
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18.01.2021 Справа №607/2084/18
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого – судді Вийванко О. М.
за участю секретаря судового засідання Хримко У. А.
учасників справи
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа – Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання осіб такими, що втратила право на користування житловим приміщенням, –
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа – Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання осіб такими, що втратила право на користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані відповідачі по справі, однак з 2007 року відповідач ОСОБА_3 та з травня 2014 року відповідач ОСОБА_4 у даній квартирі не проживають, не здійснюють оплату комунальних послуг, їх особистих речей немає. У зв`язку з цим, позивач просить визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, а саме, квартирою АДРЕСА_1 .
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав повністю та просить його задовольнити.
Відповідачі у судове засідання не з`явилися, однак подали клопотання про розгляд справи у їх відсутності,
Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов`язанні повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суд про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
Приймаючи до уваги вимоги ч. 4 ст. 223 ЦПК України, суд вважає, що відповідач повідомлений належним чином і повторно не з`явився у судове засідання, а тому суд може вирішувати справу на підставі наявних у ній даних та доказів.
Представник третьої особи – Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області у судове засідання не з`явився, однак попередньо подали до суду заяву про розгляд справи за відсутності їх представника, при вирішенні даної справи покладаються на думку суду.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартири АДРЕСА_1 , що стверджується свідоцтвом про право власності квартиру № НОМЕР_1 від 16 березня 2006 року, видане на підставі рішення виконкому Тернопільської міської ради № 919 від 27.09.2000 р.
Між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 26 грудня 2007 року розірвано шлюб, що стверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , видане 26.12.2007 р. відділом РАЦС Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України, актовий запис № 937.
Відповідно до рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.04.2008, справа №2-763/2008, визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на 1\2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Таким чином, ОСОБА_3 являється власником 1\2 частини квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №19547167 від 16.07.2008 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №235671570.
Згідно довідки від 24.01.2018 р. за № 70 ДП «Дружба сервіс-житло 2» встановлено, що ОСОБА_2 дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з ним зареєстровані: ОСОБА_5 – колишня дружина та ОСОБА_4 – донька.
Актами перевірки паспортного режиму по квартирі АДРЕСА_1 від 23.01.2018 р. та 02.02.2018 р. ДП «Дружба сервіс-житло 2» ПП «Дружба сервіс-житло 1» встановлено, що з вересня 2007 року по даний час ОСОБА_3 та з травня 2014 року по даний час ОСОБА_4 у даній квартирі зареєстровані, але не проживають.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили факт того, що відповідачі у квартирі АДРЕСА_1 , не проживають понад 10 років.
У судовому засіданні з`ясовано, що ОСОБА_4 являється дочкою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 41 Конституції України визначає, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Статтею 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України гарантовано право громадянина на житло. Ніхто не може бути виселеним із займаного житла або обмежений у праві користування жилим приміщенням, не інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом.
За правилами ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
При цьому згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Згідно із ч. 2 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Разом із тим згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316 - 319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72, 109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).
Відповідно до п. 1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набула чинності для України з 11.09.1997 року, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Практика Європейського суду з прав людини ( висловлена зокрема, у справі "ОСОБА_9 проти України", рішення набуло статусу остаточного 19.11.2012 року, пункти 37, 38, 40), свідчить про те, що питання, чи є конкретне приміщення житлом, яке захищається п.1 ст. 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем.
Стаття 8 Конвенції захищає право особи на повагу до її існуючого житла. Саме лише прагнення заявниці переселитися у житлове приміщення в майбутньому, за відсутності будь-якого істотного зв`язку з ним, не є достатньою підставою вважати, що це було її "житло" у розумінні ст. 8 Конвенції.
Враховуючи встановленні обставини справи та оцінивши докази, що ОСОБА_3 є співвласником квартири АДРЕСА_1 , і її не можна визнати такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, оскільки її право власності на квартиру є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений.
Також враховуючи, що ОСОБА_3 є співвласником спірної квартири і являється мати ОСОБА_4 , і не давала згоди на визнання члена своєї сім`ї ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування цим житлом, суд приходить до висновку, що ОСОБА_8 є членом сім`ї власника житла, і має право на користування цим житлом відповідно до закону та домовленістю між ОСОБА_4 і власником житла.
За таких обставин, суд вважає, що слід відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа – Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання осіб такими, що втратила право на користування житловим приміщенням.
Відповідно до частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи, що позов не підлягає задоволенню, суд вважає, що судові витрати покладаються на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10 – 13, 76-82, 89, 141, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 316, 319, 358, 391 Цивільного кодексу України, суд, -
У Х В А Л И В :
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа – Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області про визнання осіб такими, що втратила право на користування житловим приміщенням.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – невідомий, місце проживання: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – невідомий, паспорт громадянина України – НОМЕР_4 від 20.11.2007 р., місце проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області, місцезнаходження: м. Тернопіль бульвар Т.Шевченка, 10, код 37839038.
Повний тест рішення суду складено та підписано 18 січня 2021 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко
Судове рішення № 94251255, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області було прийнято 18.01.2021. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 607/2084/18. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: