Рішення № 94163718, 11.01.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/7089/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2021 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мричко Н.І.,

за участі секретаря судового засідання Кулик С.В.,

представника позивача Походжай О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Міністерства внутрішніх справ України код ЄДРПОУ 00032684, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул.Богомольця, буд. 10 (далі - МВС України), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області код ЄДРПОУ 08592247, місцезнаходження: 79007, м.Львів, площа Генерала Григоренка, 3 (далі - ГУ МВС у Львівській області), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення без прийняття рішення заяви ОСОБА_1 про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та за результатами її розгляду відповідно до пункту 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, прийняти відповідне рішення;

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області у 15-денний строк після отримання заяви та повного пакету документів від ОСОБА_1 надіслати до Міністерства внутрішніх справ України подані документи та висновок щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності відповідно до пункту 8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850.

Ухвалою від 07.09.2020 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію» відповідно до порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». Обов`язок з прийняття рішення про призначення чи відмову у призначенні грошової допомоги покладено на МВС України, а на орган внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, покладено обов`язок по проведенню відповідних процедур по оформленню відповідних документів для вирішення питання про виплату такої допомоги та реалізація рішення головного розпорядника коштів (МВС). Таким чином, МВС України протиправно повернуло заяву позивача про призначення йому одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності без прийняття рішення.

27.10.2020 представник ГУ МВС у Львівській області подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що МВС України не прийняло рішення про призначення чи відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, а лише повернуло документи на доопрацювання. ГУ МВС у Львівській області не допустило бездіяльності, оскільки скерувало в МВС України подані позивачем документи.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала. Просила суд позов задовольнити повністю.

У судове засідання ГУ МВС у Львівській області та МВС України явку представників не забезпечили, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі їх представників до суду не надходило.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З 01.09.1988 по 16.04.2014 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ.

Постановою медичної (військово-лікарської) комісії від 29.05.2018 (на час звільнення зі служби 16.04.2014) встановлено, що захворювання позивача пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Згідно з випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААБ № 333232 позивачу 18.12.2019 під час повторного огляду встановлено ІІ групу інвалідності, у зв`язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №011304 ступінь втрати професійної працездатності позивача становить 60 %.

06.04.2020 позивач звернувся до ГУ МВС у Львівській області із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності та 60% втрати працездатності, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

У листі Департаменту охорони здоров`я та реабілітації МВС від 23.04.2020 №12077/33 зазначено, що позивач медичного огляду та обстеження у ВЛК на час звільнення не проходив. Постанова медичної (військово-лікарської) комісії від 29.05.2018 №42, яка винесена на час звільнення зі служби 16.04.2014, не відповідає вимогам Положення про діяльність медичної (військово-лікарської) комісії, затвердженої наказом МВС України від 03.04.2017 № 285. Крім цього, медико-соціальна експертиза проведена з порушенням Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, що викликає сумнів щодо правильності прийнятого МСЕК рішення.

У листі Департаменту фінансово-облікової політики МВС України від 15.05.2020 №15255/15-2020 зазначено, що Департаменту охорони здоров`я та реабілітації МВС за результатами опрацювання матеріалів позивача вказав на неналежне оформлення документів, що унеможливило прийняття рішення. Таким чином, матеріали щодо призначення одноразової грошової допомоги повертаються на доопрацювання

Листом від 02.06.2020 №100 ГУ МВС у Львівській області повернуло позивачу його заяву з додатками.

Вважаючи дії МВС України щодо повернення заяви про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності без прийняття рішення протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

07.11.2015 набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII.

До набрання чинності вказаним Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» № 565-XII (далі - Закон України №565-XII) та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850.

Відповідно до статті 23 Закону України № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

На виконання вимог зазначеної статті, постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 850).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 2 Порядку № 850).

Порядком № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку №850, висновок щодо виплати грошової допомоги. Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку № 850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Згідно з пунктом 5 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №580-VIII (набрав чинності 07.11.2015) визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».

Разом з тим, за змістом пункту 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Закону України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України № 580-VIII.

Таким чином, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію», виходячи з положень якого обов`язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено у цій справі саме на МВС України.

Як встановив суд, позивачу 18.12.2019 під час повторного огляду встановлено ІІ групу інвалідності, у зв`язку з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААБ № 333232

Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №011304 ступінь втрати професійної працездатності позивача становить 60 %.

06.04.2020 позивач звернувся до ГУ МВС у Львівській області із заявою (рапортом) про виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності та 60% втрати працездатності, внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Суд повторно звертає увагу на пункт 9 Порядку 850, яким встановлено, що МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 такого Порядку документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 вказаного Порядку, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Враховуючи наведене, суд вважає, що за результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів МВС України повинно було прийняти рішення про призначення або про відмову в призначенні грошової допомоги.

На противагу наведеному обов`язку, МВС України повернуло подані позивачем заяву та документи на доопрацювання.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що дії МВС України щодо повернення без прийняття рішення заяви позивача про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності є протиправними.

Відтак з метою повного та ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати МВС України повторно розглянути заяву позивача про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та за результатами її розгляду відповідно до пункту 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015№ 850, прийняти відповідне рішення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ГУ МВС у Львівській області у 15-денний строк після отримання заяви та повного пакету документів від позивача надіслати до МВС України подані документи та висновок щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності відповідно до пункту 8 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, то суд зазначає таке.

З аналізу положень пунктів 7, 8 Порядку № 850 можна зробити висновок про те, що у ГУ МВС у Львівській області виникає обов`язок звернутися до МВС України лише у разі надходження до нього заяви та відповідних документів позивача.

Як пояснила представник позивача в судовому засіданні, позивач повторно не звертався до ГУ МВС у Львівській області із заявою щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності.

Таким чином, виходячи з того, що позивач повторно не звертався до ГУ МВС у Львівській області із заявою та відповідними документами, то і відсутні підстави для зобов`язання його у 15-денний строк після отримання заяви та повного пакету документів від позивача надіслати до МВС України подані документи та висновок щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень вказаної Конвенції.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom,» № 44277/98, пункт 37).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності». Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, пункт 74).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», № 18390/91; пункт 29).

Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», №47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних («Artico v. Italy», № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи («Van de Hurk v. Netherlands» № 16034/90, пункт 59).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України щодо повернення без прийняття рішення заяви ОСОБА_1 про призначення йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності.

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ та за результатами її розгляду відповідно до пункту 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, прийняти відповідне рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне рішення суду складене 15 січня 2021 року.

Суддя Мричко Н.І.