Рішення № 94208988, 18.01.2021, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2021 року м. Мукачево Справа 303/5420/20

2/303/105/21

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Кость В.В.,

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

про визнання припиненими договорів та зобов`язання зняти заборону,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 23 листопада 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідача про:

- визнання припиненим договору відновлювальної кредитної лінії №606 від 08.10.2007, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «ОЩАДБАНК» (надалі - Кредитний договір);

- визнання припиненим іпотечного договору від 08.10.2007 щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - Іпотечний договір);

- зобов`язання АТ «ОЩАДБАНК» зняти заборону відчуження майна.

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що зобов`язання за Кредитним договором виконані позичальником в повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними документами. У видачі довідки про повне погашення заборгованості та зняття заборони відчуження майна відповідачем відмовлено, оскільки триває кримінальне провадження відносно привласнення посадовими особами банку 2400000,00 гривень.

У поданому суду відзиві на позов уповноважений представник відповідача зазначає, що залишок непогашеної заборгованості за Кредитним договором становить 81600,00 гривень (основний борг) та 37462,72 грн - заборгованість по нарахованими відсоткам. Крім того, вказує на те, що проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками складу злочину, передбаченого частиною четвертою ст. 191 Кримінального кодексу України.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, натомість від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності.

Представник відповідача надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі, в задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд констатує наступне.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені.

Поряд з цим, основою, для судового розгляду у цивільному судочинстві, серед іншого, є переданий на розгляд суду позов, який визначається як письмово оформлена та адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

В свою чергу, структурними елементами позову є предмет, підстава та зміст.

Вказані складові частини мають бути зазначені у позові для можливості втілення права особи на порушення цивільної справи у суді і можливості практичної реалізації судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

В свою чергу, підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач зазначив у ньому дві позовні вимоги.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин щодо існування між сторонами кредитних зобов`язань.

2. В контексті хронології існуванням спірних правовідносин суд наводить наступні обставини справи.

8 жовтня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - Банк) та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник) було укладено Кредитний договір (а.с. 6-8), на підставі якого Банк зобов`язався надати Позичальнику кредит в сумі 50000,00 гривень зі сплатою процентів за користуванням кредитом в розмірі 15,5 % річних, комісійних винагород та інших платежів з остаточним терміном повернення кредиту 8 жовтня 2017 року (п.1 Кредитного договору).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 8 жовтня 2007 року між Банком та позивачем було укладено іпотечний договір (надалі - Іпотечний договір), на підставі якого в іпотеку банківській установі було передано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання вказаного зобов`язання позивачем згідно з даними прибуткових касових ордерів від 8 жовтня 2007 року, 23 листопада 2007 року, 28 грудня 2007 року, 1 лютого 2008 року, 28 лютого 2008 року, 11 березня 2008 року, 25 квітня 2008 року, 27 травня 2008 року, 26 червня 2008 року, 26 серпня 2008 року, 26 вересня 2008 року, 29 жовтня 2008 року, 28 листопада 2008 року, 9 грудня 2008 року, 27 січня 2009 року, 27 травня 2009 року, 18 серпня 2009 року, 21 жовтня 2009 року, 6 листопада 2009 року, 25 грудня 2009 року, 24 лютого 2010 року квитанціями від 7 квітня 2006 року, 17 січня 2012 року, 22 лютого 2012 року, 7 листопада 2012 року, 8 квітня 2013 року, 3 травня 2013 року, внесено кошти на загальну суму 65839,66 гривень.

Разом з тим, з наданого відповідачем розрахунку заборгованості в частині виданих коштів по відновлювальній кредитній лінії КД №606 від 08.10.2007 вбачається, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 13.11.2017 складає 119062,72 гривень, з яких: 81600,00 гривень - заборгованість за виданими траншами по основному боргу, 37462,72 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками.

3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає цивільно-правове зобов`язання, як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В свою чергу правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Системний аналіз статей 599, 1049, 1054 Цивільного кодексу України свідчить, що належним виконанням кредитного договору є зарахування на узгоджений сторонами рахунок кредитора суми кредиту, передбачених договором процентів та можливих штрафних санкцій, у разі їх нарахування.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Тобто при зверненні з позовом про визнання припиненим зобов`язання на позивача покладений тягар доведення обставин повного припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з їх виконанням. Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Обставина повного припинення зобов`язань за кредитним договором має бути доведена в розрізі кожного зобов`язання позичальника, у тому числі щодо основної суми кредиту, процентів за користування кредитними коштами та іншими обов`язковими платежами, передбаченими укладеними між сторонами кредитним договором та додатковими угодами до нього.

Позивач, звертаючись із подібного роду позовними вимогами, має надати суду, окрім підтверджуючих документів, розрахунок своїх зобов`язань, аби суд міг встановити хронологію видачі і погашення кожного виду зобов`язань.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з вказаним позовом, надав суду належні та допустимі докази, що виконання зобов`язання за Кредитним договором, проведене ним належним чином, тобто довів наявність обставин, які в розумінні положень статті 599 Цивільного кодексу України зумовлюють припинення кредитного договору.

В свою чергу відповідач, на підтвердження своїх заперечень не надав належних доказів наявності невиконаних зобов`язань, що випливають з Кредитного договору.

Наданий банком розрахунок заборгованості не є належним доказом, який доводить обґрунтованість позиції представника банківської установи.

Доказом наявності боргу позичальника перед банком можуть бути первинні документи та виписки з особових рахунків клієнта банку, які підтверджують існування певних банківських операцій, нарахування позичальнику боргу по основній сумі кредиту та процентів.

Також, з доданих прибуткових касових ордерів, квитанцій вбачається, що позивачем внесена сума отриманого кредиту (50000,00 гривень) та нараховані відсотки.

Твердження представника банківської установи щодо невиконаного позичальником грошового зобов`язання за Кредитним договором на суму 119062,72 грн. (в т.ч. 81600,00 грн. - основний борг, 37462,72 грн. - нараховані відсотки) спростовуються поданими позивачем первинними документами (прибуткові касові ордери, квитанції) про сплату на користь банку суми 65839,66 грн.

Достовірність вказаних первинних документів відповідачем не спростовано та їх фактична наявність під сумнів не ставиться.

Отже, слід констатувати, що позичальник добросовісно виконав своє зобов`язання за Кредитним договором, а обставина щодо незарахування сплачених коштів в якості погашення заборгованості працівником банку, яка перебувала в трудових відносних з Кредитодавцем, не може вважатися свідченням зворотного.

Таким чином, позовна вимога про визнання припиненим Кредитного договору підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Тобто при зверненні з позовом про визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором на позивача покладений тягар доведення обставин повного припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з їх виконанням.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 906/1130/17.

З урахуванням того, що позивачем доведені обставини повного припинення зобов`язань за кредитним договором, позовна вимога про визнання припиненим Іпотечного договору також підлягає задоволенню, із зняттям заборони на відчуження майна, у зв`язку із відсутністю фактичної підстави, для її подальшого існування.

Враховуючи викладене, позовні вимоги слід задоволити в повному обсязі.

Також суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частин першої-другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати у вигляді сплаченого позивачами судового збору в сумі 2522,40 гривень слід покласти на позивача.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 124, 129 Конституції України, статтями 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити повністю.

2. Визнати припиненим договір відновлювальної кредитної лінії від 08.10.2007 №606, укладений між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 .

3. Визнати припиненим іпотечний договір, укладений 8 жовтня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Чорі О.Ю, та зареєстрований в реєстрі за №2145.

4. Зобов`язати акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» зняти заборону на відчуження об`єкту нерухомого майна щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

7. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ).

Представник позивача: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (01001 м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г, код ЄДРПОУ 00032129) в особі філії - Закарпатське обласне управління АТ «Ощадбанк» (88000, м. Ужгород, вул. Корзо, 15).

Суддя В.В. Кость