Ухвала суду № 94209573, 18.01.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/440/21

Провадження № 1-кс/201/165/2021

УХВАЛА

Іменем України

18 січня 2021 року м. Дніпро

Слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю слідчого Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , розглянувши клопотання слідчого Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області ОСОБА_4 , про накладання арешту, за матеріалами міжнародного клопотання компетентного органу Чеської Республіки про надання правової допомоги у кримінальній справі № KRPU-20457-5/TC-2019-040323, -

ВСТАНОВИВ:

Cлідчий Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням, погодженим з прокурором, про арешт майна.

В обґрунтування заявленого клопотання слідчий посилався на те, що поліційним органом Чеської Республіки, Територіальним відділом Хомутов Районного підрозділу Хомутов-Черновіцка, ведеться розслідування кримінальної справи № KRPU-20457-5/TC-2019-040323 за фактом шахрайства за ст.209 абзац 1,3 Кримінального кодексу. В період від січня 2019 р. до точно невстановленого часу, але мінімально до 28 лютого 2019 р. невідомий злочинець пропонував на веб-сайті інтернет-магазину «slevydne.eu» різноманітний товар, і коли покупці: потерпілі ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , послали йому відповідні грошові кошти на міжнародний (валютний) рахунок на Україні IBAN: НОМЕР_1 в комерційному акціонерному товаристві банку ПРИВАТБАНК, вулиця Грушевського 1-Д, Печерський район, 01001 Київ, код ЄДРПОУ 14360570, код банку ВІС: PBANUA2X, але злочинець їм відповідний товар не послав і перестав з ними спілкуватися, таким чином, він заподіяв шкоду, яка поки що нарахована у розмірі 99.453 ч.крон.

Беручи до уваги, що перерахування грошових коштів за вказаним рахунком може бути спрямовані на фактичне фінансування незаконної підприємницької діяльності, одержаних злочинним шляхом, а також з метою забезпечення можливого цивільного позову та виконання вироку в частині можливої конфіскації майна або в частині грошового стягнення, керуючись ст.ст. 4, 5 Конвенції Ради Європи «Про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму» (ратифікованої Законом України № 2698-УІ від 17.11.2010), ст.ст. 1074, 1172 ЦК України, ст. 2-4 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом» від 28.11.2002 р., п.п.4, 6 ст. 9, ч.2 ст. 170, ч.ч.І, 2 ст. 171 КПК України, слідчий просив накласти арешт на грошові кошти розміром 99.453 ч. крон на банківському рахунку ІВАN: НОМЕР_1 , відкритому в АТ КБ «ПриватБанк», розташованому за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50.

У судовому засіданні слідчий Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 на задоволенні клопотання наполягала з підстав, зазначених у ньому.

Слідчий суддя, дослідивши клопотання та матеріали, які додані до нього, приходить до такого висновку.

Згідно зіст. 542 КПК Україниміжнародне співробітництво під час кримінального провадження полягає у вжитті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків. Міжнародним договором України можуть бути передбачені інші, ніж у цьому Кодексі, форми співробітництва під час кримінального провадження.

У відповідності до положень ч. 1ст. 562 КПК Україниякщо для виконання запиту компетентного органу іноземної держави необхідно провести процесуальну дію, виконання якої в Україні можливе лише з дозволу прокурора або суду, така дія здійснюється лише за умови отримання відповідного дозволу в порядку, передбаченому цим Кодексом, навіть якщо законодавство запитуючої сторони цього не передбачає. Підставою для вирішення питання щодо надання такого дозволу є матеріали звернення компетентного органу іноземної держави.

Згідно ч. 1ст. 172 КПК України,клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судомне пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Відповідно дост. 2 КПК Українизавданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно п. 18 ч. 1ст. 3 КПК Українислідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Європейський судз правлюдини приздійсненні правосуддянеодноразово звертавувагу на:структуру статті 1 Першого протоколу, а саме «три норми»: Ця стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам - вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій.

Перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, Суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм. Рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) від 23 вересня 1982 р., заяви №№ 7151/75; 7152/75, серія А, № 52.

Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує, що втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

Суд також наголошує на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу № 1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою.

З`ясовуючи, чи дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава має право користуватися широкими межами свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і у з`ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі загальних інтересів - виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом. У таких сферах, як житлова, що відіграє центральну роль у забезпеченні добробуту й економічної політики в сучасному суспільстві, Суд поважатиме законодавчі рішення, якщо вони відповідають загальним інтересам і ґрунтуються на чітко сформульованому розумному вмотивуванні (див. рішення у справі «Мелахер та інші проти Австрії» (Mellacher and Others v. Austria), заяви №№ 10522/83; 11011/84; 11070/84, рішення від 19 грудня 1989 р., п. 48, та у справі «Шассанью та інші проти Франції» (Chassagnou and Others v. France) [GC], від 29 квітня 1999 р., заяви №№ 25088/94, 28331/95 та 28443/95, п. 75). Рішення у справі «"Іммобільяре Саффі" проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [GC] від 28 липня 1999 р., заява № 22774/93, п. 49.

Так, у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» заявники скаржились на те, що постанова муніципалітету міста Стокгольм, яка дозволяла місцевій владі відчужувати за своїм бажанням практично без обмежень будь-яку власність, порушувала їхнє право власності за статтею 1 Протоколу № 1. Суд ухвалив, що хоч подібне відчуження теоретично залишало за власниками право користуватися та розпоряджатися своєю власністю, однак практично їхні можливості робити це були обмежені настільки, що застосування шведського закону справді порушувало їхнє право на вільне володіння своїм майном. Розглянувши справу, Суд також підкреслив свою думку про те, що Конвенція у цілому вимагає збереження балансу між інтересами суспільства і основними правами людини, та зауважив, що у випадку позбавлення власності, встановлені обмежень на користування нею чи в інших подібних випадках справедливість вимагає, щоб особам, які постраждали, було надано право оскаржувати рішення уряду з питань позбавлення власності, встановлення контролю за її використанням і було надане відшкодування.

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенціїз правлюдини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимогКПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-3ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди,можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майна як виду покаранняабо заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна відповідно до приписів ч. 2ст. 171 КПК Україниповинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положеньстатті 170 цього Кодексута відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостоїстатті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Відповідно до положеньст. 173 КПК Українислідчий суддя, суд при вирішенні питання про арешт майна повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливістьвикористання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другоїстатті 170 цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність(якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 ч. 2ст. 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2ст. 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2ст. 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак, зазначених вимог закону слідчий, який вніс слідчому судді клопотання, не дотримався.

Так, відповідно до ч. 2ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Як вбачається зі змісту клопотання і доданих до нього документів, поліційним органом Чеської Республіки, Територіальним відділом Хомутов Районного підрозділу Хомутов-Черновіцка, ведеться розслідування кримінальної справи № KRPU-20457-5/TC-2019-040323 за фактом шахрайства за ст.209 абзац 1,3 Кримінального кодексу. В період від січня 2019 р. до точно невстановленого часу, але мінімально до 28 лютого 2019 р. невідомий злочинець пропонував на веб-сайті інтернет-магазину «slevydne.eu» різноманітний товар, і коли покупці: потерпілі ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , послали йому відповідні грошові кошти на міжнародний (валютний) рахунок на Україні IBAN: НОМЕР_1 в комерційному акціонерному товаристві банку ПРИВАТБАНК, вулиця Грушевського 1-Д, Печерський район, 01001 Київ, код ЄДРПОУ 14360570, код банку ВІС: PBANUA2X, але злочинець їм відповідний товар не послав і перестав з ними спілкуватися, таким чином, він заподіяв шкоду, яка поки що нарахована у розмірі 99.453 ч.крон.

Згідно зіст. 98 КПК України,речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ч. 10ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Виходячи з положень наведених норм права, майно, яке, на переконання органу досудового розслідування, має одну або декілька ознак, наведених уст. 98 КПК України, може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого, прокурора.

Згідно з ч. 3ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови.

Аналізуючи наведені вимоги закону, слідчий суддя переконаний, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності майна тим чи іншим ознакамст. 98 КПК Україниможе бути зроблений лише в тексті постанови, яка має відповідати вимогам ч. 5ст. 110 КПК України, зокрема, містити мотиви прийнятого рішення.

Відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документу, який фіксує висновок слідчого про набуття майном статусу речового доказу та мотиви, з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновок про відповідність цього майна положеннямст. 98 КПК Українита наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу, оскільки слідчий суддя не наділений правом самостійного визначення підстав, передбаченихст. 98 КПК України, та має здійснювати контроль правильності прийнятого слідчим рішення.

Наведені слідчим, прокурором у клопотанні про арешт майна підстави, у зв`язку з якими майно відповідає критеріям, визначеним уст. 98 КПК України, не може бути визнано достатнім для висновку, що це майно є речовим доказом, оскільки, згідно з положеннямист. 171 КПК України, викладені у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання, тоді як саме клопотання не є доказом будь-яких обставин.

Таким чином, слідчий/прокурор, який вважає за потрібне звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна з метою забезпечити збереження його як речового доказу, першочергово мав би визнати майно, на яке він просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій зазначити підстави для визнання майна речовим доказом з огляду на положенняст. 98 КПК України, однак таких дій вчинено не було з огляду на відсутність у доданих до клопотання матеріалах постанови про визнання майна речовим доказом.

Крім того, хоча дане кримінальне провадження здійснюється поліційним органом Чеської Республіки, територіальним відділом ОСОБА_17 за фактом шахрайства за ст.209 абзац 1,3 Кримінального кодексу, однак в ньому на теперішній час не встановлено, кому належить банківський рахунок ІВАN: НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк». Вказане не позбавляє слідчого звернутись до слідчого судді з клопотанням про тимчасовий доступ до вказаного рахунку.

Слідчий суддя наголошує, що основною метою ст. 1 Першого протоколу до конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини ( рішення у справах Sperrong and Lonnroth v Sweden» від 23.09.82, «Новоселецький проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 1.06.2006).

Як встановлено слідчим суддею, підозру у кримінальній справі № KRPU-20457-5/TC-2019-040323 за фактом шахрайства за ст.209 абзац 1,3 Кримінального кодексу жодній особі не пред`явлено. Особа, що вчинила злочин, не встановлена, в розшук не оголошена. Також відсутні та незазначені докази того, що кошти, які обліковуються на банківському рахунку ІВАN: НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», (в клопотанні зазначений вид валюти - чеська крона)є речовими доказами у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

Враховуючи вище викладене, в своєму клопотанні слідчий не достатньо обґрунтовує наявність підстав для накладання арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунку ІВАN: НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», не зазначає власника цього рахунку, достовірно не відомо вид валюти банківського рахунку, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 110, 131, 132, 170-173, 369-372 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенніклопотання слідчого Соборного ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , погоджене прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 Дніпропетровської області ОСОБА_4 , про накладання арешту, за матеріалами міжнародного клопотання компетентного органу Чеської Республіки про надання правової допомоги у кримінальній справі № KRPU-20457-5/TC-2019-040323, відмовити.

Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її оголошення, а особами, що були відсутні при її проголошенні, в той же строк з моменту отримання її копії.

Слідчий суддя ОСОБА_1