Рішення № 94196475, 16.12.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2020 р. № 814/3845/15 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

про:визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.05.2015 № 0001441701, № 0001451701, № 0001461701,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі- позивач, платник, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.05.2015 за №0001441701, №0001451701 та №0001461701.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.02.2016 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області від 19.05.2015р. за №0001441701, №0001451701 та №0001461701; присуджено на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 646,68 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року апеляційну скаргу ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва задоволено частково: постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.02.2016 року скасовано в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 травня 2015 року за №0001451701 та прийнято у цій частині нову постанову про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Скасовуючи у частині постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.05.2015 року за №0001451701, суд апеляційної інстанції зазначив про порушення позивачем п. 2.6 Положення № 637, оскільки грошові кошти у розмірі 9 650,00 грн, внесені платником на його розрахунковий рахунок як власні кошти не були оприбутковані останнім у книзі обліку доходів і витрат як нереалізаційні надходження.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року та залишити у силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.02.2016.

Також не погодившись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Верховний Суд розглянувши касаційні скарги сторін виніс постанову від 04.09.2020р. про задоволення касаційних скарг частково: постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.02.2016р. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016р. скасував, а справу № 814/3845/16 направив до суду першої інстанції на новий розгляд.

Відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.10.2020р. № 70/02-10 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу справи № 814/3845/15 між суддями для нового її розгляду» та витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2020р. справу № 814/3845/15 передано на розгляд судді Устинову І.А.

Ухвалою суду від 05.10.2020р. справу № 814/3845/15 прийнято до провадження судді Устинова І.А. та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Виходячи з матеріалів справи, судом встановлено, що позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень контролюючого органу, посилаючись при цьому на неправильність висновків відповідача про завищення позивачем валових витрат, помилковість доводів контролюючого органу про необхідність включення до доходу платника податку сум повернутої поворотної фінансової допомоги, а також помилковість висновків контролюючого органу про необхідність включення до доходу позивача готівкових коштів в розмірі 9 650,00 грн., що були внесені ним на його розрахунковий рахунок як власні кошти. Вказує на те, що відповідно до п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України затвердженого постановою Правління Національного банку України №637 від 15.12.2004 (далі - Положення №637), необхідність оприбуткування готівки у повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів передбачено саме для підприємств, а не для фізичних осіб-підприємців. Зазначає, що не отримував готівкові кошти у сумі 9 650,00 грн. в якості торгової виручки, що свідчить про безпідставність висновків контролюючого органу про необхідність оприбуткування зазначених коштів та роздрукування у зв`язку з їх отриманням відповідних розрахункових документів.

У відзиві на позовну заяву наданому до суду 23.10.2020р. відповідач зазначив, що з позовними вимогами не погоджується, результати перевірки вважає такими що відповідають вимогам податкового законодавства, а висновки викладені в Акті перевірки є цілком обґрунтованими.

У відповіді на відзив позивач вказав, що доводи викладені у відзиві відповідачем є незаконними та необґрунтованими. Результати перевірки не відповідають фактичним обставинам справи, а є підтвердженими доказами наданими позивачем до позову.

Ухвалою від 02.11.2020р. суд зобов`язував позивача надати в строк до 20.11.2020р. завірену копію укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «АІССА-КОМ» договору про надання поворотної фінансової допомоги, на виконання якого ФОП ОСОБА_1 надав квитанції до прибуткового касового ордеру № 69 та № 70 від 10.10.2012 року про повернення фінансової допомоги, для всебічного та повного з`ясування обставин справи.

На виконання ухвали суду від 02.11.2020р. позивач разом з відповіддю на відзив відповідача надав копію договору № 1 від 01.07.2011р. про надання безвідсоткової зворотної фінансової допомоги укладеного між позивачем та ТОВ «АІССА-КОМ».

Ухвалою від 15.12.2020р. суд замінив відповідача у справі на його правонаступника - Головне управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач).

На підставі ч. 9 ст. 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути адміністративний позов в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Інших заяв і клопотань учасники справи суду не подавали.

Процесуальних дій у справі судом не вчинялось.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Виходячи з матеріалів справи судом встановлено, що у період з 30.03.2014 по 20.04.2015 посадовими особами відповідача проведено документальну планову перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 27 квітня 2015 року за №69/14-03-17-03-08/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки, а.с.12-21, том 1).

Згідно з висновками Акта перевірки відповідач встановив порушення позивачем вимог:

- пп. а п. 176.1 ст. 176, п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України, а саме неналежне ведення обліку доходів та витрат (відсутні записи у Книзі обліку доходів і витрат про отриманий дохід за період з 01.01.2012 по 31.12.2013);

- п. 177.2, п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 у сумі 4 644,75 грн;

- підпункт 7.1.2 п.7.1, п.7.3 ст.7, ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а саме позивач порушив порядок нарахування, обчислення та строків сплати єдиного внеску із чистого оподатковуваного доходу, одержаного від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, чим занизив суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 10 744,86 грн;

- пункту 2.6 Положення №637, зокрема позивач не оприбуткував готівкові кошти у сумі 23 194,00 грн, отримані у 2012 році (не зробив запис у Книзі обліку доходів і витрат та не відобразив у розділі III податкової декларації платника про майновий стан і доходи за період з 01.01.2012 по 31.12.2012);

- п. 1 ст. З Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що полягало у непроведенні ФОП ОСОБА_1 розрахункових операцій у готівковій формі на суму 23 194,00 грн через реєстратор розрахункових операцій за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.

12.05.2015 позивач подав заперечення на Акт перевірки від 27 квітня 2015 року (а.с. 22-24, том 1).

За результатами розгляду заперечень відповідач направив платнику відповідь від 18.05.2015 за №487/г/14-03-17-01-24, в якій виклав сторінки 8-12, 15-20 Акта перевірки у новій редакції, змінивши, зокрема, розмір заниженого валового доходу, розмір завищених валових витрат, суму неоприбуткованої готівки та суму проведеної готівкової операції без застосування реєстратора розрахункових операцій, і розрахував інші суми заниженого податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску (а.с.25-30, том 1).

15.05.2015 року контролюючий орган, з урахуванням наданої позивачу відповіді щодо розгляду заперечень від 18.05.2015 за №487/г/14-03-17-01-24, прийняв оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 19.05.2015 №0001141701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 16 416,58 грн, зокрема за основним платежем - 13 133,26 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3 283,32 грн та №0001451701, яким до платника застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 48 250,00 грн.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під

час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до ст. 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Статтею 62 ПК України встановлено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно з вимогами п. 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності).У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що висновки контролюючого органу про порушення в сфері податкових відносин можуть встановлюватися лише під час проведення перевірок і повинні бути зафіксовані в акті перевірки, на підставі якого приймаються податкові повідомлення - рішення.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлено, що висновок контролюючого органу про завищення позивачем валових витрат за 2012 рік міститься у відповіді на заперечення на Акт перевірки і ґрунтується на тому, що позивач задекларував за цей рік витрати на суму 272 520,00 грн, а фактично документально підтверджені витрати позивача за цей рік склали 224 644,00 грн.

Разом із цим в Акті перевірки висновки контролюючого органу про завищення позивачем валових витрат відсутні. Натомість контролюючий орган в Акті перевірки зазначив про заниження позивачем валових витрат на суму 26 275,00 грн внаслідок невключення платником до складу витрат суми коштів у розмірі 26 275,00 грн, що перераховувалася ФОП ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок ТОВ «РЕК Альфа» як орендна плата та оплата комунальних послуг (арк. 10-11 Акта перевірки).

За таких обставин, вказане контролюючим органом у відповіді на заперечення на Акт перевірки порушення у вигляді завищення валових витрат на суму 47 876,00 грн по суті є новим порушенням, що не було встановлено в Акті перевірки, а тому не повинно враховуватися контролюючим органом при нарахуванні позивачу податку на доходи фізичних осіб, що обґрунтовано враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи.

Також судом встановлено, що віднесення суб`єктом господарювання сплачених сум до складу валових витрат залежить від використання їх останнім у своїй господарській діяльності, а не від отримання ним прибутку.

Щодо доводів контролюючого органу про необхідність включення позивачем до складу доходу коштів у розмірі 69 095,00 грн поворотної фінансової допомоги та коштів у сумі 9 650,00 грн, що були внесені позивачем на свій розрахунковий рахунок, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 292.11 статті 292 ПК України до складу доходу, визначеного цією статтею, не включаються: суми фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, отриманої та поверненої протягом 12 календарних місяців з дня її отримання, та суми кредитів.

Відповідно до абзацу 8 підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Досліджуючи матеріали справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для включення позивачем до складу доходу власних коштів платника у розмірі 9 650,00 грн, що були внесені позивачем на свій розрахунковий рахунок з помилковим призначенням платежу «торгова виручка», оскільки допущена у призначені платежу помилка була виправлена банком, що підтверджується листом ПАТ «Укрсоцбанк» (а.с. 43, том 1). Також безпідставними є висновки контролюючого органу про наявність правових підстав для застосування до позивача штрафних санкцій на підставі ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» за непроведення розрахункових операцій на суму 9 650,00 грн через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, оскільки позивач не здійснював розрахункові операції при продажу товарів (наданні послуг) на зазначену суму. Ці кошти не є доходом платника, натомість внесені останнім на його рахунок як власні кошти.

Щодо правомірність застосування до платника штрафних санкцій на підставі абз. 3 п. 1 Указу №436/95 з огляду на неоприбуткування останнім у Книзі обліку доходів і витрат зазначеної суми коштів як нереалізаційні надходження, суд вважає за необхідне враховувати правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №1340/3510/18.

Так, Велика Палата Верховного Суду в цьому судовому рішенні зазначила, що відповідно до статті 25 Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 08 червня 1995 року № 1к/95-ВР (далі - Конституційний Договір) Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення. Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.

Пунктом 3 статті 18 цього Договору також передбачено, що виключно законами визначаються, зокрема, діяння, які є злочинними, адміністративними і дисциплінарними порушеннями, відповідальність за них.

Положеннями абзацу третього статті 1 Указу № 436/95 (який втратив чинність згідно з Указом Президента України від 20 червня 2019 року № 418/2019) визначено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб`єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

06.07.1995 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», у преамбулі якого вказано, що він визначає правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на всіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі. Встановлення норм щодо незастосування РРО у інших законах, крім Податкового колексу України, не допускається.

Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що до приведення чинного законодавства у відповідність із цим Законом чинні закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов`язані забезпечувати відповідність сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в денному звіті РРО, а у випадку використання розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Пунктом 2.6 Положення №637, яке втратило чинність 05 січня 2018 року згідно з постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року № 148, установлено, що вся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням розрахункової книжки (РК) оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК) (абзаци перший - третій цього пункту).

Тобто, як норма пункту 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», так і норма пункту 2.6 Положення № 637 встановлюють для суб`єкта підприємницької діяльності, який здійснює розрахункові операції готівкою із застосуванням РРО, обов`язок забезпечення обліку отриманих готівкових коштів в повній сумі надходжень від розрахункових операцій. При цьому такий облік згідно з пунктом 13 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» здійснюється в денному звіті (за визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, денний звіт - це документ встановленої форми, надрукований РРО, що містить інформацію про денні підсумки розрахункових операцій, проведених з його застосуванням), а згідно з пунктом 2.6 Положення №637 - у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО.

При цьому, як уже було зазначено, абзацом третім статті 1 Указу №436/95 встановлювалась відповідальність за порушення суб`єктами підприємницької діяльності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті у вигляді штрафу за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п`ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Разом з тим прийнятим 06 липня 1995 року Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» також установлена відповідальність за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги). Перелік таких порушень та санкції визначені розділом V «Відповідальність за порушення вимог цього Закону».

Статтею 1 Указу № 436/95 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено відповідальність за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки у вигляді фінансової санкції (штрафу).

Пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено фінансові санкції за порушення вимог цього закону, а саме: за встановлення протягом календарного року в ході перевірки факту проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невідповідності у юридичних осіб на місці проведення розрахунків суми готівкових коштів сумі коштів, зазначеній у денному звіті, а в разі використання юридичною особою розрахункової книжки - загальній сумі продажу за розрахунковими квитанціями, виданими з початку робочого дня; нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання.

Аналіз зазначених положень свідчить про те, що об`єктивна сторона обох порушень, як того, що визначено абзацом третім статті 1 Указу Президента № 436/95 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), так і того, що визначено пунктом 1 частини першої статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), фактично полягає в одних і тих самих діях.

Як убачається зі змісту статті 25 Конституційного Договору, метою постановлення Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95 було врегулювання відносин щодо належного обліку готівкових операцій суб`єктами підприємницької діяльності, які до цього не були належним чином урегульовані іншими законодавчими актами, а термін його дії обмежувався прийняттям відповідного закону.

Оскільки шляхом прийняття Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то наведений вище Указ № 436/95 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій, його положення уже не могло застосовуватися.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду, відступивши від правової позиції, викладеної Верховним Судом України в постанові від 02.04.2013 у справі №21-77а13, наголосила на неможливості застосування положень Указу № 436/95 у правовідносинах, що виникли після набрання чинності Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 № 265/95-ВР.

Щодо доводів контролюючого органу про невключення платником до складу валового доходу сум поворотної фінансової допомоги отриманої платником у звітному податковому періоді та не повернутої на кінець такого звітного періоду, суд зазначає наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Позичальник) та позивачем (Позикодавець) укладено договір позики №11 від 05.09.2012, за умовами якого Позикодавець передає власність Позичальнику грошові кошти в сумі 1 500,00 грн, а Позичальник приймає від Позикодавця грошові кошти та зобов`язується їх повернути у строк до 31.12.2012 включно.

Також між позивачем та ТОВ ТД «НІККОМ» укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №4/30 від 08.02.2012, за умовами якого ТОВ ТД «НИККОМ» зобов`язується надати ФОП ОСОБА_1 грошові кошти як тимчасову поворотну фінансову допомогу у розмірі 22 100,00 грн, а ФОП ОСОБА_1 зобов`язується повернути суму поворотної фінансової допомоги у розмірі 22 100,00 грн протягом 365 днів з дня отримання.

Крім того, між позивачем (Позичальник) та ТОВ ТД «НІККОМ» (Позикодавець) укладено договір позики від 30.01.2012р., за умовами якого Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти в сумі 40200,00 грн, а Позичальник приймає від Позикодавця грошові кошти в сумі 40200,00 грн та зобов`язується їх повернути у строк до 31.12.2012 включно.

На підтвердження повернення позивачем сум поворотної фінансової допомоги платником в матеріалах справи міститься акт зарахування зустрічних однорідних вимог, квитанції до прибуткових касових ордерів та розписки.

Крім того, позивачем на вимогу суду надано копію договору № 1 від 01.07.2011р. про надання безвідсоткової зворотної фінансової допомоги укладеного між позивачем та ТОВ «АІССА-КОМ», відповідно до умов якого, судом встановлено , що позивач надав квитанції до

прибуткового касового ордера №69 та №70 від 10.10.2012 про повернення фінансової допомоги.

На думку суду необгрунтованим є твердження ГУ ДПС у Миколаївській області про необхідність включення до доходу сум неповернутої поворотної фінансової допомоги, оскільки всі суми поворотної фінансової допомоги повернуті ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними документами, доданими до позовної заяви.

Також суд з урахуванням дослідженим доказів у справі вважає, що недовоеденим є висновок відповідача про необхідність включення до доходу сум готівкових коштів в розмірі 9650 грн., внесених фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок 05.01.2012р. як торгова виручка. У виписці по особовому рахунку № НОМЕР_2 за 05.01.2012р. помилково вказане призначення платежу «торгова виручка», в той час як вказані грошові кошти були внесені на рахунок як власні кошти ОСОБА_3 .

Вказане підтверджується заявою ОСОБА_1 від 05.01.2012р., яка була подана до Миколаївського відділення ПАТ «Укрсоцбанк», довідкою публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» від 08.05.2015р. Неможливість внесення грошових коштів в сумі 9650 грн., як торгової виручки, підтверджується також відсутністю у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 такого виду діяльності як торгівля, вказані грошові кошти також не відображені в книзі обліку доходів і витрат, оскільки не є доходом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 . Також у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 відсутні товарно-матеріальні цінності, які б могли використовуватися для продажу, не здійснювалося і транспортування будь-яких товарно- матеріальних цінностей, не укладалися фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 і будь-які договори купівлі-продажу будь-яких товарно-матеріальних цінностей. Вказані обставини також встановлені під час перевірки та відображені в акті перевірки. Вказане свідчить про неможливість існування у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 торгової виручки, про те, що грошові кошти в сумі 9650 грн. вносилися як власні кошти ОСОБА_1 , а у виписці по особовому рахунку призначення платежу «торгова виручка» вказане помилково. Вказане також свідчить про незаконність і необгрунтованість заперечень проти позову, викладених у відзиві на позовну заяву.

Таким чином, вищевикладене свідчить, що заперечення ГУ ДПС у Миколаївській області проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву, є незаконними та необгрунтованими.

Отже, суд приходить до висновку, що ГУ ДПС в Миколаївській області визначивши в Акті перевірки порушення з боку ФОП ОСОБА_4 , на думку суду зробив хибний висновок, не підтвердивши його жодним належним та допустимим доказом.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб?єкта владних повноважень обов?язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, свою позицію суду не довів та не обґрунтував її належними доказами.

За таких обставин позов належить задовольнити, оскільки він обґрунтований та підтверджений матеріалами справи.

Судовий збір розподіляється відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення від 19.05.2015 за №0001441701, №0001451701 та №0001461701 повністю.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 43144729) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 646,68грн., сплачений квитанцією від 08.10.2015р. за № QS000096460401.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов