Ухвала суду № 94173166, 13.01.2021, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 695/543/20

номер провадження 2/695/230/21

УХВАЛА

ПРО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

13 січня 2021 рокум. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Степченка М.Ю.,

за участю секретаря с/з Розпутньої І.Г.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Золотоноша цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» про визнання прав, визнання бездіяльності незаконною, -

ВСТАНОВИВ:

До Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області звернулась ОСОБА_1 (далі – позивач) з позовом до Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» (далі – відповідач), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 21.09.2020 просить:

-визнати позивача членом Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» з 15.09.2015 (дата видачі членської книжки);

-визнати незаконною бездіяльність Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» щодо не передання позивачеві оригіналу заяви Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» від 10.01.2019, підпис голови правління ОСОБА_2 на якій посвідчено приватним нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу Шипович Яною Іванівною, про згоду на відчуження земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташованої на території Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» в адміністративних межах Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, з метою подальшого оформлення права власності на неї позивачем;

-визнати за позивачем право на отримання безоплатно у власність земельної ділянки номер НОМЕР_1 для ведення садівництва орієнтовною площею 0,06 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташованої на території Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» в адміністративних межах Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, без оригіналу заяви Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» про згоду на вилучення земельної ділянки – за умови відсутності інших законних перешкод в отриманні вказаної земельної ділянки у власність.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказала, що є членом Об`єднаного садівничого товариства «Славутич», що підтверджується членською книжкою садівника, виданою 15.09.2015 та станом на день судового розгляду справи користується земельною ділянкою номер 63 для ведення садівництва орієнтовною площею 0,06 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташованою на території Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» в адміністративних межах Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області. Позивач вказує, що внаслідок протиправної відмови голови правління ОСОБА_2 надати позивачу оригінал заяви Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» від 10.01.2019 про згоду на вилучення вказаної земельної ділянки з метою подальшого оформлення позивачем на неї права власності, порушено право позивача на отримання безоплатно у власність даної земельної ділянки.

Згідно з наданим до суду 17.09.2020 відзивом відповідач повністю визнає позовні вимоги позивача, просить розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Дана справа розглядається в порядку загального позовного провадження на підставі ухвали Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 13.03.2020.

Позивач у судовому засіданні наполягала на задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог.

Заслухавши пояснення позивача, враховуючи підстави та предмет спору, суд встановив, що предметом судового розгляду даного спору є встановлення факту членства позивача Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» та наявності відповідного права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки номер НОМЕР_1 для ведення садівництва орієнтовною площею 0,06 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташованої на території Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» в адміністративних межах Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, що виникає в зв`язку з таким членством.

Водночас, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.10.2020 організаційно-правовою формою юридичної особи Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» (ідентифікаційний код 22798560) є садівниче товариство.

Згідно зі Статутом Об`єднаного садівничого товариства «Славутич», затвердженого на загальних зборах протоколом № 11 від 12.11.2016 та Статутом Об`єднаного садівничого товариства «Славутич», затвердженого на загальних зборах протокол № 12 від 18.07.2020 (нова редакція) - економічна, організаційна та правова діяльність садівничого товариства обумовлюється Земельним кодексом і законами України, ґрунтується на принципах добровільного членства, поєднанні особистих, колективних і державних інтересів, безпосередньої участі членів товариства в керуванні його справами через свої виборні органи.

Відповідно до п. 1.2 Статуту Об`єднаного садівничого товариства «Славутич», затвердженого на загальних зборах протокол № 11 від 12.11.2016 та п. 1.2 Статуту Об`єднаного садівничого товариства «Славутич», затвердженого на загальних зборах протокол № 12 від 18.07.2020 Об`єднане садівниче товариство «Славутич» є об`єднанням громадян, яке не має права займатися комерційною або іншою фінансово-господарською діяльністю з метою отримання прибутку.

Відомості щодо Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» у Реєстрі громадських об`єднань відсутні.

Вирішуючи питання про наявність підстав для закриття провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), оскільки позов не належить розглядати у порядку цивільного судочинства, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства; фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно з частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна і суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України, за частиною першою якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Водночас відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду наведеній у постанові від 09.10.2019 у справі № 361/1478/17 при визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань.

За змістом частин першої - третьої статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір - господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

За змістом статей 83, 85, 86 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, установлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

За змістом частин першої та другої статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Господарською діяльністю у ГК України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).

Громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, є учасниками відносин у сфері господарювання, а відносини, що складаються між суб`єктами господарювання та суб`єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю належать до господарських відносин (стаття 2, частина шоста статті 3 ГК України).

На час заснування та реєстрації Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» відповідно до відомостей, зазначених у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.10.2020 як юридичної особи у 1995 році був чинним Закон України «Про об`єднання громадян», статтею 1 якого було встановлено, що об`єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об`єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією. Дія цього Закону не поширюється на релігійні, кооперативні організації, об`єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (в тому числі ради і комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші об`єднання громадян, порядок створення і діяльності яких визначається відповідним законодавством.

Закон України «Про об`єднання громадян» втратив чинність з 1 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про громадські об`єднання», статтею 1 якого встановлено, що громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів. Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадська спілка - це громадське об`єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи. Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

Закон України «Про об`єднання громадян» не надавав права громадським організаціям здійснювати господарську діяльність безпосередньо, а лише через створені ними підприємства (стаття 21 зазначеного Закону у редакції, чинній на час заснування та реєстрації Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» як юридичної особи).

Разом з тим, як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, зокрема з статуту ОСТ «Славутич», Об`єднане садівниче товариство «Славутич» є об`єднанням громадян, яке не має права займатися комерційною або іншою фінансово-господарською діяльністю з метою отримання прибутку, набуває прав юридичної особи з моменту його реєстрації, діє на основах самостійності, самоврядування та самофінансування, має самостійний баланс, печатку, штамп зі своїм найменуванням; основним завданням товариства є вирощування саду, ягідних, овочевих культур з метою забезпечення членів товариства та їх сімей фруктами, овочами та іншою сільгоспродукцією; організаційно-правовою формою юридичної особи Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» є садівниче товариство; докази внесення його до реєстру як громадського об`єднання відсутні.

При цьому доказів реєстрації ОСТ «Славутич» як неприбуткової організації відповідно до положень пп. 133.1.1 п. 133.1 ст. 133 Податкового кодексу України матеріали справи не містять.

Отже, ні за способом створення, ні за видом діяльності відповідач не відповідав ознакам, що характеризували б його як об`єднання громадян за законодавством, яке діяло на час створення та реєстрації як юридичної особи Об`єднаного садівничого товариства «Славутич».

Також немає доказів відповідності його ознакам громадського об`єднання за Законом України «Про громадські об`єднання».

Таким чином, на підставі викладеного вище вбачається, що даний спір є корпоративним, тому відповідно до пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України підлягає розгляду господарським судом, що, у свою чергу, виключає його розгляд в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17 (провадження № 12-100гс18); від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19); від 09 жовтня 2019 року у справі № 361/1478/17 (провадження № 14-301цс19), постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 390/1229/18 (провадження № 61-16409св19), постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 175/4725/15 (провадження № 61-42803 св 18), постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 360/213/19 (провадження № 61-5470св20).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена (ч. 3 ст. 255 ЦПК України).

На виконання вимог частини 1 статті 256 ЦПК України суд зазначає, що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Разом з тим суд вважає, що позовна вимога про визнання за позивачем права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки номер НОМЕР_1 для ведення садівництва орієнтовною площею 0,06 га, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташованої на території Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» в адміністративних межах Коробівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, без оригіналу заяви Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» про згоду на вилучення земельної ділянки – за умови відсутності інших законних перешкод в отриманні вказаної земельної ділянки у власність взаємопов`язана з вимогою про визнання позивача членом ОСТ «Славутич», оскільки цей факт може дати позивачу можливість вирішувати питання про визнання за ним права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки ОСТ «Славутич».

Суд зауважує, що згідно зі Статутом (нова редакція) ОСТ «Славутич» здійснює свою діяльність на земельній ділянці, яка складається із земель загального користування, що знаходиться у колективній власності товариства, на орендованих землях, та землях, що знаходяться у приватній власності членів товариства. До земель загального користування належать земельні ділянки, відведені під охоронні зони, дороги, проїзди, стоянки для автомобілів, під споруди та інші об`єкти загального користування. Земельні ділянки загального користування розподілу в натурі не підлягають. Неприватизовані ділянки відносяться до земель, що знаходяться в оренді садівничого товариства крім земель загального користування. (пп. 1.3.-1.3.3).

Як вбачається з п. 1.3.4. Статуту (нова редакція) ОСТ «Славутич» розпоряджатися земельними ділянками, що знаходяться у власності товариства та на умовах оренди, можуть виключно загальні збори членів садівничого товариства.

При цьому суд зважає на те, що особливістю такого права як права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення садівництва є те, що воно наявне у позивача в силу прямої норми закону і не потребує визнання наявності такого права у позивача на підставі судового рішення.

Так, статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом частин другої та третьої ст. 22 Конституції України конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які б призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Стаття 64 Конституції України проголошує, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених самою Конституцією.

Згідно зі ст. 121 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) кожен громадянин України має право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначено у ст. 118 ЗК України.

Тобто, відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів ст. 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог частини другої ст. 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Відтак, враховуючи, що земельні ділянки з цільовим призначенням для садівництва відповідно до положень ст. 22 ЗК України належать до земель сільськогосподарського призначення, земельна ділянка, яку має намір отримати у власність позивач перебуває у державній власності, доказів проведення процедури передачі земель з державної в комунальну власність станом на день розгляду справи в суді сторони суду не назвали та не надали.

Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Поряд з цим слід зазначити, що в разі прийняття рішення органом місцевого самоврядування чи органом державної влади за результатом звернення позивача щодо виділення земельної ділянки в порядку ст.118 ЗК України, позивач має право оскаржити це рішення в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 13, 18, 19, 255, 256, 258 – 261, 352, 353 суд

УХВАЛИВ:

Провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднаного садівничого товариства «Славутич» про визнання прав, визнання бездіяльності незаконною закрити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст.354,355 ЦПК України.

Суддя М.Ю. Степченко

Повний текст ухвали виготовлений 15 січня 2021 року.