Рішення № 94245583, 13.01.2021, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/1806/20

Провадження № 2/459/126/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2021 року Червоноградський міський суд Львівської області

у складі: головуючого – судді Грабовського В.В.,

з участю секретаря судового засідання Данилів О.І.,

представників позивача Найдишак А.Л., Острика С.О.,

представника відповідача Огорілка Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Червонограді за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Червоноградське автотранспортне підприємство 14628», з участю третьої особи на стороні відповідача: в.о. директора Товариства з додатковою відповідальністю «Червоноградське автотранспортне підприємство 14628» - Старости Любомира Михайловича, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

02.07.2020 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просив: визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення від 5 червня 2020 року № 19-к за п.1 ст. 36 КЗпПУ та поновити його на роботі; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 45048,12 грн.; витрати на правову допомогу; 10000 грн. моральної шкоди. На обґрунтування вимог зазначив, що 24.05.2014 року він повторно був прийнятий на роботу водієм 3 класу, тимчасово, на час сезону дачних перевезень, а 08.11.2014 року згідно з наказом № 65к від 07.11.2014 року був переведений сторожем автостанції з повною матеріальною відповідальністю. 12.06.2020 року ним було укладено контракт терміном на 3 роки на проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді водія - гранатометника реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону військової частини А1008, на час дії особливого періоду. Наказом т.в.о. командира в/ч 1008 від 12.06.2020 року він зарахований до списків особового складу військової частини і приступив до виконання службових обов`язків за посадою. До моменту поступлення на військову службу з роботи не звільнявся, оскільки за ним зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві. Про те, що він поступив на військову службу його дружина ОСОБА_2 повідомила відповідача 15.06.2020 року. 26.06.2020 року його дружина поштою отримала від відповідача оскаржуваний наказ та трудову книжку із записом про звільнення. Волевиявлення на звільнення з роботи у зв`язку з поступленням на військову службу по контракту на час особливого періоду у нього не було, заяви про звільнення він не подавав. Приблизно за 3 місяці до поступлення на військову службу начальник автостанції АТП поставив йому у вину, що він не догледів пошкодження вхідних дверей автостанції. Під його психологічним примусом він написав заяву на звільнення з роботи за власним бажанням, не ставлячи на цій заяві дати та періоду звільнення. Ця заява й стала підставою для його звільнення.

26.08.2020 року директор ТзДВ «Червоноградське АТП-14628» подав відзив, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Суть відзиву зводиться до заперечення доводів позивача щодо незаконності його звільнення, правомірності оскаржуваного наказу та відсутності підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу й відшкодування моральної шкоди. Вказує, що ОСОБА_1 написав заяву про звільнення, але ще не був прийнятий на військову службу. На роботу після написання заяви він не виходив, отже звільнення відбулось 05.06.2020 року. Фактичино своїми діями щодо невиходу на роботу після 05.06.2020 року ОСОБА_1 підтверджує свою згоду на звільнення. Вказана заява містить дату її подання, підпис позивача, підставу для звільнення, а також була прийнята відповідачем, про що свідчить резолюція, тобто сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору.

27.08.2020 року позивач подав відповідь на відзив, у якому зазначає, що у заяві відсутня дата її написанння і строк, з якого припиняється трудовий договір. Вважає, що між сторонами не було домовленості про припинення трудових відносин за угодою сторін та з 05.06.2020 року. Востаннє ОСОБА_1 заступив на зміну 05.06.2020 року і працював до 7.00 ранку 06.06.2020 року. Тобто останнім його робочим днем було не 05.06.2020 року, а 06.06.2020 року.

18.12.2020 року позивач подав пояснення, суть яких зводиться до обставин, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Крім того, зазначає, що звільнення позивача відбулось не уповноваженою на те особою.

08.07.2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 27.07.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

Третя особа у судове засідання 13.01.2021 року не з`явився, у судовому засіданні 01.12.2020 року пояснив, що до нього звернувся позивач та написав заяву про звільнення. Пояснив, що йде на іншу роботу, він підписав наказ про звільнення, дату звільнення не погоджували. Він зрозумів, що позивач хоче звільнитись з 05.06.2020 року.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, вказаних у позовній заяві.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав, вказаних у відзиві. ОСОБА_3 зазначив, що позивач самостійно написав заяву про звільнення, його дружина передала йому документи про те, що останній проходить військову службу. В.о. директора був ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що позивач є її чоловіком. 12.06.2020 року позивач підписав контракт, який вона дала директору підприємства, її питали про заяву чоловіка на звільнення. З 06 по 12 червня чоловік не виходив на роботу, оскільки це була не його зміна. Заяву про звільнення писав у зв`язку з конфліктом з керівником підприємства.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснив, що з позивачем був знайомий по роботі, оскільки він також працював охоронцем позмінно з позивачем. Під час карантину вони між собою погоджували графік та працювали по 4-5 днів підряд, з 05.06.2020 року позивач не виходив на роботу. Увечері 05.06.2020 року позивач повідомив, що їде в АТО і звільнився.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на таке.

Наказом відповідача від 07.11.2014 року № 65-к водія ОСОБА_1 переведено на посаду сторожа автостанції з повною матеріальної відповідальністю на час захворювання ОСОБА_7 .

Наказом від 29.12.2014 року № 76-к водія ОСОБА_1 переведено на посаду сторожа автостанції з повною матеріальної відповідальністю на час виконання ОСОБА_8 обов`язків прибиральниці на підприємстві відповідача.

Наказом відповідача від 02.11.2015 року № 66-к сторожа ОСОБА_1 у зв`язку з виробничою необхідністю переведено водієм ЗІЛ ММЗ 554 держ. НОМЕР_1 на 0,5 окладу за суміщенням професій. Переведення на посаду сторожа автостанції з повною матеріальної відповідальністю також підтверджується записом у трудовій книжці за № 21.

Наказом від 16.03.2020 року № 14-к виконання обов`язків директора ТзДВ «Червоноградське АТП 14628», на час відпустки директора ОСОБА_3 , покладено на заступника по перевезеннях ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з наказу.

Наказом від 16.03.2020 року № 41 зупинено роботу транспорту та підприємства відповідача на всіх маршрутах до 03.04.2020 року, або іншої більш пізньої дати відповідно до постанови КМУ.

Наказом від 13.04.2020 року № 42 зупинено роботу підприємства відповідача з 14.04.2020 року до 11.05.2020 року, або іншої більш пізньої дати відповідно до постанови КМУ.

Наказом від 11.05.2020 року № 43 продовжено зупинку роботи підприємства відповідача з 12.05.2020 року і до закінчення терміну дії карантину.

Згідно із заявою (без дати), адресованою директору ТзДВ АТП 14628, позивач просить звільнити його з роботи за угодою сторін.

Наказом в.о. директора ТзДВ «Червоноградське АТП» від 05.06.2020 року № 19-к, сторожа АС ОСОБА_1 звільнено з роботи за угодою сторін, п.1 ст. 36 КЗпП України. Підставою зазначено заяву ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з протоколу №18 зборів учасників ТзДВ «Червоноградське автотранспортне підприємство 14628» від 05.11.2015 року згідно з п.10.13 статуту товариства надано директору право делегування повноважень (на час відпустки, хвороби чи відрядження) заступнику директора шляхом видачі відповідного наказу, з усіма повноваженнями, наданими статутом на підставі відповідного наказу. Вирішено в подальшому вважати, що таке делегування погоджено з усіма учасниками Товариства.

Згідно графіку виходу на роботу працівників АС на червень 2020 року, робочими днями позивача були, зокрема, 4, 5, 8, 9, 12, 13 червня.

12.06.2020 року позивач підписав контракт терміном на 3 роки на проходження військової служби у ЗСУ на посаді водія - гранатометника реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону військової частини А1008, на час дії особливого періоду, що підтверджується копією контракту.

Згідно з копією витягу з наказу т.в.о. командира військової частини А1008 від 12.06.2020 року, ОСОБА_1 , який прибув з Сокальського районного військового комісаріату Львівської області, зараховано до списків особового складу військової частини і такий приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Відповідно до ч. 5 ст. 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Угода сторін є підставою припинення трудового договору згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» при домовленості міжпрацівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст.36 КЗпП (322-08) (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

У постанові Верховного Суду від 27.03.2019 року у справі № 524/3490/17-ц зроблено висновок про те, що якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити за угодою сторін і дата звільнення.

Відповідно до ст. 235 КЗпП Україн у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з пунктами 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Заява позивача про звільнення його з роботи за угодою сторін не містить строку (дати), в який він просить припинити трудовий договір.

Крім того, у заяві не зазначено дати її складання, що, з урахуванням пояснень, викладених у позовній заяві, про написання заяви позивачем під тиском приблизно за три місяці до вступу на військову службу – 12.06.2020 року, не спростованих стороною відповідача у судовому засіданні, ставить під сумнів її подання відповідачеві 05.06.2020 року та його намір бути звільненим з роботи саме у цей день.

Отже, оскільки суду не подано жодного доказу, який би свідчив про намір позивача бути звільненим з роботи за угодою сторін саме 05.06.2020 року, суд дійшов висновку про незаконність оспорюваного наказу відповідача, тому такий підлягає скасуванню з поновленням позивача на роботі та стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд відхиляє доводи представника відповідача та третьої особи про намір позивача припинити з ним трудовий договір за угодою сторін 05.06.2020 року, оскільки у письмовій заяві позивача відсутнє прохання про дату звільнення з роботи.

Пояснення третьої особи, крім того, оцінені судом з урахуванням положень ст. 237 КЗпП України про покладення матеріальної відповідальності на службову особу, винну в незаконному звільненні працівника, що може свідчити про її заінтересованість у результатах розгляду справи.

Суд відзначає, що невихід позивача на роботу з 06.06.2020 року, на що посилається відповідач в обгрунтування правомірності звільнення, сам по собі не свідчить про його намір бути звільненим з роботи за угодою сторін.

Оспорюваним наказом з позивачем припинено трудові відносини, а тому твердження про його звільнення лише як сторожа, при суміщенні з професією водія, згідно з наказом відповідача від 02.11.2015 року № 66-к, є помилковим.

Суд вважає безпідставним посилання сторони позивача на гарантії, встановлені ч. 3 ст. 119 КЗпП України, оскільки на час початку проходження позивачем військової служби в Збройних Силах України він був звільненим з роботи.

Посилання сторони позивача на відсутність у в.о. директора ТзДВ «Червоноградське АТП» Л.М. Старости повноважень для винесення оскаржуваного наказу суд не бере до уваги, оскільки відповідно до витягу з протоколу №18 зборів учасників ТзДВ «Червоноградське автотранспортне підприємство 14628» від 05.11.2015 року згідно з п. 10.13 статуту товариства надано директору право делегування повноважень (на час відпустки, хвороби чи відрядження).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 зазначеного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою про середньоденну зарплату позивача від 12.01.2021 року № 7/01 за квітень-травень 2020 року середньоденний заробіток позивача становив 336,18 грн.

Враховуючи кількість робочих днів у розрахунковому періоді з 05.06.2020 року по 13.01.2021 року, втрачений заробіток за час вимушеного прогулу у цей період, виходячи із середньоденної заробітної плати, складає 51099,36 грн. (152 робочих днів х 336, 18 грн.)

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи з принципу диспозитивності, з відповідача слід стягнути 45048,12 грн втраченого середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Що стосується позовної вимог про стягнення відповідача моральної шкоди у розмірі 10000 грн., суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» , розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд вважає доведеним завдання позивачеві моральної шкоди у зв`язку з його незаконним звільненням, оскільки ним втрачено частину засобів для існування, що свідчить про необхідність докладання додаткових зусиль для організації свого життя. Враховуючи працевлаштованість позивача з 12.06.2020 року, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 1000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Вимога ж про компенсацію її в розмірі 10000,00 грн є завищеною, а тому повністю задоволеною бути не може.

Отже, позов задовольняється частково у межах, зазначених вище.

Враховуючи часткове задоволення позову, відповідно до ч.1, 6 ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути 1765,68 грн.судового збору.

Згідно із ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.ч.1-3 ст.137 ЦПК України) .

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач стверджує, що поніс витрати на правову допомогу у сумі 5100 грн.

На підтвердження розміру таких витрат позивачем надано: договір про надання послуг від 01.02.2020 року; квитанцію №27234800 від 30.06.2020 року; ордери про надання правової допомоги адвокатами ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , детальні описи виконаних робіт від 18.12.2020 року адвокатами ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , довідку ТзОВ «Юридичний центр захисту прав власників» про те, що адвокат Савка Р.І. знаходиться у трудових відносинах.

Вирішуючи питання розподілу витрат на правничу допомогу, судом ураховано наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з квитанцією №27234800 від 30.06.2020 року ОСОБА_5 оплатила 5100,00 грн ТзОВ «Юридичний центр захисту прав власників».

Оскільки ТзОВ «Юридичний центр захисту прав власників» не є надавачем правової допомоги, недоведення оплатності послуг за надану правову допомогу адвокатами ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , відсутні підстави для висновку про те, що позивачем були понесені витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому слід зазначити, що договір про надання послуг між ФОП ОСОБА_9 та ТзОВ «Юридичний центр захисту прав власників», а також факт перебування адвоката ОСОБА_10 у трудових відносинах із цим товариством не свідчать про надання останнім позивачеві правової допомоги.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ в.о. директора ТзДВ «Червоноградське АТП 14628» № 19-к від 05.06.2020 р. про звільнення ОСОБА_1 – сторожа АС з роботи з 05.06.2020 р. по п. 1 ст. 36 КЗпП, за угодою сторін.

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді сторожа АС з 05.06.2020 р. в Товаристві з додатковою відповідальністю «Червоноградське автотранспортне підприємство 14628».

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Червоноградське автотранспортне підприємство 14628» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 45048,12 грн. за період з 05.06.2020 року по 13.01.2021 року та 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Червоноградське автотранспортне підприємство 14628» на користь держави 1765,68 грн. судового збору.

На рішення може бути подана апеляційна скарга через Червоноградський міський суд Львівської області до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Товариство з додатковою відповідальністю «Червоноградське автотранспортне підприємство 14628» (ЄДРПОУ 03114773, вул. Св. Володимира, 113, м.Червоноград, Львівська обл.)

Третя особа: в.о. директора Товариства з додатковою відповідальністю «Червоноградське автотранспортне підприємство 14628» Староста Любомир Михайлович (вул. Св. Володимира, 113, м.Червоноград, Львівська обл.)

Повне судове рішення складено 18.01.2021 року.

Суддя: В. В. Грабовський