Ухвала суду № 94175223, 12.01.2021, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/35779/19

Провадження № 2-з/761/144/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Рибака М.А.,

за участю секретаря Бойко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ТМО-СЕРВІС», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничий інформаційно-комерційний центр «КРОК», комунальне підприємство «КИЇВСПЕЦЖИТЛОЕКСПЛУАТАЦІЯ», про усунення перешкоди у користуванні майном шляхом знесення незаконної забудови та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконною забудовою, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває дана цивільна справа.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач самовільно здійснив забудову подвір`я площею 560, 71 кв.м., яка безпосередньо перешкоджає позивачу, а також іншим співласникам користуватись своєю власністю у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

В січні 2021 року представник позивача звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, відповідно до вимог якої просив вжити заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони на проведення реконструкції приміщення незаконної забудови, яка розташована в буд. АДРЕСА_1 та яка зазначена в акті ДАБК міста Києва б/н від 29.05.2019 року, складеного за результатами перевірки ТОВ "ТМО-СЕРВІС" на сторінках 20 та 21: добудова нежитлових приміщень до нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 із сторони приміщень № 20, № 19, № IV та у внутрішньому дворі нежитлової будівлі, де згідно плану за поверхами на будівлю літера "А" по АДРЕСА_2 на поверх АДРЕСА_1 , виконаного Київським міським бюро технічної інвентаризації від 16.02.2001 року була розташована рампа, у яких на момент перевірки розташований магазин мережі " Фора ", шляхомобєднання цих приміщень разом з нежитловими приміщеннями будівлі за адресою АДРЕСА_1 . Зобов`язати державну виконавчу службу опечатати та опломбувати всі приміщення, що розташовані в незаконній забудові, яка розташована в буд. АДРЕСА_1 , межі якої зазначені в пункті 1.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що відповідач з листопада 2020 року ТОВ «ТМО-СЕРВІС» розпочало будівельні роботи в приміщенні незаконності забудови, а також в інших суміжних приміщеннях, що будинку АДРЕСА_1 . Під приводом реконструкції ТОВ «ТМО-СЕРВІС» намагається фіктивно узаконити незаконну забудову шляхом її об`єднання з вже існуючими приміщеннями в будинку. В подальшому від`єднати цю незаконну забудову буде неможливо без пошкодження самої будівлі будинку АДРЕСА_2 , що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить виконання рішення суду, а також створити суттєві перешкоди для ефективного захисту та поновленню порушених прав позивача.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Так, вивчивши заяву про забезпечення позову суд прийшов до висновку, що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч.ч. 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до п.п. 4,5,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Відтак, суду необхідно з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Разом із тим, позивачем не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також, що такі заходи забезпечення позову, як заборона відповідачу проводити реконструкцію приміщення незаконної забудови, розташовану в буд. АДРЕСА_1 є співмірними із заявленими позовними вимогами.

Таким чином, ставлячи питання про забезпечення позову в такий спосіб, позивач просить фактично ухвалити рішення без розгляду справи по суті та з втручанням в господарську діяльність юридичної особи, що суперечить вимогам закону. Крім того, забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як спір по суті ще не вирішений та факт порушення законних прав позивача не встановлений. Так у разі задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони проведення реконструкції, позивачем буде досягнуто мети позовної заяви, тобто без вирішення спору по суті.

З огляду на вказані обставини, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149-154, 259, 260 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ТМО-СЕРВІС», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничий інформаційно-комерційний центр «КРОК», комунальне підприємство «КИЇВСПЕЦЖИТЛОЕКСПЛУАТАЦІЯ», про усунення перешкоди у користуванні майном шляхом знесення незаконної забудови та відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконною забудовою - відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Києва протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СУДДЯ М.А. РИБАК