Рішення № 94230923, 15.01.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2021 року ЛуцькСправа № 140/15431/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Денисюка Р.С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Державне підприємство “Волиньвугілля” про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач 1), Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області (далі – Управління ВД ФССУ у Волинській області, відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державне підприємство «Волиньвугілля» (далі – ДП «Волиньвугілля», третя особа) про визнання відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо зарахування періоду роботи у ВП “Шахта № 9 “Нововолинська” ДП “Волиньвугілля” з 01.11.2010 по 31.12.2010 та з 01.11.2017 по 31.05.2020 до страхового стажу протиправною та зобов`язання зарахувати вказаний період до страхового стажу та зобов`язання зарахувати час роботи у ВП “Шахта № 9 “Нововолинська” ДП “Волиньвугілля” періоди роботи з 01.11.2010 по 31.12.2010 та з 01.11.2017 по 31.07.2020 до страхового стажу; визнання відмови Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області у поновленні права позивача на належне матеріальне забезпечення у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у разі тимчасової непрацездатності, а саме: на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 100 % середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи протиправною та зобов`язання поновити право позивача на належне матеріальне забезпечення в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у разі тимчасової непрацездатності шляхом зобов`язання ВП “Шахта № 9 “Нововолинська” ДП “Волиньвугілля” направити до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області заяву-розрахунок невиплаченої частини допомоги по тимчасовій непрацездатності з розрахунку 100% середньої заробітної плати по листкам непрацездатності серія АДФ № 150266 від 20.03.2019, серія АДФ № 150933 від 17.05.2019, серія АДФ № 214921 від 03.01.2020, серія АДФ № 139356 від 20.01.2020, серія АДМ № 340367 від 17.09.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 13.03.2007 по теперішній час працює на ВП “Шахта №9 “Нововолинська” ДП “Волиньвугілля”. З 30.11.2018 по 31.01.2020 позивач перебував на лікарняному, що підтверджується відповідними листками непрацездатності. Проте, період роботи позивача на підприємстві з листопада 2017 року по червень 2020 року не був зарахований пенсійним органом до страхового стажу з тих підстав, що страхові внески ВП “Шахта №9 “Нововолинська” ДП “Волиньвугілля” за розрахунковий період не сплачені, тому розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності проведено відповідно до пункту 29 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 (далі – Порядок № 1266), а саме, не вище за розмір мінімальної заробітної плати. Протиправні дії відповідачів призвели до недоплати позивачу допомоги по тимчасовій непрацездатності в сумі 24299,20 грн.

Позивач вважає, що сам факт відсутності в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації про сплату страхових внесків роботодавцем за відсутності його вини, не є підставою для відмови у зарахуванні вищевказаних періодів роботи до страхового стажу. Зазначає, що відповідно до чинного законодавства він не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством своїх обов`язків по сплаті обов`язкових платежів. Таку відповідальність несе підприємство шляхом сплати штрафних санкцій та пені.

Крім того, позивач зазначив, що є донором крові та (або) її компонентів і відповідно до норм статті 10 Закону України “Про донорство крові та її компонентів” та пункту 5 частини першої статті 24 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” має право на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв`язку із захворюванням у розмірі 100 % середньої заробітної плати, незалежно від стажу роботи.

Таким чином, вважає, що відмова відповідача-1 у зарахуванні до страхового стажу всіх періодів, за які фактично сплачені страхові внески, та відмова відповідача-2 у поновленні права на належне матеріальне забезпечення в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у разі тимчасової непрацездатності, а саме, на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв`язку із захворюванням у розмірі 100 % середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи, є безпідставною, неправомірною та такою, що порушує право на соціальне забезпечення.

З наведених вище підстав позивач просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

Відповідач 1 ГУ ПФУ у Волинській області у відзиві на позов його вимоги заперечив, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що несплата єдиного внеску страхувальником та не облікування єдиного внеску органом доходів і зборів унеможливило появу індивідуальних відомостей про страховий стаж позивача в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, який веде ГУ ПФУ у Волинській області.

У відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив відповідач 2 Управління виконавчої дирекції ФСС у Волинській області його вимог не визнав, мотивуючи тим, що відповідно до відомостей з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату єдиного соціального внеску в розрахунковому періоді (дванадцять місяців перед настанням страхового випадку), тому, оскільки страхові внески за розрахунковий період не сплачені, то розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності проведено згідно із пунктом 29 Порядку № 1266. Враховуючи викладене, Управління виконавчої дирекції ФСС у Волинській області просило в задоволенні позову відмовити повністю.

У поданій до суду відповіді на відзив позивач підтвердив власну правову позицію, не погодившись із доводами протилежної сторони.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13.03.2007 по теперішній час працює на ВП “Шахта № 9 “Нововолинська” ДП “Волиньвугілля” - гірником очисного забою 5-го розряду з повним робочим днем під земелею, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

В період з 30.11.2018 по 31.01.2020 позивач перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності серія АДФ №176490 від 30.11.2018, серія АДФ №173330 від 20.12.2018, серія АДФ №177404 від 28.01.2019, серія АДФ № 150266 від 20.03.2019, серія АДФ № 150933 від 17.05.2019, серія АДФ № 151231 від 05.08.2019, серія АДФ № 151317 від 27.08.2019, серія АДМ № 186716 від 02.01.2020, серія АДФ № 214921 від 03.01.2020, серія АДФ № 139356 від 20.01.2020.

Підприємством виплачено ОСОБА_1 допомогу по тимчасовій непрацездатності у зв`язку із захворюванням, що розрахована з мінімальної заробітної плати.

Звернувшись із заявою про зарахування періоду роботи гірником очисного забою 5-го розряду, з повним робочим днем під землею, з листопада 2010 року по грудень 2010 року та з листопада 2017 року по травень 2020 року до страхового стажу позивач отримав відповідь від 17.08.2020 № 0300-0218-8/26049 ГУ ПФУ у Волинській області, в якій його повідомлено, що ВП “Шахта №9 “Нововолинська” ДП “Волиньвугілля”, з якою він перебуває у трудових відносинах, є боржником, як по сплаті страхових внесків так і єдиного соціального внеску. Функції з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюють органи Державної податкової служби України і лише до їх компетенції входить контроль за дотриманням страхувальником вимог законодавства щодо нарахування та сплати єдиного внеску. Зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.11.2010 по 31.12.2010 та з 01.11.2017 по даний час можливе за умови повної сплати страхових внесків роботодавцем.

На звернення ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Волинській області щодо можливих порушень трудового законодавства на ВП “Шахта №9 “Нововолинська” ДП “Волиньвугілля”, Управлінням повідомлено, що ОСОБА_1 перебував за листком непрацездатності серія АДМ 186716 від 02.01.2020р по 02.01.2020 року. Роботодавцем нарахована допомога за вищезазначеним листком непрацездатності, однак середньоденна заробітна плата обчислена з розрахунку від мінімальної заробітної плати та становила 155,16 грн за один день непрацездатності, сума до виплати мала становити 559,75грн та наступний листок непрацездатності було відкрито серія АДФ 214921 від 03.01.2020р по 08.01.2020 року. На 6 календарних днів середньоденна заробітна плата обчислена з розрахунку від мінімальної заробітної плати та становила 155,16 грн за один день непрацездатності. За даним листком непрацездатності було нараховано суму за рахунок підприємства за 4 дні 620,64 грн, хоча з розрахунку від заробітної плати становила 2239,00грн, та два дні за рахунок ФСС 310,32 грн, дана сума з розрахунку від заробітної плати становила 1119,50 грн.

Наступний листок непрацездатності було відкрито за серією АДФ 139356 від 20.01 -2020р по 31.01.2020 року. На 12 календарних днів середньоденна заробітна плата обчислена з розрахунку від мінімальної заробітної плати та становила 155,16 грн, за один день непрацездатності за даним листком непрацездатності було нараховано суму за рахунок підприємства за 5 днів 775,80 грн., хоча з розрахунку від заробітної плати становила 2798,75 грн. та за 7 днів за рахунок ФСС 1086,12 грн., дана сума з розрахунку від заробітної плати становила 3918,25 грн.

Роботодавцем нарахована допомога за вищевказаним листком непрацездатності, однак середньоденна заробітна плата обчислена з розрахунку від мінімальної заробітної плати та становила 155,16 грн за один день непрацездатності.

Станом на 12.10.2020 єдиний соціальний внесок, який нарахований на заробітну плату працівників підприємства, перерахований по липень 2020 року включно до Нововолинського відділення Володимир-Волинської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області в повному обсязі. Із-за нарахованих штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату за попередні періоди, єдиний соціальний внесок в Пенсійному фонді зарахований по листопад 2017 року включно. Оскільки на підприємстві виникла заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску у працівників підприємства з листопада 2017 року відсутній страховий стаж, що і позбавляє працівників даного підприємства проводити нарахування допомоги по тимчасовій непрацездатності відповідно до страхового стажу.

Правильність розрахунку матеріального забезпечення по вищевказаних листках непрацездатності підтверджено листом Управління виконавчої дирекції ФСС у Волинській області від 11.08.2020 № 01-24/К-25з-33.

Не погодившись із такими рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 1105-XIV загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Частиною першою статті 4 Закону № 1105-XIV визначено, що Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Як визначено пунктом 1 частини першої статті 20 Закону № 1105-XIV за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, як зокрема, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною).

Статтею 19 Закону № 1105-XIV передбачено право громадян на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Згідно із пунктом 1 частини четвертої статті 19 Закону № 1105-XIV застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на допомогу по тимчасовій непрацездатності виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.

Пунктами 4, 5 частини першої статті 24 Закону № 1105-XIV передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах: 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років; 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - донорам, які мають право на пільгу, передбачену статтею 10 Закону України “Про донорство крові та її компонентів”.

Відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 1105-XIV рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб), або фізичною особою - підприємцем, особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Комісія (уповноважений) із соціального страхування виконує свої функції відповідно до положення про комісію (уповноваженого) із страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, яке затверджується правлінням Фонду.

Порядок фінансування страхувальників для надання матеріального забезпечення застрахованим особам у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та окремих виплат потерпілим на виробництві за рахунок коштів Фонду соціального страхування України затверджено постановою Правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 № 12. Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що у разі настання у застрахованої особи страхового випадку, пов`язаного з тимчасовою втратою працездатності, комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства, з урахуванням вимог Положення про комісію (уповноваженого) із страхування з тимчасової втрати працездатності, на підставі поданих документів, передбачених статтею 31 Закону, приймає рішення про призначення матеріального забезпечення застрахованій особі.

На підставі рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства про призначення матеріального забезпечення (далі – комісія) страхувальник нараховує суми матеріального забезпечення та оформлює заяву-розрахунок, яка повинна бути передана до робочих органів виконавчої дирекції Фонду не пізніше 5 робочих днів з дати прийняття комісією такого рішення.

Постановою Кабінету Міністрів України № 675 від 26.11.2014 “Про затвердження пропорцій розподілу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” затверджено розподіл єдиного внеску, що сплачується категорією платників, зокрема, на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку тимчасовою втратою працездатності.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 № 2464-VI (далі – Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

За приписами пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до статті 26 Закону № 2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.

Таким чином, обов`язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на ВП “Шахта №9 “Нововолинська” ДП “Волиньвугілля”, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання ВП “Шахта №9 “Нововолинська” ДП “Волиньвугілля” обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.

Таким чином, виходячи з норм чинного законодавства, суд зазначає, що позивач має право на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв`язку із захворюванням у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати.

Отже, суд дійшов висновку, що наявність заборгованості ВП “Шахта №9 “Нововолинська” ДП “Волиньвугілля” перед Пенсійним фондом України по страховим внескам не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідачі як суб`єкти владних повноважень не довели правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є: визнання протиправною відмови ГУ ПФУ у Волинській області у зарахуванні стажу роботи на ВП “Шахта №9 “Нововолинська” ДП “Волиньвугілля” за період: з 01.11.2010 по 31.12.2010 та з 01.11.2017 по 31.05.2020 до страхового стажу для здійснення права на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати стаж роботи на ВП “Шахта №9 “Нововолинська” ДП “Волиньвугілля” за період: з 01.11.2010 по 31.12.2010 та з 01.11.2017 по 31.05.2020 до страхового стажу для здійснення права на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; визнання протиправною відмови Управління виконавчої дирекції ФСС у Волинській області у поновленні права на належне матеріальне забезпечення в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у разі тимчасової непрацездатності, а саме, на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв`язку із захворюванням у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати; зобов`язання Управління виконавчої дирекції ФСС у Волинській області поновити право на належне матеріальне забезпечення в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у разі тимчасової непрацездатності, а саме, зобов`язати ДП “Волиньвугілля” направити до Управління виконавчої дирекції ФСС у Волинській області заяву-розрахунок невиплаченої частини допомоги по тимчасовій непрацездатності з розрахунку 100 відсотків середньої заробітної плати по листам непрацездатності серія АДФ № 150266 від 20.03.2019, серія АДФ № 150933 від 17.05.2019, серія АДФ № 214921 від 03.01.2020, серія АДФ № 139356 від 20.01.2020, серія АДМ № 340367 від 17.09.2020, з врахуванням виплачених сум.

Разом з тим, у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача 1 зарахувати час роботи у ВП “Шахта № 9 “Нововолинська” ДП “Волиньвугілля” за періоди роботи з 01.06.2020 по 31.07.2020 до страхового стажу, належить відмовити, оскільки з матеріалів справи слідує, що позивач звертався до відповідача 1 із заявою про зарахування періоду роботи гірником очисного п`ятого розряду з листопада по грудень 2010 року та з листопада 2016 року по травень 2020 року до страхового стажу роботи та з рішення відповідача вбачається, що позивачу було відмовлено у зарахуванні саме періодів його роботи з 01.11.2010 по 31.12.2010 та з 01.11.2017 по даний час (31.05.2020), тобто, питання зарахування періоду роботи з 01.06.2020 по 31.07.2020, відповідач не розглядав.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною першою статті 139 КАС України обумовлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору у сумі 1681,60 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5200,00 грн.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат.

Відповідно до частин другої, третьої статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано такі документи: копії договорів про надання професійної правничої допомоги адвокатом від 01.07.2020 та від 07.12.2020, укладених між ОСОБА_1 та адвокатом Бондарчуком С.Ф., розрахунки витрат на падання професійної правничої допомоги від 22.10.2020 та від 09.12.2020, квитанції до прибуткового касового ордера № 3 від 22.10.2020 та № 4 від 09.12.2020

Відповідно до розрахунків витрат на падання професійної правничої допомоги від 22.10.2020 та від 09.12.2020 позивачу були надані такі послуги: оформлення даного адміністративного позову – 4 год/3700, 00грн. (950,00 грн. за 1 годину), оформлення відповіді на відзив відповідача 2 – 1,5 год/1500,00 грн. (1000,00 грн. за 1 год.) Сплату послуг з надання правничої допомоги відповідно до договорів підтверджує квитанціями до прибуткового касового ордера № 3 від 22.10.2020 на суму 3700,00 грн. та № 4 від 09.12.2020 на суму 1500,00 грн.

Відповідач 1 не погоджується із доводами, що викладені у детальному описі робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у справі, просив відмовити в стягненні витрат на професійну правничу допомогу, вважає, що вартість послуг на правничу допомогу є неспівмірною, а сума витрат є необґрунтованою.

За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев`ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правовою допомогою адвоката, суд враховує те, що дана справа є справою незначної складності, провадження здійснювалося в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справи.

Також, судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові названого позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.

З огляду на вказані обставини справи, суд приходить до висновку, що підготовка даного позову за наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень з аналогічних спорів у реєстрі не є співрозмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

При цьому, судом при вирішенні питання щодо розміру судових витрат на правничу допомогу адвоката у цій справі враховано мінімальну ставку гонорару адвокатів за підготовку позовної заяви в адміністративних справах, які затверджені відповідними Радами адвокатів різних регіонів, незначну складність даної справи та наявну судову практику у вказаній категорії справ, розміщену в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Отже, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, враховуючи предмет спору, конкретні обставини справи, суть наданих послуг, та приймаючи до уваги заперечення відповідача 1 щодо відсутності правових підстав для стягнення витрат на правову в розмірі 5200,00 грн., суд вважає, що заявлений до відшкодування їх розмір (5200,00 грн) є надмірним. Підготовка відповіді на відзив відповідача не має безпосереднього впливу на результат та входить до процесу складання позовної заяви. Тому суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев`ятою статті 139 КАС України, вважає, що з огляду на зміст наданих послуг, кількість затраченого адвокатом часу, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів витрати на правничу допомогу на рівні мінімальної ставки гонорару адвоката у сумі 2000,00 грн., яку необхідно стягнути пропорційно з кожного відповідача по 1000,00 грн., а решту витрат повинен понести позивач.

Звертаючись до суду, позивач також сплатив судовий збір у сумі 1681,60 грн, що підтверджується квитанціями від 21.10.2020, платіж № 1010708155 та від 05.11.2020, платіж номер 1010843603.

Таким чином, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області та Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області судовий збір пропорційно до задоволених вимог по 1840,80 грн. з кожного, з них по 1000,00 грн. витрати на правничу допомогу адвоката та по 840,80 грн. судовий збір

Керуючись статтями 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області у зарахуванні ОСОБА_1 стажу роботи на Відокремленому підрозділі “Шахта №9 “Нововолинська” Державного підприємства “Волиньвугілля” за період: з 01.11.2010 по 31.12.2010 та з 01.11.2017 по 31.05.2020 до страхового стажу для здійснення права на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 стаж роботи на Відокремленому підрозділі “Шахта №9 “Нововолинська” Державного підприємства “Волиньвугілля” за період: з з 01.11.2010 по 31.12.2010 та з 01.11.2017 по 31.05.2020 до страхового стажу для здійснення права на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Визнати протиправною відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області у поновленні права ОСОБА_1 на належне матеріальне забезпечення в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у разі тимчасової непрацездатності, а саме, на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв`язку із захворюванням у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області поновити право ОСОБА_1 на належне матеріальне забезпечення в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у разі тимчасової непрацездатності, а саме, зобов`язати Державне підприємство “Волиньвугілля” направити до Управління виконавчої дирекції ФСС у Волинській області заяву-розрахунок невиплаченої частини допомоги по тимчасовій непрацездатності з розрахунку 100 відсотків середньої заробітної плати по листам непрацездатності серія АДФ № 150266 від 20.03.2019, серія АДФ № 150933 від 17.05.2019, серія АДФ № 214921 від 03.01.2020, серія АДФ № 139356 від 20.01.2020, серія АДМ № 340367 від 17.09.2020, з врахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1840,80 грн. (одна тисяча вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1840,80 грн. (одна тисяча вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кравчука, 22-В, код ЄДРПОУ 13358826).

Відповідач 2: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області (43010, Волинська обл., м. Луцьк, Київський майдан, 6, код ЄДРПОУ 41317393).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державне підприємство “Волиньвугілля” (45400, Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Луцька, 1, код ЄДРПОУ 32365965).

Суддя Р.С. Денисюк