Рішення № 94231278, 19.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2021 року Справа № 160/15823/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Віхрової В.С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27.11.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , періоду здійснення підприємницької діяльності з 11.09.1992 року по 12.07.2005 року, яке викладене у формі листа від 20.08.2020 року №0400-03 16-8/73396;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, 49094. м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 період здійснення підприємницької діяльності з 11.09.1992 року по 12.07.2005 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 20.08.2020 року звернувся до відповідача із заявою про зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності з 11.09.1992 року по 12.07.2005 року. 28.08.2020 року відповідачем надано відповідь про відмову в зарахуванні до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності з 11.09.1992 року по 12.07.2005 року. Позивач вважає відмову відповідача протиправною, оскільки позивач згідно обраної системи оподаткування сплачував податки та має право на зарахування періоду здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу. У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з цим позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Частиною 2 ст. 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.

05.01.2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що з урахуванням внесених змін періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 при призначенні/перерахунку пенсії відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону № 1058; після 05.10.2018 зараховуються до трудового стажу фізичних осі6-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. За період підприємницької діяльності ОСОБА_1 страхові внески не сплачені. Страховий стаж позивача зараховано по 01.04.2010 року. ОСОБА_1 не працював з 26.05.2010 та не набув страхового стажу після останнього перерахунку пенсії згідно частини 4 статті 42 Закону № 1058, що підтверджується даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Таким чином, на думку відповідача, управління діяло у спосіб, прямо передбачений законодавством.

Суд зазначає, що розгляд справи мав відбутись протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, проте у зв`язку з перебуванням судді Віхрової В.С. у щорічній відпустці, розгляд справи здійснено в перший робочий день судді 19.01.2021 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 та отримує пенсію за віком з 06.09.2003 року .

20.08.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності згідно довідки від 23.12.2009 року №55074/10/17-160.

Листом від 28.08.2020 року за вих.№0400-0316-8/73396 відділом з питань перерахунків пенсій №11 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивачу про відмову у перерахунку пенсії та зарахуванні до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності.

В листі зазначено, що з урахуванням внесених змін періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 при призначенні/перерахунку пенсії відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону № 1058; після 05.10.2018 зараховуються до трудового стажу фізичних осі6-підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів. За період підприємницької діяльності ОСОБА_1 страхові внески не сплачені. Страховий стаж позивача зараховано по 01.04.2010 року. ОСОБА_1 не працював з 26.05.2010 та не набув страхового стажу після останнього перерахунку пенсії згідно частини 4 статті 42 Закону № 1058, що підтверджується даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у зарахуванні до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється у натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до частини першої статті 41 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV, загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV унормовано, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року

Згідно до статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ч. 3-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом №2148-VIII від 03.10.2017) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Тобто, вказаними змінами законодавець передбачив зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб - підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Як вже зазначено вище підприємці при досягненні пенсійного віку мають право на призначення пенсії за віком, проте зарахування підприємницької діяльності до страхового стажу залежить від того, яку систему оподаткування використовував приватний підприємець до виходу на пенсію. Відповідно до цього законодавець визначав перелік документів, які підтверджують зарахування стажу у певні періоди.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV Перехідні положення Закону №1058-IV (з внесеними змінами Законом № 2148-VIII від 03.10.2017), чинним з 01.01.2018 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 01.07.2000 по 31.12.2017 включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Відповідно до пункту 4 Порядку №637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01.05.1993, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток N 1).

Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 по 31.12.2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу П Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються зокрема документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. За період роботи, починаючи з 01.01.2004, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01.07.2000 підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004 підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01.01.2004 - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

Отже, з аналізу наведених положень слідує, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:

до 01.05.1993 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків,

з 01.01.1998 по 31.12.2003 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб`єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків,

з 01.01.2004 по 31.12.2017 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).

Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення фізичною особою підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування необхідно підтвердити сплату страхових внесків за цей період, зокрема доказом сплати є довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).

Оформлення такої довідки за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) є обов`язковим відповідно до пункту 2.1. розділу П Порядку № 22-1.

Відомості такої довідки містять інформацію про сплату страхових внесків, єдиного внеску з 01.07.2000, з часу запровадження персоніфікованого обліку. Такі відомості будуть повними за умови, що підприємець був своєчасно зареєстрований у відповідному територіальному управлінні Пенсійного фонду і своєчасно сплачував страхові внески (в подальшому єдиний внесок).

Так, відповідно до частин першої-другої статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.

Пунктом 1 частини другої статті 22 Закону № 1058-IV передбачено, що відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом.

Абзацом п`ятим частини першої статті 40 Закону № 1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Постановою Кабінету Міністрів України №794 від 04.06.1998 було затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - Положення №794), згідно пункту 1 якого, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до пункту 5 Положення №794 персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).

Пунктами 6-7 цього Положення передбачено, що уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України «Про інформацію» має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї Постанови. Уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).

Персональна облікова картка застрахованої особи - документ, що централізовано зберігається у вигляді електронної таблиці Державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб у Пенсійному фонді України. Відкривається картка після реєстрації застрахованої особи в місцевому відділі Пенсійного фонду. У цій картці накопичуються та зберігаються всі відомості про доходи, перераховані внески застрахованої особи до Пенсійного фонду, а також інші відомості (про стаж, умови праці), які необхідні для правильного призначення пенсії. Зазначені відомості доповнюються щорічно відомостями від усіх роботодавців з урахуванням випадків трудової міграції та роботи за сумісництвом.

Також суд звертає увагу, що відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України № 5-5 від 10.06.1994 (далі - Інструкція №5-5, чинної у спірний період) усі підприємства, у тому числі з іноземними інвестиціями, а також громадяни які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, адвокати зобов`язані зареєструватись як платники внесків в органах Пенсійного фонду в районах (містах) у 10-денний строк з дня одержання свідоцтва про реєстрацію в місцевих органах державної влади, про що отримують повідомлення Фонду (додаток N 1).

Згідно з пунктом 18 Інструкції № 5-5 для обчислення суми внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів, береться оподаткований чистий доход, який вираховується як різниця між валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що безпосередньо пов`язані з одержанням доходу, на підставі копій податкових декларацій. Громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю на основі патенту, нараховуються внески з тієї суми доходу, з якої визначається плата за патент.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Інструкції про порядок обчислення сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 06.09.1996 № 11-1 (далі - Інструкція № 11-1 (чинної у спірний період), платниками обов`язкових внесків на державне соціальне страхування є суб`єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності.

Відповідно до пункту 2.9 Інструкції від 06.09.1996 № 11-1 платники, перелічені в пп.2.2, 2.4 зобов`язані зареєструватись в органах Пенсійного фонду в районах (містах) за юридичною адресою, а платники, зазначені у п. 2.7 - за постійним місцем проживання.

Системний аналіз наведених правових норм законодавства дає суду підстави для висновку, що у період з 1993 по 01.07.2000 на законодавчому рівні було передбачено зарахування до страхового (трудового) стажу для обчислення пенсій період здійснення підприємницької діяльності за умови сплати підприємцями страхових внесків до Пенсійного фонду України, які підлягали обов`язковій реєстрації як платники внесків в органах пенсійного фонду.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.10.2018 у справі № 643/20104/15-а, де суд констатував, що належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Судом встановлено, що відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди здійснення підприємницької діяльності у період з з 11.09.1992 року по 12.07.2005 року.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 06.10.2020 року №96109/04-36-84-01-07 відомо, що позивач перебував на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області, Нікопольській ДПІ як фізична особа-підприємець з 11.09.1992 року по 12.07.2005 року.

В листі Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 06.10.2020 року №96109/04-36-84-01-07, також, зазначено, що з 11.09.1992 року по 31.12.1995 року позивач здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування, сплачував податки згідно діючого законодавства; з 01.01.1996 року по 31.04.1998 року здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування; з 01.05.1998 року по 31.05.1998 року здійснював підприємницьку діяльність за умовами фіксованої плати фіксованого розміру прибуткового податку; з 01.06.1998 року по 14.05.1999 року здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування; з 15.05.1999 року по 14.06.1999 року здійснював підприємницьку діяльність за умовами фіксованої плати фіксованого розміру прибуткового податку; з 15.06.1999 року по 31.03.2001 року здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування; з 01.04.2001 року по 30.06.2001 року здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування, сплачував податки згідно діючого законодавства; з 01.07.2001 року по 12.07.2005 року здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування.

В матеріалах пенсійної справи позивача міститься довідка від 23.12.2009 року №55074/10/17-160, видана Нікопольською об`єднаною Державною податковою інспекцією, про те, що ОСОБА_1 дійсно був зареєстрований в Нікопольській об`єднаній державній податковій інспекції як суб`єкт господарської діяльності - фізична особа з 11.09.1992 року по 31.05.2005 рік з реєстраційним №537, працював на загальній системі оподаткування та згідно наданої податкової звітності за III-IV квартали 1992 року та І-ІІ квартали 1993 року-доходів не отримував.

За ІІІ квартал 1993 року - 20,34 грн. (двадцять грн. 34 коп.).

За IV квартал 1993 року - 14,27 грн. (чотирнадцять грн. 27 коп.).

За І квартал 1994 року - 13,40 грн. (тринадцять грн. 40 коп.).

За ІІ квартал 1994 року - 9,82 грн. (дев`ять грн. 82 коп.).

За ІІІ-ІV квартали 1994 року - доходів не отримував.

За І квартал 1995 року - доходів не отримував.

За ІІ квартал 1995 року (травень) - 18,0 грн. (вісімнадцять грн.)

За ІІІ квартал 1995 року - доходів не отримував.

За IV квартал 1995 року - 30,97 грн. (тридцять грн. 97 коп.).

За 1996, 1997 роки та І квартал 1998 року - доходів не отримував.

З II кварталу 1998 року по II квартал 1999 року працював за умовами фіксованої сплати податку з доходів від підприємницької діяльності, та його дохід згідно розрахунку для визначення місячного доходу, одержуваного платниками фіксованого податку склав:

За ІІ квартал 1998 року (травень) - 239,0 грн. (двісті тридцять дев`ять грн.).

За ІІІ-ІV квартал 1998 року - доходів не отримував.

За І квартал 1999 року - доходів не отримував.

За ІІ квартал 1999 року - 326,0 грн. (триста двадцять шість грн.).

За ІІІ-ІV квартал 1999 року - доходів не отримував.

З за 2000 рік та І квартал 2001 року - доходів не отримував.

У II кварталі 2001 року працював на загальній системі оподаткування, та згідно наданої податкової звітності чистий доход склав 264,0 грн. (двісті шістдесят чотири грн.).

За ІІІ-ІV квартал 2001 року - доходів не отримував.

За 2002, 2003, 2004 роки та І квартал 2005 року - згідно наданої податкової звітності доходів не отримував.

15.03.2005 року надав заключну декларацію про доходи, 31.05.2005 року знятий з обліку в Нікопольській ОДПІ.

Отже, судом встановлено, що позивач до 1998 року має право на зарахування періодів його підприємницької діяльності на підставі даних про реєстрацією суб`єктом підприємницької діяльності.

Відтак, відмова відповідача у зарахуванні періодів підприємницької діяльності позивача з 11.09.1992 року по 01.01.1998 року є протиправною.

В подальшому законодавцем передбачено подання додаткових документів для можливості зарахуванні періоду підприємницької діяльності особам, які перебувають на умовах фіксованої сплати податку з доходів та на загальній системі оподаткування.

Судом встановлено, що позивач у період з 01.01.1998 року по 31.04.1998 року здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування; з 01.05.1998 року по 31.05.1998 року здійснював підприємницьку діяльність за умовами фіксованої плати фіксованого розміру прибуткового податку; з 01.06.1998 року по 14.05.1999 року здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування; з 15.05.1999 року по 14.06.1999 року здійснював підприємницьку діяльність за умовами фіксованої плати фіксованого розміру прибуткового податку; з 15.06.1999 року по 31.03.2001 року здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування; з 01.04.2001 року по 30.06.2001 року здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування, сплачував податки згідно діючого законодавства; з 01.07.2001 року по 12.07.2005 року здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування.

При цьому, доходи від провадження підприємницької діяльності у певні періоди не отримував, відтак і не сплачував страхові внески.

Вказане свідчить про неможливість зарахування періодів підприємницької діяльності, за які позивачем не сплачувались страхові внески та необхідність зарахування періодів провадження підприємницької діяльності, за які позивачем сплачено страхові внески.

З урахуванням наведеного, суд вважає дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , періоду здійснення підприємницької діяльності з 11.09.1992 року по 12.07.2005 року, яке викладене у формі листа від 20.08.2020 року №0400-03 16-8/73396, протиправними.

Отже позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 період здійснення підприємницької діяльності з 11.09.1992 року по 12.07.2005 року, то суд зазначає, що вказана вимога не підлягає задоволенню в редакції, визначеній позивачем.

Заява позивача від 20.08.2020 року про зарахування спірних періодів розглянута відповідачем формально, без врахування всіх обставин для прийняття належного рішення, а саме відповідачем не враховані періоди здійснення підприємницької діяльності з 11.09.1992 року по 01.01.1998 року, за який позивачу не потрібно підтверджувати сплату страхових внесків або єдиного податку, та періоди провадження підприємницької діяльності на умовах фіксованої сплати податку з доходів та на загальній системі оподаткування після 1998 року, за які позивачем сплачувались суми податків.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межахзакону, можливість застосувати нормизаконута вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, обрахунок страхового стажу є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень частини 5статті 242 Кодексу адміністративного судочинствапри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначенізаконом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки належний розгляд заяві позивача від 20.08.2020 року відповідачем не здійснено, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.08.2020 року про зарахування періодів здійснення підприємницької діяльності та прийняти рішення, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.

Суд вважає за необхідне зазначити, що в п.3.1. Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyelerv. Italy» № 33202/96, «Oneryildizv. Turkey» № 48939/99, «Moskalv. Poland» № 10373/05).

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності до п.п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 139, 246, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , періоду здійснення підприємницької діяльності з 11.09.1992 року по 12.07.2005 року, яке викладене у формі листа від 20.08.2020 року №0400-03 16-8/73396.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.08.2020 року про зарахування періодів здійснення підприємницької діяльності та прийняти рішення, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова