Рішення № 94193944, 18.01.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3510/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "ТД ТАМ" (49000, м. Дніпро, вул. Чкалова, буд. 44, офіс 403) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрівський рудоремонтний завод" (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 142) про стягнення 297821,75 грн, без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов приватного підприємства "ТД ТАМ" (позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрівський рудоремонтний завод" (відповідач) про стягнення 297821,75 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов`язань за договором поставки № 02К від 16.01.2018 в частині здійснення покупцем своєчасної та повної оплати товару, у зв`язку із чим, до стягнення з відповідача заявлено заборгованість за товар у розмірі 260604,00 грн, 3 % річних у розмірі 7775,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 6027,07 грн та пеню у розмірі 23415,68 грн.

Попередній розрахунок судових витрат складається зі суми сплаченого судового збору за подання даного позову до господарського суду у розмірі 4467,33 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.11.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до ст. 80 ГПК України, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою господарського суду Харківської області від 12.11.2020, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд зазначає, що копія ухвали про відкриття провадження у справі № 922/3510/20 від 12.11.2020 відповідачу було надіслано на адресу, що вказана у позовній заяві та яка підтверджується інформацією з ЄДРПОУ стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрівський рудоремонтний завод" (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 142) 24.12.2020 повернулася на адресу суду без вручення адресату з довідками відділення поштового зв`язку: "за закінченням терміну зберігання".

При цьому, необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвала господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі № 922/3510/20 від 12.11.2020 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/, а тому відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цієї ухвали.

Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Сам лише факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною для багаторазового відкладення розгляду даної справи, яке в подальшому може призвести до порушення процесуальних строків для розгляду апеляційної скарги, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторін щодо отримання кореспонденції, яка надходила на їх адресу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №910/23064/17.

При цьому суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням наведеного, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Олександрівський рудоремонтний завод" не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

16.01.2018 між приватним підприємством "ТД ТАМ" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Олександрівський рудоремонтний завод" (покупець) було укладено договір поставки № 02К (надалі - договір) (т.с. 1 а.с. 26-28), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується поставити у встановлений строк у власність покупця товар в належній якості, кількості та в порядку, узгодженому сторонами, а покупець зобов`язався своєчасно прийняти та оплатити товар на умовах, визначених договором.

Вид товару, асортимент, сортамент, його кількість та ціна вказуються у рахунках - фактурах та/або видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.2. договору).

Рахунок - фактура оформлюється постачальником на підставі замовлення покупця (п. 1.3. договору).

Додатковою угодою від 28.12.2018 до договору поставки № 02К від 16.01.2018 термін дії договору продовжений до 31.12.2019 (т.с. 1 а.с. 29).

Із матеріалів справи убачається, що 16.09.2019 сторонами було складено специфікацію № 4 на виконання якої позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0003563 на суму 321072,82 грн для здійснення передплати (т.с. 1 а.с. 30).

Умови поставки за вищевказаною специфікацією - ЕСА м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 17Д, умови оплати також 50% передплата, а залишок протягом 10 (десяти) банківських днів з дня відвантаження металопродукції зі складу продавця. Днем відвантаження вважається день оформлення видаткової накладної.

Із обставин справи убачається, що позивач відвантажив відповідачу товар за видатковою накладною № РН-0002086 від 17.09.2019 на суму 260604,00 грн та товарно - транспортною накладною № 0000001170 від 17.09.2019 (т.с. 1 а.с. 32-33).

Товар переданий перевізнику відповідно до вказівок відповідача у листі від 16.09.2019 р. № 310 (т.с. 1 а.с. 34), який товар від позивача за якістю та кількістю прийняв без будь-яких зауважень.

Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що відповідач отримавши товар його вартість позивачу не сплатив, у зв`язку із чим, у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість, яка склала 260604,00 грн.

Позивачем у позові також вказано, що після виникнення простроченої заборгованості відповідач змінив своє місцезнаходження з адреси: 25006, місто Кропивницький, вулиця Ушакова, будинок 1А, приміщення 408 на нову адресу: 6101.3 м. Харків, вул. Шевченка, 142.

Заборгованість у розмірі 260604,00 грн залишилася з боку відповідача несплаченою.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

16.09.2019 сторонами було складено специфікацію № 4 на виконання якої позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0003563 на суму 321072,82 грн для здійснення передплати (т.с. 1 а.с. 30), згідно з якою, умови поставки за вищевказаною специфікацією - ЕСА м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 17Д, умови оплати також 50% передплата, а залишок протягом 10 (десяти) банківських днів з дня відвантаження металопродукції зі складу продавця. Днем відвантаження вважається день оформлення видаткової накладної.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач відвантажив відповідачу товар за видатковою накладною № РН-0002086 від 17.09.2019 на суму 260604,00 грн та товарно - транспортною накладною № 0000001170 від 17.09.2019 (т.с. 1 а.с. 32-33). Товар переданий перевізнику відповідно до вказівок відповідача у листі від 16.09.2019 р. № 310 (т.с. 1 а.с. 34), який товар від позивача за якістю та кількістю прийняв без будь-яких зауважень.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наразі відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 260604,00 грн.

Щодо заявленої до стягнення пені.

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

З огляду на викладене, судом встановлено, що відповідач у встановлений специфікацією №04 від 16.09.2019 до договору поставки №02К від 16.01.2018 строк свого обов`язку з оплати товару не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання (у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Так, відповідно до ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За умовами п. 8.4. договору, в разі прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості поставленого товару, оплату якого покупець прострочив, за кожен день прострочення.

Перевіривши правомірність нарахування позивачем пені та виходячи з п. 8.4. Договору, приписів ст. 231 ГК України, суд встановив, що дані нарахування є арифметично невірними, у зв`язку з чим, судом здійснено власний перерахунок заявленої до стягнення пені, за результатами якого, сума пені, що підлягає до стягнення становить 23204,34 грн, в частині стягнення з відповідача 211,34 грн пені суд відмовляє у зв`язку з невірним нарахуванням.

Водночас, стосовно посилання позивача на положення пункту 4 специфікації № 4 від 16.09.2019 (згідно якого у випадку порушення терміну оплати металопродукції покупець сплачує продавцеві пеню в розмірі 0,5% від суми неоплаченого товару), суд звертає увагу позивача на наступне.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

За приписами частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № 910/10224/14, від 23.05.2018 року у справі № 910/15492/17 та від 06.03.2019 року у справі № 916/4692/15.

Щодо заявлених до стягнення 3 % річних у розмірі 7775,00 грн та інфляційних втрат у розмірі 6027,07 грн, суд вирішив наступне.

Відповідно до ст. 78 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23 серпня 1989 року, та яка набула чинності 01 лютого 1991 року, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми».

Згідно з приписами ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 626 ЦК України).

За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що відповідають чинному законодавству, у тому числі ст. 625 ЦК України, згідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних, враховуючи вимоги ст. 625 ЦК України, суд встановив, що дані нарахування суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки нараховані арифметично невірно, з урахуванням чого, позовні вимоги про стягнення 3 % річних підлягають задоволенню в сумі 7760,00 грн, в частині 15,00 грн 3 % річних суд відмовляє, у зв`язку з невірним нарахуванням.

Також, перевіривши розрахунок інфляційних втрат у розмірі 6027,07 грн, суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки нараховані арифметично вірно, з урахуванням чого, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 6027,07 грн підлягають задоволенню.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, перевіривши на відповідність закону та дійсним обставинам справи розрахунки заборгованості, пені, відсотків річних та інфляційних нарахувань, надані позивачем, суд частково задовольняє позов приватного підприємства "ТД ТАМ", ухвалює рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрівський рудоремонтний завод" 260604,00 грн. заборгованості, 23204,34 грн пені, 7760,00 грн 3 % річних та 6027,07 грн інфляційних втрат. В решті позову суд відмовляє з підстав, наведених вище.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове позову покладає витрати по сплаті судового збору на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, ст. 1, 13, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрівський рудоремонтний завод" (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 142, код ЄДРПОУ 39477984) на користь Приватного підприємства "ТД ТАМ" (49000, м. Дніпро, вул. Чкалова, буд. 44, офіс 403, код ЄДРПОУ 35681367) - 260604,00 грн. заборгованості; 23204,34 грн. пені; 7760,00 грн 3 % річних; 6027,07 грн інфляційних втрат та 4463,94 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "18" січня 2021 р.

Суддя Є.М. Жиляєв