Рішення № 94176427, 11.01.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 січня 2021 р. Справа № 120/5531/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Шаповалової Т.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Ковальова В.О.,

представників відповідачів: Лукач Я.О., Кукурузи Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1660, Військової частини А2656 про визнання протиправними дій, бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А1660 (далі – відповідач 1), у якому просив суд:

визнати протиправними дії Військової частини А1660 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.12.2017 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 року;

зобов`язати Військову частину А1660 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.12.2017 року враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 року;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1660 щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини.

визнати протиправними дії Військової частини А1660 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;

зобов`язати Військову частину А1660 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період з 28.12.2017 року по дату винесення рішення судом у даній справі.

На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 532 від 21.12.2017 року позивача звільнено з військової служби за підпунктом «а» п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас.

Наказом командира Військової частини А1660 (по стройовій частині) № 269 від 28.12.2017 року позивача виключено із списків особового складу з 28.12.2017 року.

При цьому, на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу із позивачем не проведено розрахунку по усім видам грошового забезпечення, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.12.2017 року.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що з ним не проведено остаточного розрахунку при звільненні, а тому він має право отримати середній заробіток за час затримки такого розрахунку.

Ухвалою суду від 12.10.2020 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

Також зобов`язано Військову частину А1660 у 15-денний строк з дня отримання цієї ухвали подати до суду інформації щодо виплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.12.2017 року, а також, у разі виплати індексації за цей період, інформації щодо того, який місяць враховувався відповідачем при цьому як базовий.

30.10.2020 року представником відповідача 1 подано відзив на адміністративний позов, у якому зазначає, що статтею 51 Бюджетного Кодексу України визначено, що керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення.

Відповідач зазначає, що згідно із ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів.

В спірний період індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалася у зв`язку з відсутністю фінансування.

Відповідно до роз`яснень директора Департаменту фінансів №248/1485 від 26.03.2018 року та роз`яснень Міністерства соціальної політики України встановлено, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок), не передбачає черговість нарахування сум індексації та можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з 2016 по 2018 рік.

Крім того, відповідач вказує до Порядку проведення індексації №1078 були внесені зміни Постановою КМУ №1013 від 09.12.2015 року «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів». Зазначеною постановою істотно змінено порядок проведення індексації доходів населення починаючи з 01.12.2015 року, але й визначено базовий місяць січень 2016 року.

Стосовно встановлення січня 2008 року як базового місяця при проведенні індексації відповідач зазначає, що на виконання вимог Постанови КМУ №1013 від 09.12.2015 року, якою були внесені зміни до Порядку №1078, посадовими особами Міністерства оборони України були вжиті відповідні заходи щодо підвищення розміру грошового забезпечення військовослужбовців за рахунок підняття премій військовослужбовцям. Відповідно до вимог наказу МОУ №260 від 11.06.2008 року «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» премія також входить (входила на час виникнення спірних правовідносин) до постійних складових грошового забезпечення військовослужбовців.

А тому, починаючи з 01.01.2016 року розмір підвищення грошового забезпечення став більший за розмір нарахованої індексації за грудень 2015 року. Відтак, базовим місяцем з якого у подальшому необхідно відштовхуватися для проведення індексації є січень 2016 року.

Що ж стосується позовних вимог щодо нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації, то відповідач 1 звертає увагу на те, що пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.11.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Враховуючи наведене, відповідач1 заперечує проти позовних вимог та вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Ухвалою суду від 02.11.2020 року клопотання представника відповідача1 про залучення співвідповідача призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.11.2020 року.

Ухвалою суду від 14.12.2020 року клопотання відповідача1 про залучення другого відповідача задоволено. Залучено в якості другого відповідача Військову частину А2656 (далі-відповідач 2).

06.01.2021 року представником відповідача 2 подано відзив на адміністративний позов, у якому зазначає, що дійсно ОСОБА_1 перебував на речовому та продовольчому забезпеченні у військовій частині А2656.

Вказує, що відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідач наголошує, що в прохальній частині позовної заяви позивач просить суд визнати дії військової частини А1660 неправомірними за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язати військову частину А1660 нарахувати та виплатити середній заробіток по день винесення судом рішення по справі. Таким чином судячи з позовної заяви основним порушенням щодо своєчасного розрахунку позивач вважає невиплату по сьогоднішній день індексації грошового забезпечення, а не компенсаційних виплат ( компенсації за речове майно, та за продовольче забезпечення).

Тобто, забезпечення повного розрахунку входить до компетенції військової частини А1660 в даному випадку.

Також вказує, що відповідно до статті 51 Бюджетного Кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Тобто, військова частина А2656, як розпорядник бюджетних коштів, проводить видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, які встановлені кошторисом.

Враховуючи наведене, відповідач2 заперечує проти позовних вимог та вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши інші докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Відповідно до наказу Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 532 від 21.12.2017 року позивача звільнено з військової служби за підпунктом «а» п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас.

Наказом командира Військової частини А1660 (по стройовій частині) № 269 від 28.12.2017 року позивача виключено із списків особового складу з 28.12.2017 року.

При цьому, на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу із позивачем не проведено розрахунку по усім видам грошового забезпечення, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.12.2017 року.

25.07.2020 року позивач звернувся до відповідача1 з листом про надання інформації щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.12.2017 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року. Також просив повідомити його щодо сум виплати (компенсації та інших виплат) після звільнення зі служби та вказати причину у затримці в повному розрахунку та нарахувати і виплатити йому суму середнього заробітку з моменту звільнення 28.12.2017 року по день останнього розрахунку.

Листом Військової частини А1660 відмовлено позивачу у задоволенні його звернення.

Повідомлено позивача, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у січні 2016 року - лютому 2018 року у військової частини А1660 не було.

У листі вказано, що вимога ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 року по 28.12.2017 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року є такою що суперечить вимогам чинного законодавства, адже нарахування індексації грошового забезпечення та визначення базового місяця такого нарахування належить до дискреційних повноважень Військової частини А1660.

Також у листі зазначено, що вимога позивача , щодо зобов`язання військової частини А1660 нарахування та виплатити суму середнього заробітку за час з моменту звільнення 28.12.2017 року по день останнього розрахунку є безпідставною та передчасною.

Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення протиправними, також вважає, що маж право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому звернувся до суду із цим позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з ч.2, 3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Преамбулою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно з ст.1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Тобто, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Як передбачено ст.6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно зі ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Кабінетом Міністрів України затверджено Постанову "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" від 17 липня 2003 року №1078 (далі -Порядок №1078), згідно з п.4 якого індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абз.8 п.4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно - правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відповідно до ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 справа №825/874/17 та від 19.06.2019 справа №825/1987/17.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відсутність бюджетних асигнувань на виплату індексації грошового забезпечення жодним чином не вказує на відсутність у позивача права на отримання таких сум підвищення, а відтак дії відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.12.2017 є протиправними і порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

Щодо доводів позивача, які стосуються нарахування належної йому індексації із встановленням для обчислення індексації базового місяця січня 2008 року, то під час розгляду даної справи судом встановлено протиправність дій відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу, порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Суд звертає увагу, що саме в процесі виконання рішення суду відповідачем, в порядку встановленому Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядком №1078, буде визначено базовий місяць для проведення індексації грошового забезпечення позивача.

Таким чином, відповідачем, на теперішній час, не вчинялось будь-яких дій по визначенню базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення позивача, тому відсутні підстави вважати, що має місце порушення прав позивача пов`язаних з визначенням базового місяця для проведення індексації.

Разом з тим, суд зазначає, що захисту підлягає лише вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому.

Зважаючи на наведене, суд вважає необхідним зазначити, що вимога позивача про встановлення базового місяця з якого проводиться індексація грошового забезпечення є передчасною та задоволенню не підлягає.

Розрахунок індексації грошового забезпечення, в тому числі і визначення базового місяця для такого розрахунку, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу та який виплачував йому грошове забезпечення. І саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеними у Постанові від 15.10.2020 року у справі №240/11882/19.

З приводу позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення 28.12.2017 року остаточного розрахунку при звільненні позивача з військової служби; а також нарахування та виплати позивачу середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2017 року, то суд зважає на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В силу ч. 1-2 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом встановлено, що фактичної виплати позивачу суми індексації при звільненні не відбулося, що стало причиною виникнення спору між сторонами у справі.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі № 400/3151/19).

Відтак, лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому, для того щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку. Факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав.

Також згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Разом з цим суд звертає увагу на те, що після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач маючи відомості про розмір невиплаченої останньому суми, не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Також суд звертає увагу на те, що в прохальній частині позовної заяви позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини А1660 щодо не проведення з ним остаточного озрахунку при звільненні. І така бездіяльність відповідача військової частини А1660 пов`язана саме з невиплатою індексації грошового забезпечення, а не інших виплат, зокрема, компенсації за речове майно.

Враховуючи наведене, а також положення ч.2 ст.9 КАС України, відповідно до яких суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог, суд приходить до висновку про визнання протиправної бездіяльності саме військової частини А1660 в частині невиплати індексації грошового забезпечення позивачу в день звільнення.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки позивач в силу п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, він стягненню зі сторін не підлягає.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1660 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.12.2017 року.

Зобов`язати Військову частину А1660 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.12.2017 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1660 щодо не проведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу військової частини.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано суддею: 15.01.2021

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Відповідач 1: Військова частина А 1660 ( код ЄДРПОУ 24976042, вул. Стрілецька, 17, м. Вінниця, 21001)

відповідач 2: Військова частина А2656 (код ЄДРПОУ 07937980, вул. Стрілецька, 21, м. Вінниця, 21001).

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна