Рішення № 94233834, 19.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2021 р. № 520/18301/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м.Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання рішення, дій чи бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, через свого представника звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати рішення, дії чи бездіяльність Відповідача, щодо не виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 07.10.2009 року по 09.06.2017 року протиправними та дискримінаційними;

- зобов`язати відповідача вчинити певні дії - виплатити позивачці недоотриману пенсію ОСОБА_3 за період 07.10.2009 року по 09.06.2017 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що вона як дружина померлого ОСОБА_3 , яка проживала разом з покійним на день його смерті та яка є його спадкоємицею, має право на отримання їй пенсійних виплат, що були нараховані та належали ОСОБА_3 , але не були сплачені з вини пенсійного фонду до моменту його смерті за період з 07.10.2009 року по 09.06.2017 року включно. При цьому, позивач вказує на усунення підстав з яких позовна заява ОСОБА_3 про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльність відповідача та зобов`язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 року по 09.06.2017 року включно була залишена без розгляду, посилаючись на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 815/1226/18 та на те, що адміністративно-правовий спір між сторонами стосовно права ОСОБА_3 на отримання його пенсії протягом вказаного періоду, залишається невирішеним.

По справі було відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, та отримана ним.

Відповідач надав відзив на позов, в якому, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на той факт, що у липні 2020 року до пенсійного органу звернувся адвокат В. Меламед, який діяв від імені і в інтересах ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте, за приписами ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Також, відповідач зазначив, що всі нарахування по пенсії ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 йому були виплачені в повному обсязі, тому ОСОБА_1 немає права на одержання виплат за період з 07.10.2009 року по 09.06.2017 року, оскільки за померлим ОСОБА_3 не обліковуються будь-які невиплачені кошти.

Представник позивача надав суду відповідь, в якому зазначив, що з доводами відповідача не погоджується, оскільки вони суперечать нормам діючого законодавства України, позовні вимоги просив задовольнити.

Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно вимог ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що 09.06.2017 року ОСОБА_3 звернувся до Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м. Харкова з заявою засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції про поновлення виплати його пенсії.

Рішенням № 343 від 27.06.2017 року управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м. Харкова відмовило у поновленні виплати пенсії ОСОБА_3 .

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_3 звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова з відповідною позовною заявою.

Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.10.2017 року у справі № 645/3527/17 за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м. Харкова, про зобов`язання поновлення пенсії шляхом її призначення, позов задоволено частково.

Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України у Фрунзенському районі м. Харкова, про зобов`язання провести поновлення пенсії шляхом її призначення поновити виплату, призначеної довічно пенсії за віком громадянину України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з 09.06.2017 року.

Позовні вимоги з 07.10.2009 року по 10.02.2017 залишено без розгляду.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2018 року по справі № 645/3527/17, апеляційну скаргу Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова задоволено частково.

Постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.10.2017 по справі № 645/3527/17 скасовано в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 .

В цій частині прийнято нову постанову, якою скасовано рішення Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова № 343 від 27.06.2017 року.

В іншій частині постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.10.2017 року по справі № 645/3527/17 - залишено без змін.

Крім того, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.10.2019 року по справі № 520/6420/19 адміністративний позов ОСОБА_3 до Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Скасовано рішення Індустріального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова № 963340854896 від 07.06.2018 року.

Зобов`язано Індустріальне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова провести перерахунок пенсії ОСОБА_3 , починаючи с 09.06.2017 року у розмірі відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

В рамках розгляду справи № 645/3527/17 встановлено, що в силу ч. 4 ст. 78 КАС України не підлягає доказуванню, ОСОБА_3 є громадянином України, перебував на обліку в Фрунзенському управління соціального захисту населення, як отримувач пенсії за віком. 09.09.2001 року позивач виїхав до Ізраїлю на постійне місце проживання, у зв`язку із чим виплату пенсії було припинено.

На виконання вищезазначених судових рішень, Головне управління відновило ОСОБА_3 нарахування та виплату пенсії за період з 09.06.2017 року по 28.02.2019 року. Протоколом за період з 01.05.2017 року по 31.05.2020 року, ОСОБА_3 виплачені всі суми пенсії.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивач, з огляду на постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.10.2017 по справі № 645/3527/17, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2018 року по справі № 645/3527/17, Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі № 815/1226/18, якими вже встановлено певні обставини, вважає, що має право на виплату недоотриманої пенсії, яка належала померлому пенсіонерові ОСОБА_3 з 07.10.2009 року по 09.06.2017 року включно, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, що і стало підставою для звернення до суду з вказаними позовними вимогами.

По суті позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів по догляду за непрацездатними.

Припинення виплат пенсій було передбачено п. 2 ч. 1 ст. 49 та ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 вказаного Закону, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, врахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в зазначеному вище Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія в Україні, чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункт 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

При вирішені спору суд виходить із того, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно зі ст. 1 Закону №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 52 Закону №1058-IV сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.

У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Вищевказана норма закону кореспондується зі статтею 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991, згідно якої суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.

Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшли не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

У відповідності приписам п 1.5 Порядку № 22-1 визначено, заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається особою до органу, що призначає пенсію, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку як одержувач пенсії.

Вимогами п. 1.7 Порядку № 22-1, зазначено, днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Пунктом 2.26 Порядку № 22-1 визначено, що для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника.

Члени сім`ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті.

Для виплати недоотриманої пенсії, яка ввійшла до складу спадщини, у зв`язку з відсутністю членів сім`ї або в разі не звернення ними за виплатою вказаної суми протягом шести місяців з дня відкриття спадщини до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається документ, що посвідчує особу заявника, свідоцтво про смерть, свідоцтво про право на спадщину.

Згідно зі ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Враховуючи вищевикладені положення, члени сім`ї померлого, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатні члени сім`ї, зазначені у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали, мають право на виплату їм суми пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю. У такому випадку, особою подається до відповідного пенсійного органу заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера відповідно до вказаних положень законодавства.

Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16, від 2 серпня 2019 року №0240/3532/18-а, від 14 травня 2020 року у справі №359/8846/16-а.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, спір щодо визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідача, щодо невиплати недоотриманої пенсії ОСОБА_3 за період з 07.10.2009 року по 09.06.2017 року протиправними та зобов`язання відповідача вчинити певні дії - виплатити позивачці недоотриману пенсію ОСОБА_3 за період 07.10.2009 року по 09.06.2017 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, може виникнути лише після звернення позивачем до органу, що призначив пенсію, в якому померлий пенсіонер перебував на обліку як одержувач пенсії з заявою про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера з усіма необхідними документами та відмови відповідачем у здійсненні виплати недоотриманої пенсії.

Доказів звернення позивачем до пенсійного органу з відповідною заявою та усіма необхідними документами щодо виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_3 за період 07.10.2009 року по 09.06.2017 року та відмови відповідача у здійсненні такої виплати, до суду не надано.

Крім того, позивачем не доведено факт шлюбних відносин з померлим пенсіонером ОСОБА_3 та її проживання разом з пенсіонером на день його смерті.

З огляду на те, що позивач до пенсійного органу не подав відповідну заяву з усіма необхідними документами, суд приходить до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для здійснення виплати недоотриманої пенсії. Крім того, позивач не позбавлений можливості звернутись до уповноваженого органу з метою отримання виплати недоотриманої пенсії.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем не порушено прав позивача, протилежного судовим розглядом не встановлено, а позивачем не доведено.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання рішення, дій чи бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 19 січня 2021 року.

Суддя Заічко О.В.