Рішення № 94231097, 18.01.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 рокуСправа № 160/13753/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

26.10.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати запис про проведену державну реєстрацію обтяження (заборони на нерухоме майно), реєстраційний номер обтяження 3670354, яке зареєстроване 31.08.2006 року 15:27:40.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . Ця квартира приватизована позивачем і третіми особами у 1994 році. У 1993 році позивач уклала договір довічного утримання із сусідкою на іншу квартиру у цьому ж будинку. Зазначений договір посвідчений державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори, а отже, і внесення відповідного запису про реєстрацію заборони внесено ним. Відповідно до листа Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області №1552/01-21 від 22.10.2019 року Державний нотаріальний архів не здійснює внесення записів про накладені нотаріусами арешти та заборони. Позивач зазначає, що нею з`ясовано, що Державний реєстратор помилково наклав заборону не на квартиру №68 , яка була предметом договору довічного утримання, а квартиру №70 , що належала позивачу і жодного відношення до договору не мала. Позивач вважає це помилкою державного реєстратора. З метою реалізації свого права власності на квартиру №70 позивачу необхідно зняти помилково зареєстроване обтяження з квартири. 21.08.2019 року державним нотаріусом Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвою Н.С. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено позивачеві у знятті/скасуванні заборони за реєстраційним номером 3670354, з квартири АДРЕСА_1 . Тому позивач звернулась до суду з цим позовом для відновлення своїх порушених прав.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі; справу №160/13753/20 призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи на 24.11.2020 року.

Ухвалою суду від 29.10.2020 року відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. 29.12.2020 року відповідачем отримано вказану ухвалу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідачем, на виконання ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано відзиву на позовну заяву та не повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

16.11.2020 року до суду надійшли пояснення третіх осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо позову, в яких просили позов задовольнити та розглянути справу за їх відсутності. В поясненнях третіми особами зазначено, що вони повністю підтримують заявлені позовні вимоги та зазначають, що зареєстроване обтяження на квартиру №70 вочевидь є помилкою.

24.11.2020 року розгляд справи перенесено на 01.12.2020 року.

У судове засідання, призначене на 01.12.2020 року, представники сторін не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

01.12.2020 року судом ухвалено продовжувати розгляд справи в порядку письмового провадження.

У відповідності до вимог ст. ст. 205, 243 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . Ця квартира приватизована позивачем і третіми особами у 1994 році.

19.08.1995 року позивачем змінено прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу № НОМЕР_1 .

Співвласниками квартири разом з позивачем є донька позивача - ОСОБА_2 та онука позивача - ОСОБА_3 .

Третьою особою-2 змінено прізвище з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_3 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб № НОМЕР_2 .

Право власності позивача і третіх осіб на квартиру підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 14.07.1994 року, виданого згідно з розпорядженням №149 від 12.07.1994 ЖПП «Мешканець» електротехнічного заводу «Светофор» (мовою оригіналу), дублікат якого 07.05.2019 року виданий державним реєстратором КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради.

Відповідно до абз. 6 п. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.

У зв`язку з цим, 21.08.2019 року позивач звернулась до державного нотаріуса Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвої Н.С. із проханням здійснити реєстрацію речового права на квартиру. Проте, під час візиту до нотаріуса остання повідомила, що здійснити реєстрацію неможливо з огляду на наявність обтяження на квартиру.

Нотаріусом Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвою Н.С. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 21.08.2019 року, в якій повідомлено, що нотаріусом не виявлено будь-яких відомостей щодо накладення заборони Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою на квартиру АДРЕСА_1 . У нотаріуса відсутні повноваження щодо виправлення помилки нотаріального архіву в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 3670354, у зв`язку з чим неможливо виконати вимогу заявника - громадянки ОСОБА_1 .

22.10.2019 року позивачем отримано відповідь від Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області про неможливість скасування накладеного обтяження, з огляду на те, що вказані дії не належать до компетенції архівної установи.

Позивач звернулась до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради щодо реєстрації права власності на квартиру на підставі виданого дублікату свідоцтва про право власності на житло.

29.11.2019 року державний реєстратор прав на нерухоме майно Сакалюк С.Г. Департаменту адміністративних послуг та довільних процедур Дніпровської міської ради видав позивачу рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №49936231. Вказане рішення мотивоване наявністю зареєстрованих обтяжень речових прав на квартиру.

Позивачем отримано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №195740833, з якої видно, що на квартиру АДРЕСА_1 , накладено заборону, а саме, 31.08.2006 року о 15:27:40 здійснено реєстрацію обтяження, реєстраційний номер обтяження 3670354. Вказане обтяження накладене на підставі договору довічного утримання, який посвідчено (та відповідно і обтяження накладалося) нотаріусом Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори та накладено заборону на відчуження квартири.

Підставою для накладення вказаного обтяження є договір довічного утримання від 12.08.1993 року, посвідчений нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 4-646.

Як встановлено судом, 12.08.1993 року позивачем дійсно укладено договір довічного утримання із ОСОБА_8 . Проте, предметом вказаного договору довічного утримання є інша квартира, а саме квартира №68 , що розташована у тому ж будинку, що і квартира позивача.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №196881909 видно, що на квартиру АДРЕСА_4 , яка є предметом договору довічного утримання, жодної заборони чи обтяження не накладено. Більше того, ця квартира АДРЕСА_4 вже продана.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулюється Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV від 01.07.2004 (далі - Закон № 1952-IV, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державній реєстрації прав відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №1952-IV підлягає, зокрема, право власності.

Частиною 1 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Згідно з ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-IV, державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав (ч. 1 ст. 11 Закону 1952-IV).

За правилами ч. 4 ст. 23 Закону України №1952-IV державна реєстрація обмежень щодо нерухомого майна, право власності на яке не зареєстровано, проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності на цей об`єкт нерухомого майна. Власник нерухомого майна зобов`язаний у цьому випадку подати заяву про державну реєстрацію права власності на такий об`єкт відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст. 24 Закону України №1952-IV у державній реєстрації права може бути відмовлено, зокрема, в разі, якщо заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; із заявою про державну реєстрацію звернулася особа, яка відповідно до цього Закону не може бути суб`єктом права власності на даний об`єкт нерухомого майна або представником цього суб`єкта; подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Документи щодо обмеження речових прав надаються особами, на користь яких встановлено обмеження, якщо інше не передбачено договором або законом (ч. 3 ст. 23 Закону України №1952-IV).

Очевидно, що оскаржуваний запис про державну реєстрацію обтяження помилково внесено в реєстр і замість квартири №68 , яка є предметом договору довічного утримання, обтяження накладено на квартиру №70 у цьому ж будинку, яка належить на праві приватної власності позивачу і третім особам.

З огляду на викладене, спірний запис про державну реєстрацію обтяження є очевидно помилковим та таким, що порушує права позивача, оскільки встановлює пряму заборону на розпорядження належною позивачеві на праві власності квартирою, в той час, коли таке право напряму гарантоване позивачеві нормами ст. 41 Конституції України.

Очевидна помилковість оскаржуваного запису також підтверджується тим, що квартира №70 приватизована позивачем і третіми особам 14.07.1994 року. Водночас, підставою для накладення на цю квартиру обтяження у реєстрі зазначений договір довічного утримання від 12.08.1993 року.

Наведене прямо суперечить не лише вимогам законодавства, а й таким загальним засадам держаної реєстрації прав, закріпленим у ч. 1 ст. 3 Закону України №1952-IV, як: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження та внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Суд також зазначає про те, що зареєструвавши заборону на нерухоме майно, державний реєстратор втрутився у право позивача мирно володіти своїм майном та розпоряджатись належною на праві власності квартирою.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Україна-Тюмень проти України" від 22.11.2007, п. 60, п. 61, заява 22603/02, встановив порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, де зазначив, що таким чином на позивача було покладено індивідуальний та надмірний тягар, який порушив справедливий баланс, що мав бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, та захистом права на мирне володіння майном - з іншого.

Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (справа "Спорронг та Льонрот проти Швеції").

Разом з тим, самостійно виправити вказану помилку відповідач не може, позаяк вона не підпадає під жодну підставу для внесення відомостей до Державного реєстру прав на нерухоме майно, що визначена законодавством.

За правилами ч. 1 ст. 26 цього Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав. У разі якщо помилка в реєстрі впливає на права третіх осіб, зміни до Державного реєстру прав вносяться на підставі відповідного рішення суду.

У свою чергу, за вимогами частини другої цієї статті, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

З урахуванням наведеного, суд робить висновок про необхідність скасування запису про проведену державну реєстрацію обтяження (заборони на нерухоме майно), реєстраційний номер обтяження 3670354, яке зареєстроване 31.08.2006 року 15:27:40.

Скасування реєстрації обтяження по об`єкту нерухомого майна, в результаті якого позивач позбавлений можливості вільно розпоряджатися належним йому на праві власності майном, дозволить ефективно захистити його права та у повній мірі відповідатиме вимогам ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Окремо суд зауважує, що при визначенні юрисдикційності спору з державним реєстратором чи щодо оскарження дій державного реєстратора критерієм такого розмежування є предмет оскарження. Якщо позивач оскаржує дії та або рішення державного реєстратора з приводу реалізації останнім повноважень, наданих йому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV і цей спір не стосується речових прав чи обмежень на нерухоме майно третіх осіб, то такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Наведене в повній мірі відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №490/5986/17-ц (провадження № 14-331цс18).

У цій справі виникли саме публічно-правові відносини, оскільки право власності позивача на відповідне нерухоме майно ніким не оспорюється, натомість внаслідок порушення державним реєстратором як суб`єктом владних повноважень визначеної законодавством процедури проведення реєстраційних дій, до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно внесено недостовірні відомості.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

З огляду на викладене, позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

За правилами ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією №35 від 21.01.2020 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори (вул. Радистів, буд. 8, м. Дніпро, 49023, код ЄДРПОУ 02890966), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_5 ), про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати запис про державну реєстрацію обтяження (заборони на нерухоме майно), реєстраційний номер обтяження 3670354, яке зареєстроване 31.08.2006 року 15:27:40.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський