узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-201 1 роках, зазначено, що як грубу необережність, зокрема, може бути враховано нетверезий стан, нехтування правилами безпеки руху і т.п. Таким чином, дорожньо-транспортній пригоді, що сталася 19.01.2017, сприяла груба необережність потерпілого ОСОБА_4 та нехтування правилами безпеки руху, що має бути враховано судом при розгляді справи.

Зазначаючи у відповіді на відзив, що слідством не встановлено, що пішохід ОСОБА_4 усвідомлював, які суспільно-небезпечні наслідки можуть настати від його конкретної дії, представник позивача 2 фактично нівелює встановлені слідством факти щодо перебування ОСОБА_4 у стані тяжкого алкогольного сп`яніння під час руху (бігу) по смузі руху забезпеченого транспортного засобу, в порушення вимог підпунктів 4.4, 4.8, а), б) пункту 4.14 ПДР України, та створення ним небезпеки не тільки собі, а й іншим учасникам дорожнього руху.

Таким чином, сплативши на користь позивача 2 страхове відшкодування в сумі 9600,00 грн. страховик здійснив відшкодування шкоди за свого страхувальника при розрахунку розміру відшкодування, врахувавши (на підставі п.36.3 ст.36 Закону) також дії ОСОБА_4 , як особи, яка також відповідальна за завдання шкоди.

Щодо відсутності доказів про перебування позивача 2 на утриманні, відповідач 2 вказав наступне.

У відповіді на відзив представник позивача 2 стверджує про те, що єдиними доказами про перебування позивача 2 на утриманні в загиблого сина є документ, що підтверджує, що позивач є матір?ю загиблого та документ, що підтверджує її дату народження.

Крім того, представник позивача 2 зазначає, що на підтвердження перебування позивача 2 на утриманні в загиблого сина, позивачем 2 було надано довідку Тихохутірської сільської ради від 18.06.2018р. про проживання разом із загиблим сином.

Відповідач 2 вважає, що вказана довідка не є доказом перебування позивача 2 на утриманні в загиблого сина, оскільки факт проживання за однією адресою з загиблим не може свідчити про перебування на його утриманні.

При цьому інформація, зазначена у вказаній довідці суперечить інформації, установленій у процесі досудового розслідування та зазначеній у постанові про закриття кримінального провадження, а саме: допитана в якості потерпілої позивач 2 пояснила, що: «Син ОСОБА_4 останні три роки проживав в с. Кабачків Хутір Жашківського району Черкаської області, а зареєстрований був за адресою: с. Тихий Хутір Жашківського району Черкаської області, адресу не пам?ятає.»

Отже, слідством зі слів позивача 2 установлено, що загиблий син разом з позивачем 2 не проживав. Таким чином, докази є суперечливими та не підтверджують перебування позивача 2 на утриманні загиблого сина.

Щодо встановлення факту перебування на утриманні у загиблого та документи, які це підтверджують, відповідач 2 зазначив, якщо предметом позову є відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі.

Факт перебування на утриманні встановлюється судом з урахуванням системного аналізу сукупності доказів щодо:

-доходів як особи, яка претендує на утримання так і загиблого (оскільки ст.1200 ЦК України передбачає розрахунок розміру утримання в залежності від середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого);

-потреби особи, яка претендує на утримання в матеріальній допомозі;

-фактичне надання загиблим такої допомоги.

З наданих позивачем 2 документів не вбачається, що вона перебувала на утриманні загиблого сина, а тому підстави для стягнення з відповідача 2 страхового відшкодування у розмірі 115200,00 грн. відсутні.

Виходячи з вищевикладеного, відповідач 2 повністю виконав свої обов`язки згідно Закону, сплативши представнику позивача 2 страхове відшкодування в повному обсязі, а тому позовні вимоги про стягнення страхового відшкодування є незаконними та задоволенню не підлягають.

У судове засідання 14.12.2020р. представник позивачів адвокат Лабик Р.Р. не з?явився.

У судове засідання 14.12.2020р. представник відповідача 1 ОСОБА_7 не з`явився по невідомих суду причинах, про місце і час слухання справи повідомлена належним чином, що підтверджується наявним у матеріалах справи поштовим повідомленням.

У судове засідання 14.12.2020р. представник відповідача 2 ОСОБА_8 не з?явилася.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

У відповідності до положень ч.1 ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленному цим Кодеком, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Встановлені обставини справи та письмові докази.

19 листопада 2017 року близько 20 год. 50 хв. на 145 км+450 м а/д Київ-Одеса поблизу м. Жашків, громадянин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем «MAN», д.н.з. НОМЕР_1 , із напівпричепом «WIELTON», д.н.з. НОМЕР_2 , рухаючись в напрямку м. Одеса, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці події, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 19.06.208р. (а.с.18).

Згідно висновку судово-медичної експертизи №05-7-02/471 від 13.03.2018р. смерть ОСОБА_4 , 1987р.н., настала в результаті поєднаної травми

тіла: відкритої черепно-мозкової травми з ушкодженням кісток основи та склепіння черепа,

крововиливами під м`які мозкові оболонки з забоєм-розмізченням головного мозку, закритої

травми грудної клітки з переломами ребер справа та двостороннім гемотораксом (накопичення

крові в плевральних порожнинах); закритої травми органів черевної порожнини з розривом печінки та гемоперітонеумом (накопиченням крові в плевральних порожнинах); закритого перелому лівого плеча та відкритого перелому правої гомілки, що в своєму перебігу ускладнилася розвитком травматичного та геморагічного шоку. Вказані ушкодження утворились від твердих предметів, можливо в час та при обставинах вказаних в постанові слідчого і носять ознаки тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя. Вищевказані тілесні ушкодження у ОСОБА_5 знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті. Також під час експертизи у доставленому зразку крові трупа ОСОБА_5 було виявлено етанол в кількості 3,07 г/дм (проміле) (а.с.14-17).

20.11.2017р. вказане кримінальне правопорушення було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017250000000410, що підтверджується витягом з ЄРДР від 20.11.2017р. (а.с.10).

Постановою слідчого ВРЗСТ СУ Головного управління поліції в Черкаській області ст. лейт. поліції Забудського В.В. від 27.06.2018р., дане кримінальне провадження було закрито у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, оскільки водій не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода (а.с.12-13).

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 від 17.11.1993р., батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_9 (а.с.20), які у кримінальному проваджені були визнані потерпілими.

З копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_7 від 22.05.2018р. вбачається, що ОСОБА_1 було призначено пенсію за віком - довічно (а.с.23).

Згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України, ОСОБА_1 за період з січня 2018 року по грудень 2018 року отримав пенсію на загальну суму 4688,66 грн. (а.с.24).

З копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_8 від 18.12.2006р. вбачається, що ОСОБА_2 було призначено пенсію за віком - довічно (а.с.107).

Згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України, ОСОБА_2 за період з листопада 2016 року по листопад 2017 року отримала пенсію на загальну суму 19573,68 грн. (а.с.108).

З довідки від 18.06.2018р., виданої виконавчим комітетом Тихохутірської сільської ради Жашківського району Черкаської області, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , постійно був прописаний в с. Тихий Хутір Жашківського району Черкаської області, але фактично проживав до дня смерті по АДРЕСА_1 (а.с.25).

На час скоєння ДТП гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який керував автомобілем «MAN», д.н.з. НОМЕР_1 , із напівпричепом «WIELTON», д.н.з. НОМЕР_2 (Т2 а.с.2), та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 ,працював водієм у ТОВ «Вікналенд» та виконував трудові обов?язки, що підтверджується особовою карткою працівника та книгою обліку руху трудових книжок і вкладишів до них (Т2 а.с.3).

Отже, ТОВ «Вікналенд» являється володільцем джерела підвищеної небезпеки (автомобіля «MAN», д.н.з. НОМЕР_1 , із напівпричепом «WIELTON», д.н.з. НОМЕР_2 )та є співвідповідальною особою за завдані збитки.

Цивільно-правова відповідальність, пов?язана з експлуатацією транспортного засобу «MAN», д.н.з. НОМЕР_1 , із напівпричепом «WIELTON», д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок дії якого загинув ОСОБА_5 , була застрахована у ПрАТ «СК «Арсенал страхування» відповідно до полісу обов?язковогострахування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК8656017 (а.с.26).

16 жовтня 2018 року представником позивачів адвокатом Мелехом Д.О. до ПрАТ «СК «Арсенал страхування» було направлено:

- повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 19.11.2017р. участю транспортного засобу «MAN», д.н.з. НОМЕР_1 , із напівпричепом «WIELTON», д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_3 , та пішохода ОСОБА_4 (а.с.27);

- заяву на виплату страхового відшкодування, пов?язаного з моральною шкодою в розмірі 19200,00 грн. (1/2 частки, що належить батькові загиблого ОСОБА_4 ) (а.с.28);

- заяву на виплату страхового відшкодування, пов?язаного з моральною шкодою в розмірі 19200,00 грн. (1/2 частки, що належить матері загиблого ОСОБА_4 ) (а.с.118);

- заяву на виплату страхового відшкодування витрат на поховання, яке належить матері загиблого ОСОБА_4 в розмірі 82540,18 грн. (а.с.117);

- заяву на виплату страхового відшкодування, пов?язаного з втратою годувальника в розмірі 57600,00 грн. (1/2 частки, що належить матері загиблого ОСОБА_4 , пенсіонерці за віком - ОСОБА_2 ) (а.с.119).

06 листопада 2018 року ПрАТ «СК «Арсенал страхування» представнику позивачів адвокату Мелеху Д.О. було направлено лист про надання належним чином оформлених копій документів (а.с.30, 121).

05 березня 2019 року представником позивачів адвокатом Мелехом Д.О. до ПрАТ «СК «Арсенал страхування» було направлено заяву, де він повідомляє, що 19 грудня 2018 року ПрАТ «СК «Арсенал страхування» було здійснено страхове відшкодування по справі ОСОБА_4 в розмірі 12761,55 грн. та 9700,00 грн. та просить відповідача 2 зазначити структуру виплати, тобто за що саме було здійснено страхове відшкодування по справі ОСОБА_4 відносно потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.31, 122).

На підставі платіжних доручень №9744018 та №9743990 від 19 грудня 2018 року ПрАТ «СК «Арсенал страхування» представнику позивачів адвокату Мелеху Д.О. перерахувало страхову виплату в розмірах 12761,56 грн. та 9700,00 грн.

З товарного чеку №148 від 20.11.2017р., рахунків-замовлень та квитанцій від 21.11.2020р. вбачається, що ОСОБА_2 було сплачено за ритуальні послуги 6123,09 грн. (а.с.112, 113).

Обгрунтування та висновки.

Положеннями ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

На підставі ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.ч.1,2 ст.15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд вважає, що спірні відносини виникли з приводу відшкодування шкоди, яка спричинена смертю особи в результаті дії джерела підвищеної небезпеки, а отже врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) та Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).

Щодо страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

П.2.1 ст.2 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.04р. №1961-ІV передбачено, що відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно ст.6 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004р. страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

П.1.10. Правил дорожнього руху України визначено, що:

учасник дорожнього руху - особа,яка бере безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин, велосипедист, а також особа, яка рухається в кріслі колісному.

В рамках кримінального провадження установлено, що ДТП сталася за умови одночасного руху забезпеченого транспортного засобу «MAN», д.н.з. НОМЕР_1 , із напівпричепом «WIELTON», д.н.з. НОМЕР_2 , яким безпосередньо керував під час виконання своїх трудових обов?язків ОСОБА_3 , та пішохода ОСОБА_4 , а тому обоє є учасниками дорожнього руху.

Як вже зазначалося вище, власником транспортного засобу «MAN», д.н.з. НОМЕР_1 , із напівпричепом «WIELTON», д.н.з. НОМЕР_2 , тобто джерела підвищеної небезпеки, є ТОВ «Вікналенд», а тому повністю відповідає за завдану шкоду своїм працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ст.ст.1172, 1187 ЦК України).

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «MAN», д.н.з. НОМЕР_1 , із напівпричепом «WIELTON», д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована відповідачем 2 ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», що підтверджується Полісом №АК8656017, який був діючим на 16.10.2018р.

Статтею 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов?язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст.22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров?ю, майну третьої особи.

Пунктом 23.1 ст.23 Закону № 1961-IV передбачено, що шкодою, заподіяною життю та здоров?ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов?язана із смертю потерпілого.

Згідно п.27.1 ст.27 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наземних транспортних засобів» від 01.07.04р. №1961-ІV страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

П.27.3. ст.27 цього ж Закону передбачено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

П.27.2. ст.27 цього ж Закону передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

У відповідності до п.27.4. ст.27 Закону страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Згідно п.27.5. ст.27 Закону відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Підпунктом е) п.35.2. ст.35 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004р. передбачено що до заяви про страхове відшкодування додаються документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника.

В п.36.1. ст.36 Закону вказано, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

У відповідності до п.36.3. ст.36 Закону, у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

У відповідності до ст.2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» - поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству.

Згідно статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з1 січня встановлена - 3200 гривень.

Таким чином, загальний розмір страхового відшкодування, передбаченого п.27.2. ст.27 Закону не може бути меншим 12 мінімальних заробітних плат (12 х 3200) = 38400,00 грн. Отже, відповідач 2 кожному потерпілому зобов?язаний сплатити по 19200,00 грн. страхового відшкодування моральної шкоди.

Позивачі просять стягнути на їхню користь з відповідача 2 суму недоплаченого страхового відшкодування в загальному розмірі 19200 грн., де частка кожного позивача становить 9600 грн.

Відповідач 2, не погоджуючись з розрахунками позивачів, у своїх відзивах та запереченнях на відповіді на відзиви представника позивачів, вказав, що страховиком прийнято рішення про виплату страхового відшкодування позивачу 1 та позивачу 2, що складається з відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, у розмірі 9600,00 грн., який розрахований відповідно до формули:

3200,00 грн. х 12 = 19200,00 грн. (згідно п.27.3. кількість осіб, які мають право на відшкодування).

19200,00 грн./2 = 9600,00 грн. (згідно п.36.3. кількість осіб, відповідальних за завдання шкоди).

Свій розрахунок страхового відшкодування відповідач 2 вважає вірним, і посилаючись на п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року №6 та лист ВССУ від 01.02.2012р. «Про узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-2011 роках», обґрунтовує його тим, що у даному випадку були враховані дії потерпілого ОСОБА_4 , які стали умовою виникнення та причиною настання дорожньо-транспортної пригоди 19.01.2017р., тобто груба необережність потерпілого та нехтування правилами безпеки руху (нетверезий стан потерпілого та порушення вимог пунктів 4.4., 4.8, 4.14 а, б Правил дорожньою руху України).

Суд, з урахуванням п.27.4. ст.27 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004р., погоджується з розрахунком страхового відшкодування моральної шкоди позивачів, вважаючи позицію відповідача 2 такою, що не відповідає вимогам законодавства з огляду на наступне.

По-перше позивачам заподіяно шкоду внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а тому відповідальним за заподіяну шкоду є лише особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України).

Відповідно до роз?яснень, наданих у п.8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, що її завдала, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Доказів умислу потерпілого ОСОБА_4 (сина позивачів) або непереборної сили та порушення ним вимог п.п.4.4., 4.8, 4.14 ПДР України матеріали справи не містять.

По-друге, відповідач вірно визначив загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди в розмірі 38400,00 грн. у відповідності до п.27.3 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виходячи з дійсного на час скоєння ДТП розміру мінімальної заробітної плати. Так само, вірно було визначено коло осіб, які мають право на отримання цього страхового відшкодування. Проте, неправомірно поділив належне позивачам страхове відшкодування на кількість осіб, начебто відповідальних за заподіяння шкоди і виплатив кожному позивачу лише частину страхового відшкодування моральної шкоди в розмірі 9600 грн.

У даному випадку суд позбавлений можливості перевірити достовірність розрахунку страхового відшкодування моральної шкоди позивачам (яким чином враховувалися при розрахунку груба необережність потерпілого та нехтування правилами безпеки руху, та чому сума страхового відшкодування двічі ділилася на «2)», оскільки відповідачем 2 не надано достатніх письмових доказів, на підставі яких установлюються наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (зокрема: договір обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів укладений, рішення про виплату страхового відшкодування, структуру проведеного страхового відшкодування, з яких можливо установити розмір та суму регламентної виплати страхового відшкодування).

Тому, приймаючи до уваги вищевказане, керуючись п.27.3. ст.27 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004р., суд дійшов висновку, що право позивачів на відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю сина є порушеним, а тому відповідач 2 зобов?язаний доплатити позивачам частину невідшкодованої моральної шкоди, завданої смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, в загальній сумі 19100 грн., з якої 9600 грн. ОСОБА_1 та 9500 грн. ОСОБА_2 .

Що стосується страхового відшкодування моральної шкоди, пов?язаного із втратою годувальника внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, слід зазначити наступне.

Позивач 2 у позовній заяві стверджує, що вона у розумінні ст.1200 ЦК є особою, яка має право на відшкодування шкоди у зв?язку із загибеллю сина, оскільки на день його смерті є непрацездатною особою та пенсіонером за віком та просить стягнути:

-з відповідача 1 (ТОВ «Вікналенд») - 57400,00 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок втрати годувальника (відповідно до п.27.2 ст.27 Закону №1961-IV, тобто 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку (3200,00 х 36 = 115200,00 грн. /2 (частка матері загиблого) та 1600 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки щомісячно, починаючи з 19.11.2026р. і довічно;

-з відповідача 2 (ПрАТ «Арсенал Страхування») - 115200,00 грн. страхового відшкодування, пов?язаного із втратою годувальника внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки одноразовим платежем у розмірі, визначеному п.27.2. ст.27 закону України №1961-IV від 01.07.2004р.

Відповідач 2 не погоджується з даними доводами позивача 2 та вважає їх безпідставними та такими, які не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки позивачем 2 не надано доказів щодо її перебування на утриманні сина та й взагалі потреби в отриманні такої допомоги.

Суд, приймає до уваги доводи всіх учасників справи, при цьому, з урахуванням норм чинного законодавства, погоджується з позицією відповідача 2 та вважає, що позивач 2 не має права на відшкодування їй шкоди заподіяної смертю сина у відповідності до п.27.2. ст.27 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004р. та на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.

Згідно п.п.35.1, 35.2 ст. 35 Закону №1961-IV, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування, до якої, крім іншого, додаються документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв?язку із смертю годувальника.

Тобто, для отримання недоотриманого доходу в зв?язку зі смертю годувальника, позивачу необхідно надати до страховика наступні документи: оригінал довідки про стан сім`ї за життя загиблого; оригінал довідки про доходи загиблого за 12 місяців до ДТП; довідку про призначення утриманцю пенсії у зв?язку з втратою годувальника.

У відповідності до ст.1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;

3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої цієї статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

Розмір відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім таких випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника; призначення (припинення) виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого.

Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Ст.2 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:

1) були на повному утриманні померлого годувальника;

2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Отже, факт перебування особи на утриманні померлого має значення для відшкодування шкоди, якщо допомога, яка надавалась, була для позивача постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання позивачем заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Непрацездатні члени сім`ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування (підпункт «г» пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

З системного аналізу вищевказаних норм цивільного законодавства, утримання означає відсутність у члена сім?ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов?язок щодо утримання цього члена сім?ї. Основне значення допомоги слід з?ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо.

Відповідних доказів, що заробіток загиблого був основним і постійним джерелом існування позивача 2 - матеріали справи не містять.

Особа вважається такою, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують їй прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць, а не від мінімального розміру пенсії, як помилково зазначає позивач 2.

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»).

Сума прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць встановлюється державним бюджетом України на кожен рік.

Згідно ст.7 Закону України «Про державний бюджет на 2017 рік», прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність в розрахунку на місяць з 01 січня 2017 року - 1247 гривень., з 01 травня 2017 року - 1312 грн., з 01 грудня 2017 року - 1373 грн.

Згідно довідки про розмір пенсії, яку отримує позивач 2 за віком, що додана до позовної заяви, з листопада 2016 року по вересень 2017 року розмір її пенсії становив 1447,54 грн., з жовтня 2017 року - 1825,37 грн., що свідчить про те, що позивач 2 має дохід, що перевищує прожитковий мінімум.

За призначенням пенсії по втраті годувальника позивач 2 не зверталась, що свідчить про те, що позивач 2 не бажала встановлювати факт перебування на утриманні, оскільки відповідні докази цього відсутні, що підтверджується копією відповіді Пенсійного фонду України (а.с.173).

Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Підставою виникнення зобов`язання між повнолітніми дітьми і їхніми батьками щодо утримання останніх є склад юридичних фактів: а) походження дітей (родинний зв?язок батьків і дітей); б) непрацездатність батьків; в) потреба батьків у матеріальній допомозі.

Непрацездатні члени сім?ї загиблого, які мали самостійний заробіток або одержували пенсію на час його смерті, можуть бути визнані утриманцями потерпілого, якщо частка заробітку останнього, що припадала на кожного з них, була основним і постійним джерелом їх існування. Розмір відшкодування у зв?язку з втратою годувальника у цих випадках визначається з його заробітку без врахування заробітку або пенсії, що одержували зазначені особи (підпункт «г» пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»).

Оскільки предметом даного позову є відшкодування шкоди, завданою смертю потерпілого, то в даному випадку доказуванню підлягає не лише факт родинних відносин, а й факт перебування на утриманні померлого та потреба у матеріальній допомозі.

Однак, матеріали справи не містять доказів фактичних обставин, які б свідчили про потребу позивача 2 у матеріальній допомозі, передбаченою статтею 202 СК України.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 11.04,2018 у справі №640/5041/17, а також у постанові від 18.04.2018 у справі № 165/325/17.

Таким чином, з урахуванням того, що розмір пенсії, яку отримувала та отримує позивач 2 перевищує розмір прожиткового мінімуму, вона не є особою, яка була на утриманні або мала право на одержання утримання від ОСОБА_4 .

До позовної заяви позивач 2 додала копію довідки Тихохутірської сільської ради від 18.06.2018р., відповідно до якої ОСОБА_4 проживав разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Однак, дана довідка не є доказом перебування позивача 2 на утриманні, оскільки факт проживання за однією адресою із загиблим не може свідчити про перебування на його утриманні.

При цьому інформація, зазначена у вказаній довідці суперечить інформації, встановленій у процесі досудового розслідування та зазначеній у постанові про закриття кримінального провадження, а саме: допитана у якості потерпілої позивач 2 пояснила, що: «син ОСОБА_4 останні роки проживав в с. Кабачків Хутір Жашківського району Черкаської області, а зареєстрований був за адресою: с. Тихий Хутір Жашківського району Черкаської області, адресу не пам`ятає».

Отже, слідством зі слів позивача 2 установлено, що загиблий разом із позивачем 2 не проживав.

Таким чином, дані докази є суперечливими та не підтверджують перебування позивача 2 на утриманні загиблого.

В матеріалах справи відсутні також докази про те, що син позивача 2 працював та отримував хоча б якийсь дохід.

Крім того, у постанові про закриття кримінального провадження позивач 2, допитана у якості потерпілої, пояснила, що її син ОСОБА_4 останні роки жив неблагополучним способом життя та час від часу зловживав алкогольними напоями. Останній раз позивач 2 спілкувалась з сином «близько півроку тому».

Отже, слідством зі слів позивача 2, встановлено, що загиблий жив неблагополучним способом життя та не підтримував спілкування з матір`ю.

Таким чином, матеріали справи не містять доказів про те, що матеріальна допомога з боку загиблого надавалась позивачу 2 взагалі, а також те, що така допомога була основним і постійним джерелом її існування та мала стабільних характер.

Встановлення саме цього факту є вирішальним при визнанні особи такою, що перебувала на утриманні або мала право на одержання утримання.

Таким чином, факт перебування на утриманні встановлюється судом з урахуванням системного аналізу сукупності доказів щодо:

-доходів як особи, яка претендує на утримання так і загиблого (оскільки ст.1200 ЦК України передбачає розрахунок розміру утримання в залежності від середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого);

-потреби особи, яка претендує на утримання в матеріальній допомозі;

-фактичне надання загиблим такої допомоги.

З наданих позивачем 2 документів не установлено, що вона перебувала на утриманні загиблого сина, а тому підстави для стягнення з відповідача 2 страхового відшкодування у розмірі 115200,00 грн. відсутні.

Щодо страхового відшкодування витрат на поховання сина, загиблого внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, суд дійшов наступного висновку.

П.27.4 ст.27 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004р. передбачено, що страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Позивач 2 просить стягнути з відповідача 2 страхове відшкодування витрат на поховання сина, загиблого внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, в сумі 8240,18 грн.

У відповідності до ст.2 Закону України «Про поховання та похоронну справу»:

-поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству;

-ритуальні послуги - послуги, пов`язані з організацією поховання та облаштуванням місця поховання.

Відповідач 2 заперечує проти стягнення страхового відшкодування витрат на поховання ОСОБА_4 , оскільки за результатами проведеного аналізу наданих позивачем 2 документів ним було враховано документи щодо витрат на поховання на загальну суму 6123,09 грн. та не було враховано квитанцію на суму 2117,09 грн. «за судово-медичні послуги», оскільки ці витрати не є витратами в розумінні Закону України «Про поховання та похоронну справу» і з наданого чеку не вбачається, які саме послуги і кому були надані, і що саме позивач 2 здійснив такі витрати.

Тому, з урахуванням вищевикладеного, позивачу 2 було виплачено страхове відшкодування витрат на поховання у розмірі 3061,55 грн. (6123,09 грн. : 2).

Законом України «Про поховання та похоронну справу» від 10.07.2003 №1102-IVвизначено необхідний мінімальний перелік окремих видів ритуальних послуг, затверджений Наказом Держжитлокомунгоспу України 19.11.2003 №193 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 8 вересня 2004р. за N 1111/9710.

До даного переліку відноситься:

1.Оформлення договору-замовлення на організацію та проведення поховання.

2.Оформлення свідоцтва про поховання.

3.Копання могили (викопування могили ручним або механізованим способом, опускання труни з тілом померлого в могилу, закопування могили, формування намогильного насипу та

одноразове прибирання території біля могили).

4.Монтаж та демонтаж намогильної споруди при організації підпоховання в існуючу могилу.

5.Кремація тіл померлих.

6.Поховання та підпоховання урни з прахом померлих у колумбарну нішу, в існуючу могилу, у землю.

7.Зберігання урн з прахом померлих у крематорії.

8.Організація відправлення труни з тілом чи урни з прахом померлого за межі України.

9.Запаювання оцинкованої труни.

10.Замощення урни з прахом померлого в колумбарну нішу.

Так, до позовної заяви позивачем 2 було додано товарний чек №148 від 20.11.2017р. на суму 4045,00 грн. та рахунки-замовлення ритуальних послуг ВУЖКГ з відповідними до них квитанціями від 21.11.2020р. на суму 917,78 грн. та 655,31 грн.

Також позивачем 2 надано копію квитанції, з якої не можливо встановити інформацію вказану в ній, а тому суд не приймає її як доказ (а.с.112).

Таким чином, загальна сума сплачена ОСОБА_2 за ритуальні послуги складає 6123,09 грн. (а.с.112, 113).

Суд, з урахуванням вищевказаного, вважає, що відповідач 2 вірно визначив загальний розмір страхового відшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника в розмірі 6123,09 грн. у відповідності до п.27.4 ст.27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», виходячи з дійсного на час скоєння ДТП розміру мінімальної заробітної плати. Однак, при цьому не вірно визначив коло осіб, які мають право на отримання цього страхового відшкодування і неправомірно поділив належне позивачу 2 страхове відшкодування на кількість потерпілих і виплатив позивачу 2 лише частину цього страхового відшкодування у розмірі 3061,55 грн.

З матеріалів справи вбачається, що до відповідача 2 із заявою про виплату страхового відшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника зверталася лише позивач 2 і з аналогічною позовною вимогою до суду звернулася також лише позивач 2, надавши при цьому відповідні документи про витрати на поховання. Тому відповідач 2 зобов?язаний доплатити позивачу 2 невідшкодовану частину страхового відшкодування витрат на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника в розмірі 3061,55 грн.

Що стосується відшкодування потерпілим моральної шкоди, внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.23 Цивільного кодексу України, моральна шкода, яка відшкодовується винною особою, може полягати:

- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Також визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від:

1) характеру правопорушення;

2) глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації;

3) ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування;

4) інших обставин, які мають істотне значення.

Під час визначення розміру відшкодування також обов`язково дотримуватися принципів розумності і справедливості.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з п.5 ч.2 вказаної Постанови, доведенню підлягають:

1) наявність моральної шкоди;

2) протиправність діяння її заподіювача;

3) наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача;

4) наявність вини останнього в заподіянні шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Ч.2 ст.1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, зокрема, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров?я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

«Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім?єю» (ч.2 ст.1168 ЦКУ).

Внаслідок смерті сина в результаті дії джерела підвищеної небезпеки позивачам було завдано значну моральну шкоду, яку кожен з них оцінює у 280800,00 грн. та просить стягнути з власника джерела підвищеної небезпеки - відповідача 1 (ТОВ «Вікналенд»).

Відзив та будь-які заперечення від відповідача 1 не надходили.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Приймаючи до уваги те, що позивачі зазнали значних фізичних і душевних страждань у зв`язку з смертю сина, враховуючи норми цивільного законодавства, а також проаналізувавши ситуацію, що склалася, суд дійшов до висновку, що заявлений кожним позивачем розмір моральної шкоди в сумі 280800,00 грн. є завеликим, а тому підлягає частковому задоволенню на суму 10000 грн. кожному позивачу.

За правилами ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.78 ЦПК України).

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Нормою частини 1 статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У відповідності до ч.ч.4, 5, 6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

На підставі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до ч.ч.1,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, проаналізувавши та дослідивши докази, які містяться у матеріалах цивільної справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та вважає за необхідне стягнути:

з ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Стахування»:

-частину невідшкодованої моральної шкоди, завданої смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, в загальній сумі 19100 грн., з якої 9600 грн. на користь ОСОБА_1 та 9500 грн. на користь ОСОБА_2 ;

-частину невідшкодованих витрат на поховання потерпілого сина, загиблого внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, на користь ОСОБА_2 в розмірі 3061,55 грн.

з ТОВ «Вікналенд»:

-моральну шкоду, завдану смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, на користь ОСОБА_1 в розмірі 10000 грн. та на користь ОСОБА_2 в розмірі 10000 грн.;

В частині інших позовних вимог необхідно відмовити.

Щодо судових витрат.

У відповідності до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Статтею 141 ЦПК України встановлено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються .

Оскільки предметом позовних вимог у даній цивільній справі є відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, позивачі від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються.

Ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до п.п.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В такому разі судовий підлягає стягненню на користь держави з: ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Стахування» у розмірі 1681,60 грн. та з ТОВ у розмірі 1681,60 грн.

У відповідності до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 22.05.2019р. уклали договори про надання професійної правничої допомоги з адвокатським об?єднанням «ГРАНД ГРУП ПАРТНЕРС» №0071-ц та №0072-ц (а.с.32-33,123-124) та сплатили за надання професійної правничої допомоги у вказаній цивільній кожен по 12000,00 грн., що підтверджується меморіальними ордерами №2065 та №@2PL838533 від 27.05.2019р.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

До позовної заяви додали: копії замовлень №1 та №2 на надання професійної правничої допомоги від 22.05.2019р. (а.с.34, 125); акти виконаних робіт (наданих послуг) від 24.05.2019р. (а.с.35, 126); рахунки-фактури від 27.05.2019р. (а.с.36, 127); копії квитанцій (а.с.37,128, 129); детальні описи робіт (наданих послуг), виконаних для надання професійної правничої допомоги від 30.05.2019р. (а.с.38, 130).

У ході судового розгляду представником ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Стахування» було подано заяву про зменшення витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що по обох справах предметом позовних вимог є стягнення страхового відшкодування у зв`язку зі смертю потерпілого ОСОБА_4 , позивачі по даних справах є потерпілими за одним і тим же страховим випадком, та дані справи є аналогічними, а обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) значно зменшується у зв`язку з тим, що по обох справах адвокат опрацьовує одні й ті ж докази.

У відповідності до вимог ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Ч.ч.3-6 ст.137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд у постанові від 13.08.2019р. по справі №908/1654/18 зазначив: «Суд зобов?язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою».

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з позицією відповідача 2 та вважає, що по обох справах адвокат опрацьовував одні й ті ж самі докази, а тому на виконання відповідних робіт (надання послуг) ним було затрачено значно менше часу, що дає підстави для зменшення розміру витрат на правничу допомогу та стягнення даних витрат в загальній сумі 1200 грн., тобто по 600 грн. на кожного позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 2, 22, 23, 27, 35, 36 Закону України «Про обов?язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.04р. №1961-ІV, ст.ст.7, 8 Закону України «Про державний бюджет на 2017 рік», Законом України «Про поховання та похоронну справу», постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 року №6, листом ВССУ від 01.02.2012р. «Про узагальнення судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-2011 роках», постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», постановою Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», правовою позицією Верховного Суду у постанові від 11.04.2018 у справі №640/5041/17 та у постанові від 18.04.2018 у справі № 165/325/17, ст.202 СК України, постановою Верховного Суду від 13.08.2019р. по справі №908/1654/18, ст.ст.15, 23, 979, 1200, 1167, 1168, 1172, 1187, 1188 ЦК України, п.1.10 Правил дорожнього руху, ст.ст.2, 4, 12, 13, 19, 76, 77, 78, 80, 81, 89, 133, 137, 141, 247, 263-265, 273, 274, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Вікналенд» та приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Стахування» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, - задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Стахування» на користь ОСОБА_1 частину невідшкодованої моральної шкоди, завданої смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, в сумі 9600 (дев?ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Стахування» на користь ОСОБА_2 частину невідшкодованої моральної шкоди, завданої смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, в сумі 9500 (дев?ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Стахування» на користь ОСОБА_2 частину невідшкодованих витрат на поховання сина, загиблого внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, в сумі 3061 (три тисячі шістдесят одну) гривню 55 копійок.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Вікналенд» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, в сумі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Вікналенд» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану смертю сина внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, в сумі 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

В частині стягнення страхового відшкодування моральної шкоди, пов?язаного із втратою годувальника внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відмовити.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Стахування» на користь держави судовий збір в розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одну) гривню 60 копійок.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Вікналенд» на користь держави судовий збір в розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одну) гривню 60 копійок.

Стягнути солідарно з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Стахування» та товариства з обмеженою відповідальністю «Вікналенд» на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму судових витрат сплачену за надання професійної правничої допомоги у загальному розмірі 1200 (одна тисяча) гривень 00 копійок, в розрахунку по 600 (шістсот) гривень 00 копійок на кожного.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Жашківський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

У відповідності до п.п.15.5 п. 5 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення на надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Рішення складено 23.12.2020р.

Головуючий суддя: Роман Васильович Шимчик