Вирок № 94238948, 18.01.2021, Томашпільський районний суд Вінницької області

Справа № 146/1086/16-к

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2021 р. смт.Томашпіль Вінницької області

Томашпільський районний суд Вінницької області в складі: головуючого-судді Пилипчука О.В., з участю секретаря Бойко Т.Є., прокурорів Томашпільського відділу Могилів-Подільської місцевої прокуратури Дацюка С.М., Мазура І.А., обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника обвинуваченого адвоката Никитюка О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12016020000000146 від 26 квітня 2016 року на підставі обвинувального акту по обвинуваченню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Цапівка Томашпільського району Вінницької області, українця, громадянина України, неодруженого, працюючого завідуючим Вапнярської дільничної лікарні ветеринарної медицини, проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 366, ч.3 ст. 368 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачується в наступному.

Згідно наказу № 1 від 01 лютого 2013 року ОСОБА_1 призначено на посаду завідувача Вапнярською державною лікарнею ветеринарної медицини.

Відповідно до пунктів 1, 3 Положення про Томашпільську районну державну лікарню ветеринарної медицини, затвердженого наказом начальника головного управління ветеринарної медицини у Вінницькій області № 74-в від 04 грудня 2008 року Томашпільська державна лікарня ветеринарної медицини відповідно до Закону України «Про ветеринарну медицину» є державною установою ветеринарної медицини, структурними підрозділами якої є дільничні лікарні.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.7 посадової інструкції завідувача Вапнярської державної лікарні ветеринарної медицини, затвердженої наказом начальника Томашпільської районної державної лікарні ветеринарної медицини від 14 січня 2014 року № 7, завідувач Вапнярської дільничної лікарні уповноважений проводити огляд тварин і діагностування їх хвороб і ушкоджень, проводити ветеринарно-санітарні експертизи худоби і птахів.

Таким чином, ОСОБА_1 займає посаду керівника структурного підрозділу органу державної влади, тобто згідно п. 2 примітки до ст. 368 КК України є службовою особою, яка займає відповідальне становище.

Крім того, 28 квітня 2016 року біля 15:00 год, ОСОБА_1 діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, що знаходиться на першому поверсі приміщення Вапнярської дільничної лікарні ветеринарної медицини, за адресою смт. Вапнярка вул. Леніна, 136 Томашпільського району Вінницької області, одержав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду у розмірі 2500 грн за видачу ветеринарних свідоцтв № 665653 та № 665652, виданих із зазначенням в них даних про проведення огляду сировини тваринного походження, без проведення такого огляду.

Таким чином органом досудового розслідування дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 3 ст. 368 КК України, тобто одержання службовою особою неправомірної вигоди за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 , займаючи посаду завідуючого Вапнярською дільничною лікарнею ветеринарної медицини, будучи службовою особою, діючи умисно, не дослідивши сировину тваринного походження, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, 28 квітня 2016 року біля 15:00 год., перебуваючи у своєму службовому кабінеті, що знаходиться на першому поверсі приміщення Вапнярської дільничної лікарні ветеринарної медицини, за адресою смт. Вапнярка вул. Леніна, 136 Томашпільського району Вінницької області, всупереч п. 4.7. посадової інструкції завідувача Вапнярської дільничної лікарні ветеринарної медицини затвердженої наказом начальника Томашпільської РДЛВМ від 14 січня 2014 року № 7 ОСОБА_3 , вказав у ветеринарних свідоцтвах № 665653 та 665652 завідомо неправдиву інформацію, про те, що ним оглянуто сировину м`яса яловичини, кількість та якість зазначеного м`яса. Надалі, ОСОБА_1 продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, скріпив вищезазначені ветеринарні свідоцтва особистим підписом та відтиском печатки та видав їх ОСОБА_2 .

Таким чином дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 366 КК України, тобто складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, із внесенням до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину в пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст. 366 та ч.3 ст. 368 КК України не визнав, вказав, що дії працівників поліції відносно нього були неправомірними та просив його виправдати, відповідно до ст. 63 Конституції України, покази давати відмовився.

Незважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень не визнав його вина у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 366 КК України щодо складання, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, із внесенням до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей доводиться наступними показаннями свідків та письмовими доказами.

Так, свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні засвідчила, що точної дати вона не пам`ятає, однак біля півтора року назад, захотіла купити теля чи поросят, щоб забити і продати. У володінні свідок мала автомобіль з причіпом. Щоб реалізувати м`ясо потрібна була довідка з лабораторії та форми. Свідок звернулася у ветлікарню у Вапнярку, де знайшла ОСОБА_1 . Обвинувачений за довідки попросив заплатити за дві форми по 8 тушок понад дві тисячі гривень. Сума була великою і вона звернулася в поліцію. З ОСОБА_1 вони домовилися перед цим про зустріч в кабінеті. Свідок підготовила свої гроші, які працівники поліції чимось помітили чи переписали номера купюр, також їй прикріпили камеру та мікрофон. Після чого вона пішла в кабінет до ОСОБА_1 , де він виписав їй дві чи три форми по 8 худобин в кожній формі. Після цього він сказав передати йому домовлену суму понад дві тисячі гривень, які він поклав в стіл. За печать він сказав дати 200 гривень і дав їй печать з собою. Свідок вийшла на вулицю і повідомила працівників поліції, які далі пішли до кабінету обвинуваченого, а свідок поїхала додому. Печать, яку ОСОБА_1 їй дав, залишилася у працівників поліції.

Крім того свідок зазначила, що худобу вона купувала в селах Томашпільського району з сином ОСОБА_4 . У Вапнярську ветлікарню вона звернулася оскільки в Томашпільській їй відмовили у видачі документів.

ОСОБА_1 худобу і туші не оглядав.

Звернулася в поліцію, тому, що знала, що форма коштувала набагато менше , ніж сказав обвинувачений. Чому саме таку суму назвав ОСОБА_1 свідок не запитувала. Будь-яких паспортів чи інших документів вона обвинуваченому не давала. ОСОБА_1 лише запитував, де вона буде бити худобу і де буде продавати.

Свідок ОСОБА_3 , в судовому засіданні засвідчила, що вона працює на посаді начальника Томашпільської районної лікарні ветеринарної медицини.

28 квітня 2016 року вона була на чергуванні. Приїхала поліція, яка повідомила, що на хабарі затримали працівника Вапнярської дільничної лікарні ветеринарної медицини, а саме ОСОБА_1 . Далі працівники поліції взяли дозвіл на огляд приміщення відділення Вапнярської ветлікарні та дозвіл на вилучення документів.

Також свідок зазначила, що згідно порядку Про отримання ветеринарних свідоцтв, спочатку мають бути оглянуті до забою тварини та перевірені їхні паспорти. Після забою робиться лабораторне дослідження тушок худоби. Без вказаних дій заборонено видача ветеринарних свідоцтв Форма 2. Вартість передзабійного огляду однієї голови приблизно 35 грн., дослідження на сибірку приблизно 38 грн., довідка 14 грн. 46 коп., ветеринарне свідоцтво 18 грн. 09 коп. Розрахунок здійснюється наступним чином - особа оплачує лікарю на руки гроші, про що останній має видати квитанцію.

Разом з тим, пояснила, що 26-28 квітня 2016 року вона не пам`ятає чи звертався хтось до райлікарні. Про видачу документа ОСОБА_2 до неї не зверталася. Чи до когось зверталася іншого, свідку невідомо.

Свідок ОСОБА_5 засвідчила, що вона працює виконуючим обов`язків головного бухгалтера Вапнярської дільничної ветлікарні. На роботі від колег дізналася, що затримали їхнього працівника.

Пояснила, що згідно Порядку видачі свідоцтв ОСОБА_1 надавали під звіт бланки свідоцтв, оплата здійснюється відповідно до тарифів. ОСОБА_1 коли отримує кошти складає реєстр, а людині видає квитанцію. Реєстр повинен передати в бухгалтерію на слідуючий день.

Свідок ОСОБА_6 засвідчила, що вона працює бухгалтером в Томашпільській державній лікарні ветеринарної медицини. Так в квітні 2016 року до них прийшли працівники поліції, якими були вилучені бухгалтерські документи, що стосувалися ОСОБА_1 , при цьому працівники поліції повідомили, що затримали ОСОБА_1 і потрібні всі документи по здачі ним коштів. Через деякий період свідка допитували, як проходить порядок видачі документів ветеринарними лікарями і отримання та здача коштів. Також свідок пояснила, що коли видається ветеринарне свідоцтво то разом з тим людині видається квитанція про отримання коштів, корінці від цих квитанцій віддаються в бухгалтерію.

Зазначила, що державними службовцями працівники Томашпільської державної лікарні ветеринарної медицини не являються. Вапнярське відділення відноситься до Томашпільської державної лікарні ветеринарної медицини. Обвинувачений ОСОБА_1 не є державним службовцем.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні засвідчив, що він з ОСОБА_8 були у Вапнярці. Під`їхали працівники поліції та запросили бути понятими при виявленні корупції. Вони виїхали за населений пункт і там на капоті автомобіля були розкладені грошові купюри, загальна сума більше 3000 гривень, які були помічені спеціальним аерозолем, номера купюр теж переписані. Після цього вони поїхали у Вапнярку, де неподалік якогось приміщення вказані кошти в конверті передали дівчині, яка їхала з ними в автомобілі. Далі дівчина пішла з отриманими коштами в приміщення і через деякий час вони з працівниками поліції побігли в приміщення, де в одному із кабінетів був обвинувачений і при ньому були виявлені помічені кошти. На руках в обвинуваченого була краска, якою були помічені купюри. Під час цього проводилася відеозйомка. Коли дівчина зайшла всередину, то вони чули розмову через технічні засоби і саме після слів дівчини - «З вами приємно мати справу», працівники поліції побігли всередину. При всіх слідчих і оперативних діях складалися процесуальні документи.

Також свідок зазначив, що гроші обвинуваченому передавалися за те, що видавалася довідка за ВРХ, якої насправді останній не бачив.

Свідок ОСОБА_9 засвідчила, що біля трьох років назад сусідці продала теля, а через 2 місяці сусідка приїхала до неї з працівниками поліції і повідомили, що вона хоче займатися заготівлею худоби і щоб свідок це підтвердила, що сусідка дійсно купувала в неї теля. Далі сусідка попросила сказати її паспортні дані і на цьому було все. Більше нічого свідку не відомо. Зазначила, що продавала їй одне теля і лише один раз.

Свідок ОСОБА_8 засвідчив, що приблизно 3 роки тому, перебуваючи в смт. Вапнярка працівники поліції попросили бути понятим при дачі хабаря. Спочатку сиділи в автомобілі, працівники поліції прослуховували, а потім з працівниками поліції та іншими понятими зайшли в приміщення. В одному з кабінетів була дівчина та якийсь чоловік. Працівники поліції наказали підозрюваному дістати з сумки гроші, які йому передала та дівчина. Спочатку просвітили гроші, а потім руки підозрюваного, було видно зелені плями. Грошей було більше 3-х тисяч. Гроші опечатали та склали відповідні документи. Як зрозумів свідок, гроші по дорозі до того приміщення, на капоті автомобіля, працівники поліції помітили якоюсь речовиною і їх далі передали тій же дівчині, яка перша зайшла в приміщення до обвинуваченого.

Крім показів свідків, даних в судовому засіданні, винуватість ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України також підтверджується письмовими доказами, зокрема:

- рапортом слідчого СУ ГУ НП у Вінницькій області Н.М. Онищука про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України (Т.1 а.с. 125);

- висновком експерта № 246-П від 5 липня 2016 року, відповідно до якого рукописний текст у ветеринарному свідоцтві № 665653 виконаний гр. ОСОБА_1 ; підпис , який розташований в ветеринарному свідоцтві, а саме під рукописним текстом над графою - (підпис, прізвище, ініціали та посада особи, що видала свідоцтво) у ветеринарному свідоцтві № 665653 виконаний гр. ОСОБА_1 ; рукописний текст у ветеринарному свідоцтві № 665652 виконаний гр. ОСОБА_1 ; підпис, який розташований в ветеринарному свідоцтві, а саме під рукописним текстом над графою - ( підпис, прізвище, ініціали та посада особи, що видала свідоцтво) у ветеринарному свідоцтві № 665652 виконаний гр. ОСОБА_1 . ( Т. 1 а.с.135-139)

- ветеринарними свідоцтвами Форми № 2 серії ЄРД- 00 № 665652 та серії ЄРД-00 № 665653, виданих 28 квітня 2016 року Вапнярською ДЛВМ на ім`я ОСОБА_2 (Т.1 а.с.142-143);

- заявою ОСОБА_2 від 28 квітня 2016 року про добровільну видачу працівникам поліції відтиску печатки «ДЕРЖВЕТНАГЛЯД» та двох ветеринарних свідоцтв серії ЄРД-00 № 665652 та серії ЄРД-00 № 665653 (Т.1 а.с. 150);

- постановою про визнання предмету речовим доказом та передачу його на зберігання від 01 серпня 2016 року, відповідно до якого ветеринарні свідоцтва № 665652 та серії ЄРД-00 № 665653 та відтиск печатки «ДЕРЖВЕТНАГЛЯД» визнано в якості речових доказів (Т.1 а.с. 127-130);

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 26 квітня 2016 року гр. ОСОБА_2 (Т.1 а.с. 190-192);

- посадовою інструкцією, затвердженою наказом начальника Томашпільського РДЛВМ від 14 січня 2014 року №7, з якою був ознайомлений ОСОБА_1 , відповідно до якої ветеринарний лікар зобов`язаний проводити огляд тварин, і діагностування їх хвороб та ушкоджень, проводить ветеринарно-технічну експертизу худоби і птахів;

- положенням про Томашпільську районну державну лікарню ветеринарної медицини затвердженим наказом начальника Головного управління ветеринарної медицини у Вінницькій області від 14 грудня 2008 року № 74-В, відповідно до якої лікарня, відповідно до покладених на неї завдань безпосередньо, а також через свої структурні підрозділи, видає ветеринарні доккументи.

По епізоду по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, судом в судовому засіданні встановлено, що на підтвердження обвинувачення прокурор посилається на наведені вище показання свідків та надані в судовому засіданні письмові докази.

Допитавши свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.5 КК України, закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень ст. 62 Конституції України, ч.1 ст.17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків - ч. 6 ст. 22 КПК України.

У відповідності до п. 1. ст. 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з положеннями ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду як джерело права. Згідно цієї практики принцип презумпції невинності вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний скоїв злочин, який йому ставиться в провину; обов`язок доведення лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів повинен тлумачитись на користь підсудного (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgmentof 6 December 1988, Series A no. 146, р. 33 § 77).

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Кваліфікація діяння за ознаками одержання неправомірної вигоди (основний склад злочину, передбачений ст. 368 КК України) завжди потребує встановлення спеціального суб`єкта злочину службової особи, визначення якої дається у примітці до ст. 364 КК України, предмета злочину будь-якої матеріальної вигоди, способу одержання неправомірної вигоди, який може бути будь-яким, причинного зв`язку між незаконною винагородою та згодою службової особи використати свої службові повноваження чи становище, залежності між оплаченою неправомірною вигодою результатом та спроможністю або реальним застосуванням або ж незастосуванням службових повноважень чи можливостей суб`єкта злочину.

Згідно примітки ст. 364 КК України, службовими особами у статтях 364, 368, 368-2, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Згідно примітки до ст. 368 КК України, службовими особами, які займають відповідальне становище, у статтях 368, 368-2, 369 та 382 цього Кодексу є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364 цього Кодексу, посади яких згідно із статтею 6 Закону України "Про державну службу" належать до категорії "Б", судді, прокурори і слідчі, а також інші, крім зазначених у пункті 3 примітки до цієї статті, керівники і заступники керівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць.

Роз`яснення стосовно організаційно - розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво».

Так, організаційно-розпорядчі обов`язки - це обов`язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності.

Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні ( наприклад лікар, вчитель тощо), виробничі або технічні функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов`язки.

Таким чином, при вирішенні питання, чи є та або інша особа службовою, належить керуватися правилами, викладеними в ст. 18, примітках 1 і 2 до ст. 364 Кримінального кодексу України, а також роз`ясненнях Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво».

Якщо розглядати чи є службовими особами вчитель чи лікар, слід враховувати той факт, що всі функції, що вони здійснюють, належать безпосередньо до їх професійних функцій. Для того, щоб набути статусу службової особи лікарю, необхідна наявність у них додаткових функцій (наприклад, головний лікар) та наявність документа, яким на них покладаються такі обов`язки.

Притаманність ознак службової особи важлива при визначенні рівня відповідальності, наприклад, за одержання хабаря (неправомірної вигоди).

Відповідальність у такому випадку настає лише за умови, якщо службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків.

З огляду на вказане суд вважає, що ОСОБА_1 не є службовою особою, яка займає відповідальне становище та не є спеціальним суб`єктом злочину передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, оскільки згідно п. 2 Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво», відповідальність за одержання хабаря (неправомірної вигоди) настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання дій з використанням покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків.

Стороною обвинувачення не наведено в обвинувальному акті та не доведено в судовому засіданні у чому саме полягають організаційно-розпорядчі чи адміністративно - господарські повноваження ОСОБА_1 , а також які з цих повноважень він нібито використовував при скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Крім того, стороною обвинувачення належним чином не вмотивований висновок про те, що ОСОБА_1 при скоєнні інкримінованих йому кримінальних правопорушень був службовою особою, яка займала відповідальне становище.

Оцінюючі надані матеріали проведення негласних (розшукових слідчих) дій на предмет їх допустимості, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 41 КПК України оперативні підрозділи органів національної поліції, здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора.

Відповідно до ч. 6 ст. 246 КПК України в редакції, діючої на час проведення НСРД, Проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи Національної поліції, органів безпеки, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового і митного законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України. За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (в редакції станом на час проведення вказаних дій) оперативні підрозділи Національної поліції проводять слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні за дорученням слідчого, прокурора в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України. Письмові доручення щодо проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, надані слідчим, прокурором у межах компетенції та в установленому порядку, є обов`язковими до виконання оперативним підрозділом.

Відповідно до ст. 251 КПК України, постанова слідчого, прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії повинна містити: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; правову кваліфікацію злочину із зазначенням статті (частини статті) Кримінального кодексу України; відомості про особу (осіб), місце або річ, щодо яких проводитиметься негласна слідча (розшукова) дія; початок, тривалість і мету негласної слідчої (розшукової) дії; відомості про особу (осіб), яка буде проводити негласну слідчу (розшукову) дію; обґрунтування прийнятої постанови, у тому числі обґрунтування неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб; вказівку на вид негласної слідчої (розшукової) дії, що проводиться.

Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 271 КПК України прокурор у своєму рішенні про проведення контролю за вчиненням злочину, крім відомостей, передбачених ст. 251 цього Кодексу, зобов`язаний викласти обставини, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину.

Відповідно до ст. 252 КПК України фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим цих Кодексом. За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. Відомості про осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, у разі здійснення щодо них заходів безпеки можуть зазначатися із забезпеченням конфіденційності даних про таких осіб у порядку, визначеному законодавством.

Статтею 266 КПК України передбачено, що технічні засоби, що застосовувалися під час проведення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій, а також первинні носії отриманої інформації повинні зберігатися до набрання законної сили вироком суду.

Носії інформації та технічні засоби, за допомогою яких отримано інформацію, можуть бути предметом дослідження відповідних спеціалістів або експертів у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до п.2.3. Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні від 16.11.2012, затв. наказом № 114/1042/516/1199/936/1687/5 Генеральна прокуратурою України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Адміністрацією державної прикордонної служби України, Міністерством фінансів України, Міністерством юстиції України виключно прокурор має право прийняти рішення про проведення такої негласної слідчої (розшукової) дії, як контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК України), одним з видом якого є спеціальний слідчий експеримент.

Відповідно до п.1.12.4 Інструкції спеціальний слідчий експеримент полягає у створенні слідчим та оперативним підрозділом відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної, з метою перевірки дійсних намірів певної особи, у діях якої вбачаються ознаки тяжкого чи особливо тяжкого злочину, спостереження за її поведінкою та прийняттям нею рішень щодо вчинення злочину.

Відповідно до п.3.3. вказаної Інструкції слідчий, прокурор надсилає доручення керівнику органу, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення і у складі якого знаходяться орган розслідування та/або оперативні підрозділи, уповноважені на проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 246 КПК України).

Згідно з протоколом про результати контролю за вчиненням злочину від 29 квітня 2016 року (Т.1 а.с.230) вбачається, що в ньому наявна інформація про вручення ОСОБА_2 спеціального технічного пристрою «Unica», проте відсутня інформація яким саме видом є вказаний пристрій, а саме для аудіо чи відеоконтролю, не вказано технічні характеристики пристрою, не зазначено, на який носій здійснюється запис. У доданому до матеріалів справи дорученні оперативному підрозділу на проведення слідчих (розшукових) дій, складеному від імені слідчого СУ ГУНП у Вінницькій області, ОСОБА_11 відсутні підпис, точна дата його складення та номер. Доручення прокурора відділу прокуратури від 28.04.2016 року оперуповноваженим проводити негласні слідчі дії, а саме контроль за вчиненням злочину у вигляді спеціального слідчого експерименту, в матеріалах кримінального провадження відсутнє, що свідчить про порушення в ході досудового розслідування вимог вищезазначених положень.

При цьому у вищевказаному протоколі про результати контролю за вчиненням злочину від 29 квітня 2016 року вказано, що під час проведення негласної слідчої дії в приміщенні СУ ГУ НП у Вінницькій області виготовлено несправжні (імітаційні) засоби, макети грошових банкнот, однак не вказано дати проведення вказаної негласної слідчої дії.

Крім того, згідно вказаного протоколу - 29 квітня 2016 року макети грошових банкнот були надані ОСОБА_2 для подальшої передачі їх в якості неправомірної вигоди.

Однак, згідно обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 28 квітня 2016 року біля 15:00 год, діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи у своєму службовому кабінеті, що знаходиться на першому поверсі приміщення Вапнярської дільничної лікарні ветеринарної медицини, за адресою смт. Вапнярка вул. Леніна, 136 Томашпільського району Вінницької області, одержав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду у розмірі 2500 грн за видачу ветеринарних свідоцтв.

Також в матеріалах провадження відсутнє підтвердження добровільної згоди ОСОБА_2 на участь у вказаній процесуальній дії.

Окрім того слід зазначити, що в реєстрі матеріалів досудового розслідування відсутнє посилання на винесення прокурором постанови про проведення негласних (слідчих) розшукових дій щодо застосування технічних засобів отримання інформації та втручання у приватне спілкування людини.

Відповідно до положень ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 87 КПК України докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, є недопустимим.

У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Слідча дія - огляд місця події від 28.04.2016, яка оформлена протоколом огляду місця події ( Т. 1 а.с.217-223) є незаконною, оскільки в порушення вимог ст. ст. 233, 234, 237 КПК України фактично був проведений обшук без ухвали слідчого судді, в ході якого незаконно проведено освідування особи з порушенням ст. 241 КПК України. Оскільки цей доказ є недопустимим, то суд вважає недопустимими всі отримані в ході проведення цього огляду докази, зокрема, речові докази. При цьому до вказаного протоколу додано диск з відеозаписом вказаної слідчої дії, а саме огляду місця події, яка була вчинена 28 квітня 2016 року, в той час коли відеозапис датований 26 квітня 2016 року.

При цьому слід вказати, що в постанові слідчого СУ ГУНП у Вінницькій області про визнання предмету речовим доказом та передачу його на зберігання від 1 серпня 2016 року, містяться протиріччя, оскільки постановою було визнано в якості речових доказів - речі, які були вилученні при огляді місця події 28 квітня 2016 року по кримінальному провадженні, яке внесено до ЄРДР 5 січня 2016 року, що суперечить та не відповідає фактичним обставинам кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_1 обвинувачується в скоєнні злочинів які були внесені до ЄРДР 26 квітня 2016 року.

Також слід зазначити, що протокол огляду від 1 серпня 2016 року ( Т.1 а.с.131-132) містить протиріччя, оскільки в ньому прізвище особи в якої знято змив з правої та лівої руки вказано - ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин, враховуючи показання обвинуваченого та свідків в судовому засіданні, а також положення щодо тлумачення всіх сумнівів на користь обвинуваченого, суд визнає недопустимими, як такі, що отримані з порушенням прав і свобод особи, наступні докази:

-протокол огляду місця події від 28 квітня 2016 року ( Т.1 а.с.217-223) та отримані під час цього огляду предмети, грошові кошти, які є речовими доказами у кримінальному провадженні;

-протокол освідування особи від 28 квітня 2016 року ( Т.1 а.с.183-184)

-протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 29 квітня 2016 року ( Т.1 а.с.230) та отримані під час контролю за вчиненням злочину предмети, відео та аудіо записи, які є речовими доказами у кримінальному провадженні;

-протокол про результати аудіо, відеоконтролю за особою від 29 квітня 2016 року ( Т.2 а.с.17-23) та отримані під час вказаної слідчої дії предмети, відео та аудіо записи, які є речовими доказами у кримінальному провадженні;

-висновок експерта № 137 від 21 червня 2016 року, оскільки надані на дослідження докази здобуті в ході проведення слідчої дії , яка проведена незаконно та з порушенням вимог норм чинного КПК (Т.1 а.с.105-122) ;

-протокол огляду від 1 серпня 2016 року ( Т.1 а.с.131-132);

Статтею 85 КПК України визначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

В зв`язку з вищевказаним надані прокурором матеріали кримінального провадження, а саме протокол огляду місця події від 28 квітня 2016 року та отримані під час цього огляду предмети, грошові кошти, які є речовими доказами у кримінальному провадженні; протокол освідування особи від 28 квітня 2016 року; протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 29 квітня 2016 року та отримані під час контролю за вчиненням злочину предмети, відео та аудіо записи, які є речовими доказами у кримінальному провадженні; протокол про результати аудіо, відеоконтролю за особою від 29 квітня 2016 року та отримані під час вказаної слідчої дії предмети, відео та аудіо записи, які є речовими доказами у кримінальному провадженні; висновок експерта № 137 від 21 червня 2016 року; протокол огляду від 1 серпня 2016 року не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 7 КПК України основними засадами судочинства в Україні є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом; повага до людської гідності. Законодавець визначає, що вирок суду вирішує питання достовірності обвинувачення, висунутого щодо конкретної особи, по суті. Вирішення цього питання пов`язане із з`ясуванням великого кола питань, які є невід`ємною складовою частиною складу кримінального правопорушення. Лише в результаті судового розгляду і лише за вироком суду особа може бути визнана винною у вчиненні злочину.

Норма статті 370 КПК України визначає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження.

Відповідно до ст. 373 КПК України виправдувальний вирок - один із видів остаточного судового рішення, яким вмотивовано проголошується невинуватість обвинуваченого у вчиненні попередньо інкримінованого йому кримінального правопорушення, а також визначаються правові наслідки визнання особи виправданою.

Основною із правових підстав ухвалення виправдувального вироку є недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, тобто, не доказано сам факт кримінального правопорушення.

Разом з тим, згідно із ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Зазначена норма закону повністю узгоджується з вимогами ст. 62 Конституції України, відповідно до положень якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до вимог ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на слідчого, прокурора.

З врахуванням норм ст.ст. 368, 370 КПК України, що регулюють застосування норм матеріального та процесуального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених кримінальним процесуальним законом, суд, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до висновку про те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не надано належних та допустимих, безсумнівних доказів вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України.

При цьому, суд виходить із положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України, від 17 липня 1997 року, норм Конституції України, КПК України, які визначають права і свободи кожного, хто перебуває під юрисдикцією членів Ради Європи, які підписали означену конвенцію, держави, яка ратифікувала її у встановленому Законом порядку, та гарантують кожному права і свободи, визначені в розділі 1 Конвенції та розділу VIII Конституції України.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» відповідальність за одержання хабара настає лише за умови, що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або таких, які вона не уповноважена була вчинювати але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу.

У відповідності до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як вбачається з рішення Конституційного Суду України у справі № 1-31/2011 від 20.10.2011 року за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення ч.3 ст.62 Конституції України, аналізуючи положення «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах одержаних незаконним шляхом», Конституційний Суд України приходить до висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою, тощо.

Відповідно до п. 3.2 Рішення, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Конституційний Суд України чітко зазначає, що тимчасове обмеження конституційних прав і свобод громадян під час здійснення оперативно-розшукової діяльності уповноваженим органом, посадовою особою можливе лише у випадках, передбачених Конституцією України, та в порядку, встановленому законами України, з метою захисту прав і свобод інших людей, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, економічного добробуту та прав людини; у випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину; з метою запобігти злочинові чи з`ясувати істину під час розслідування кримінальної справи.

Відтак, Конституційний Суд України приходить до висновку, що подані будь-якою фізичною або юридичною особою речі або документи (фактичні дані) не відповідають вимогам допустимості доказів, якщо вони одержані з порушенням прав і основоположних свобод людини, закріплених в Конституції України, зокрема внаслідок цілеспрямованих дій із застосуванням оперативно-розшукових заходів.

Суд, перевіряючи та оцінюючи матеріали справи, вдався до правових позицій Європейського суду з прав людини щодо провокації неправомірної вигоди з боку працівників правоохоронних органів

Зокрема, ЄСПЛ розробив поняття провокації злочину з метою його викриття, адже використання такої провокації порушує п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини.

У типових справах щодо провокацій Європейський суд з прав людини зазначає, що під час здійснення спеціальних слідчих заходів виникає ризик підбурювання з боку працівників правоохоронних органів, а тому межі їх застосування мають бути чітко визначені. При цьому, ЄСПЛ усвідомлює, які труднощі виникають у поліції при пошуку та збиранні доказів під час виявлення та розслідування злочинів. Правоохоронні органи при виконанні своїх завдань все частіше змушені використовувати негласних агентів та інформаторів, вдаватися до негласних оперативно-розшукових заходів, зокрема для боротьби з організованою злочинністю й корупцією. ЄСПЛ погоджується, що такі спеціальні слідчі методи можна використовувати, якщо це необхідно для збирання доказів у цій сфері, за умови непорушення прав і зобов`язань, які випливають із міжнародних багатосторонніх спеціальних конвенцій, наприклад, стосовно прав людини. З огляду на це використання спеціальних слідчих методів, зокрема негласних заходів, саме по собі не може порушити право на справедливий судовий розгляд справи. Проте у зв`язку з тим, що при здійсненні цих заходів виникає ризик підбурювання з боку поліції, межі їх застосування мають бути чітко визначені (рішення ЄСПЛ у справі «Кестас Раманаускас проти Литовської Республіки»).

Питання щодо допустимості доказів у справі - це насамперед предмет регулювання національного законодавства і, як правило, саме національні суди уповноважені давати оцінку наявним у справі доказам. ЄСПЛ, зі свого боку, повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим (рішення ЄСПЛ у справі «Ван Мехелен та інші проти Нідерландів»).

Показовою у даному випадку є справа «Кестас Раманаускас проти Литовської Республіки»: ЄСПЛ зазначив, що всі докази, отримані внаслідок підбурювання з боку поліції, треба визнати недопустимими; їх не можна виправдати навіть суспільним інтересом.

У справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії» ЄСПЛ зазначив, що використання негласних агентів має бути обмеженим і забезпеченим гарантіями навіть у справах, пов`язаних із боротьбою з торгівлею наркотиками. Суспільним інтересом не можна виправдати використання доказів, здобутих шляхом підбурювання до такої діяльності з боку працівників поліції. Судом встановлено, що в цій справі необхідно визначити, чи вийшла діяльність працівників поліції за межі функцій негласних агентів. Суд також не виявив жодних доказів на підтримку аргументів Уряду про те, що заявник мав намір вчинити злочин.

Аналогічною викладеній є позиція в рішенні ЄСПЛ у справі «Ваньян проти Росії»: із вимог справедливого суду за ст. 6 Конвенції випливає, що суспільний інтерес в боротьбі проти наркоторгівлі не може виправдати використання доказів, отриманих в результаті провокації міліції.

Разом з тим, ЄСПЛ не визнав провокаційними дії правоохоронних органів у справі «Мілінііне проти Литви» та зазначив, що в даній справі поліція «приєдналася» до злочинної діяльності, а не ініціювала її. Наведене вище дає підстави дійти висновку про те, що ЄСПЛ чітко розмежував межі дозволеного під час проведення правоохоронними органами негласних слідчих дій, тобто якщо вказані працівники, з метою штучного збільшення показників боротьби зі злочинністю, спеціально залучають для цього підготовлену особу, яка в подальшому під їхнім контролем активними діями провокує «злочинця» до вчинення кримінального правопорушення, то докази на підтвердження винуватості, здобуті в ході такої провокації суд зобов`язаний визнати як недопустимі, а особу обвинуваченого - виправдати. Разом з тим, коли представники правоохоронних органів обмежились пасивним спостереженням за злочинною поведінкою особи і в ході проведення негласних слідчих дій мав місце судовий контроль за дотриманням прав та свобод особи, зібрані докази будуть відповідати усім критеріям належності, допустимості та достовірності».

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, обставини кримінального провадження, суд вважає, що дії представників правоохоронних органів, в даному випадку, можна розцінювати як провокаційні по відношенню до обвинуваченого ОСОБА_1 .

За таких обставин суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення в судовому засіданні не доведено належними та допустимими доказами вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України, і при цьому вказане обвинувачення має сумнівну основу, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (Рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського Суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).

Прокурором не спростовано показань обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що він не вчиняв вказаного кримінального правопорушення.

Наведені стороною обвинувачення доводи ґрунтуються на доказах, здобутих з порушенням процесуального закону, які не відповідають критеріям допустимості і законності, а усі сумніви стосовно доказування вини трактуються на користь обвинуваченого. Інших доказів щодо вчинення вказаного кримінального правопорушення, які б були поза розумним сумнівом, суду не надано.

З огляду на визнання недопустимими доказів, здобутих в результаті проведення НСРД, суд не вдається до аналізу доводів захисту щодо цих доказів, оскільки аналіз доводів щодо доказів, які визнано недопустимими, позбавлений сенсу та правових наслідків.

Таким чином, суд вважає, що вину обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, тобто у одержанні службовою особою неправомірної вигоди за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, вчинене службовою особою, яка займає відповідальне становище, не доведено шляхом надання допустимих згідно діючого кримінально-процесуального законодавства доказів. Відповідно обвинувачений ОСОБА_1 підлягає виправданню за ч. 3 ст. 368 КК України за недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.

Разом з тим, суд проаналізувавши усі докази у справі у їх сукупності, оцінивши їх належність, достатність та допустимість кожного окремо та у взаємозв`язку, керуючись своїм внутрішнім переконанням, вважає що вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, доведена повністю та його дії вірно кваліфіковані за вказаною статтею, тобто складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, із внесенням до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей. Відповідно до ст.65 КК України та п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 "Про практику призначення судами кримінального покарання", суд призначає покарання, яке є справедливим, у межах установлених у санкції статті та особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Призначене покарання за своїм видом та розміром повинно бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даними про винну особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують .

Пом`якшуючі обставини, згідно ст.66 КК України та обтяжуючі обставини, згідно ст.67 КК України відсутні.

При призначені покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд враховує характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого, особу обвинуваченого, який згідно довідок КУ «Томашпільська ЦРЛ» на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, вину не визнав, зважаючи на те, що тяжких наслідків від злочину не настало, майнову шкоду фактично не завдано, враховуючи досудову доповідь про особу обвинуваченого, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_1 можливе при призначенні йому покарання у межах санкції ч. 1 ст. 366 КК України, чинного на момент вчинення кримінального правопорушення.

Разом з тим, з наданих суду матеріалів кримінального провадження випливає, що інкриміноване ОСОБА_1 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 366 КК, останнім було вчинено 28.04.2016 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України, чинного на момент вчинення кримінального правопорушення кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 366 КК України відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості, яке карається штрафом до 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 КК України, чинного на момент вчинення кримінального правопорушення - особа звільняється від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

Згідно ч. 5 ст. 74 КК України - особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах визначених ст. 49 КК України.

Відповідні роз`яснення також викладені у постановах Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання» та від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності".

Суд приходить до висновку про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від покарання за ч. 1 ст. 366 КК України на підставі ч.5 ст. 74 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності передбачених ст. 49 КК України, оскільки з моменту скоєння кримінального правопорушення, а саме: з 28.04.2016 року минуло більше трьох років.

Заходи забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч.4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

За матеріалами справи встановлено, що ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 4 травня 2016 року під час проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні було накладено арешт на майно, яке було вилучено 28 квітня 2016 року у службовому кабінеті ОСОБА_1 , під час огляду місця події, а саме на грошові кошти в сумі 808 гривень; мобільний телефон марки «Iphone 4» чорного кольору, всередині з сім карткою оператора мобільного зв`язку «Київстар» з номером: НОМЕР_3 ; паспорти з відомостями про велику рогату худобу в кількості 18 штук, два корінці ветеринарного свідоцтва видані на ім`я ОСОБА_2 , датованих 28.04.2016 із зазначенням у них кількості штук (загальна кількість 16), ваги (загальна вага 1130 кг.); журнал реєстрації ветеринарних свідоцтв та журнал реєстрації ветеринарних довідок; журнал реєстрації ветеринарних свідоцтв та журнал реєстрації ветеринарних довідок, загальний зошит на 60 аркушів всередині із реєстрацією свиней та журнал ветеринарно-санітарної експертизи м`яса сільськогосподарських тварин та птиці; журнал реєстрації видачі ветеринарних довідок на 58 аркушах, реєстраційні свідоцтва свиней та особистий блокнот ОСОБА_1 ; бланки ветеринарних свідоцтв у кількості 14 штук та корінці до них у тій самій кількості, ветеринарні довідки у кількості 4 штуки, які на момент огляду були заповнені, бланки ветеринарних довідок (24 штуки), акти про використання біопрепаратів на 2-х аркушах, відомості про рух ветеринарних препаратів на 2-х аркушах; відомість про розміри плати за ветеринарні послуги на 7-ми аркушах, реєстр виданих паспортів та акти до них на 4-х аркушах, заповнені паспорти на велику рогату худобу в кількості 16 шт., ПСП «Перемога» на 1-му арк.; книгу обліку тварин, дві реєстраційні картки ВРХ, копії корінців ветеринарних свідоцтв за період з початку 2016 року, реєстраційні картки ВРХ в кількості 10 штук, журнал реєстрації надходжень платних послуг за подвірний обхід за період з початку 2016 року; три розрахункові квитанції за номерами: від 143101 по 1431200, від 350201 по 350300, від 646302 по 646400, шляхом заборони його використання іншими особами, окрім як для цілей кримінального провадження, до моменту закінчення усіх необхідних слідчих та процесуальних дій.

У зв`язку із вищевказаним, арешт накладений на майно, яке було вилучено 28 квітня 2016 року у службовому кабінеті ОСОБА_1 , під час огляду місця події на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 4 травня 2016 року, згідно ст. 174 КПК України підлягає скасуванню.

Рішення щодо речових доказів.

Згідно ч. 1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Рішення щодо судових витрат.

Згідно ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Відповідно до довідки судового експерта у даному кримінальному провадженні, розмір витрат на залучення експерта для проведення почеркознавчого дослідження складає 1759, 20 гривень, які підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь держави.

Разом з тим, процесуальні витрати на проведення експертизи у № 137 від 21 червня 2016 року, які згідно довідки становлять 1323, 10 грн відносяться за рахунок держави.

Підстав для застосування запобіжних заходів, передбачених ст.ст. 176, 177 КПК України, суд не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373-376, 395 КПК України, суд-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати невинуватим в пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України та виправдати на підставі п. 1 ч.1 статті 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

ОСОБА_1 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України і призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4250 гривень (чотири тисячі двісті п`ятдесят гривень 00 копійок) з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій строком на 2 (два) роки.

На підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 звільнити від призначеного судом за ч.1 ст.366 КК України покарання, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили - не обирати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 1759,20 грн (одна тисяча сімсот п`ятдесят дев`ять гривень двадцять копійок) судових витрат, пов`язаних з проведенням по справі експертизи.

В іншій частині судові витрати віднести на рахунок держави.

Скасувати арешт накладений на майно, яке було вилучено 28 квітня 2016 року у службовому кабінеті ОСОБА_1 , під час огляду місця події на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 4 травня 2016 року.

Речові докази у справі, а саме:

- грошові кошти у сумі 808 грн, які визнано в якості речових доказів по кримінальному провадженні № 12016020000000146 та передано до ГУНП у Вінницькій області для зарахування на спеціально визначений депозитний рахунок уповноваженого банку, до набрання законної сили судовим рішенням, яким закінчується кримінальне провадження або вирішується спір про їх належність у порядку цивільного судочинства - повернути за належністю власнику ОСОБА_1 ;

- два ветеринарні свідоцтва № 665653 та № 665652, які визано та приєднано до матеріалів кримінального провадження № 12016020000000146 як речові докази - залишити при матеріалах кримінального провадження;

- відтиск печатки «ДЕРЖВЕТНАГЛЯД», який визнано в якості речового доказу у кримінальному провадженні № 12016020000000146 та передано уповноваженій особі - повернути уповноваженій особі Томашпільської районної державної лікарні ветеринарної медицини;

- мобільний телефон марки «Iphone 4» чорного кольору, в середині з сім-карткою мобільного оператора «Київстар» з номером НОМЕР_3 , який визнано в якості речового доказу та передано на зберігання в камеру речових доказів ВВП Вінницькій області - повернути за належністю власнику ОСОБА_1 ;

- паспорти з відомостями про велику рогату худобу в кількості 18 штук, які визнано в якості речового доказу та передано на зберігання в камеру речових доказів ВВП Вінницькій області - повернути уповноваженій особі Томашпільської районної державної лікарні ветеринарної медицини;

- два корінці ветеринарного свідоцтва видані на ім`я ОСОБА_2 , датованих 28 квітня 2016 року із зазначенням у них кількості штук (загальна кількість 16), ваги (загальна вага 1130 кг) залишити при матеріалах кримінального провадження;

- журнал реєстрації ветеринарних свідоцтв та журнал реєстрації ветеринарних довідок; журнал реєстрації ветеринарних свідоцтв та журнал реєстрації ветеринарних довідок; загальний зошит на 60 аркушів всередині із реєстрацією свиней та журнал ветеринарно-санітарної експертизи м`яса сільськогосподарських тварин та птиці; журнал реєстрації видачі ветеринарних довідок на 58 аркушах; реєстраційні свідоцтва свиней та особистий блокнот ОСОБА_1 ; бланки ветеринарних свідоцтв у кількості 14 штук та корніці до них у тій самій кількості; ветеринарні довідки у кількості 4 штуки; бланки ветеринарних довідок у кількості 24 штуки; акти про використання біопрепаратів на 2-х аркушах; відомості про рух ветеринарних препаратів на 2-х аркушах; відомість про розміри плати за ветеринарні послуги на 7-ми аркушах; реєстр виданих паспортів та акти до них на 4-х аркушах; заповнені паспорти на велику рогату худобу в кількості 16 штук, ПСП «Перемога» на 1-му аркуші; книга обліку тварин; дві реєстраційні картки ВРХ; копії корінців ветеринарних свідоцтв за період з початку 2016 року; реєстраційні картки ВРХ в кількості 10 штук; журнал реєстрації надходжень платних послуг за подвірний обхід за період з початку 2016 року; три розрахункові квитанції за номерами: від 143101 по 1431200, від 350201 по 350300, від 646302 по 646400, які визнано в якості речового доказу та передано на зберігання в камеру речових доказів ВВП Вінницькій області - повернути уповноваженій особі Томашпільської районної державної лікарні ветеринарної медицини;

- змиви з обох рук ОСОБА_1 ; імітаційні грошові кошти в сумі 2500 грн - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Згідно ст.ст. 376, 392, 393, 395, 532 КПК України, вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Томашпільський районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, а засудженим в той самий строк з моменту отримання копії вироку.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя: О. В. Пилипчук