Рішення № 94231094, 08.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2020 року Справа № 160/9976/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні в м.Дніпрі адміністративну справу №160/9976/20 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 93; код ЄДРПОУ 41323962) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

20 серпня 2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області щодо невиплати позивачу щомісячних страхових виплат за страховим випадком за період з жовтня 2019 по листопад 2019 року;

- зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області виплатити позивачу заборгованість за щомісячною страховою виплатою за період з жовтня 2019 по листопад 2019 року;

- здійснити позивачу компенсацію втрати частини доходів з жовтня 2019 року по місяць виплати заборгованості, у зв`язку з порушенням строків виплати страхових виплат, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Позовна заява обґрунтована протиправною бездіяльністю відповідача, яка полягає в тому, що позивач звернувся до відповідача з питання виплати заборгованості по виплаті щомісячної страхової виплати, як внутрішньо переміщеній особі. Відповіддю від 04.02.2020 року за номером № 31.1-06/946 позивача повідомили, що з 05.10.2017 по 30.09.2019 він перебував на обліку у Кропивницькому відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області, як особа переміщена з тимчасово окупованої території. До Дніпровського відділення з заявою щодо продовження страхової виплати позивач звернувся 06.11.2019, а тому саме з листопада 2019 виплачуються страхові виплати. Виплати за період з жовтня 2019 по листопад 2019 року обліковані, але не виплачені згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365. Крім того, позивач зазначає, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам, тому, не здійснюючи страхові виплати, за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на їх отримання. Також позивач вказує, що має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до ч.7 ст.47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/9976/20 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020р. прийнято зазначену вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі №160/9976/20 за вищезазначеним позовом, ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження) згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

23 вересня 2020 року до суду від представника відповідача надійшов відзив , в якому останній вказує, що відповідач не погоджується з позовом у повному обсязі та зазначає наступне. До Дніпровського відділення з заявою про продовження раніше призначених страхових виплат ОСОБА_1 звернувся 06.11.2019, до якої було надано необхідний перелік документів, в тому числі копію заяви від 04.11.2019 до Кропивницького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградський області (далі - Кропивницьке відділення) про зняття його з обліку у цьому відділенні, в зв`язку зі зміною місця проживання, та підтвердження надсилання даної заяви рекомендованим листом. 08.11.2019 вих.№31.1-07/8830 Дніпровським відділенням було направлено до Кропивницького відділення запит про надання інформації щодо нарахування та виплати відділенням щомісячних страхових сум ОСОБА_1 . У відповіді на запит Кропивницьке відділення листом від 13.11.2019 вих.№15.7.03-08-1461 повідомило, що ОСОБА_1 перебував на обліку у відділенні, як особа, яка тимчасово переміщена з окупованої території, та отримував щомісячні страхові виплати за період з 01.11.2017 по 30.09.2019, а з 01.10.2019 щомісячні виплати було призупинено, у зв`язку з невідомим місцем знаходження потерпілого. До листа було додано копію постанови від 31.10.2019 №1101/47127/7127/39 «Про затримання щомісячної страхової виплати», в якій зазначено, що потерпілому ОСОБА_1 з 01 жовтня 2019 р, щомісячну страхову виплату в розмірі 3875,26 грн. затримано до з`ясування обставин, в зв`язку з невідомим місцем знаходження потерпілого. Отже, з наданих Кропивницьким відділенням документів вбачається, що щомісячна страхова виплата за жовтень 2019 року нарахована цим відділенням, але її виплата зупинена і буде поновлена після усунення обставин, які були причиною для зупинення виплати. Тому з заявою про здійснення щомісячної страхової виплати за жовтень 2019 року ОСОБА_1 належить звернутись до Кропивницького відділення, а не до Дніпровського відділення, яке продовжило здійснювати потерпілому належні щомісячні страхові виплати з 01 листопада 2019 року. Крім того, у відзиві вказано, що безпідставною є вимога позивача щодо нарахування і здійснення йому щомісячної виплати за листопад 2019, адже Дніпровським відділенням ОСОБА_1 щомісячна страхова виплата за листопад 2019 р. була донарахована та здійснена у грудні 2019 року, що підтверджується постановою «Про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати» від 05.12.2019 №0402/47127/47127/15, платіжним дорученням №1214 від 23.12.2019, згідно якого на розрахунковий рахунок АТ «Державний ощадний банк України» було перераховано 2218225,46 грн. та копією витягу з Реєстру на перерахування страхових виплат в АТ «Державний ощадний банк України», яке підтверджує, що до зазначеної суми увійшла і сума 3875,26 грн., що підлягала перерахуванню на рахунок ОСОБА_1 . Таким чином, підстав для нарахування втрати частини доходу також немає.

Суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та перебував на обліку в Кропивницькому відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області, яке нараховувало йому щомісячні страхові виплати у зв`язку з професійним захворюванням згідно акту П-4 №5 від 17.01.2005р. (40% втрати працездатності та 3 група інвалідності) за період з 01.11.2017р. по 30.09.2019р.

04 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Кропивницького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області з заявою про зняття з обліку у вказаному відділенні у зв`язку з зміною місця проживання.

06 листопада 2019 року позивач звернувся до Дніпровського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області з заявою про продовження виплати раніше призначеної страхової виплати.

08 листопада 2019 року відповідач звернувся до Кропивницького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області з запитом №31.1-07/8830 про надання інформації стосовно нарахування та виплати щомісячних страхових сум.

13 листопада 2019 року листом №15.7.03-08-1461 Кропивницьке відділення повідомило, зокрема, що щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 призупинено з 01.10.2019р. до з`ясування обставин, у зв`язку з невідомим місцем знаходження ВПО.

Матеріалами справи підтверджується також і той факт, що Постановою від 31 жовтня 2019 року Кропивницького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області затримано потерпілому ОСОБА_1 щомісячну страхову виплату до з`ясування обставин, в зв`язку з невідомим місцем знаходження потерпілого з 01 жовтня 2019 року.

Постановою Дніпровського відділення управління ВД ФССУ в Дніпропетровській області продовжено виплату потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму з 01 листопада 2019 року безстроково. Також, згідно цієї постанови, щомісячна страхова виплата виплачується щомісячно з місяця, у якому вона призначена та нарахована, але не пізніше 30 календарних днів з дня прийняття постанови та постановлено провести донарахування щомісячних виплат за листопад 2019 року в розмірі 3875,26 грн.

В подальшому, 30 січня 2020 року позивач звернувся до Дніпровського відділення управління ВД ФССУ в Дніпропетровській області для вирішення питання стосовно виплати заборгованості по виплаті щомісячної страхової виплати, як внутрішньо переміщеній особі.

Листом від 04.02.2020 № 31.1-06/946 відповідач повідомив позивача, що з 05.10.2017 по 30.09.2019 він перебував на обліку у Кропивницькому відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кіровоградській області, як особа переміщена з тимчасово окупованої території України та отримувати щомісячні страхові виплати в зв`язку з професійним захворюванням. До Дніпровського відділення з заявою щодо продовження страхової виплати він звернувся 06.11.2019. Відповідно до п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335) орган, то здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам призначає (відновлює) соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Таким чином, Дніпровське відділення, відповідно до заяви позивача від 06.11.2019 нараховує та виплачує щомісячні страхові виплати з листопада 2019 року.

Не погодившись із такими незгодою та позицією відповідача стосовно відмови у виплаті щомісячних страхових виплат за період з жовтня 2019 року по листопад 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII, яким Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" викладено в новій редакції, згідно з якою він став називатися Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до п.п. 4 та 5 розд. VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" утворено Фонд соціального страхування України, реорганізувавши шляхом злиття Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Фонд соціального страхування України та його робочі органи є правонаступниками Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції цього Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділень у районах і містах обласного значення, а також Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, його виконавчої дирекції, відділень цього Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх робочих органів.

Згідно з ч. 3 ст. 8 вказаного Закону робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах і містах обласного значення.

З огляду на наведені положення законодавства до відповідача у справі перейшли обов`язки щодо призначення та виплати виплат, що передбачені Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV).

Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Статтею 36 Закону №1105-XIV визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

За положеннями пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, до якого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 були внесені зміни у пункт 15. Вказаний пункт викладено в такій редакції:

"15. Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України".

Вказані зміни набрали чинності 12.05.2018 року.

Як встановлено судом, відповідачем продовжено позивачу раніше призначену щомісячну страхову виплату з 01.11.2020 року. Страхові виплати за період з 01.10.2019 року по 31.10.2019 року не виплачені відповідачем з посиланням на відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суд вважає за необхідне зауважити, що такий підхід відповідача не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати страхових виплат особі за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Взявши на себе обов`язок із виплати особі страхових виплат за минулий період (стаття 47 Закону № 1105-XIV), але при цьому не визначивши певного порядку, держава допустила недобросовісність. Щоправда ця недобросовісність була допущена урядом, а не відповідачем. Незважаючи на це, носієм обов`язку перед особою виступає держава в цілому. Оскільки у відносинах виконання цього обов`язку державу представляють органи, які уповноважені на нарахування та виплату страхових виплат, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії").

Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.

Так, суд зазначає, що статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Враховуючи викладене, а також виходячи з того, що право на отримання страхових виплат є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд робить висновок про те, що не здійснивши позивачу в порушення вимог статті 47 Закону № 1105-XIV виплату страхових виплат за період з 01.10.2019 р. по 31.10.2019 р., відповідач допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача виплатити позивачу заборгованість по страховим виплатам за період жовтень 2019 р.

Що стосується позовних вимог в частині здійснення позивачу компенсації втрати частини доходів з жовтня 2019 по місяць виплати заборгованості, у зв`язку з порушенням строків виплати страхових виплат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.7 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ, компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03 травня 2018 року у справі 703/5652/15-а, від 15 серпня 2018 року у справі № 653/3356/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до ч. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 17 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), Верховного Суду викладені у постановах від 03 травня 2018 року у справі 703/5652/15-а, від 15 серпня 2018 року у справі № 653/3356/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 681/423/15-а, від 20 лютого 2018 року у справі № 522/5664/17, від 21 червня 2018 року по справі № 523/1127/17, якими також визначено, що для задоволення вимог про стягнення заявленої компенсації потребується дослідження документів та інших обставин, необхідних для встановлення права особи на компенсацію та обчислення конкретного її розміру.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що у розумінні Закону України від 19.10.2000 року №2050-III виплати за страховим випадком є доходом громадянина, вони не носять разового характеру і порушення строків цих виплат означає втрату громадянином частини свого доходу.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене в сукупності та враховуючи встановлені обставини, які свідчать про порушення встановлених строків виплати суми страхової виплати позивачу, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на одержання компенсації втрати частини доходів на підставі ч.7 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за період жовтень 2019 року.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо судових витрат суд зазначає, що підстави для вирішення судом питання про їх розподіл між сторонами, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні, оскільки позивач відповідно до п. 13 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 93; код ЄДРПОУ 41323962) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області щодо невиплати позивачу щомісячних страхових виплат за страховим випадком за період жовтень 2019 року ОСОБА_1 .

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість за щомісячною страховою виплатою за період жовтень 2019 року з компенсацією втрати частини доходів за жовтень 2019 року, відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко