Рішення № 94196833, 13.01.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/5834/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головка А.Б., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

13 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління поліції охорони в Полтавській області про визнання бездіяльності щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та щодо невиплати грошової компенсації середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні протиправною; зобов`язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при звільненні зі служби в поліції йому протиправно не виплачено одноразову грошову допомогу у відповідності до законодавства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 440/5834/20. Справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

30.11.2020 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив, що оскільки після звільнення зі служби в ОВС України позивач не набув права отримання пенсії згідно з Законом України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", він не набув права й на отримання одноразової грошової допомоги, а тому відповідач, відмовляючи у виплаті допомоги, діяв відповідно до діючого законодавства.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.

Згідно наказу Управління поліції охорони в Полтавській області № 344ос від 30.11.2018 року старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського - водія взводу № 1 роти охорони об`єктів та публічної безпеки Кременчуцького міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Полтавській області звільнено з Національної поліції України за п. 7 (за власним бажанням) ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 30.11.2018 року.

Вислуга років позивача на день звільнення в календарному обчисленні складає 10 років, 10 місяців, 18 днів.

25 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Управління поліції охорони в Полтавській області із заявою про нарахування та виплату належної йому одноразової грошової допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

02 липня 2020 року Управління поліції охорони в Полтавській області на звернення позивача надало відповідь, якою відмовило в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки на момент звільнення з поліції позивач не набув права на пенсію.

Позивач вважає, що невиплата одноразової грошової допомоги порушує його права та законні інтереси у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначає Закон України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (надалі - Закон № 580-VIII).

Правове регулювання служби в поліції регламентується статтею 60 Закону № 580-VIII, згідно якої проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 102 Закону України «Про Національну поліцію» пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII (надалі - Закон № 2262-XII).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічне положення закріплено в абзаці четвертому пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Порядок № 393), за змістом якого військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Наведені положення пункту 10 Порядку № 393 не пов`язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям особою права на пенсію.

Системний аналіз наведених положень Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» дає підстави для висновку, що частина друга статті 9 цього Закону встановлює дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним у ній особам, зокрема, це особи, які мають право на пенсію та звільнені зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов`язане з наявністю 10 річної вислуги та звільненням з передбачених підстав, зважаючи на що не набуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної допомоги за умови наявності 10 і більше років вислуги.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 26 червня 2019 року № 821/3762/15-а.

Наведені положення пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 не пов`язують виплату одноразової грошової допомоги з набуттям права на пенсію.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що частиною першою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлені дві підстави для виплати одноразової грошової допомоги зазначеним в ній особам: які мають право на пенсію за цим Законом і звільняються зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини за наявності вислуги років 10 років і більше.

Судом встановлено, що позивач звільнений з Управління поліції охорони в Полтавській області за п. 7 (за власним бажанням) ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" та вислуга років служби останнього в календарному обчисленні склала 10 років 10 місяців 18 днів.

Аналізуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги, яка має разовий характер, у розмірі 25 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби пов`язане з наявністю 10 річної вислуги та звільненням з передбачених підстав, таким чином не набуття права на пенсію цих осіб не може нівелювати їх право на отримання зазначеної допомоги за умови наявності 10 і більше років вислуги.

Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги при звільненні визначаються Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Постановою № 393. Указані законодавчі акти визначають, що така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби, а відтак, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.

З огляду на викладене, відповідачем протиправно не нарахована та не виплачена позивачу при звільненні зі служби одноразова грошова допомога, тому позовні вимоги в частині визнання протиправної бездіяльності Управління поліції охорони в Полтавській області щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та зобов`язання Управління поліції охорони в Полтавській області нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби належить задовольнити.

З приводу іншої частини позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення .

Зважаючи на викладене, до спірних правовідносин слід застосовувати окремі положення КЗпП, зокрема і статті 116 та 117 КЗпП (у тій частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами).

Відповідний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №806/2164/16, від 16.04.2020 у справі №805/1085/16-а.

Загальний порядок обчислення середньої заробітної плати регламентується нормами постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок № 100).

В силу положень абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, крім наведених у першому та другому абзаці, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Виходячи із змісту абзаців 1,2 пункту 2 Порядку № 100, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає обчисленню виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню.

Пунктом 5 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів

(годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Виходячи з положень пункту 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом МВС України 06.04.2016 № 260, обчислення грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу за вимогами законодавства здійснюється виходячи із календарних днів.

Відповідно до абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Отже, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.

Системний аналіз положень законодавства, що регулює спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, тобто виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Як встановлено судом, позивача ОСОБА_1 звільнено з Національної поліції України з 30.11.2018 року.

Враховуючи попередні висновки суду фактичний повний розрахунок з позивачем шляхом виплати недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні не проведено.

За таких обставин період затримки розрахунку з позивачем склав з 01 грудня 2018 року по 13 січня 2021 року (день ухвалення рішення суду) - 775 календарних днів.

Згідно із довідкою Управління поліції охорони в Полтавській області №2930/113/30/01-2020 від 25.11.2020 року, наданою на вимогу суду, заробітна плата за два останні місяці, які передували звільненню позивача з органів поліції за вересень - жовтень 2018 року становить 16138,95 грн. (8274,75 +7864,20), тому розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить - 264,57 грн. (16138,95/61 (кількість днів)).

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 205181,25 гривень (775 (кількість днів) * 264,57 (середньоденне грошове забезпечення)).

Водночас суд враховує висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Так, у вказаному судовому рішенні Велика Палата Верховного Суду зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. У вказаних відносинах працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того у вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася із висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.

За таких обставин, суд, зважаючи на правову позицію Великої Палати, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, враховує у даному випадку ту обставину, що позивач тривалий час не звертався до роботодавця та суду із вимогами про повний розрахунок.

Враховуючи наведене, суд вважає співмірним та пропорційним розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 13.10.2020 року (дату звернення позивача до суду) і по 13.01.2021 (дата ухвалення рішення суду).

За умов такого розрахунку сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 24605,01 гривень (93 (дні) * 264,57 (середньоденне грошове забезпечення)).

Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 205181,25 грн до 24605,01 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Управління поліції охорони в Полтавській області середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 24605,01 грн, з утриманням податків, зборів та інших обов`язкових платежів при виплаті.

Отже, адміністративний позов належить задовольнити частково.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у зв`язку з частковим задоволенням позову судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн. підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Полтавській області.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Управління поліції охорони в Полтавській області (вул. Зигіна, 32-а, м. Полтава, 36014; код ЄДРПОУ 40109042) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління поліції охорони в Полтавській області, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Зобов`язати Управління поліції охорони в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 9 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 календарних років служби.

Стягнути з Управління поліції охорони в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 24605,01 грн (двадцять чотири тисячі шістсот п`ять гривень одна копійка), з утриманням податків, зборів та інших обов`язкових платежів при виплаті.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.Б. Головко