Рішення № 94165014, 29.12.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 грудня 2020 року м. Рівне №460/8801/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Головатчик А.А. розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доРівненської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги, -

В С Т А Н О В И В:

01.12.2020 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Рівненської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги в зв`язку із звільненням в розмірі 27197,15 грн.

Ухвалою від 02.12.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №460/8801/20. Розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін 29.12.2020.

Згідно з позовною заявою, позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що з наказом відповідача №843к від 03.09.2020 її звільнено з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Рівненської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 03.09.2020. Цим же наказом відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури було доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу кошти при звільненні. Втім, ознайомившись із змістом розрахункового листа, позивач виявила, що в ньому відсутня інформація щодо нарахування вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до вимог ст.44 КЗпП України. При цьому, зауважувала, що за статтею 44 КЗпП України працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, зокрема, у тому випадку, коли трудовий договір припиняється на підставах, зазначених у пункті 1 статті 40 КЗпП України. В свою чергу, як вбачається зі змісту пункту 1 статті 40 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) та пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації орану прокуратури в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), підстави для звільнення, зазначені в наведених нормах, є тотожними. В свою чергу, частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачений виключний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми КЗпП України і ними не встановлено жодних обмежень щодо виплат вихідної допомоги при звільненні. За наведеного вважає, що відповідач був зобов`язаний нарахувати і виплатити вихідну допомогу при звільненні, як це передбачено статтею 44 Кодексу Законів про працю України.

Згідно з відзивом на позов сторона відповідача позов не визнає. В обґрунтування своїх заперечень покликається на те, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються Законом України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014, який містить в тому числі спеціальні норми щодо проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов`язки прокурорів, їх соціальні гарантії тощо. Норми вказаного Закону є пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України, а трудове законодавство підлягає застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини, або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. На момент звільнення ОСОБА_1 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ від 19.09.2019, відповідно до якого статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Отже, зазначена правова норма вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом України «Про прокуратуру», яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набула права на її отримання. За наведеного, сторона відповідача просила відмовити в позові повністю.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Наказом прокурора області 843к від 03.09.2020 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Рівненської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 03.09.2020 (а.с.15).

Наказ видано на підставі рішення першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №152 від 02.04.2020 та відповідно до статті 11, підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

Цим же наказом Відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Рівненської області велено провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити їй компенсацію за невикористані щорічні та додаткові відпустки за період роботи з 22.05.2018 по 21.05.2019 в кількості 30 календарних днів, за період роботи з 22.05.2019 по 21.05.2020 в кількості 45 календарних днів, за період роботи з 22.05.2020 по 03.09.2020 в кількості 13 календарних днів.

При цьому, не є спірною та обставина, що при звільненні відповідач не нараховував та не виплачував позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до вимог статті 44 КЗпП України.

При цьому, сторона позивача доводила про існування у неї права на таку вихідну допомогу, покликаючись на те, що підлягали застосуванню норми КЗпП України, позаяк нормами спеціального законодавства питання виплати такої допомоги не врегульовано і, в той же час, застосування відповідних загальних норм трудового законодавства спеціальним не заборонено. В обґрунтування своєї позиції покликалася на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08.10.2019 у справі №823/263/16, від 17.10.2018 у справі №823/276/16, від 11.10.2018 у справі №823/244/16.

Сторона відповідача, в свою чергу, доводила про відсутність у позивача відповідного права, покликаючись на пріоритетність норм Закону України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014 на нормами КЗпП України. В обґрунтування своєї позиції покликалася на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.01.2018 у справі №820/1119/16.

Вирішуючи даний адміністративний позов по суті, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно з пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Підпунктом 41 пункту 21 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019, статтю 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження».

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю Україні, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

За нормою пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

А відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених, зокрема, у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Підпунктом 2 пункту 1 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019, статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Позивача звільнено з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014, якою передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

В свою чергу, підстави звільнення, зазначені у цій нормі, тотожні підставам звільнення, що зазначені у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Разом з тим Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в той час, як КЗпП України встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері публічної служби прокурорів.

Кодекс законів про працю України є нормативно-правовим актом, який містить систематизовані норми трудового права, що є загальними для усіх трудових правовідносин.

За загальним правилом, при існуванні розбіжностей між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному.

В той же час, при відсутності колізій, і у тих випадках, коли норми спеціального права не регулюють певну частину правовідносин, то до такої частини застосовуються норми загального права.

Відповідно, положення КЗпП України до правовідносин, пов`язаних з прийняттям на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби застосовуються субсидіарно, тобто тоді, коли спеціальним законодавством не встановлено інше.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства - Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

При цьому, суд зауважує, що зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019 в Закон України «Про прокуратуру» та в Кодекс законів про працю України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Фактично, Закон України «Про прокуратуру» при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону встановлює обмеження у вигляді не поширення відповідних положень КЗпП України лише щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Внесені зміни в Кодекс законів про працю України стосуються обмежень щодо застосування положень частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу.

Таким чином, жодного обмеження, щодо застосування статті 44 Кодексу законів про працю України наразі не встановлено.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція підтримана Верховним Судом, у постанові від 17.10.2018 у справі №823/276/16. Аналогічна позиція висловлена і Верховним Судом у постанові від 11.10.2018 у справі №823/244/16.

За правилами ж частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Що стосується покликання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.01.2018 у справі №820/1119/16, то суд зауважує, що за вказівкою Великої Палати Верховного Суду (постанова від 30.01.2019 у справі №755/10947/17) суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.

Підсумовуючи вказане, суд констатує, що Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Таким чином, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), то вона набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995.

Пунктом 2 вказаного Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Пунктом 4 Порядку передбачено які виплати не враховуються при обчисленні середнього заробітку. Зокрема ним передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно із пунктом 8 цього ж Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період.

Згідно з розрахунковим листком ОСОБА_1 в липні та серпні 2020 року (два місяці, що передували звільненню) не працювала, через те, що перебувала на лікарняному. У травні та червні 2020 року ОСОБА_1 також не працювала (червень відсутній в розрахунковому листі взагалі, а за травень проведено лише нарахування лікарняних). Разом з тим, у розрахунковому листі є дані про отриманий ОСОБА_1 заробіток за попередні два місці, тобто за березень та квітень 2020 року, а тому цей період правомірно взято позивачем для обрахунку середнього заробітку.

В березні позивачу було нараховано 31861,79 грн. заробітку, а квітні - 22532,83 грн. Кількість робочих днів в березні 20, в квітні - 21. Таким чином середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив: (31861,79 + 22532,83) : (20+21) = 1326,70 грн. Середньомісячний заробіток: 1326,70 х 21 = 27860,70 грн.

За правилами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

А відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на встановлені обставин в їх сукупності суд вважає, що відповідні позовні вимоги ОСОБА_1 є підставними і обґрунтованими, а відтак підлягають до задоволення. При цьому з відповідача на користь позивача належить стягнути вихідну допомогу при звільненні в сумі 27860,70 грн., а не 27197,15 грн., як просила позивач.

В частині позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення рішення суду, суд зазначає наступне.

Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює виплату заробітної плати прокурорам не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату при звільненні всіх належних сум, тому суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексів законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.

Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом вище, позивачу у день звільнення підлягала вихідна допомога, яка не була виплачена.

Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачу вихідної допомоги при звільненні за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення повного розрахунку під час звільнення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день винесення рішення суду підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу вимог пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011, а доказів понесення інших витрат суду не подано, підстави для застосування статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Рівненської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910077, вул.16 Липня, 52, м.Рівне, 33028) задовольнити повністю.

Стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 27860,70 грн.

Стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 29 грудня 2020 року.

Суддя Н.В. Друзенко