Рішення № 94196120, 13.01.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2021 року м. Кропивницький Справа № 340/5152/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, вул. Центральна,3 с. Мар`ївка, Кіровоградська область,28410

про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Мар`ївської сільської ради №442 від 06.10.2020 "Про розгляд питання щодо надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства шляхом розроблення проекту землеустрою", яке було прийнято на 35 сесії сільської ради 7 скликання, яким було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності с/г призначення, бажане місце розташування якої зазначене на графічних матеріалах, розташованої за адресою - Мар`ївська сільська рада Компаніївського району Кіровоградської області.

- зобов`язати Мар`ївську сільську раду Компаніївського району Кіровоградської області повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності с/г призначення, бажане місце розташування якої зазначене на графічних матеріалах, розташованої за адресою - Мар`ївська сільська рада Компаніївського району Кіровоградської області, з урахуванням висновків суду та прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено їй у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Ухвалою суду від 13 листопада 2020 року провадження в справі відкрито за правилами спрощеного провадження, без повідомлення сторін.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 30.09.2020 р. позивач звернулась до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства із земель комунальної власності с/г призначення (а.с.15).

До вказаного клопотання позивачем додані документи згідно додатку (а.с.16-18).

Відповідач, на засіданні 35 сесії сьомого скликання від 06 жовтня 2020 року прийняв рішення №442, яким відмовив в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 . Зі змісту оскаржуваного рішення встановлено, що підставою для відмови стало те, що запропонована земельна ділянка, орієнтовною площею 2,00 га відноситься до земель під господарськими дворами (виробничі території), тобто не відповідає бажаному місцю розташуванню. Пунктом 2 вказаного рішення запропоновано ОСОБА_1 повторно звернутись про надання дозволу щодо виділення земельної ділянки, з урахуванням зауважень та пропозиції щодо зміни місця розташування земельної ділянки (а.с.19).

Позивач не погодився із вказаним рішенням, звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України (далі - ЗК України) від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частин 1-3 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться (окрім іншого) у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно п. "б" ч.1 ст. 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

З огляду на це, позивач який є громадянином України, має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у статті 118 ЗК України. Відповідно до положень частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У частині 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частинами 10, 11 статті 118 ЗК України встановлено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Вирішуючи даний спір, слід звернути увагу на те, що ухвалення рішення суб`єктом владних повноважень є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до статті 118 ЗК України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У призмі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, які наведені вище.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013р. у справі №21-358а13, постановах Верховного Суду від 27.02.2018р. у справі №545/808/17 та від 05.03.2019р. у справі №2040/6320/18, що відповідно до частини 5 статті 242 КАС України суд враховує при виборі та застосування норм права.

Як встановлено з матеріалів справи,30.09.2020 р. позивач звернулася до відповідача із заявою, в якій просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Разом із заявою, позивачем було подано викопіювання з публічної кадастрової карти.

Судом встановлено, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства є те, що вказана земельна ділянка розташована на площі земель передбачених під громадське пасовище та перебуває під господарськими дворами.

Приймаючи оскаржуване рішення відповідач керувався тим, що рішенням №197 сесії VІІ скликання від 14.03.2019 р. на земельні ділянки під пасовищами залишено землями загального користування для випасання худоби. Землі господарських дворів (виробничі території) вирішено передавати в користування на умовах оренди.

Згідно наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 (далі - Класифікатор) затверджена класифікація видів цільового призначення земель, яка визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів, тощо.

В зазначеному Класифікаторі землі сільськогосподарського призначення поділяються, зокрема (окрім іншого) на землі, для ведення особистого селянського господарства, землі для сінокосіння і випасання худоби, тощо (Секція "А 01" відповідно до Коду КВЦПЗ).

Частиною 2 статті 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

За змістом пункту "а" частини 3 статті 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до статті 34 ЗК України, громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

При цьому, слід зазначити те, що згідно Класифікатора пасовища відносяться до іншого Коду КВЦПЗ (секції "К"). Зокрема, землі запасу, резервного фонду та загального користування, які включають в себе (окрім іншого) пасовища, як землі загального користування.

Аналізуючи вищевикладене, суд звертає увагу, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення, яку бажав отримати позивач, по своїй суті не відповідає за цільовим призначенням вимогам Класифікатора, оскільки відноситься до земель загального користування, відтак і не може бути передана громадянам у власність.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, бажана позивачем земельна ділянка, відноситься до категорії земель - загального користування, що у свою чергу унеможливлює надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення її у власність останньому. Відтак, надання дозволу позивачу на розроблення землевпорядної документації, відведення у власність земельних ділянок загального користування порушить права інших осіб щодо їх використання.

За таких обставин, місце розташування земельної ділянки, зазначеної у заяві позивача, не відповідає вимогам чинного законодавства, що є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, згідно з частини 7 статті 118 ЗК України.

Відповідно до частини 1-3 статті 59 закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених п. 4 і 16 ст. 26, п. 1, 29 і 31 ст. 43 та ст. 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Суд зазначає, що заява позивача розглянута на засіданні сесії та відповідачем надано вмотивовану відповідь на заяву позивача. З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач, відмовляючи у задоволенні заяви позивача, діяв у спосіб та в межах встановлених чинним законодавством України, оскільки місце розташування об`єкта не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем - суд дійшов висновку, що обґрунтування, на які посилається позивач, не дають суду підстав для висновків, які б спростовували доводи відповідача, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат в частині стягнення з суб`єкта владних повноважень, а саме на професійну правничу допомогу та судового збору.

Керуючись ст.ст.77-79, 90, 132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Мар`ївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області про визнання протиправним та скасування рішення, та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Повний текст рішення складено та підписано 16.01.2021 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. Петренко