Рішення № 94217826, 11.01.2021, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/744/20

провадження № 2/631/233/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2021 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.

за участі секретаря судового засідання М`ячиної Ю. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Генеральний директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» - Іжаковський О. В. звернувся до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором № 75.1/АА-003.06.2 від 21 вересня 2006 року у розмірі 100 525 гривень 67 копійок, витрати на правову допомогу у розмірі 20000 гривень 00 копійок та судовий збір у розмірі 2 102 гривні 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 21 вересня 2006 року між ОСОБА_1 (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК» був укладений кредитний договір № 75.1/АА-003.06.2, предметом якого було надання позичальнику грошових коштів у розмірі 13200 доларів США зі сплатою 12,5% річних. Банк належним чином виконав свої зобов`язання, надавши позичальнику грошові кошти у розмірі 13200 доларів США, проте відповідачем були порушені зобов`язання, встановлені договором.

24 травня 2019 року між Відкритим акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» був укладений договір № 15 про відступлення права вимоги, відповідно до якого Відкрите акціонерне товариство «РОДОВІД БАНК» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 75.1/АА-003.06.2 від 21 вересня 2006 року.

Загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 75.1/АА-003.06.2 від 21 вересня 2006 року станом на 28 липня 2020 року становить 100 525 гривень 67 копійок.

Оскільки позичальником ОСОБА_1 так і не були повернені кошти за кредитним договором № 75.1/АА-003.06.2 від 21 вересня 2006 року, представник позивача змушений був звернутися до суду з позовом про стягнення зазначених коштів у судовому порядку.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 17 вересня 2020 року прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договоромдо розгляду та відкрите провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 13 жовтня 2020 року було відкладено розгляд справи № 631/744/20 з причин неявки відповідача у судове засідання.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 26 листопада 2020 року у задоволенні клопотання генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» О. В. Іжаковського про проведення судового засідання по цивільній справі з єдиним унікальним № 631/744/20 в режимі відеоконференції було відмовлено.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 02 грудня 2020 року відкладено розгляд справи № 631/744/20 у зв`язку із неявкою відповідача у судове засідання та відсутності відомостей щодо належного його повідомлення про дату, час та місце розгляду справи.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 11 січня 2021 року визначено про заочний розгляд справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.

Інших процесуальних дій (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) у цивільній справі судом не вживалось.

Уповноважений представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» у судове засідання не прибув, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. В наданому до позову клопотанні представник позивача вказує, що підтримує позовні вимоги в цілому, просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у повному обсязі, зазначає, що розгляд справи може відбутися без представника банку за наявності наданих доказів по справі, проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечує (а. с. 7).

Відповідач, ОСОБА_1 , у судове засідання, що було призначене на 13 жовтня 2020 року не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України, про що свідчить повідомлення УДППЗ «Укрпошта» про вручення поштового відправлення, отримане відповідачем 27 вересня 2020 року (а. с. 60).

У судові засідання, що були призначені на 02 грудня 2020 року та 11 січня 2021 року ОСОБА_1 також не прибув, але про дату, час і місце розгляду справи був сповіщений завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Згідно з даними поштового відділення УДППЗ «Укрпошта» судові повістки повернулися на адресу суду з відміткою про неможливість вручення – «інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення» (а. с. 79, 81).

Крім того, у судове засідання, що було призначено на 11 січня 2021 року ОСОБА_1 повідомлявся шляхом розміщення судового оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України (https://nv.hr.court.gov.ua/sud2028/pres-centr/11/1035852/) (а. с. 77).

Причини неявки відповідача суду не відомі. Відзив на позовну заяву, відповідно до приписів статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, ОСОБА_1 не подав.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку із неявкою в судове засідання відповідачів, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, і від яких не надійшло заяви про розгляд справи за їх відсутності, зі згоди позивача по справі, суд вирішив за можливе розглянути справу на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що відповідач будучи завчасно належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, повторно, без зазначення причин свого неприбуття, не з`явився у судове засідання, враховуючи те, що підстав для визнання явки учасників справи обов`язковою для надання особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності на підставі наявних у справі доказів, при цьому відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши доводи позовної заяви, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд бере до уваги, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень часини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

З матеріалів справи судом встановлено, що 21 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК» був укладений кредитний договір № 75.1/АА-003.06.2, предметом якого було надання позичальнику грошових коштів у розмірі 13200 доларів США 00 центів терміном по 20 вересня 2011 року включно. Кредитні кошти надаються виключно на купівлю автомобілю та сплату страхових плаежів (пункти 1.1, 1.2 Кредитного договору). Відповідно до пункту 1.5 Кредитного договору сторони домовились, що для розрахуку процентів за користування кредитом буде використовуватись процентна ставка у розмірі 12,5 % річних. Кінцевий термін повернення позики – 21 вересня 2011 року. Для обліку виданих кредитів банк відкриває позичальнику позичковий рахунок НОМЕР_1 , для обліку нарахованих процентів за користування кредитом банк відкриває позичальнику рахунок НОМЕР_2 (пункти 1.3, 1.6 Кредитного договору). Також у пункті 1.7 Кредитного договору сторони узгодили, що збезреченням виконання зобов`язань за цим договором є застав автомобіля марки «Skoda Fabia» згідно з договором застави № 75.1/АА-003.06.2 від 21 вересня 2006 року. Позичальник також відповідає перед банком за зобов`язаннями, що випливають з цього договору, всіма коштами, майном, майновими правами, що йому належать на праві власності, на які може бути звернено стягнення в порядку, встановленому чинним законодавством України (а. с. 8 – 12).

При цьому матеріали справи не містять даних, які б свідчили про заперечення відповідачем фактів підписання вказаного вище кредитного договору про отримання банківських послуг.

Вказані обставини свідчать про дотримання письмової форми правочину та укладення кредитного договору, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді готівкових коштів у розмірі 13200 доларів США 00 центів зі сплатою 12,5 % за користування кредитом у погодженому сторонами розмірі.

Крім мотивів, викладених вище, суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04 квітня 2018 року по справі № 357/12292/16-ц, в якій зазначено, що неоспорювання кредитного договору, часткове його виконання відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України свідчить про правомірність цього правочину. Підписання даного договору є прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття умов цього договору.

Судом встановлено, що позивач виконав усі взяті на себе зобов`язання, надавши кредит у розмірі 13200 доларів США 00 центів на купівлю автомобілю та сплату страхових платежів. Проте, позичальником ОСОБА_1 були порушені зобов`язання, встановлені умовами кредитного договору, стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту і процентів за користування кредитними коштами, що вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором. Таким чином, умови кредитного договору щодо дати кінцевого розрахунку по погашенню кредиту, процентів відповідачем порушені.

24 травня 2019 року між Відкритим акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» був укладений договір № 15 про відступлення права вимоги, відповідно до якого Відкрите акціонерне товариство «РОДОВІД БАНК» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» право вимоги, у тому чмслі до ОСОБА_1 за кредитним договором № 75.1/АА-003.06.2 від 21 вересня 2006 року (а. с. 20 – 23).

З цього приводу слід зазначити, що частинами 1 та 2 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, із матеріалів справи вбачається, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 75.1/АА-003.06.2 від 21 вересня 2006 року.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 виконання зобов`язань за кредитним договором № 75.1/АА-003.06.2 від 21 вересня 2006 року, станом на 28 липня 2020 року становить 100 525 гривень 67 копійок.

Вказаний розрахунок заборгованості відповідачем не заперечувався та у встановленому законом порядку не спростовано.

Вирішуючи даний спір суд виходить з положень Цивільного кодексу України, що регулюють спірні правовідносини.

Так, відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України укладений між сторонами по справі кредитний договір, за своєю правовою природою, є правочином, тобто дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язав (частина 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Положеннями статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Із матеріалів справи вбачається, що з моменту укладання кредитного договору від 21 вересня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «РОДОВІД БАНК» та ОСОБА_1 ніхто зі сторін до цього часу не заявив про намір його припинити. У свою чергу, відповідач не надав суду доказів щодо звернення до банку з письмовою заявою про його припинення/розірвання.

Приписи частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України встановлюють обов`язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самі сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самі кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплатити проценти, належні йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

При цьому, згідно вимог статтей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України у встановлений строк.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені положеннями статті 611 Цивільного кодексу України. Так, згідно вищевказаної норми права, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що між сторонами по справі виникли кредитні правовідносини, відповідно до яких відповідач отримавши від банку кошти у кредит, своїх зобов`язань з їх повернення і сплати процентів за користування грошима належним чином не виконав.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позивачем надано до суду належні та допустимі докази, які свідчать про порушення ОСОБА_1 виконання зобов`язань за кредитним договором № 75.1/АА-003.06.2 від 21 вересня 2006 року, у зв`язку з чим станом на 28 липня 2020 року у останнього утворилась заборгованість, яка становить 100 525 гривень 67 копійок, що свідчить про неналежне виконання відповідачем умов цього договору, а тому суд приходить до висновку, що позивачем, на виконання приписі статті 81 Цивільного процесуального кодексу України доведені позовні вимоги.

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд приходить до висновку про можливість задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1, підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі позовної заяви до суду було сплачено судовий збір на загальну суму 2102 гривні 00 копійок, що підтверджено платіжним дорученням № 547 від 06 серпня 2020 року на суму 2102 гривня 00 копійок (а. с. 46).

Частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача (пункт 1 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).

Щодо вирішення вимоги позивача про стягнення з відповідача 20000 гривень в рахунок отримання правничої допомоги суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23 - рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Положеннями статті 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

З огляду на приписи частини 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з розподілом судових витрат на правничу допомогу адвоката здійснюється частинами 2 – 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, якими регламентовано, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як встановлено судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» та Адвокатським об`єднанням «Вердикт» був укладений Договір № 21-12/2019 від 21 грудня 2019 року про надання правової допомоги (а. с. 39 – 42). В рахунок оплати Договору № 21-12/2019 від 21 грудня 2019 року про надання правової допомоги Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» на користь Адвокатського об`єднання «Вердикт» було перераховано 200000 гривень (а. с. 43).

Відповідно до заявки № 67 від 04 грудня 2020 року на виконання Договору № 21-12/2019 від 21 грудня 2019 року про надання правової допомоги, розрахунок ціни послуг складає 20000 гривень (а. с. 44). Актом № 6 про надання юридичної допомоги від 22 червня 2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» та Адвокатським об`єднанням «Вердикт», було прийнято послуги вартістю 20000 гривень (а. с. 45).

Частина 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України наголошує на необхідності врахування судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «При виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34 – 36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Одночасно з цим, частини 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначають, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, для підтвердження витрат на правову допомогу позивачем було надано прайс-лист Адвокатського об`єднання «Вердикт», договір про надання правової допомоги від 14 січня 2019 року, заявку про надання правових послуг № 67 від 04 червня 2020 року, акт про надання юридичної допомоги № 6 від 22 червня 2020 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» та Адвокатського об`єднання «Вердикт» з детальним описом наданих Адвокатським об`єднанням «Вердикт» послуг, відповідно до якого визначено розмір витрат на правничу допомогу, який складає в сукупності 20000 гривень, а також платіжне доручення № 686 від 23 червня 2020 року на суму 200000 гривень. Втім, в наданому платіжному дорученні не зазначено, що ці кошти були сплачені за надання правової допомоги саме за дану позовну заяву, а тому в даній частині позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись положеннями статтей 526, 527, 530, 610, 611, 625, 629, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, статтями 1 – 5, 7, 10 – 13, 17 – 19, 76 – 81, 83, 128 – 131, 137, 141, 211, 214, 223, 235, частиною 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 – 265, 268, 272, 273, 280 – 283, 293, 315, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» заборгованість за кредитним договором № 75.1/АА-003.06.2 від 21 вересня 2006 року у розмірі 100525 (сто тисяч п`ятсот двадцять п`ять) гривень 67 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» судовий збір у розмірі 2102 гривні 00 копійок.

В частині стягнення витрат на правову допомогу – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал», місце знаходження: вулиця Кудрявський узвіз, будинок № 5-Б, місто Київ, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 36799749.

Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживанн яабо перебування: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений та підписаний 15 січня 2021 року.

Суддя: Т. М. Трояновська