Ухвала суду № 94232571, 19.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/9231/20

У Х В А Л А

з питань залишення позову без розгляду

19 січня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін заяву Головного управління ДПС у Львівській області про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними дій, скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, у якій просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Львівській області щодо формування та стягнення боргу за вимогою про стягнення (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 08.11.2019 №Ф - 5806-52 у розмірі 26539,26 грн;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 08.11.2019 №Ф-5806 52;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Львівській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 виключивши суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 26539, 26 грн.

Ухвалою судді від 30 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволено, визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та поновлено його.

Від представника відповідача надійшла заява про залишення позовної заяв без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. В обґрунтування зазначеної заяви відповідач посилається на те, що спірну податкову вимогу позивач отримав 25.11.2019, що свідчить про пропуск десятиденного строку звернення до суду.

Суд дослідив матеріали справи, оцінив надані докази в їх сукупності та дійшов висновку, що заява про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною четвертою статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), за положеннями пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Дія Закону № 2464-VI поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 цього Закону).

За положеннями частини другої статті 2 Закону № 2464-VI, виключно цим Законом визначаються зокрема принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Завдання та функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, яким за положеннями статті 1 Закону № 2464-VI є орган доходів і зборів та його територіальні органи (в частині адміністрування єдиного внеску), права та обов`язки органів доходів і зборів визначені статтями 12, 13, 14 Закону № 2464-VI.

Облік платників єдиного внеску, їх права та обов`язки, порядок нарахування, обчислення і строки сплати єдиного внеску, його розмір, повноваження органів доходів і зборів, а також відповідальність за порушення законодавства про збір та облік єдиного внеску визначає виключно Закон № 2464-VI.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску має право: оскаржувати в установленому законом порядку рішення органу доходів і зборів та Пенсійного фонду та дії, бездіяльність його посадових осіб.

Згідно з абз. 3, 4 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до абз.9 частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Отже вказаними положеннями визначений порядок дій платника в частині непогодження із отриманою вимогою, яким є адміністративний чи судовий вид оскарження.

Аналогічного правового висновку щодо 10-ти денного строку для оскарження вимоги дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 31.01.2019 у справі № 802/983/18-а.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 р.).

У Рішенні в справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (Рішення у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року).

Також, з Рішення Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

Водночас у справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Тобто, правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, навіть у разі пропуску строку звернення до суду без відповідних додаткових обґрунтувань суд не може його застосувати.

Відповідач стверджує, що спірну вимогу позивачем отримано 25.11.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Однак, суд не погоджується із такими твердженнями відповідача з наступних підстав.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить службу в м. Києві і за місцем реєстрації не проживає. Про спірну вимогу позивачу стало відомо під час перебування у відпустці у м. Львові та ознайомлені з матеріалами виконавчого провадження, відкритого на підставі спірної вимоги 06.10.2020.

З вищенаведених підстав, суд ухвалою від 30.10.2020 визнав причини пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом поважними та поновив позивачу строк звернення до суду.

Що стосується наданої відповідачем копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення про вручення нібито позивачу спірної податкової вимоги, суд зазначає наступне.

Як вбачається із копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 25.11.2019 « ОСОБА_2 » вручено поштове відправлення без зазначення ініціалів за адресою: АДРЕСА_1 .

Із наявної в матеріалах справи копії довідки військової частини А0135 від 09.12.2020 № 313/6/5457 слідує, що 25.11.2019 ОСОБА_1 виконував обов`язки відповідно до займаної посади за місцем постійної дислокації у м. Києві.

Враховуючи зазначене, очевидним є те, що позивач перебуваючи 25.11.2019 у місті Києві жодним чином не міг отримати спірну вимогу у м. Львові.

Як вже було встановлено судом під час вирішення питання щодо відкриття провадження у даній справі, пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом пов`язаний з проходженням ним військової служби.

Так, частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 4 цієї статті встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Судом встановлено, що на виконання Указу Президента України віл 21 липня 2014 року № 607/2014 «Про часткову мобілізацію» громадянина ОСОБА_1 з 14 серпня 2014 року призвано на військову службу до військової частини А2615, смт. Старичі, Львівської області.

Відповідно до довідки військової частини А0135 від 20.10.2020 ОСОБА_1 проходить військову службу з 14.08.2014 до сьогодні.

З огляду на зазначенні обставини, суд вважає, що позивачем строк звернення до суду з даним позовом пропущено з поважних причин, оскільки позивач є військовослужбовцем, якого призвано на військову службу для захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Суд зазначає, що застосування правила пропуску строку звернення до суду залежить від обставин справи. Під цим слід розуміти вагомість права, про захист якого особа звернулася до суду.

У даному випадку позивач звернувся до суду за захистом, оскільки вважає, що відповідачем безпідставно виставлено податкову вимогу про сплату єдиного внеску, оскільки позивач на час перебування на військовій службі звільняється від сплати єдиного внеску.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги надані докази, а також з метою забезпечення права громадян на доступ до правосуддя та гарантування права на судовий захист, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин, який поновлено ухвалою від 30.10.2020.

Відтак, слід відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.

Керуючись ст. ст. 121-123, 240, 243, 250, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Львівській області про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 380/9231/20 - відмовити.

Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Суддя Р.М. Брильовський