Рішення № 94196455, 18.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/11284/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій, -

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із вимогами:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплати йому підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій у розмірі, передбаченому ст.47, п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно ст.47, п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 05.05.2018 року та перерахунок стажу роботи, згідно ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (з відповідними змінами), та проводити такі виплати у подальшому, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилається на те, що він є реабілітованою особою, що підтверджується посвідченням реабілітованого серії ВК №12, виданим 27.02.2019 року Виконавчим комітетом Яворівської міської ради Львівської області, згідно з яким позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". 13.10.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, в якій просив провести нарахування підвищення до пенсії за п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та перерахунок стажу роботи згідно ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб". Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду у Львівській області позивачу відмовлено у проведенні перерахунку стажу, як особі, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій, відповідно до ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та відмовлено у підвищенні пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Ухвалою судді від 07.12.2020 року в справі було відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (без виклику у судове засідання) сторін.

Окрім цього, вищевказаною ухвалою судді встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а також роз`яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.

Копію вказаної ухвали судді було вручено представнику відповідача 24.12.2020 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, що міститься в матеріалах справи.

Станом на момент розгляду справи на адресу суду відзиву на позовну заяву від відповідача не надходило.

Згідно ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 є громадянином України, перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком.

Згідно з архівною довідкою Управління оперативної інформації Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області №4/5-Р-8434 від 13.08.1998 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, виселений 20.03.1950 року із міста Яворів Яворівського району Львівської області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР на спецпоселення з конфіскацією майна в Красноярський край по політичним мотивах, як член сім`ї пособника учасникам ОУН, звідки звільнений в 1958 році.

Відповідно до ст.3 Закону України від 17.04.1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" ОСОБА_1 був визнаний реабілітованою особою.

27.02.2019 року позивачу було видано посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

У подальшому, ОСОБА_1 13.10.2020 року звернувся до відділу обслуговування громадян №21 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою щодо проведення нарахування підвищення до його пенсії за п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу роботи згідно ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб".

Листом відділ обслуговування громадян №21 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №7883-7946/С-52/8-1300/20 від 12.11.2020 року повідомив, що станом на 01.10.2020 року розмір пенсії позивача за віком розраховано від страхового стажу, який становить 41 рік 2 місяці 26 днів (коефіцієнт стажу 0,41167) та середньомісячної заробітної плати, обчисленої згідно довідки про заробітню плату, за період роботи з 01.01.1999 року по 31.12.2000 року (коефіцієнт заробітної плати 2,45444) і становить 5323,64 грн.:

4939,77 грн. - розмір пенсії за віком;

273,92 грн. - доплата до пенсії за понаднормативний стаж (16 років);

43,52 грн. - підвищення примусово переселеним члена сім`ї реабілітованих відповідно до п.4 постанови КМУ від 16.07.2008 року №654;

66,43 грн. - підвищення дітям війни відповідно до п.4.2. постанови КМУ від 16.07.2008 року №654.

Відтак, відповідач фактично відмовив ОСОБА_1 в перерахунку нарахування підвищення до його пенсії за п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу роботи згідно ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб".

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом, з метою захисту свого порушеного права.

Вирішуючи справу, суд керується наступним.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту - КАС України), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч.1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Нормою ст.1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст.1 доповнено ч.3 згідно із Законом №2353-12 від 15.05.1992 року).

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №2325-VIII від 13.03.2018 року (надалі по тексту - Закон №2325) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, змінена назва закону на: "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., №15, ст.88).

Зміни набули чинності 05.05.2018 року.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.

Відповідно до ст.12 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 року №962-XII (надалі - Закон №962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 4 Закону №962-XII передбачено "поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей".

Згідно з п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі ст.3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Згідно з п. "г" ч.1 ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (надалі по тексту - Закон №1788-XII), призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до п.6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (надалі по тексту - Закон №1058-IV), до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення, згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Підпунктом 2 п.4 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" №654 від 16.07.2008 року визначено, що з 1 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Згідно зі ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум, відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 року №966-XIV, застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст.28 Закону №1058-IV, згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 року у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 року у справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 року у справі №446/1848/16-а.

Аналізуючи співвідношення підпункту 2 п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 та пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про пенсійне забезпечення", як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.

Суд встановив, що згідно з довідкою Управління оперативної інформації Управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області №4/5-Р-8434 від 13.08.1998 року, позивач визнаний реабілітованою особою та відповідно до посвідчення серії ВК №12 від 27.02.2019 року має право на пільги і компенсації.

Зі змісту листа відповідача №7883-7946/С-52/8-1300/20 від 12.11.2020 року з`ясовано, що позивач відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 року отримує підвищення до пенсії в сумі 43,52 грн.

Оскільки з 05.05.2018 року Законом №962-ХІІ розширено коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, право на перерахунок підвищення до пенсії виникло з 05.05.2018 року.

Відтак суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно ст.47, п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення"

Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі, відповідно до вимог ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд зазначає таке.

Згідно зі ст.6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Відповідно до ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Згідно визначення, яке міститься у ст.1 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована в потрійному розмірі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" не поширюється на громадян, які перебували на спецпоселенні, оскільки такі твердження є помилковими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні вищевказаних норм чинного законодавства.

Суд встановив, що ОСОБА_1 був примусово виселений на спецпоселення з конфіскацією майна, тобто відповідно до ст.1 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" перебував у засланні, а відтак, має право на зарахування часу її заслання у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні ОСОБА_1 , як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, відповідно до вимог ст.58 Закону України 'Про пенсійне забезпечення".

Тож, як наслідок, позовна вимога про зобов`язання відповідача здійснити зарахування часу заслання позивача до стажу у потрійному розмірі, відповідно до вимог ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", підлягає задоволенню.

Що стосується вимог позивача в частині зобов`язання відповідача у подальшому виплачувати пенсію, суд зазначає таке.

Вказана вимога стосується правовідносини, які мають відбутися в майбутньому.

За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1 і 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

В свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому, серед іншого, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Системний аналіз зазначених норм КАС України свідчить, що останній не передбачає захисту адміністративним судом прав та інтересів громадян на майбутнє, якщо на день розгляду справи вони ще не порушені і спору з цього приводу не виникло.

З огляду на вищевказане, вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача у подальшому виплачувати пенсію є передчасними і не підлягають до задоволення.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що відповідач не довів правомірності вчинених дій, а його заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного національного законодавства та засадах верховенства права. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході вирішення спору.

За наведених підстав, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що позов задоволено частково, судові витрати, понесені позивачем у даній справі, підлягають відшкодуванню в сумі 420,40 грн., пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Керуючись ст.2, 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій задоволити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплати йому підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій у розмірі, передбаченому ст.47, п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) перерахунок підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно ст.47, п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та перерахунок стажу роботи у потрійному розмірі у період відбування покарання у вигляді виселення на спецпоселення з 22.03.1950 року по 1958 рік починаючи з 05.05.2018 року, та здійснювати відповідні виплати.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10; код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сасевич О.М.