Рішення № 94165853, 14.01.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

14.01.2021 р. справа №520/16072/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 16.11.2020р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 25.11.2020р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 28.12.2020р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, платник), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.04.2020р. №0085100-5606-2030 на суму 84.027,53 грн.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що контролюючим органом протиправно поширено податковий обов`язок з оплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на об`єкт нерухомого майна-нежитлове приміщення виробничого призначення, котре використовується у межах підприємницькій діяльності за функціональним призначенням і тому відповідно до п.п. «є» п.п.266.2.2 ст.266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідач, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області (далі за текстом - контролюючий орган, владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що податкове повідомлення - рішення від 17.04.2020р. №0085100-5606-2030 на суму 84.027.53 грн. правомірно винесено за 2019 рік за об"єктом - нежитлова будівля загальною площею 2.013,60 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , котра не використовується власником - громадянином за призначенням, а передана в оренду іншому суб`єкту господарювання - ТОВ «Чарівна Мозаїка». Наполягав на правильності розрахунку грошового зобов`язання, а саме: 2013,60 х 41,73 = 84.027,53 грн. (де 2013,60 - площа нежитлової будівлі; 41,73 - ставка податку за 2019 рік (1% * 4.173,00 - розмір мінімальної зарплати на 01.01.2019р.).

Відзив на позов надійшов до суду 10.12.2020р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник є власником низки окремих об`єктів нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , а саме: 1) комплексу (однієї будівлі) у вигляді нежитлової будівлі літ. «А-1» площею 1.031,3 кв.м., нежитлової будівлі літ. «Б-2» площею 42,9 кв.м., нежитлової будівлі літ. «Е-1» площею 154,5 кв.м., нежитлової будівлі літ. «Ж-1» площею 30,8 кв.м., нежитлової будівлі літ. «З-1» площею 115,2 кв.м., нежитлової будівлі літ. «З-1 (33-1)» площею 140,7 кв.м., нежитлової будівлі літ. «Л-1» площею 356,7 кв.м., нежитлової будівлі літ. «И-1» площею 304,2 кв.м., нежитлової будівлі літ. «Х-1» площею 16,2 кв.м., нежитлової будівлі літ. «Ц-1» площею 208,3 кв.м.), речове право власності на які набуто за договором купівлі-продажу №2913 від 23.09.2005р.; 2) нежитлової будівлі літ. "0-1" загальною площею 271,9 кв.м. та нежитлової будівлі літ. літ."У-1" загальною площею 60,1 кв.м., речове право власності на які набуто за договором купівлі-продажу №Н1-08 від 01.02.2001р. та актом прийняття-передачі б/н від 01.02.2001р.; 3) нежитлової будівлі літ. «АБ-2» загальною площею 2.013,6 кв.м., речове право власності на яке набуто на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 12.06.2008 року по справі №2- 3334/08.

Ці обставини учасниками справи не заперечуються, не спростовуються, додатково підтверджені відомостями копії Довідки від 09.04.2020р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, копією договору купівлі-продажу №2913 від 23.09.2005 р., копією витягу з Державного реєстру правочином від 23.09.2005р., копією витягу про реєстрацію прав на нерухоме майно від 26.09.2005р., копією рішення Московського районного суду м. Харкова від 12.06.2008р. по справі №2- 3334/08. (а.с.14-19).

Згідно з наданими до матеріалів справи копіями технічних паспортів перелічені об`єкти є виробничими будівлями, а саме: виробничим будинком випічного цеху площею 2.013,6 м.кв., адміністративно - складським корпусом випічного цеху площею 1.025,4 м.кв., складом та прохідною площею 154,50 кв.м., цехом металоконструкцій площею 208,3 кв.м., складом площею 16,20 кв.м., складом площею 30,80 кв.м., адміністративним приміщенням площею 42,9 кв.м., складом літ «З-1» площею 115,20кв.м., складом площею 140,70 кв.м., сварочним цехом площею 304,20 кв.м., складом та виробничим корпусом літ. «Л-1» площею 356,70 кв.м. (а.с.20-56).

За твердженням заявника у межах укладеного з ТОВ «Чарівна мозаїка» договору оренди від 04.12.2017р. частина із цих об`єктів у вигляді випічного цеху (2.013,6 кв.м.) та адміністративно-складського корпусу випічного цеху (1.025,4 кв.м.) були передані у користування названому Товариству у розмірі 2.690,85 кв.м. (а.с.57-62).

ТОВ «Чарівна мозаїка» на адресу - м. Харків, Автострадна набережна, б.21-А були отримані дозвільні документи на провадження господарської діяльності у сфері виробництва харчових продуктів, а саме: рішення Держпродспоживслужби №1134 від 23.09.2016р., про реєстрацію потужностей; сертифікат на систему управління безпечністю харчових продуктів, строк дії до 28.07.2016р.; сертифікат на систему управління безпечністю харчових продуктів, строк дії до 25.07.2019р.; сертифікат на систему управління безпечністю харчових продуктів, строк дії до 22.07.2022р.; дозвіл Державного пожежного нагляду України на початок роботи №41 від 06.05.2011р.

Згідно з відомостями копії акту ГУ ДПС у Харківській області від 24.02.2020р. №530/20-40-05-02-08/3719067 місцезнаходженням ТОВ «ЧАРІВНА МОЗАЇКА» є вул. Набережна Автострадна, буд.21А, м. Харків, указане Товариство орендує нежитлові приміщення разом устаткуванням та обладнанням для здійснення господарської діяльності, одним із напрямів якої є виготовлення кондитерських виробів.

Отже, згідно з наданими заявником до матеріалів справи копіями документів для використання у межах господарської діяльності іншому суб`єкту господарювання передано лише 2.690,85 кв.м. нерухомості виробничого призначення, що є меншим від сукупного показника загальної площі переданих в оренду об`єктів нерухомого майна - нежитлових приміщень, а саме: випічного цеху (2.013,6 кв.м.) та адміністративно-складського корпусу випічного цеху (1.025,4 кв.м.).

Доказів використання за функціональним призначенням решти площі перелічених вище об`єктів нерухомого майна заявником до суду не подано.

17.04.2020р. без попереднього проведення будь-яких перевірок та без складання жодних письмових документів контролюючим органом - ГУ ДПС у Харківській області відносно заявника були прийняті: податкове повідомлення-рішення №0085100-5606-2030 про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019р. у розмірі 84.027,53грн. (а.с.4) та податкове повідомлення-рішення від 17.04.2020р. №0085102-5606-2030 про визначення грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019р. на суму 99.609,51грн. (а.с.5).

Суд зауважує, що тексти самих перелічених податкових повідомлень рішень не містять взагалі ніякої конкретизації стосовно будь-яких параметрів об`єктів справляння податку (адреси, площі, призначення тощо).

Відносно цих правових актів індивідуальної дії заявником була застосована процедура адміністративного оскарження, проте рішенням Державної податкової служби України №4397/Б/99-00-06-02-04-09 від 09.10.2020р. згадані податкові повідомлення - рішення були залишенні без змін, а скарга ОСОБА_1 від 04.08.2020р. була залишена без задоволення. (а.с.6-9).

Не погодившись із відповідністю закону зазначених податкових повідомлень-рішень контролюючого органу, заявник ініціював даний спір.

Ухвалою суду від 25.11.2020р. об`єднані в одному позові вимоги заявника було роз`єднано в окремі провадження, а саме: вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.04.2020р. №0085102-5606-2030 на суму 99.609,51грн. було виділено в окреме провадження, а у межах справи №520/16072/2020 було залишено вимогу про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.04.2020р. №0085100-5606-2030 на суму 84.027,53грн.

Тому, вирішуючи спір по суті в частині податкового повідомлення-рішення від 17.04.2020р. №0085100-5606-2030, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З 01.01.2011р. порядок виконання приватною особою податкового обов`язку, а також обсяг та зміст повноважень адміністративних органів в галузі справи контролю за податковою дисципліною, а також порядок реалізації контролюючими органами процедури застосування міри юридичної відповідальності до осіб, котрі скоїли податкові правопорушення, визначений, насамперед, нормами Податкового кодексу України.

Так, за правилом п.п. 54.3.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

З 01.01.2015р. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, справляється за правилами ст.266 Податкового кодексу України і у силу п.п.266.7.1 ст.266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Відповідно до п.266.1.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Пунктом 266.2.1 ст. 266 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а у силу положень п.п. 266.3.1 ст. 266 цього ж кодексу базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За правилом п. 266.5.1 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Пунктами 14.1.129 та 14.1.129-1 Податкового кодексу України об`єкти житлової та нежитлової нерухомості розмежовані законодавцем за категоріями і саме у залежності від конкретної категорії об`єкта згідно з рішенням органу місцевого самоврядування застосовується певна ставка податку.

Відповідно до положень п.п.266.3.2 ст.266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом п.п.266.4.2 ст.266 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 ст.266 Податкового кодексу України).

Отже, для справляння податку у порядку ст.266 Податкового кодексу України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об`єкту нерухомого майна (будівлі чи приміщення) як об`єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: 1) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 2) місце розташування об`єкта (тобто адреса будівлі), 3) технічні характеристики об`єкта (тобто тип будівлі чи категорія будівлі).

Як з`ясовано судом, стосовно площі перелічених вище об`єктів власності заявника між учасниками справи відсутній спір, а тому ці обставини сприймаються у якості достовірних.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що ставки та пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у спірних правовідносинах деталізовано рішенням Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17, додатком 1 до якого станом на 01.01.2019р. встановлено такі ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) виключений; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 8) інші будівлі - 0,1 відсотка.

Суд зауважує, що національним законом України не визначено процедури та механізму кваліфікації об`єкту нерухомого майна у цілях справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема як будівлі промисловості, складу, готельної будівлі, торгівельної будівлі тощо.

Тому, з огляду на положення ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника - приватної особи є кваліфікація об`єкту нерухомого майна за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, технічного паспорту на будинок або відповідного правочину (за яким об`єкт було набуто у власність), а не за свавільним розсудом адміністративного органу.

За приписами локального нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за реально існуючі як фізичні речі матеріального світу у 2019р. об`єкти нерухомого майна - будівлі чи приміщення у розмірі 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. нерухомості справляється у місті Харкові з готельних будівель, з офісних будівель, з торговельних будівель.

Під час розгляду справи контролюючим органом у порядку ч.2 ст.77 КАС України не доведено юридичної правомірності та фактичної обґрунтованості власного управлінського волевиявлення з приводу обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки саме за ставкою за ставкою 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. об`єкту нерухомого майна.

При цьому, контролюючим органом у порядку ч.1 ст.78 КАС України визнано ту обставину, що оскаржене рішення стосується податкового обов`ку заявника відносно нежитлової будівлі площею 2.013,60кв.м., тобто відносно такого об"єкту як нежитлова будівля літ. «АБ-2» загальною площею 2.013,6 кв.м., речове право власності на яке набуто на підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 12.06.2008 року по справі №2- 3334/08 (випічний цех).

Вирішуючи спір, суд зважає, що за правилом п.п.«є» ст.266 Податкового кодексу України (у редакції станом на 01.01.2019р.) не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Правовий висновок Верховного Суду з приводу застосування значеної норми кодексу викладений у постанові від 17.02.2020р. у справі №820/3556/17 та у постанові від 24.12.2020р. у справі №160/9721/18.

Так, у силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та правового висновку постанови Верховного Суду від 17.02.2020р. у справі №820/3556/17 застосування підпункту «є» п.п.266.2.2 ст.266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 24.12.2020р. у справі №160/9721/18 встановлена нормою підпункту ''є'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України податкова пільга має на меті стимулювання розвитку промислового виробництва, створення для цього сприятливих умов, в тому числі, фінансових. Оскільки позивачка в 2017 році не здійснювала промислового виробництва з використанням зазначеної будівлі, а тривалий процес реконструкції будівлі не дає підстави для висновку про тимчасове вибуття будівлі з процесу промислового виробництва, право на фінансове сприяння з боку держави у вигляді звільнення від сплати податку на промислові будівлі вона не має.

Матеріалами справи підтверджено обставину передачі заявником випічного цеху у користування ТОВ "ЧАРІВНА МОЗАЇКА" для експлуатації при виробництві кондитерських виробів.

Ця обставина владним суб`єктом у ході розгляду справи не спростована.

Між тим, у силу правового висновку, який міститься у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 року у справі №820/3556/17, законодавець приймає рішення про встановлення пільг і може у подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» від 16.01.2020р. №466-ІХ з 23.05.2020р. умови реалізації запровадженої преференція були обтяжені додатковою кваліфікуючою ознакою - відсутність випадків передачі власником об`єктів промисловості в оренду, лізинг, позичку.

Згідно з ст.58 Конституції України застосування податкової пільги «є» п.п.266.2.2 ст.266 Податкового кодексу України до 23.05.2020р. не було обтяжено умовою - відсутність факту передачі об`єкту в оренду.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтверженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб"єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Тому, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого волевиявлення, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення, адже контролюючим органом ставка податку на нерухоме майно у розмірі 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. нерухомості була застосована до об"єкта, відносно якого відсутні об`єктивні дані про належність до категорії готельних будівель, офісних будівель, торговельних будівель та який був переданий заявником в оренду як будівля промисловості для експлуатації у межах господарської діяльності у сфері виготовлення кондитерських виробів.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Вчинене адміністративним органом у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення спричинило доведене поза розумним сумнівом безпідставне настання для приватної особи негативних наслідків, що є визначеною процесуальним законом підставою для скасування рішення контролюючого органу.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України, оскільки станом на 01.01.2019р. помилково кваліфікував нежитлову власність заявника у якості об`єкту оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, котрий не підпадає під дію податкової пільги.

Відтак оскаржуване рішення відповідача є неправомірним та підлягає скасуванню у повному обсязі.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав розгорнуту оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір", поклавши судові витрати на відповідача.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 17.04.2020р. №0085100-5606-2030 на суму 84.027 (вісімдесят чотири тисячі двадцять сім гривень) 53 коп.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко