Рішення № 94194800, 16.01.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 січня 2021 р. Справа № 120/4275/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу відповідача № 2-12616/15-20-СГ від 31.07.2020 року про відмову в наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою та зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та обєднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, орієнтованою площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Вівсяницької сільської ради Козятинського району Вінницької області, за межами населеного пункту.

Ухвалою суду від 26.08.2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення. Окрім цього, зазначеною ухвалою також додатково витребувано у відповідача ряд письмових доказів, які стали підставою для винесення оскаржуваного наказу № 2-12616/15-20-СГ від 31.07.2020 року про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та обєднання земельної ділянки.

28.09.2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема вказав, що бажана для позивача земельна ділянка перебуває у користуванні іншої особи відповідно до державного акту на право постійного користування. Так, відповідно до ч. 5 статті 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Крім того, відповідач вважає, що суд не повинен втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки рішення, дії чи бездіяльності такого суб`єкта на відповідність критеріям, закріпленим нормами КАС України. Таким чином, на думку відповідача, суд вправі зобов`язати відповідача до виконання обов`язків, покладених на нього законом і підзаконними актами, але не може вказувати йому, яке конкретно рішення (дії) необхідно прийняти (вчинити). За таких обставин відповідач вважає позов необґрунтованим та вказує на відсутність підстав для його задоволення.

Ухвалою суду від 15.10.2020 року витребувано у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області акт на право постійного користування землею кадастровий номер 0521485600:03:003:0257 від 18.08.1997 року серія ВН №45 або іншу інформацію стосовно реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 0521485600:03:003:0257.

На виконання ухвали суду від 22.10.2020 року представником відповідача подано витребувані докази.

Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався, що не є перешкодою для розгляду даної справи.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 15.06.2020 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із письмовим клопотанням про надання їй дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та обєднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтованою площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності на території Вівсяницької сільської ради Козятинського району Вінницької області (за межами населеного пункту). До вказаного клопотання позивачем додано графічний матеріал на земельну ділянку із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.

За наслідками розгляду такого клопотання, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийняло наказ від 31.07.2020 року за № 2-12616/15-20-СГ, яким відмовлено у наданні відповідного дозволу на розробку технічної документації із землеустрою на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України, у зв`язку з невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Так, в цьому ж наказі зазначено, що оскільки зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка перебуває в користуванні іншої особи, відповідно до державного акту на право постійного користування серія ВН № 45 від 18.08.1997 року, зареєстрованого за № 45.

Не погоджуючись із наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, вважаючи його незаконним та протиправним, позивач звернулася із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Частиною третьою статті 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Зокрема, нормами ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16, від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а, та інших.

В даному випадку, судом встановлено, що відповідач наказом від № 2-12616/15-20-СГ від 31.07.2020 року, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, виходив із того, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка перебуває в користуванні іншої особи відповідно до державного акту на право постійного користування серія ВН № 45 від 18.08.1997 року, зареєстрованого за № 45.

З цього приводу суд враховує що дійсно, в силу вимог ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Тобто, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається.

Разом з тим, як вбачається із оскаржуваного наказу, земельна ділянка, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розробку документації перебуває в користуванні іншої особи відповідно до державного акту на право постійного користування серія ВН № 45 від 18.08.1997 року, зареєстрованого за № 45.

Однак, суд вважає, що посилання відповідача на норми ч. 5 ст. 116 ЗК України є недоречним, оскільки в даному випадку у клопотанні позивача від 15.06.2020 року не йдеться про передачу земельної ділянки у власність чи користування. В клопотанні зазначено про надання дозволу на розробку документації землеустрою, що є лише першим етапом у процедурі набуття права власності. А тому, положення п. 5 ст. 116 ЗК України не можуть бути підставою для відмови позивачу в задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, оскільки фактично є передчасними.

Водночас, у постанові від 30.05.2018 року у справі № 826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 125 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Разом із тим силу приписів ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, матеріали справи станом на дату постановлення даного судового рішення не містять доказів, які б підтверджували реєстрацію речового права на спірну земельну ділянку, відносно якої позивач звернулася з клопотанням про отримання дозвол, відповідачем не надано також і доказів, які б підтверджували факт перебування земельної ділянки з кадастровим номером 0521485600:03:003:0257 у постійному користуванні іншої особи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-12616/15-20-СГ від 31.07.2020 року підлягають задоволенню.

Щодо наступної позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та обєднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтованою площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Вівсяницької сільської ради Козятинського району Вінницької області, за межами населеного пункту, то суд зазначає таке.

Так, наслідком скасування судом у цій справі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 21261/15-20-СГ від 31.07.2020 року є те, що клопотання позивача від 15.06.2020 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається актуальним та нерозглянутим.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Проте, надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та обєднання земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 2 КАС України однією із вимог до рішення суб`єкта владних повноважень є його обґрунтованість.

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

З урахуванням викладеного, суд вбачає підстави для часткового задоволення цієї позовної вимоги у спосіб зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та обєднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтованою площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Вівсяницької сільської ради Козятинського району Вінницької області, за межами населеного пункту, із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності із ст. 118 ЗК України мають значення при вирішенні питання про надання чи відмову у наданні бажаного для позивача дозволу.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов необхідно задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Як зазначено у частині третій статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за № 2-12616/15-20-СГ від 31.07.2020 року "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та обєднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтованою площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Вівсяницької сільської ради Козятинського району Вінницької області (за межами населеного пункту), з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 )

Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547)

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна