Рішення № 94234300, 19.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2021 року м. Київ № 640/26355/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Державної казначейської служби України в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо відмови у нарахуванні компенсації за порушення строку перерахування коштів по виконавчому листу у справі № 2-а-647/11 Дніпровського районного суду м. Києва від 16.08.2011р.;

- зобов`язати Державну казначейську службу України нарахувати компенсацію за порушення строку перерахування коштів у вигляді інфляційних витрат і негайно виплатити нараховану суму за весь період прострочки, яку перерахувати поштовим переказом на поштове відділення № 152 м. Києва на ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Державну казначейську службу України нарахувати компенсацію за порушення строку перерахування коштів у вигляді 3 % річних і негайно виплатити нараховану суму за весь період прострочки, яку перерахувати поштовим переказом на поштове відділення № 152 м. Києва на ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з Державної казначейської служби України на користь позивача моральну шкоду у сумі 300 000, 00 грн., яку перерахувати поштовим переказом на поштове відділення № 152 м. Києва на ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про порушення відповідачем тримісячного строку перерахування коштів стягувачу, встановленого частиною четвертою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», за яке законодавством визначена виплата компенсації у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки останнім не було допущено протиправної бездіяльності.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.08.2011р. у справі № 2-а-647/11, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16.08.2012р. та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012р., адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м.Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та гздійсненню соціальних виплат та Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Києва щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні, нарахуванні та виплаті основної та додаткової пенсії у відповідності до положень ст. 51, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також дії по нарахуванню й виплаті в заниженому розмірі щорічної допомоги на оздоровлення, підвищення до пенсії, як дитині війни, у меншому розмірі, ніж це передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» протиправними. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 , як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інваліду III групи основну пенсію відповідно до ст. 54 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 03 серпня 2010 року, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 , як дитині війни, щомісячну надбавку до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком розрахованої відповідно до встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 03 серпня 2010 року, з урахуванням раніше здійснених виплат. Зобов`язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вищезазначеної постанови видано виконавчі листи від 26.04.2013р., які позивачем було пред`явлено до виконання.

Водночас, вказані виконавчі листи були передані виконавчою службою на виконання до Державної казначейської служби України на підставі актів приймання-передавання від 09.10.2015р. та від 06.01.2016р.

16.04.2016р. позивач звернулась із заявою до відповідача в якій просила повідомити про номер пакетів ппкументів по її справі та строки виконання вказаних рішень.

Листом Державної казначейської служби України від 04.05.2016р. № 513/2306-7724 ОСОБА_1 повідомлено про те, що на виконанні у казначействі за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» знаходиться рішення Дніпровського районного суду м.Києва по справі № 2-а-647/11 від 16.08.2011 та по справі № 2-а-7/11 від 07.05.2014 про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 , які передані управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м.Києві на підставі акта приймання-передавання від 09.10.2015р. та на підставі акта приймання-передавання від 06.01.2016р. Водночас, зазначено, що казначейство здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь позивача лише після виконання рішень, які надійшли до казначейства раніше.

13.12.2017р. позивач повторно звернулась до відповідача із заявою в якій просила повідомити про причини невиконання рішення та з проханням виконати рішення Дніпровського районного суду м.Києва по справі № 2-а-647/11 від 16.08.2011р. та по справі № 2-а-647/11 від 07.05.2014р. про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 , у термін, згідно ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» з рахуванням компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої своєчасно суми.

Листом відповідача від 18.01.2018р. № 5-13/609-1205 позивача повідомлено про те, що на виконанні у казначействі за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» перебувають виконавчі листи Дніпровського районного суду м.Києва по справі № 2-а-647/11 про перерахування на користь позивача коштів у розмірі 3 462, 00 грн. та 33 717, 50 грн. відповідно. Також зазначено, що оскільки рішення суду надійшли до казначейства 09.10.2015р. та 06.01.2016р. перерахування коштів на користь позивача планується здійснити у другому півріччі 2018р. за умови належного фінансування.

Так, 20.09.2018р. та 02.03.2019р. позивачем через поштове відділення № 152 у м. Києві позивачем отримано від органів казначейства перерахування по вказаному судовому рішенню 3 462, 00 грн. та 33 717, 50 грн. відповідно.

З огляду на вказане, 01.06.2019р. позивач звернулась до відповідача із заявою в якій просила нарахувати та виплатити компенсацію за порушення строку перерахування коштів у вигляді інфляційних витрат та у вигляді 3 %.

Листом Державної казначейської служби України від 05.07.2019р. № 5-11-11/1158/ ОСОБА_1 повідомлено про те, що оскільки виконавчі документи по справі №2-а-647/11 мають зобов`язальний характер, компенсація у зазначеній категорії справ не нараховується, а компенсація казначейством збитків понесених внаслідок інфляції законодавством взагалі не передбачена.

Позивач вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, звернулась до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.

Так, щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо відмови у нарахуванні компенсації за порушення строку перерахування коштів по виконавчому листу у справі № 2-а-647/11 Дніпровського районного суду м. Києва від 16.08.2011р. та зобов`язання відповідача нарахувати компенсацію за порушення строку перерахування коштів у вигляді 3 % річних і негайно виплатити нараховану суму за весь період прострочки, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV, а особливості їх виконання встановлено Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів і зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація, юридична особа.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частиною першою статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Згідно з пунктом 3 розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом (1 січня 2013 року), подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних і соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Відповідно до статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Законами Про Державний бюджет України щорічно передбачаються кошти для погашення вказаної заборгованості.

Механізм і повноваження з виконання рішень суду щодо стягнення (безспірного списання) коштів з державних органів встановлений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 (надалі також - «Порядок №845»).

Пунктом 3 Порядку №845 визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Положеннями пункту 4 Порядку №845 передбачено, що органи Казначейства, зокрема, забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання у повному обсязі виконавчого документа суду або іншого органу (посадової особи) такий документ повертається до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав з відміткою про його виконання. Також органи Казначейства розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження.

Рішення, якими зобов`язано боржника здійснити нарахування (перерахунок тощо) та/або виплатити кошти (далі - «рішення зобов`язального характеру»), які видані або ухвалені до 1 січня 2013 року, подаються до органу державної виконавчої служби відповідно до пункту 3 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року №440 (далі - «Порядок №440»).

Відповідно до пункту 3 Порядку №440 такі рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.

Пунктом 8 Порядку №440 визначено, що рішення розподіляються в порядку такої черговості погашення заборгованості: перша черга - рішення щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; друга черга - рішення, пов`язані з трудовими правовідносинами; третя черга - інші рішення.

За приписами пункту 13 Порядку №440 передача рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється окремо щодо кожної черги щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом.

Згідно з пунктом 14 Порядку №440 до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, передаються рішення, які надійшли до 1 числа місяця, що настав за звітним періодом.

Відповідно до пункту 15 Порядку №440 передача рішень здійснюється відповідальною особою на підставі акта приймання-передавання.

Акти приймання-передавання складаються окремо щодо кожної черги погашення заборгованості та передаються органам, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, в паперовому та електронному вигляді.

Відповідно до пункту 18 Порядку №440 у разі коли органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, виявлено невідповідність переданих органом державної виконавчої служби рішень або документів вимогам цього Порядку після підписання акта приймання-передавання, орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, надсилає органу державної виконавчої служби повідомлення про усунення недоліків.

Після усунення недоліків орган державної виконавчої служби не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості із супровідним листом, в якому зазначається акт приймання-передавання, яким здійснювалася передача рішень.

Згідно з пунктом 19 Порядку №440 бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 (пункт 20 Порядку №440).

Статтею 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З аналізу наведених норм вбачається, що виконання рішень суду а саме про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, покладено на Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, із визначенням тримісячного строку виконання вказаних рішень. При цьому, виплата компенсації в розмірі трьох відсотків річних передбачена лише у разі не перерахування коштів протягом трьох місяців за рішенням суду про стягнення коштів, а не зобов`язального характеру.

З вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що вказані норми встановлюють право на отримання компенсації виключно у разі несвоєчасного перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів, в той час як виконавчі листи №2-а-647/11 від 26.04.2013р. року містять вимоги зобов`язального характеру.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 06.02.2020р. у справі № 826/14322/17, адміністративне провадження №К/9901/46331/18.

Позовні вимоги про зобов`язання Державної казначейської служби України нарахувати компенсацію за порушення строку перерахування коштів у вигляді інфляційних витрат і негайно виплатити нараховану суму за весь період прострочки, суд також вважає такими, що задоволенню не підлягають, оскільки чинним законодавством не передбачено нарахування та сплату інфляційних витрат органами казначейства за таких обставин.

Щодо позовних вимог про стягнення з Державної казначейської служби України на користь позивача моральну шкоду у сумі 300 000, 00 грн., яку перерахувати поштовим переказом на поштове відділення № 152 м. Києва на ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В контексті зазначеного суд вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Із зазначеного вбачається, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якого Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Із врахування вищезазначених правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Суд зазначає, що позивачем не надано, жодних належних та допустимих доказів завдання моральної шкоди, не наведено жодних розрахунків її розміру, які повинні ґрунтуватися на відповідних доказах, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, шкоди здоров`ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що вимоги позивача у вказаній частині задоволенню також не підлягають.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Одночасно, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Керуючись ст. 242, 243, 251, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська