Рішення № 94196458, 14.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/9446/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Монастирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області (81792 Львівська область Жидачівський район с. Монастирець вул. Центральна буд. 4), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Монастирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області (далі - відповідач, Монастирецька сільська рада), у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Монастирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області ХХХІ сесії VII скликання № 502 від 22.09.2020.

В обґрунтування позову зазначила, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем без участі позивачки чи її представника, без урахування даних державного земельного кадастру та, крім цього, не відповідає містобудівній документації Вважає, що рішення № 502 від 22.09.2020 порушує вимоги чинного законодавства та її права, відтак звернулася до суду із цим позовом.

До позовної заяви долучено також попередній розрахунок суми судових витрат у зв`язку із розглядом цієї справи, відповідно до якого розмір понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу згідно з договором про надання правової допомоги № 43-10/20 від 16.10.2020 становить 7000,00 гривень.

Ухвалою від 02.11.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (далі - третя особа, ФОП ОСОБА_2 ); відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву; запропоновано третій особі надати письмові пояснення щодо предмета спору протягом п`ятнадцяти днів.

Відповідач заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву у строки, передбачені статтею 261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надав, про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін повідомлений належним чином. Заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву у строки, передбачені статтею 261 КАС України, до суду не надав.

Третя особа письмових пояснень по суті заявлених позовних вимог суду не надала, про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін повідомлена належним чином.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачці на праві власності належить житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 88,7 м2, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 229442300 від 23.10.2020 (а.с. 14, 15).

Позивачка 31.07.2020 звернулася до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 як до інженера-землевпорядника, що володіє кваліфікаційним сертифікатом із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для внесення відомостей до автоматизованої системи ведення (а.с. 21).

Третьою особою, фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , виготовлено Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) гр. ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 4621585300:06:017 (0, 2500 га) (а.с. 16-45).

Технічна документація включає в себе Акт прийому-передачі межових знаків на зберігання від 14.08.2019, який скріплено підписами користувача земельної ділянки ОСОБА_1 , користувачами суміжних земельних ділянок: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та головою Монастирецької сільської ради Федоляком В.І. (а.с. 33).

21 жовтня 2019 року відділом Жидачівського району Головного управління Держгеокадастру у Львівській області зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 4621585300:06:017:0915, місце розташування: АДРЕСА_1 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2500 га, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.10.2020 № НВ-4614270112020 (а.с. 46-47).

22 вересня 2020 року Монастирецькою сільською радою Жидачівського району Львівської області на ХХХІ сесії VІІ скликання прийнято рішення № 502 «Про розгляд заяви жителів щодо встановлення ширини дороги по АДРЕСА_1 » (а.с. 52).

Вказаним рішенням Монастирецька сільська рада встановила ширину АДРЕСА_1 вісім метрів від огорожі ОСОБА_6 в сторону саду ОСОБА_1 в с. Монастирець Жидачівського району Львівської області і зобов`язала гр. ОСОБА_1 перенести встановлену огорожу на відповідну відстань (між огорожами вісім метрів). Встановила термін виконання 01.12.2020.

Позивачка вважає рішення Монастирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області № 502 від 22.09.2020 протиправним і таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернулася до суду з позовом.

Суд при вирішенні спору по суті суд враховує таке.

ОСОБА_1 вважає, що спірним рішенням відповідач грубо порушив її права як землекористувача земельної ділянки щодо відведення земельної ділянки через встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що передбачено статтею 122 Земельного кодексу України, а саме: у разі передачі у власність чи користування земельної ділянки державної чи комунальної власності, на якій розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано.

Оцінюючи такі доводи позивачки суд звертає увагу на те, що фактичне використання земельної ділянки не рівноцінне праву власності на неї.

Доказів у справі про державну реєстрацію права власності чи права користування на спірну земельну ділянку, як того вимагає стаття 125 Земельного кодексу України, судом не здобуто та сторонами не надано, а встановлення права власності позивача на земельну ділянку за відсутності відповідних доказів, не охоплюється предметом доказування у цій справі.

Суд наголошує, що завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Кодексу до внесення змін Законом № 2147-VIII від 03.10.2017 ) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, виходячи з необхідності аналізу оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування на дотримання при його прийнятті положень наведеної вище статті, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пункт 2 статті 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997 (далі - Закон № 280/97-ВР) до компетенції місцевих рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з чт. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються на її пленарному засіданні після обговорення більшістю голосів депутатів від загального складу ради.

Відповідно до стаття 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Стаття 19 цього ж кодексу передбачає такі категорії земель за основним цільовим призначенням:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

г) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно зі статтею 20 ЗКУкраїни віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної; Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Судом встановлено, що всупереч вищезазначеним вимогам законодавства відповідач встановив ширину АДРЕСА_1 вісім метрів і не визначив її цільове призначення.

Вказана підстава є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Статтями 16 та 17 Закону України «Про автомобільні дороги» визначено, що вулиці і дороги міст та інших населених пунктів знаходяться у віданні органів місцевого самоврядування і є комунальною власністю.

Управління функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування, у віданні яких вони знаходяться.

Відповідно до статті 1 цього Закону автомобільна дорога - лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів, в той час як вулиця - автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у межах населених пунктів.

Аналізуючи ці законодавчі положення та оскаржуване рішення, стає зрозумілим, що, фактично, відповідачем як органом місцевого самоврядування розширено існуючу вулицю.

Відповідно до ДБН В.2.3-5-2001 «Споруди транспорту. Вулиці та дороги населених пунктів» рішення проектів будівництва, реконструкції та капітального ремонту вулиць і доріг повинні прийматися на основі генерального плану населеного пункту, комплексних схем транспорту та організації дорожнього руху, детальних планів та проектів забудови житлових районів, мікрорайонів і кварталів, планів червоних ліній з урахуванням природно-кліматичних умов і містобудівних особливостей населеного пункту, категорії вулиці (дороги), експлуатаційних і екологічних вимог, умов безпеки руху транспорту та пішоходів, етапності будівництва, реконструкції та капітального ремонту.

Норми містять вимоги до проектування основних елементів вулиць, доріг і площ:

- проїзних частин (центральні та місцеві (бічні) проїзди), тротуарів, пішохідних та велосипедних доріжок, включаючи конструкції дорожнього одягу, зупинок громадського пасажирського транспорту, вуличних автомобільних стоянок;

- вузлів вулиць і доріг, пішохідних переходів в одному та різних рівнях, штучних споруд;

- озеленення, освітлення та водовідведення;

- заходів щодо організації дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища.

Аналогічно і в статті 39 ЗК України передбачено те, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно - господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Пунктом. 2.1 ДБН В.2.3-5-2001 визначено, що ширину вулиць і доріг слід визначати з урахуванням їх категорій та залежно від розрахункової інтенсивності руху транспорту і пішоходів, типу забудови, рельєфу місцевості, вимог охорони навколишнього природного середовища, розміщення підземних інженерних мереж, зелених насаджень і в межах червоних ліній.

Тобто ДБН, зокрема цими та іншими правилами, чітко встановлено норми, яким повинні відповідати дороги (вулиці) в рамках генерального плану населеного пункту.

Однак відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення не пересвідчився, чи відповідає така дорога вимогам, які ставляться в ДБН.

Вказане також підтверджується долученим до матеріалів справи витягом з протоколу ХХХІ сесії VІІ скликання від 22.09.2020, з якого слідує, що розмір дороги встановлювався, виходячи з ситуації, яка склалася між сусідами (а.с. 35).

Згідно з п. 2 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17.02.2011 (далі - Закон № 3038-VI) генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

У відповідності до ст. 16 цього Закону планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Частиною 9 ст. 17 Закону № 3038-VI зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися не частіше, ніж один раз на п`ять років.

Такі зміни вносяться органом місцевого самоврядування, який затверджував генеральний план населеного пункту. Питання про дострокове внесення змін до генерального плану населеного пункту може порушуватися за результатами містобудівного моніторингу перед відповідною сільською, селищною, міською радою відповідною місцевою державною адміністрацією.

Відповідачем не долучено до матеріалів справи жодного доказу про те, що ним змінено ширину дороги і розмір такої відповідає Генеральному плану населеного пункту та іншим документам містобудівної документації.

З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку про протиправність рішення Монастирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області ХХХІ сесії VII скликання «Про розгляд заяви жителів щодо встановлення ширини дороги по вул. Ю.Гагаріна в с. Монастирець» № 502 від 22.09.2020, відтак таке слід скасувати.

При вирішенні заяви про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн суд враховує таке.

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами 5, 6 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Судом встановлено, що 16.10.2020 між ОСОБА_1 (клієнт) від імені якої на підставі довіреності діє ОСОБА_7 та адвокатським об`єднанням «СоЛід Партнер» (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги № 43-10/20 (далі - Договір) (а.с. 61-67).

Відповідно до пункту 4.1 договору вартість послуг Адвокатського об`єднання становить 7000 грн.

Правова допомога, передбачена предметом цього договору оплачується відповідно до акту виконаних робіт.

Згідно з пунктом 4.4 договору факт надання послуг підтверджується актом наданих послуг.

Відповідно до акта прийому-передачі наданих послуг від 13.01.2021 послуги за Договором були надані Адвокатським об`єднанням надано в повному обсязі і оплачені клієнтом.

Розрахунок вартості послуг фіксований і визначений договором.

Разом з цим, до попереднього та остаточного розмірів судових витрат позивачем включено участь адвоката у судових засіданнях. Суд зазначає, що ухвалою суду від 02.11.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення (участі) сторін, що не передбачає проведення судового засідання. Відтак до складу витрат на правничу допомогу не може бути включено суму витрат на участь у судовому засіданні, тому суд дійшов висновку, що вказані витрати не відповідають обсягу проведеної роботи і вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивачки витрати на правову допомогу у сумі 5000 грн.

Положенням ч. 1 ст. 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 вказаного Кодексу.

Отже, на підставі наявних у справі доказів суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Монастирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області на користь позивачки слід стягнути судовий збір, сплачений нею при зверненні до суду із цим позовом.

У зв`язку з перебуванням судді Качур Р.П. у щорічній основній відпустці у період з 28.12.2020 по 13.01.2021 включно справу розглянуто в перший робочий день судді - 14.01.2021.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Монастирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області ХХХІ сесії VII скликання «Про розгляд заяви жителів щодо встановлення ширини дороги по АДРЕСА_1 » № 502 від 22 вересня 2020 року.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Монастирецької сільської ради Жидачівського району Львівської області (81792 Львівська область Жидачівський район с. Монастирець вул. Центральна 4; код за ЄДРПОУ 04374513) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок сплаченого судового збору та 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 16.01.2021.

Суддя Р.П. Качур