Рішення № 94234587, 19.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2021 року м. Київ № 640/12292/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.04.2019 №0080424-1310-2658

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної податкової інспекції у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.04.2019 №0080424-1310-2658.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на протиправність прийнятого податковою інспекцією податкового повідомлення-рішення, яким ОСОБА_1 нарахований податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки, за 2018 рік. Зазначає. що він є власником Ѕ частки нежитлового приміщення у місті Києві , загальна площа якого 132,2 кв.м. Позивач вважає, що податковим органом невірно обчислений податок на нерухоме майно згідно Рішення Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923, а саме невірно визначена площа приміщення. Зазначає, що він є власником Ѕ частки нежитлового приміщення у місті Києві площею 66.1,кв.м, Також відповідачем невірно застосовано ставку податку на нерухоме майно без застосування понижуючого коефіцієнту 0,75. За наведених обставин та виходячи зі змісту норм пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4, пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України позивач вважає, що відповідач повинен був застосовувати в розрахунку сум податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за 2018 рік ставки податку, прийнятого на 2017 рік. У зв`язку з цим прийняте податковим органом податкове повідомлення-рішення є таким, що суперечать нормам Податкового кодексу України.

Представником відповідача до канцелярії суду поданий відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Представник відповідача також зазначив, що ДФС за даними ІТС «Податковий блок» встановила, позивачу належить нежитлове приміщення 51, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 132,2 кв.м. Обчислення суми податку було проведено відповідно до норм ст. 266 Податкового кодексу України, виходячи із загальної площі об`єкта нерухомого майна на підставі рішення Київської міської ради від 28.06.2011 №242/5629 за ставкою 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2018 (3723,00 грн.) або 37,23 грн. за 1 квадратний метр бази оподаткування. На виконання вказаної статті Податкового Кодексу ДФС сформувала та надіслала платнику податкове повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2018 рік. Розрахунки сум такого податку наведені в додатках до відзиву.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені заперечення, оцінюючи їх в сукупності, вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та бере до уваги наступне.

За змістом наданих позивачем разом з цим позовом копії договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвєєвою О.В. 02.12.2004 року за реєстровим номером 1655 позивач набув у власність нежитлове приміщення 51, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 132,2 кв.м., право власності зареєстроване Київським міським бюро технічної інвентаризації - 03.02.2005.

За Договором купівлі-продажу Ѕ частки нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвєєвою О.В. 23.05.2005 за реєстровим номером 320 позивач продав Ѕ частку нежитлового приміщення 51, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 132,2 кв.м. ОСОБА_2 . Право власності ОСОБА_2 на Ѕ частку нежитлового приміщення 51, за адресою: АДРЕСА_1 , площею 66,1 кв.м. підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Станом на 01.01.2018 року позивач є власником Ѕ частки нежитлового приміщення 51, за адресою: АДРЕСА_1 ,, площею 66,1 кв.м.

Рішенням 3-ої сесії 8-г скликання Київської міської ради від 28.01.2015 №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629» встановлено на території міста Києва податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та затверджено Положення про зазначений податок.

15.04.2019 відповідачем згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 цього ж Кодексу, прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №0080424-1310-2658, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік у розмірі 4921,81 грн.;

Позивач вважаючи зазначене вище податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст. 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.

Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII (далі - Закон №71-VIII), що набрав чинності з 01.01.2015, було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Так, ст. 265 ПК України (у редакції Закону №71-VIII) встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 261 ПК України ).

Відповідно до положень пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Судом встановлено, що позивачу податковим органом податок на нерухоме податку, відмінне від земельної ділянки обчислений виходячи із загальної площі нежитлового приміщення 132,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , тобто не на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких власником Ѕ частки якого є інша особа - ОСОБА_2 .

Обчислення податку на нерухоме податку, відмінне від земельної ділянки виходячи із загальної площі нежитлового приміщення 132,2 кв.м. не заперечується відповідачем у відзиві.

У контексті з наведеним суд враховує, що відповідно до п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України), сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Згідно зі ст. 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є безумовним обов`язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Так, за змістом пп. 12.3.1 - 12.3.3 п. 12.1 ст. 12 ПК України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України врегульовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

При цьому, пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевої радою свого обов`язку щодо встановлення місцевих податків. Так, у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

28.01.2015 Київською міською радою було прийнято рішення за №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629», яким встановлено на території міста Києва податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та затверджено Положення про названий податок. Вказане рішення Київської міської ради від 28.01.2015 було оприлюднено в газеті «Хрещатик» (випуск №20 від 06.03.2015).

В силу положень ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України, що кореспондують пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Крім цього, суд відхиляє посилання позивача на рішення Київської міської ради від 23.06.2011 року №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у місті Києві», за змінами внесеними рішенням Київської міської ради №791/1795 від 22.12.2016 року в частині застосування понижувального коефіцієнта 0,75, оскільки останній застосовується з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року, у той час коли, спірним рішенням визначено базовий податковий (звітний) період 2018 рік.

Підсумовуючи наведене, з урахуванням розміру площі об`єкта нерухомості належного позивачу, суд приходить до висновку, що оскаржуване повідомлення-рішення від 15.04.2019 №0080424-1310-2658 є неправомірним та підлягає скасуванню.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

При цьому, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього інше рішення, яке б відповідало закону, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Оскільки встановивши, що контролюючим органом не правильно визначений розмір площі об`єкта нерухомості, що підлягає оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки а суд не може підміняти податковий орган у здійсненні функцій обчислення такого податку, суд приходить висновку про необхідність скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 15.04.2019 №0080424-1310-2658 у повному обсязі, оскільки правильність визначеної ним суми грошового зобов`язання не доведено відповідачем.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд погоджується із доводами позивача щодо хибного розрахунку зобов`язання з податку на нерухомість та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявною у матеріалах справи квитанції від 06.06.2019 №87810 підтверджено, що за поданим позовом позивачем було сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн.

Враховуючи наведене та обсяг задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві судових витрат у розмірі 768,40 грн.

Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 15.04.2019 №0080424-1310-2658.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ,РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) понесені зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок)

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур