Рішення № 94195526, 16.01.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2021 року м. Житомир справа № 240/19593/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Лавренчук О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч 1495) про визнання протиправною бездіяльність, стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч 1495) в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні;

- стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07.09.2019 по день фактичного розрахунку 28.10.2020, виходячи із розрахунку 322,75 грн в день, в розмірі 134909,50 грн.

В обґрунтування позову вказує, що станом на день звільнення з військової служби, відповідачем своєчасно не проведено з позивачем повного розрахунок при звільненні. Зазначає, що його виключено зі списків особового складу 07.09.2019, а одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачено у повному обсязі лише 28.10.2020.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 13.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Копію ухвали направлено на адреси позивача (адресу місця реєстрації; адресу проживання та листування), що вказані у позовній заяві, однак поштова кореспонденція повернулась до суду без вручення адресату. Причини невручення поштової кореспонденції: за закінченням терміну зберігання повернулось до суду 29.12.2020 поштове відправлення, що надсилалось на адресу місця реєстрації позивача, а поштове відправлення, що надсилалось на адресу для листування та місця проживання ОСОБА_1 повернулось до суду 05.01.2021 з відміткою - адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідач копію ухвали від 13.11.2020 отримав 20.11.2020.

До суду 08.12.2020 надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи позовні вимоги відповідач зазначає, що наказ про виключення позивача зі списків особового складу не містив жодних зобов`язань Житомирського прикордонного загону про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, що ОСОБА_1 під час його розрахунку з прикордонним загоном не оспорювалось. Як зазначив ОСОБА_1 в своїй позовній заяві, остаточний розрахунок при звільненні Житомирський прикордонний загін провів з ним 28.10.2020 року, а саме було виплачено одноразову грошову допомогу. Вищевказана виплата була проведена Житомирським прикордонним загоном на підставі рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 24.07.2020 по справі №240/9392/20. Зауважує, що звільнення ОСОБА_1 відбулося 07.09.2019, а із заявою про виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 звернувся лише 04.05.2020, тобто через 7 місяців, що свідчить про недобросовісну реалізацію ОСОБА_1 своїх прав. Вказує, що в розумінні вимог статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХП одноразова грошова допомога не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, тобто не є складовою щодо застосування до спірних правовідносин вимог статті 117 КЗпП України є безпідставними. Просить відмовити у задоволенні позову.

До відзиву додано докази його направлення позивачу 03.12.2020.

Ухвалою суду від 04.01.2021 витребувано у Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч 1495) довідку про загальний розмір виплат, здійснених при звільненні ОСОБА_1 .

До суду 14.01.2021, на виконання вимог ухвали суду від 04.01.2021 надійшла довідка Житомирського прикордонного загону ДПС України про нараховане та виплачене у вересні 2019 року грошове забезпечення при звільненні ОСОБА_1 ..

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Прикордонній службі України, а з 07.09.2019 року звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

При звільненні з військової служби ОСОБА_1 у вересні 2019 року було виплачено грошове забезпечення в сумі 4584,31 грн, що підтверджується довідкою №15 від 13.01.2021.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року у справі №240/9392/20 зобов`язано Житомирський прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина 1495) (вул. Промислова 5 м. Житомир, 10025, код ЄДРПОУ 14321914) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Як зазначає у позові ОСОБА_1 та не заперечує у відзиві відповідач, на виконання рішення суду у справі №240/9392/20, 28 жовтня 2020 року Житомирський прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина 1495) виплатив одноразову грошову допомогу позивачу.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вважає, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом та визнається сторонами у справі, одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 39420,88 грн зараховано на картковий рахунок позивача 28.10.2020 (а.с. 18).

З аналізу зазначених вище законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом та визнається відповідачем, позивач був звільнений зі служби 07.09.2019, а одноразова грошова допомога при звільненні виплачена лише 28.10.2020.

Твердження відповідача, що викладені у відзиві про те, що одноразова грошова допомога не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, тобто не є складовою грошового забезпечення, а тому неможливо застосувати до спірних правовідносин вимог статті 117 КЗпП України, суд вважає помилковими, оскільки згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні військовослужбовції (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.

При цьому, одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.

Така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби, що повністю спростовує доводи апелянта.

В свою чергу, непроведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року в справі №440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі №812/639/18.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми ( висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Встановлено, що кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 416 днів (із 08.09.2019 по 27.10.2020).

Розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за два місяці, що передували місяцю звільнення, становить 322,75 грн, що підтверджується довідкою №70 від 16.04.2020 (а.с. 14).

Отже, розмір середнього заробітку позивача за затримку розрахунку при звільненні становить 134264 грн (416 днів * 322,75 грн).

Однак, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, датою закінчення проходження позивачем військової служби є 07 вересня 2019 року, а до суду з позовом про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення, позивач звернувся лише в червні 2020 року (згідно інформації, яка міститься в КП "ДСС"). Тобто, через дев`ять місяців після звільнення.

Враховуючи співмірність сум середнього заробітку із розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, а також виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнути на його користь 39420,88 грн, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2020 року у справі №260/348/19 та у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року у справі №240/10627/20.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У зв`язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат по даній справі, питання про їх розподіл судом не розглядається.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч 1495) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із 08.09.2019 по 27.10.2020.

Стягнути з Житомирського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч 1495) (вул. Промислова, 5,Житомир,10025, код ЄДРПОУ 14321914) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 08.09.2019 по 27.10.2020 в сумі 39420 (тридцять дев`ять тисяч чотириста двадцять) гривень 88 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук