Ухвала суду № 94194823, 15.01.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

15 січня 2021 р. Справа № 120/7592/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Сало Павло Ігорович, перевіривши в місті Вінниці матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини А1619 Міністерства оборони України про визнання дій та бездіяльності протиправними, скасування наказу, поновлення на військовій службі, стягнення грошового забезпечення та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

07.12.2020 поштовими засобами зв`язку до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А1619 Міністерства оборони України про визнання дій та бездіяльності протиправними, скасування наказу, поновлення на військовій службі, стягнення грошового забезпечення та відшкодування завданої моральної шкоди.

Згідно зі штампом на поштовому конверті вказана позовна заява здана на пошту 04.12.2020. Отже, за правилами обчислення строків, передбаченими ч. 9 ст. 120 КАС України, датою звернення позивача до суду з цим позовом вважається саме 04.12.2020.

Відповідно до прохальної частини позовної заяви позивач просить суд:

1) визнати протиправними дії відповідача щодо звільнення позивача з військової служби, скасувати наказ № 345 від 24.12.2017 про звільнення позивача з військової служби, зобов`язати відповідача поновити позивача на військовій службі та звільнити з військової служби у відповідності до діючих норм чинного законодавства України, а також нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням обов`язкових податків і зборів;

2) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні основної, додаткової відпустки як учаснику бойових дій та всіх інших передбачених контрактом та діючим законодавством України виплат (грошове забезпечення, матеріальну, грошову допомогу, премії, надбавки, винагороди, компенсації відпусток, інші соціальні виплати) з урахуванням індексації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплати позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням обов`язкових податків і зборів, грошову компенсацію за невикористані календарні дні основної, додаткової відпустки як учаснику бойових дій та всіх інших передбачених контрактом та діючим законодавством України виплат (грошове забезпечення, матеріальну, грошову допомогу, премії, надбавки, винагороди, компенсації відпусток, інші соціальні виплати) з урахуванням індексації та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

3) стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію моральної шкоди в розмірі 700000,00 грн, завданої вищезазначеними незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю.

Ухвалою суду від 14.12.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з вручення (отримання) копії ухвали шляхом:

1) подання до суду заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до адміністративного суду з наведенням поважних причин його пропуску та наданням доказів на їх підтвердження - в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо звільнення позивача з військової служби, скасування наказу № 345 від 24.12.2017 про звільнення позивача з військової служби та зобов`язання поновити позивача на військовій службі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

2) приведення позовної заяви у відповідність до вимог ч. 1, п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України, а саме наведення обґрунтування позовних вимог та викладу обставин, якими такі вимоги обґрунтовуються, - в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченого за час військової служби грошового забезпечення, компенсаційних та інших виплат, допомог тощо.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2100106831876 копію ухвали суду від 14.12.2020 про залишення позовної заяви без руху позивач отримав особисто 18.12.2020.

28.12.2020 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано адміністративний позов в уточненій редакції (вх. № 45391). Окрім того, 28.12.2020 до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду (вх. № 45394). Отже, дії щодо виконання вимог ухвали від 14.12.2020 вчинені позивачем своєчасно та у встановлений судом строк.

Як видно зі змісту позовної заяви в новій редакції, позивач не змінив позовних вимог та підстав позову. Разом з тим позивач заявив клопотання про витребування у відповідача додаткових письмових доказів (документів щодо ненарахованих, а також нарахованих та виплачених позивачу сум передбачених контрактом та чинним законодавством України виплат, помісячно, за період проходження позивачем військової служби з 11.03.2015 по дату звільнення у запас, а також матеріалів особової справи), після ознайомлення з якими позивач бере на себе зобов`язання використати свої права, визначені у ст.ст. 44, 47 КАС України, та конкретизувати позовні вимоги про стягнення з відповідача грошового забезпечення та навести їх належне обґрунтування.

За наведених обставин суд вважає, що у такий спосіб позивач усунув недоліки позовної заяви, про які було зазначено у пункті 2 ухвали від 14.12.2020 про залишення позовної заяви без руху, а саме щодо приведення позовної заяви у відповідність до вимог ч. 1, п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України у вищевказаній частині позовних вимог.

Водночас, надаючи оцінку заяві позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд керується такими мотивами.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України.

Так, статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Серед іншого, позивач заявив позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо його звільнення з військової служби, про скасування наказу відповідача за № 345 від 24.12.2017 про звільнення позивача з військової служби у відповідності до пп. "б" п. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (на підставі висновку ВЛК) та про зобов`язання відповідача поновити позивача на військовій службі з виплатою середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Отже, вищезазначені позовні вимоги пов`язані із звільненням позивача з публічної (військової) служби і у справах цієї категорії для звернення до суду встановлено місячний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що рішення про звільнення позивача з військової служби оформлене наказом командира військової частини А1619 № 345 від 24.12.2017, яким позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 24.05.2017 та направлено для зарахування на військовий облік до Печерського РВК м. Києва.

При цьому факт ознайомлення позивача з вказаним наказом у день звільнення суд визнає безспірним, оскільки він підтверджується як змістом позовної заяви, так і доданими до неї документами, зокрема самим наказом, обхідним листом у зв`язку із звільненням позивача з військової служби, приписом військової частини А1619 від 26.12.2017 № 2017/28/4013 про обов`язок позивача у строк до 28.12.2017 прибути до Печерського РВК м. Києва для зарахування на військовий облік, заявою позивача від 28.12.2017 про незгоду з підставами звільнення з військової служби, адресованою Військовому прокурору Вінницького гарнізону, заявами позивача від 24.01.2018 про отримання довідки про додаткові види грошового забезпечення для обчислення пенсії, про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, про виплату грошової компенсації за недоотримане за час військової служби речове майно.

Втім, з позовом щодо оскарження вищевказаного наказу та поновлення на військовій службі позивач звернувся до суду лише 04.12.2020, тобто з істотним порушенням встановленого законом місячного строку звернення до адміністративного суду (майже через три роки після звільнення).

Частиною першою статті 171 КАС України передбачено, що після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 61, 172 цього Кодексу, та чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

В силу вимог ч. 2 ст. 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Таким чином, відкриттю провадження в адміністративній справі передує обов`язок суду перевірити, чи подано позов у строк, встановлений законом для звернення до адміністративного суду, а якщо позов подано з пропущенням такого строку, то чи є достатні підстави для визнання причин його пропуску поважними.

На виконання вищезазначених вимог закону, ухвалою суду від 14.12.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з наданням позивачу 10-денного строку з дня вручення ухвали для подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, з наведенням поважних причин його пропуску та наданням доказів на їх підтвердження.

28.12.2020, у встановлений судом строк, позивач подав до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Заява обґрунтовується тим, що період після звільнення з військової служби і по дату звернення з цим позовом до суду був для позивача критичним з огляду на ряд обставин. Так, позивач зазначає, що він неодноразово перебував у закладах охорони здоров`я на лікуванні та отримав 3 групу інвалідності внаслідок війни, а внаслідок позбавлення права на працю та порушення нормальних життєвих зв`язків через незаконне звільнення з роботи стало неможливим продовження активного громадського життя, утримання сім`ї, піклування про близьких та рідних, оплату лікування сина. Також позивач просить врахувати постійні моральні переживання у зв`язку з незаконним звільненням з військової служби, принизливе ставленням з боку керівництва військової частини (недопуски на територію для вирішення питання щодо звільнення, відмова реєструвати та надавати відповіді на звернення тощо), ушкодження здоров`я, хвилювання, стрес, загострення хвороб.

Крім того, позивач зазначає, що неодноразово звертався до різних органів та посадових осіб для вирішення питання щодо його незаконного звільнення з військової служби та притягнення винних до відповідальності, але безрезультатно. Водночас скрутне матеріальне становище не давало можливості звернутися до адвоката за отриманням правової допомоги. Однак, щойно позивач дізнався про існування безкоштовної правничої допомоги, то одразу звернувся до відповідного центру та йому було призначено адвоката у вересні 2020 року. Надалі адвокат витребовував у відповідача необхідні документи з особової справи позивача і лише після отримання відповіді на адвокатський запит у середині листопада 2020 року, позивач дізнався про порушення своїх прав.

Оцінюючи наведені позивачем причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, суд враховує, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 121 КАС України суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Водночас поважність таких причин повинен доводити саме заявник (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16).

Як вже зазналося вище, позивач оспорює правомірність звільнення з військової служби та вважає, що відповідач незаконно та з порушенням встановленої законодавством процедури звільнив його з військової служби у запас згідно з наказом командира військової частини А1619 (по стройовій частині) від 24.12.2017 № 345.

При цьому матеріали позовної заяви дають підстави для висновку, що про порушення своїх прав у зв`язку з незаконним, на думку позивача, звільненням з військової служби, позивач дізнався ще наприкінці грудня 2017 року з моменту звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Натомість з відповідним позовом до суду звернувся лише на початку грудня 2020 року.

Суд одразу звертає увагу на істотність пропуску позивачем місячного строку звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів у справах цієї категорії.

Так, враховуючи дату звільнення позивача з військової служби та дату його звернення до суду з цим позовом, позивач у понад 30 разів! допустив перевищення відповідного строку, що у свою чергу покладає на позивача обов`язок навести переконливі доводи на підтвердження поважності причин такого суттєвого пропуску строку звернення до суду та довести, що ці причини, окремо або ж у своїй сукупності, дійсно об`єктивно перешкодили йому своєчасно звернутися до суду з позовом протягом усього трирічного строку.

Втім, наведені позивачем причин пропуску строку звернення до суду, на думку суду, не можуть визнаватися такими, що об`єктивно та незалежно від волі позивача завадили йому вчасно звернутися до суду з позовом про поновлення на публічній службі.

Зокрема, як на підставу поважності пропуску строку звернення до суду, позивач посилається на те, що він неодноразове перебування на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я, а також отримав 3 групу інвалідності.

Перевіряючи вказані доводи, судом з`ясовано, що 14.02.2018 позивачу дійсно було встановлено 3 групу інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААА № 602990. Також аналіз медичних документів, наданих позивачем, свідчить про те, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 20.04.2018 по 30.04.2018, з 10.09.2018 по 12.09.2018 та з 03.11.2020 по 18.11.2020, а також 28.02.2020 на амбулаторному лікуванні. Це підтверджується відповідними виписками з медичної карти хворого (історії хвороби).

Отже, з наведеного вбачається нетривалий період перебування позивача у закладах охорони здоров`я на лікуванні (загалом близько одного місяця), у порівнянні із загальним пропущеним строком звернення до суду, який становить майже три роки.

Тобто доводи позивача в цій частині не пояснюють неможливості з об`єктивних причин звернутися до суду як після встановлення групи інвалідності у лютому 2018 року, так і поза періодами перебування позивача на стаціонарному та амбулаторному лікуванні.

Позивач також посилається на те, що через незаконне звільнення з військової служби він був позбавлений права на працю, що порушило його нормальні життєві зв`язки та унеможливило продовження активного громадського життя, утримання сім`ї, піклування про близьких та рідних, оплату лікування сина, а також спричинило хвилювання, стрес, загострення хвороб та погіршення стану здоров`я.

Однак суд зауважує, що зазначені доводи є важливими з точки зору обґрунтування моральної шкоди, але не можуть вважатися тими об`єктивними причинами, які дійсно перешкоджали своєчасному зверненню позивача до суду за захистом своїх порушених прав, якщо позивач вважав звільнення зі служби незаконним. На це додатково вказує тривалість періоду, протягом якого позивач не звертався до суду з позовом. Адже в іншому разі, якби звільнення зі служби дійсно настільки серйозно впливало на життя, поведінку та здоров`я позивача, позивач намагався б відшукати найменшу можливість задля звернення до суду з метою оскарження рішення про його звільнення та відновлення на роботі.

Крім того, позивач зазначає, що причиною пропуску звернення до суду є його фінансова неспроможність залучити приватного адвоката.

Разом з тим суд враховує, що ще 2 червня 2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3460-VI "Про безоплатну правову допомогу" (далі - Закон № 3460-VI), який визначає зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону безоплатною правовою допомогою визнається правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел. Правова допомога передбачає надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення.

Безоплатною первинною правовою допомогою в силу положень ст. 7 Закону № 3460-VI є вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг: 1) надання правової інформації; 2) надання консультацій і роз`яснень з правових питань; 3) складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру); 4) надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Водночас статтею 8 Закону № 3460-VI визначено, що право на безоплатну первинну правову допомогу згідно з Конституцією України та цим Законом мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України.

Щодо безоплатної вторинної правової допомоги, то згідно зі ст. 13 Закону № 3460-VI така допомога - це вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: 1) захист; 2) здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; 3) складення документів процесуального характеру.

При цьому, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону № 3460-VI, право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають, зокрема, особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їхній середньомісячний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до закону для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, а також особи з інвалідністю, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб - на всі види правових послуг, передбачених частиною другою статті 13 цього Закону.

Отже, наведені вище норми гарантують право на безоплатну правову допомогу і позивач міг скористатися такою допомогою для захисту своїх прав та інтересів у спірних правовідносинах, незалежно від свого майнового стану.

Але, як видно з матеріалів позовної заяви, за отриманням такої допомоги позивач звернувся до Гайсинського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги лише 01.09.2020. Це підтверджується дорученням вказаного Центру за № 2020-1168284/83 від 01.09.2020 про надання позивачу безоплатної вторинної правової допомоги та призначення з цією метою адвоката ОСОБА_2 , а також довіреністю від 01.09.2020 про представництво зазначеним адвокатом інтересів позивача.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що несвоєчасне звернення позивача до Гайсинського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за отриманням необхідної правничої допомоги не може свідчити про поважність причин пропуску ним строку звернення до суду.

Більше того, суд враховує, що навіть після звернення позивача за безоплатною правовою допомогою і призначення йому адвоката 01.09.2020 року, з позовом про оскарження рішень та дій відповідача щодо звільнення з військової служби позивач звернувся лише 04.12.2020, тобто, знову-таки, з істотним перевищенням місячного строку звернення до суду у справах цієї категорії. Водночас наведені позивачем пояснення щодо неможливості своєчасного подання позову суд оцінює критично, оскільки з наданих суду документів видно, що адвокатський запит на адресу відповідача датований 02.10.2020 за вих. № 1, тобто був оформлений тільки через місяць після призначення позивачу адвоката. При цьому доказів вручення запиту відповідачеві не надано, що ставить під сумнів сам факт його направлення військовій частині А1619. Але, навіть якщо вважати, що запит дійсно був вручений відповідачу і відповідач у встановлений законом строк (не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту) не надав адвокату запитувану інформацію та копії документів, позовну заяву подано до суду лише на початку грудня 2020 року, хоча позивач та його адвокат могли скористатися правом заявити клопотання про витребування додаткових доказів, що передбачено ст.ст. 79, 80, 161 КАС України, яким позивач зрештою скористався, заявивши суду клопотання про витребування додаткових доказів щодо ненарахованих, нарахованих та виплачених йому сум грошового забезпечення, а також матеріалів особової справи.

Суд зауважує, що незвернення до суду з позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19.

Таким чином, посилання позивача на скрутне фінансове становище та неможливість у зв`язку з цим отримати правову допомогу, а також на наявність об`єктивних перешкод для своєчасного оформлення позову після залучення адвоката в порядку надання безоплатної правової допомоги, суд вважає безпідставними і такими, що не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом.

Позивач також вказує на те, що після звільнення з військової служби він неодноразово звертався до різних інстанцій з приводу його незаконного звільнення з військової служби та притягнення винних до відповідальності, але безрезультатно.

Однак суд зазначає, що дана обставина жодним не впливає на перебіг строку звернення та не продовжує його.

Крім того, аналізуючи надані суду звернення позивача, адресовані керівництву військової частини А1619 та військовому прокурору, в яких позивач висловлює незгоду із законністю його звільнення зі служби, суд встановив, що такі звернення датовані ще груднем 2017 року та січнем 2018 року. Тобто вони навпаки підтверджують факт пропуску позивачем строку звернення до суду без поважних причин. Адже, не отримавши бажаної реакції на свої письмові заяви та скарги, про що зазначає сам позивач, позивач не міг не знати про порушення своїх прав та інтересів у зв`язку з незаконним, на його думку, звільненням зі служби та, відповідно, необхідність їх захисту в судовому порядку, якщо інший порядок виявився неефективним.

Щодо звернення у Військову службу правопорядку у Збройних Силах, то, як видно з відповідні її Південного територіального управління від 20.02.2020 № 1021/1, звернення позивача до цієї структури мало місце лише на початку 2020 року, тобто задовго після звільнення з військової служби. У цей самий період мало місце звернення позивача до Міністерства оборони України, що підтверджується витягом з протоколу прийому громадян з особистих питань від 28.01.2020. Інших звернень з цього питання суду не надано.

Отже, письмові заяви та скарги позивача щодо незаконності його звільнення з військової служби жодним чином не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду, а тому до уваги не беруться. До того ж такі звернення не мають самостійного правового значення при вирішенні питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, враховуючи те, що у даному випадку процедура досудового порядку вирішення спору законом не передбачена та позивачем не застосовувалась.

Підсумовуючи, суд доходить висновку, що наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не можуть визнаватися поважними, оскільки наведені позивачем обставини не є об`єктивно непереборними або такими, що пов`язані з дійсними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення позивача до суду.

При цьому враховується істотність пропуску встановленого законом строку звернення до суду, який позивачем перевищено у багатократно.

Також суд зауважує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18.

Крім того, установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень (див. постанову Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19).

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до іншої практики ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", № 24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Крім того, як зазначено у рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України", правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

Також у відповідності до пункту 45 рішення ЄСПЛ "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Виходячи із системного аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України, можна дійти висновку, що державою встановлені доступні, чіткі та передбачувані процесуальні правила (обмеження), при умові дотримання яких особа може реалізувати право на судовий захист.

Таких правил під час звернення до суду з цим позовом не дотримано. Позивач істотно пропустив строк звернення до суду з цим позовом та не навів поважних причин, які б унеможливили його звернення до суду в межах встановленого законом строку, а обставини, на які посилається позивач, не свідчать про існування об`єктивних перешкод у реалізації ним свого права на судовий захист в межах такого строку.

Відповідно до частини першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Наведені норми кореспондуються з положеннями п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, згідно з яким позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 КАС України.

З огляду на викладене і враховуючи те, що позивач подав позов після закінчення строку, встановленого законом, та не навів поважних причин його пропуску та не надав доказів на їх підтвердження, позовну заяву ОСОБА_1 належить повернути на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.

При цьому суд враховує, що оскільки процесуальний закон не передбачає повноважень суду щодо повернення позовної заяви в частині позовних вимог, позовна заява підлягає поверненню в цілому, незважаючи на те, що пропуск строку звернення до суду має місце лише щодо частини позовних вимог, а саме про визнання протиправними дій відповідача щодо звільнення позивача з військової служби, скасування наказу № 345 від 24.12.2017 про звільнення позивача з військової служби та зобов`язання поновити позивача на військовій службі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 8 ст. 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Відтак факт повернення цього позову жодним чином не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду в загальному порядку, у тому числі шляхом окремого пред`явлення позовних вимог щодо стягнення з відповідача невиплаченого, на думку позивача, грошового забезпечення, компенсаційних та інших виплат, які охоплюються поняттям «заробітна плата» та на які, відповідно, не поширюється строк звернення до суду.

Щодо дати постановлення цієї ухвали, то така обумовлюється тим, що в період з 21.12.2020 по 14.01.2021 включно головуючий суддя (суддя-доповідач) Сало П.І. перебував у відпустці, що унеможливило вирішення питання про відкриття провадження у справі (залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви) протягом 5-денного строку з дня надходження до суду 28.12.2020 заяви позивача про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 14.12.2020.

Керуючись ст.ст. 121, 122, 123, 160, 161, 169, 248, 256, 293, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А1619 Міністерства оборони України про визнання дій та бездіяльності протиправними, скасування наказу, поновлення на військовій службі, стягнення грошового забезпечення та відшкодування моральної шкоди повернути позивачеві разом з доданими до неї документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала складена 15.01.2021.

Суддя Сало Павло Ігорович