Рішення № 94179860, 12.01.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.01.2021Справа № 910/13280/20

Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Десна" (41340, Сумська область, Кролевецький район, с. Обтове, вул. Кінашовка, буд. 56, код ЄДРПОУ 03779596)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимус Еліт" (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4А, офіс 139, код ЄДРПОУ 42456173)

про стягнення 463 235,10 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Десна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимус Еліт» про стягнення заборгованості за договором поставки № 07/02/02С від 07.02.2020 розмірі 463 235,10 грн, з яких 426 613,26 грн - сума основного боргу, 6 409,23 грн - інфляційні втрати та 30 212,61 грн - пеня.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.09.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

29.09.2020 до суду від позивача через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 06.10.2020 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена позивачу - 16.10.2020.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 19.11.2020 року з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку на відповідному конверті "за закінченим терміном зберігання" - 17.12.2020 року.

03.12.2020 Господарським судом міста Києва здійснено телефонограму, за наслідками якої судом встановлено, що фактично відповідач знаходиться за адесою: м.Харків, вул. Римарська, 16, оф. 12.

У зв`язку вищезазначеним Господарським судом міста Києва було надіслано ухвалу про викриття провадження у справі від 06.10.2020 на зазначену вище адресу.

Поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі було вручене відповідачу - 08.12.2020.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 11.11.2020 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 28.12.2020 року до 11.01.2021 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 12.01.2021 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Десна» (далі -позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТИМУС ЕЛІТ» (далі - відповідач) було укладено договір поставки №07/02/02С (далі - договір), відповідно до якого постачальник, в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується поставляти і передавати у власність покупця насіння соняшнику в асортименті, код УКТ ЗЕД 1206 00, у кількості, за ціною та на умовах, визначених даним договором та додатками, що є невід`ємними частинами даного договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати и його оплату (п.1.1. договору).

Відповідно до п.2.1. договору постачальник передає покупцю товар у кількості визначеному додатками до даного договору. Загальна кількість товару за даним договором визначається кількістю товару, зазначеного в додатках до даного договору.

Згідно з п.3.1. договору постачальник поставляє покупцю товар, за ціною та місцем поставки, зазначеними в додатку до даного договору.

Відповідно до специфікації на товар та відповідно до п. 1. додатку № 1 від 07 лютого 2020 до договору № 07/02/02С від 07 лютого 2020, кількість товару, що поставляється 500 (п`ятсот) тонн (+/- 5%) на загальну суму 5000000 (п`ять мільйонів) гривень, в т.н. ПДВ 20 % - 833333,33 грн.

Згідно з п.3 додатку прийнятий товар, якісні показники якого не відповідають вимогам п. п. 2.1., 2.2. та 2.3. додатку № 1 від 07.02.2020 до даного договору, вартість такого товару перераховується сторонами виходячи з залікової ваги такого товару при реалізації його покупцем, та зазначається в акті перерахунку ціни. Постачальник зобов`язується компенсувати витрати покупця на доробку товару до норм якості, зазначених у п. п. 2.1., 2.2. та 2.3. додатку № 1 від 07.02.2020 до даного договору, за рахунок зменшення ціни на підставі відповідного акту перерахунку ціни.

Відповідно до 4.1. договору оплата товару здійснюється згідно з додатками до даного договору. Оплата вартості партії товару проводиться покупцем прямим банківським перерахуванням на погонний рахунок постачальника на підставі виставленого останнім рахунку-фактури, а за п. 5. додатку оплата за товар перераховується покупцем наступним чином:

- передоплата у розмірі 80% від загальної вартості товару, що зазначена у даному додатку до договору № 07/02/02С від 07 лютого 2020 здійснюється покупцем протягом 2 банківських днів включно з дати підписання даного договору на підставі виставленого рахунку- фактури шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника;

- залишок суми перераховується покупцем протягом 2 банківських днів включно з дати реєстрації податкової накладної в електронному вигляді при умові надання документів, зазначених у п. 5.3. даного договору на підставі податкових накладних та коригується у відповідності з актами перерахунку ціни.

Відповідно до п. 5.3. договору факт передачі товару покупцю виникає в момент приймання товару, та переміщення його за межі складу постачальника та підтверджується видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін.

На виконання вищезазначених умов договору поставки постачальник поставив і передав у власність відповідача товар (насіння соняшнику) загальною вагою 277, 947 тон, з урахуванням доведення до базових якісних показників по договору, на суму 2 738 453,26 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними.

У свою чергу, відповідач здійснив передоплату за товар в сумі 2 311 840,00 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що станом на час складання позовної заяви у відповідача перед позивачем існує заборгованість за поставлений товар за договором у розмірі 426 613,26 грн.

В порядку досудового врегулювання спору позивачем відповідачу було надіслано електронною поштою лист № 31/03-1 від 31.03.2020 року з актом звірки та проханням перерахувати кошти в сумі 426 613,26 грн на рахунок позивача.

Також позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію № 2206/06-20 від 22.06.2020 року щодо сплати заборгованості, в якій зазначалось, що у випадку несплати боржником простроченої заборгованості позивач змушений буде звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості разом з неустойкою та з урахуванням встановленого індексу інфляції та судового збору, яку відповідач та його учасники/бенефіціари проігнорували.

Відповідач відповідь на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

З огляду на вищевикладене, позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач допустив прострочення оплати, у зв`язку з чим має сплатити 30 212,610 грн пені та інфляційного збільшення у розмірі 6 409,23 грн, нарахованих за період прострочення боржника.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що постачальником було поставлено покупцю за договором поставки № ПС-04/09 від 04.09.2019 товар, що підтверджується копіями видаткових накладних, зокрема, № DE - 0000029 від 11 лютого 2020 року, № DE -0000030 від 11 лютого 2020 року, № DE -0000031 від 11 лютого 2020 року, № DE -0000042 від 16 лютого 2020 року, № DE -0000043 від 16 лютого 2020 року, № DE -0000044 від 16 лютого 2020 року, № DE -0000056 від 19 лютого 2020 року, № DE -0000057 від 19 лютого 2020 року, № DE -0000058 від 19 лютого 2020 року, № DE - 0000069 від 24 лютого 2020 року, № DE -0000070 від 24 лютого 2020 року, № DE -0000071 від 24 лютого 2020 року та актами перерахунку ціни № 13/02 від 13 лютого 2020 року, № 17/02 від 17 лютого 2020 року, № 22/02 від 22 лютого 2020 року, № 26/02 від 26 лютого 2020 року на загальну суму 2 738 453,26 грн.

Відповідачем було сплачено передоплату за товар в розмірі 2 311 840,00 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач порушив строки своєчасної оплати за поставлений позивачем товар за вищевказаними видатковими накладними та оплату товару, поставленого за вищевказаними накладними, відповідачем здійснено не в повному обсязі.

Судом встановлено, що вказана у видаткових накладних продукція була отримана уповноваженими особами відповідача, факт прийняття товару підтверджено особистим підписом уповноваженої особи відповідача в графі «Отримав» у вищевказаних в товарно-транспортних накладних та скріплено відбитком печатки відповідача.

Таким чином, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 426 613,26 грн, належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 426 613,26 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача, окрім суми основного боргу, також 30 212,61 грн пені та інфляційного збільшення боргу у розмірі 6 409,23 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 6.3. за порушення строків оплати покупець сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Перевіривши розрахунки позивача щодо нарахування пені у розмірі 30 212,61 грн суд визнає його арифметично вірним, а отже позовні вимоги щодо стягнення суми боргу з урахуванням пені підлягають задоволенню.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Щодо втрат від інфляції, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 № 904/7401/16.

Суд перевірив надані позивачем розрахунки та встановив, що заявлена до стягнення сума інфляційного збільшення є арифметично не правильною.

Згідно з розрахунком суду, сума інфляційного збільшення, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 5 543,18 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 426 613,26 грн основного боргу, 30 212,61 грн пені та інфляційного збільшення боргу у розмірі 5 543,18 грн.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптимус Еліт" (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4А, офіс 139, код ЄДРПОУ 42456173) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Десна" (41340, Сумська область, Кролевецький район, с. Обтове, вул. Кінашовка, буд. 56, код ЄДРПОУ 03779596) суму основного боргу у розмірі 426 613 (чотириста двадцять шість тисяч шістсот тринадцять) грн 26 коп., суму інфляційного збільшення боргу у розмірі 5 543 (п`ять тисяч п`ятсот сорок три) грн 18 коп., пені у розмірі 30 212 (тридцять тисяч двісті дванадцять) грн 61 коп. та 6 935 (шість тисяч дев`ятсот тридцять п`ять) грн 54 коп. витрат на сплату судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 15.01.2021

Суддя І.О. Андреїшина