Рішення № 94194995, 24.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 року Справа № 160/13407/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Мартіросян Г.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/13407/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А3771 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

1. 20.10.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини А3771, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А3771 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме: невиплати в день виключення зі списків частини грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій;

- зобов`язати військову частину А3771 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплат належних мені сум за період з 23.02.2019 по 29.07.2020 року (522 дні) із розрахунку середньоденної заробітної плати - 914,67 гривень.

2. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 20.10.2020 року вказана справа була розподілена судді Ількову В.В.

3. Ухвалою суду від 22.10.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А3771 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст.160,161КАС України.

4. Позивачем у строк визначений в ухвалі суду від 22.10.2020 року усунуті недоліки позовної заяви.

5. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.10.2020 року відкрито спрощене позовне провадження по справі №160/13407/20, та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в порядку положень ст.262 КАС України.

6. Також, ухвалою суду від 28.10.2020 року було витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії таких документів:

- відомості (інформацію) щодо виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року по справі №160/3193/20;

- розгорнутий розрахунок середнього заробітку за весь час затримки виплат належних позивачу сум за період з 23.02.2019 року по 29.07.2020 року (522 дні) із розрахунку середньоденної заробітної плати - 914,67 гривень та інші наявні докази щодо суті спору.

7. 20.11.2020 року від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на адміністративний позов разом із доказами направлення відзиву позивачу.

8. Приписами статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

9. Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

10. У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

11. Отже, рішення у цій справі приймається судом 24.12.2020 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

12. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він, полковник запасу у період з 16.10.2013 року по 22.02.2019 року проходив військову службу у військовій частині А3771 на посаді заступника начальника штабу командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.

13. Відповідно до наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 0.01.2019 року №9 його звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я) відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом командира військової частини А3771 (по стройовій частині) від 22.02.2019 року №45, полковника ОСОБА_1 , виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

14. Під час проходження військової служби з 16.10.2013 року по 22.02.2019 року на всіх видах забезпечення перебував у військовій частині А3771.

15. При звільненні з військової служби у запас військовою частиною А3771 позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.

16. За захистом порушених прав він звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року по справі № 160/3193/20 позов задоволено. Визнано

протиправною бездіяльність військової частини А3771 та зобов`язано здійснити виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (22.02.2019). Зазначене Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду фактично виконано військовою частиною А3771 - 29.07.2020 року, перераховано на картковий рахунок компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій в розмірі 79383,27 гривень.

17. Однак, позивач вказує, що Військовою частиною А3771 не була виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, тобто не виконано обов`язку щодо повного розрахунку при звільненні.

18. На його думку, відповідач має сплатити середній заробіток за весь період затримки розрахунку, як це передбачено ст. 116, 117 КЗпП України, а саме з 23.02.2019 року по 29.07.2020 року (522 дні) із розрахунку середньоденної заробітної плати - 914,67 гривень.

19. З викладених вище підстав позивач звернувся до суду із цим позовом.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

20. Відповідач, посилаючись на положення чинного законодавства України зазначив, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року по справі №160/3193/20 задоволено його позов до військової частини та зобов`язано нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки. 29.07.2020 року на рахунок ОСОБА_1 зараховано військовою частиною А3771, згідно рішення суду, 79383,27 грн. компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

21. Відповідач вказує, що у позові позивач посилається на вимоги статей 116, 117 Кодексу законів про працю України щодо питань оплати праці при звільненні.

22. У Збройних Силах України порядок проходження військової служби визначається Положенням про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, які затверджується Указом Президента України, Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" наказами Міністерства оборони України, а з питань грошового забезпечення військовослужбовці керуються наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам".

23. Отже, на думку військової частини, такі вимоги позивача є безпідставними та необгрунтованими та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

23. Крім того, відповідач вказує, що позивач не надав до суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, які зазначені в позові, а отже у позовних вимогах йому слід відмовити.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

25. Дослідивши матеріли справи, встановлено, що позивач, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 , має посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , та посвідчення інваліда 3 групи серії НОМЕР_3 , дійсне до 01.01.2022 року.

26. 10.01.2019 року наказом Міністра оборони України №9 полковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за підпунктом "б" (за станом здоров`я).

27. 22.02.2019 року командиром військової частини А 3771 видано наказ (по стройовій частині) №45, яким виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 .

28. У наказі, також, зазначено про виплату позивачу всіх належних сум грошового забезпечення, що підлягають виплаті при звільненні зі служби.

29. На початку 2020 року позивач звернувся із заявою до командира військової частини А3771 про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік.

30. 11.02.2020 року позивачу надано відповідь, оформлену листом за вих. №117/664, в якій зазначено, що виплата компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік може бути здійснено на підставі відповідних рішень суду.

31. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік позивач звернувся до суду із позовом до Військової частини А 3771, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3771 щодо нарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (22.02.2019);

- зобов`язати Військову частину А3771 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (22.02.2019).

32. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 року у справі №160/3193/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини А3771 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А3771 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (22.02.2019). Зобов`язано Військову частину А3771 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби (22.02.2019 року).

33. Згідно матеріалів справи, вказане рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду фактично виконано Військовою частиною А3771 - 29.07.2020 року, перераховано на картковий рахунок компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій в розмірі 79383,27 гривень.

34. Вказані обставини не спростовуються відповідачем.

35. Однак, позивач вказує, що Військовою частиною А3771 не була виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, тобто не виконано обов`язку щодо повного розрахунку при звільненні.

36. На його думку, відповідач має сплатити середній заробіток за весь період затримки розрахунку, як це передбачено ст. 116, 117 КЗпП України, а саме з 23.02.2019 року по 29.07.2020 року (522 дні) із розрахунку середньоденної заробітної плати - 914,67 гривень.

37. Вирішуючи спір по суті та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИi3;

38. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ст.17 Конституції України).

39. Згідно з статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

40. За приписами ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

41. Відповідно до ст.4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 р. №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

42. У силу ст.16-2 Закону України №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

43. Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

44. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

45. Абзацом третім п.14 ст.10-1 Закону України №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

46. Крім цього, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 р. за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

47. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

48. Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

49. Дослідивши матеріали справи, встановлено, що відповідачем було нараховано позивачу 79383,27 грн. компенсації за невикористані дні відпустки. Після звільнення позивача з військової служби та виключення його 22.02.2019 року зі списків особового складу, вказані кошти перераховані та зараховані на картковий рахунок позивача лише 29.07.2020 року.

50. Тобто, станом на день виключення зі списків особового складу військової частини, з позивачем не проведено розрахунок у повному обсязі.

51. Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

52. Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

53. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

54. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

55. Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019 року (справа №825/598/17).

56. Крім цього, у постанові від 15.09.2015 року (справа №21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

57. Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 р. №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно з ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

58. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

59. Також, суд враховує роз`яснення Верховного Суду України, наведені у п.20 постанові Пленуму №13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", відповідно до яких, установивши, при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

60. У разі непроведення розрахунку, у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

61. З матеріалів справи видно, що остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 22.02.2019 року.

62. Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини 22.02.2019 року відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена лише 29.07.2020 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

63. Таким чином, період з 23.02.2019 року по 29.07.2020 року включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні.

64. Тому, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку, а саме з 23.02.2019 року по 29.07.2020 року, включно.

65. За таких обставин, оскільки остаточний розрахунок з позивачем, у зв`язку із звільненням, проведено виплатою грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку 29.07.2020 року, тому із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 23.02.2019 року по 29.07.2020 року за затримку терміном 523 дні.

66. При цьому, суд враховує, що середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 (далі - Порядок №100).

67. Відповідно до абз. 1, 3 п. 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

68. Пунктом 5 розділу ІV Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

69. Згідно з п. 8 розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

70. Досліджуване судом питання неодноразово було предметом правової оцінки і формування висновків Верховним Судом.

71. Відповідно до довідки від 25.02.2019 року Військовою частиною виплачено грошове забезпечення у січні 2019 року у сумі 18789,50 та у грудні 2018 року у сумі 6419,77 грн., що становить за два місяці суму у розмірі 25209,27 грн., тобто які передують події, з якою пов`язаний обов`язок з виплати суму.

72. Розмір одноденного заробітку склав 406,60 грн. в день (25209,27 грн./62 дні).

73. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку складає - 212651,80грн. (406,60 грн. х 523 днів).

74. Водночас, суд вважає, що до даних правовідносин слід засовувати принцип співмірності.

75. При задоволенні позову суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

76. При розгляді цієї справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 та застосувати принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

77. Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

78. Зокрема, істотність частки компенсації за невикористану відпустку в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, якого складає:79383,27 грн./ 212651,80 грн. (сума компенсації за невикористані відпустки / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,373. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 406,60 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,373 х 523 ( дні затримки розрахунку) = 79319,12 гривень.

79. Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 79319,12 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

80. Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі №806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.

81. З цього приводу суд також зазначає, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

82. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 р. у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

83. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника. При вирішенні цього питання враховуються такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

84. Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

85. Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

86. Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

87. Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

88. Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

89. За таких обставин, суд вважає за можливе частково задовольнити позовну заяву з викладених вище підстав.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

90. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

91. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

92. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

93. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

94. Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

95. Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

96. Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

97. Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

98. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

99. За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини А3771, в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини А3771 щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку в день виключення із списків особового складу 22.02.2019 року, а також в частині стягнення з Військової частини А3771 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.02.2019 року по день фактичного розрахунку 29.07.2020 року у сумі 79319,12 гривень.

100. Щодо розподілу судових витрат.

101. Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

102. Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

103. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А3771 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

104. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3771 щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку в день виключення із списків особового складу 22.02.2019 року.

105. Стягнути з Військової частини А3771 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.02.2019 року по день фактичного розрахунку 29.07.2020 року у сумі 79319,12 гривень.

106. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

107. Розподіл судових витрат судом не здійснюється.

108. Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_4 ).

109. Відповідач: Військова частина А3771 (10008, м.Житомир, вул.Велика Бердичівська, 17а, код ЄДРПОУ 26605350).

110. Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

111. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

112. Повний текст рішення складено 24.12.2020 року.

Суддя В.В Ільков