Рішення № 94176560, 15.01.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2021 року ЛуцькСправа № 140/16674/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Волдінера Ф.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Камінь-Каширське лісове господарство» про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Державного підприємства «Камінь-Каширське лісове господарство» (далі - ДП «Камінь-Каширське лісове господарство», відповідач) про визнання протиправною відмову у наданні достовірної, точної та повної інформації по питаннях №1, №2, №3 та №4 запиту №1 від 26 листопада 2020 року та зобов`язання повторно розглянути та надати достовірну, точну та повну інформацію по питаннях №1, №2, №3 та №4 запиту №1 від 26 листопада 2020 року в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою належного громадського контролю за діяльністю постійних користувачів лісових ресурсів України позивач звернувся до ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» із письмовим запитом №1 про надання (доступу) до інформації. Проте, 03 грудня 2020 року позивач отримав від ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» письмову відмову у наданні запитуваної інформації, у зв`язку із тим, що відповідач не є ні виготовлювачем, ні зберігачем окремої сформованої задокументованої запитуваної інформації.

У свою чергу, позивач не погоджується із мотивами відмови відповідача у наданні запитуваної інформації, оскільки ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» є розпорядником інформації, стосовно діяльності підприємства.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав.

Згідно із частиною шостою статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 26 листопада 2020 року позивач звернувся до ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» з запитом №1 про надання (доступу) до інформації, у якому просив:

1. Надати у письмовому вигляді вичерпний перелік і характеристики лісопильного (деревообробного) обладнання (станків/механізмів/лінійних комплексів тощо), яке отримувало державне підприємство протягом останніх 10 років, зокрема, шляхом укладання договорів (купівлі-продажу, лізингу, благодійного допомоги чи іпотеки тощо) або будь-яким іншим шляхом і на будь-якому правовому титулі та у будь-яких формах речових прав у розрізі інформації:

1.1. дата і час, правову підставу отримання державним підприємством такого обладнання (станків/механізмів/комплексів тощо)?

1.2. Ціну/вартість (без ПДВ/з ПДВ) такого обладнання (станків/механізмів/лінійних комплексів тощо) у момент отримання державним підприємством.

1.3. На якому правовому титулі перебуває таке обладнання (станків/механізмів/комплексів тощо) (майно) в державного підприємства?

1.4. Амортизаційний знос і балансову вартість такого обладнання (станків/механізмів/лінійних комплексів тощо) на момент подання даного Запиту.

2. Надати у письмовому вигляді вичерпний перелік і характеристики лісопильного (деревообробного) обладнання (станків/механізмів/лінійних комплексів тощо), яке протягом останніх 10 років:

2.1. було списано з балансу підприємства,

2.2. та/або яке повністю зносилося,

2.3. та/або було передано будь-яким іншим фізичним та/або юридичним особам з зазначенням таких осіб і дату та підставу передачі майна.

3. Чи отримувало і коли саме, за якою вартістю і на якій підставі державне підприємство лінійний комплекс обладнання «Firma WALTER» (багатопильні верстати/станки, брусовочний тощо)?

4. Коли саме, за якою вартістю і на якій підставі і якій особі державне підприємство передало лінійний комплекс обладнання «Firma WALTER» (багатопильні верстати/станки, брусовочний тощо)? Або як саме розпорядилося державне підприємство вказаним майном, якщо останнє перебувало у його володінні/розпорядженні/користуванні?

Листом від 03 грудня 2020 року ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» у відповідь на даний запит повідомило позивача про об`єктивну неможливість щодо його задоволення, оскільки в силу функціональних обов`язків, як законодавчо встановлених, так і визначених Статутом, що затверджений наказом Державного агентства лісових ресурсів України №642 від 30 жовтня 2007 року, підприємство не є ні виготовлювачем, ні зберігачем окремої сформованої задокументованої запитуваної позивачем інформації.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у наданні інформації по вказаному запиту, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Положення статті 40 Конституції України гарантують кожній особі право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових чи службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Із змісту запиту позивача слідує, що вони стосується доступу до публічної інформації.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року №2657-XII (далі – Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати право особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію (частини перша та друга статті 7 Закону №2657-XII).

Спеціальним законом, який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес є Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).

Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації (частина перша статті 2 Закону №2939-VI).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, приписи чинного законодавства надають будь-якій фізичній особі право звернутися до відповідного розпорядника публічної інформації із запитом про надання інформації.

Відповідно до положень статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Згідно з пунктом 2 статті 5 Закону України №2939-VI доступ до публічної інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених Законом (пункт 1 частини першої статті 3 Закону №2939-VI).

Частиною п`ятою статті 6 Закону №2939-VI передбачено, що не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України «Про державну таємницю»), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.

У статті 13 Закону №2939-VІ закріплено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Частиною четвертою статті 13 Закону №2939-VI визначено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Така інформація є відкритою і розкривається необмеженому колу осіб.

Частинами першою та четвертою статті 20 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Тобто, для визнання суб`єкта господарювання розпорядником публічної інформації в розумінні пункту 4 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI він повинен відповідати одній з ознак: 1) займати домінуюче становище на ринку, яке, у свою чергу, визначається за Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05 березня 2002 року № 49-р, згідно із Законом України «Про захист економічної конкуренції»; 2) мати спеціальні або виключні права; 3) мати статус природної монополії у розумінні Закону України «Про природні монополії».

Статтею 1 Лісового кодексу України серед іншого визначено, що ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з частиною першою статті 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Відповідно до статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі мають: 1) право самостійно господарювати в лісах; 2) виключне право на заготівлю деревини; 3) право власності на заготовлену ними продукцію та доходи від її реалізації; 4) право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством; 5) право здійснювати відповідно до законодавства будівництво доріг, спорудження жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд, необхідних для ведення лісового господарства. Постійні лісокористувачі зобов`язані: 1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; 2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; 3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; 4) вести первинний облік лісів; 5) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; 6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об`єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; 8) забезпечувати безперешкодний доступ до об`єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.

Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства України, слід дійти висновку про те, що державні лісогосподарські підприємства як постійні лісокористувачі наділені виключними повноваженнями на господарювання в лісах, які знаходяться на землях державної власності, заготівлю деревини та подальшу її реалізацію, а тому відповідно до пункту 4 частини першої статті 13 Закону №2939-VI є розпорядниками інформації.

Крім того, суд зазначає, що частиною першою статті 22 Закону №2939-VІ передбачено право розпорядника інформації відмовити в задоволенні запиту, якщо: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Тобто, законодавцем визначено вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на отримання публічної інформації.

Згідно з частиною статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Відповідно до частини четвертої-п`ятої вказаної статті у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Згідно з частиною другою статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача із запитом про надання інформації, яка стосується отримання (придбання, списання, передання) ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» лісопильного (деревообробного) обладнання (станків/механізмів/лінійних комплексів) проте державне підприємство відмовило у наданні такої інформації, з огляду на те, що воно не є її розпорядником.

Крім того, судом встановлено, що ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України. Тобто, підприємство здійснює свою діяльність на комерційній основі відповідно до чинного законодавства та Статуту.

Відтак, підприємство створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; - охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування Підприємству; - одержання прибутку від комерційної діяльності.

Згідно частини першої статті 63 Господарського кодексу України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб`єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об`єднання майна різних форм власності); спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб`єктами співробітництва. В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом.

Відповідно до частини першої-третьої статті 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Частиною восьмою статті 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство оприлюднює інформацію про свою діяльність, крім випадків, встановлених законом, шляхом розміщення її на власній веб-сторінці (веб-сайті) або на офіційному веб-сайті суб`єкта управління об`єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством, у строки та в порядку, визначені Кабінетом Міністрів України. Доступ до таких веб-сторінок та веб-сайтів є цілодобовим і безоплатним. Обов`язковому оприлюдненню підлягає така інформація: цілі діяльності державного унітарного підприємства та стан їх досягнення; квартальна, річна фінансова звітність державного унітарного підприємства за останні три роки, включаючи (за наявності) видатки на виконання некомерційних цілей державної політики та джерела їх фінансування; аудиторські висновки щодо річної фінансової звітності державного унітарного підприємства за останні три роки, якщо аудит проводився відповідно до вимоги закону або за рішенням наглядової ради державного унітарного підприємства (у разі її утворення) або суб`єкта управління об`єктами державної власності, що здійснює функції з управління підприємством; статут державного унітарного підприємства у чинній редакції, а також у редакціях, що діяли раніше; біографічна довідка (включаючи професійну характеристику) керівника державного унітарного підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних); біографічні довідки (включаючи професійні характеристики) членів наглядової ради (у разі її утворення) державного унітарного підприємства (з урахуванням вимог законодавства про захист персональних даних), принципи їх добору, їхнє членство у наглядових радах інших суб`єктів господарювання, а також зазначається, хто із членів наглядової ради державного унітарного підприємства є незалежним; річні звіти наглядової ради та керівника державного унітарного підприємства; структура, принципи формування і розмір винагороди керівника та членів наглядової ради державного унітарного підприємства, включаючи компенсаційні пакети і додаткові блага, які вони отримують (або на отримання яких мають право) під час виконання посадових обов`язків, а також у зв`язку із звільненням (термін «додаткове благо» вживається у значенні, визначеному в Податковому кодексі України); рішення суб`єкта управління об`єктами державної власності щодо державного унітарного підприємства; опис істотних передбачуваних факторів ризику, що можуть вплинути на операції та результати діяльності державного унітарного підприємства, та заходи щодо управління такими ризиками; відомості про договори, учасником яких є державне унітарне підприємство, інформація про які підлягає оприлюдненню відповідно до Закону України «Про відкритість використання публічних коштів»; інформація про операції та зобов`язання державного унітарного підприємства з державним та/або місцевим бюджетом, державними та/або місцевими установами, підприємствами та організаціями, включаючи договірні зобов`язання державного унітарного підприємства (фінансові та нефінансові), що виникають у результаті державно-приватного партнерства.

У свою чергу, Пленум Вищого адміністративного суду України в постанові від 29 вересня 2016 року №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» зазначив, що інформація може вважатись суспільно необхідною, якщо її поширення сприяє: 1) дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії; 2) з`ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган, орган місцевого самоврядування, його службова чи посадова особа; 3) посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень; 4) дієвому контролю за надходженням та витрачанням публічних коштів, розпорядженням державним або комунальним майном, розподіленням соціальних благ; 5) запобіганню розтраті, привласненню публічних коштів і майна, запобіганню незаконному особистому збагаченню публічних службовців; 6) захисту навколишнього середовища, виявленню завданої або можливої шкоди екології, обізнаності суспільства про дійсний стан довкілля та чинники, які на нього впливають; 7) виявленню ризиків для здоров`я людей, для громадської безпеки і порядку, запобігання їм та їх наслідкам; 8) виявленню шкідливих для людини наслідків діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб; 9) інформуванню про діяльність органів публічної влади (державних органів, органів місцевого самоврядування), про їхні внутрішні правила, організацію роботи тощо; 10) інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи у будь-якій іншій сфері; 11) викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників; 12) виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов`язків, дискримінації за будь-якою ознакою; 13) інноваціям, науковим дослідженням; 14) економічному розвитку, підприємницькій діяльності, інвестиціям; 15) виявленню фактів введення громадськості в оману.

Також, Пленум Вищого адміністративного суду України, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, рекомендував до інформації, яка становить суспільний інтерес, відносити, зокрема, інформацію про використання природних ресурсів. Таким чином, зважаючи на те, що у даному випадку ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» є постійним користувачем лісами, які у свою чергу є національним багатством України, тому інформація про реалізацію деревини ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» становить суспільний інтерес.

Крім того, суд враховує, що Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Європейський суд з прав людини щодо статті 10 Конвенції зазначає, що ця стаття гарантує право громадськості бути «належним чином поінформованою» (справа Times v. United Kingdom (№ 1), 26 квітня 1979 року, § 66). У рішеннях із ряду інших справ (Thorgeir Thorgeirson v. Iceland, 25 червня 1992 року, § 63; v. Denmark, 23 вересня 1994 року, § 31; Media Group v. Ukraine, 29 березня 2005 року, § 38 та ін.) Європейський суд з прав людини зазначив, що громадськість має право отримувати інформацію та ідеї, що становлять суспільний інтерес.

Таким чином суд, з урахуванням наведених норм чинного законодавства України та встановлених обставин справи, дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах відповідач ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» виступає розпорядником інформації в розумінні пункту 4 частини другої статті 13 Закону №2939-VI, а запитувана позивачем інформація має статус публічної інформації.

Також суд звертає увагу, що відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 22 Закону №2939-VI у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі. Однак, оскаржувана відмова ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» в порушення вимог вказаної статті, не містить мотивованої підстави відмови та роз`яснення порядку оскарження даної відмови.

Отже, з наведених вище мотивів суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача як розпорядника інформації щодо відмови в задоволенні запиту позивача на інформацію, у зв`язку із чим позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправними дій ДП «Камінь-Каширське лісове господарство» щодо відмови у наданні ОСОБА_1 публічної інформації на запит № 1 про надання (доступу) до інформації від 26 листопада 2020 року та зобов`язання повторно розглянути запит позивача про надання (доступ) до інформації в частині реалізації лісоматеріалів хвойних порід ДП «Камінь-Каширське лісове господарство», з урахуванням правової позиції, наданої судом у рішенні.

Також, слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 840, 80 грн., сплачений згідно з квитанцією від 07 грудня 2020 року № 3296 (а. с. 5).

Керуючись статтями 243, 245, 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Державного підприємства «Камінь-Каширське лісове господарство» щодо відмови у наданні ОСОБА_1 достовірної, точної та повної інформації по питаннях запиту № 1 від 26 листопада 2020 року.

Зобов`язати Державне підприємство «Камінь-Каширське лісове господарство» повторно розглянути запит ОСОБА_1 №1 від 26 листопада 2020 року в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державного підприємства «Камінь-Каширське лісове господарство» (44500, Волинська область, Камінь-Каширський район, місто Камінь-Каширський, вулиця Ковельська, 42, код ЄДРПОУ 00991568) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ф.А. Волдінер