Рішення № 94163697, 15.01.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

15 січня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4290/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату (Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

04.11.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Луганського обласного військового комісаріату (далі - відповідач), в якому позивач, з урахуванням уточнення, просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо невиплати позивачу суми середнього грошового забезпечення згідно зі ст. 117 КЗпП України;

зобов`язати Луганський обласний військовий комісаріат виплатити позивачу, згідно зі ст.117 КЗпП України, середнє грошове забезпечення за весь час затримки належної позивачу при звільнені суми підйомної допомоги, з 11 липня 2020 року по день фактичного розрахунку 04.09.2020, в сумі 31 510,05 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Командувача військ оперативного командування "Схід" від 06.07.2020 № 189 його було звільнено у відставку за пунктом "Б" (за станом здоров`я - на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби у мирний час, обмежену придатність у воєнний час). Наказом військового комісара Луганського обласного військового комісаріату від 10.07.2020 виключено зі списків особового складу Луганського обласного військового комісаріату та направлено для зарахування на військовий облік до Дарницького районного військового комісаріату м.Києва.

При звільнені позивача 10 липня 2020 року, Луганський обласний військовий комісаріат, розрахувався з ним неповністю. Належну суму підйомної допомоги за 2019 рік в розмірі 14995,30 грн перерахував тільки 04 вересня 2020 року, тобто з затримкою в 56 днів, що є порушенням п.242 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

З урахуванням викладеного, позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 06 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - залишено без руху.

Ухвалою суду від 23.11.2020 прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

03.12.2020 від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.29,30), відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні з огляду на таке.

На думку відповідача, посилання позивача на Кодекс Законів про працю України є помилковим, оскільки передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів щодо оплати праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо), що також зазначено в пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регламентовано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Таким чином, у разі незгоди з його виключенням позивач мав можливість подати рапорт до військового комісара Луганського ОВК для усунення будь-яких розрахункових порушень.

Беручи до уваги те, що наказ військового комісара Луганського ОВК від 19.07.2020 №175 про виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення без проведення з ним усіх необхідних розрахунків (грошової компенсації за підйомну допомогу), позивачем при розгляді цієї справи не оскаржується та не оскаржувався раніше, а також те, що з рапортом (заявою) з приводу не виключення його зі списків особового складу частини позивач не звертався, на думку відповідача, позивач погодився з розрахунком, що міститься в наказі при виключенні зі списків особового складу військового комісаріату. Це, в свою чергу, виключає неправомірність дій військового комісаріату.

04.12.2020 від представника відповідача через канцелярію суду надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву (а.с.35-39), відповідно до яких зазначено, що відповідно до постанови від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного суду зроблено висновок, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, не належать до структуру заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури. Відповідач, просить суд, при розгляді позовних вимог прийняти до уваги позицію Верховного суду, викладену у постановах по справах №821/1083/17, №761/9584/15-ц, № 810/451/17, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

З довідки відповідача від 14.01.2021 № ЮГ/14 вбачається, що відповідно до спільної Директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 23.12.2019 № Д-322/1/11 дск «Про формування територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у Збройних Силах України» та Директиви командувача військ оперативного командування «Схід» від 26.12.2019 №Д-11 дск, з 01.11.2020 Луганський обласний військовий комісаріат та військові комісаріати Луганської області були переформовані в територіальні центри комплектування та соціальної підтримки згідно переліку, зокрема, Луганський обласний військовий комісаріат переформовано в Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки (а.с.46,47).

З урахуванням вищенаведеного, дійсним найменуванням відповідача є Луганський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.4-6).

Наказом військового комісара Луганського обласного військового комісаріату від 10.07.2020 №129 позивача, звільненого наказом Командувача військ оперативного командування "Схід" від 06.07.2020 № 189 у відставку за пунктом "Б" (за станом здоров`я - на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби у мирний час, обмежену придатність у воєнний час), 10.07.2020 виключено зі списків особового складу Луганського обласного військового комісаріату та направлено для зарахування на військовий облік до Дарницького районного військового комісаріату м.Києва (а.с.7,8).

Листом від 02.10.2020 № ЮК/387 відповідач на звернення позивача від 28.09.2020 повідомив про те, що підйомна допомога не входить до складу постійного грошового забезпечення, а отже посилання позивача на норми ст.117 Кодексу законів про працю України не можуть застосовуватись в даному випадку (а.с.9,10).

Дослідженням довідки відповідача від 02 грудня 2020 року № ВФЗ-138 (а.с.33) встановлено, що :

у травні 2020 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 15 919,86 грн, у тому числі: посадовий оклад - 5070,00 грн, оклад за військове звання - 1270,00 грн, процентна надбавка за вислугу років -1902,00 грн, особливості проходження служби - 5357,30 грн, премія - 1597,05 грн, секретність - 507,00 грн, індексація - 216,51 грн, днів військової служби - 31;

у червні 2020 року позивачу виплачено грошове забезпечення у сумі 15 590,31 грн, у тому числі: посадовий оклад - 5070,00 грн, оклад за військове звання - 1270,00 грн, процентна надбавка за вислугу років - 1902,00 грн, особливості проходження служби - 5357,30 грн, премія - 1774,50 грн, секретність - 0 грн, індексація - 216,51 грн, днів військової служби - 30. Всього за 2 місяці 31510,17 грн.

При звільнені позивача 10 липня 2020 року відповідач розрахувався з позивачем, проте не в повному розмірі, а саме належну позивачу суму підйомної допомоги за 2019 рік в розмірі 14995,30 грн перераховано на картковий рахунок позивача 04 вересня 2020 року, тобто з затримкою в 55 днів (а.с.43,48).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до частини першої статті 2 якого військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з преамбулою Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частинами першою, другою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частина третя статті 9-1 «Продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців» цього ж Закону передбачає, що при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією військової частини їм виплачується:

1) підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби;

2) добові, встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, які перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі на військовослужбовця та кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає разом з ним.

За правилами, встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що передбачена статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підйомна допомога не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а є самостійним видом допомоги, яка виплачується за певних умов при переїзді військовослужбовців на нове місце військової служби в інший населений пункт.

Необхідно зазначити, що й КЗпП України не відносить підйомну допомогу до оплати праці, а передбачає її в розділі VIII "Гарантії і компенсації".

При цьому, за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку.

Відтак, норми статті 117 КЗпП України не можуть бути застосовані до затримки виплати підйомної допомоги, що передбачена статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що свідчить про безпідставність заявленого позову.

Аналогічної правовового висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 04 березня 2020 року у справі № 802/1854/17-а, де предметом розгляду також було питання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з невиплатою позивачу на момент звільнення з військової служби підйомної допомоги, передбаченої частиною третьою статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Щодо доводів відповідача про не застосування норм трудового права до відносин військової служби, суд зазначає, що такі доводи є необґрунтованими та спростовуються таким.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

При цьому, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).

При усуненні розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції пункту 56 Положення, статті 24 Закону України "Про відпустку", Верховний Суд України з посиланням на вимоги статей 1-3, 12, 14 Закону 2011-ХІІ, вказав на те, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

З огляду на викладене, суд критично оцінює посилання відповідача на те, що норми Кодексу законів про працю України в даному випадку не можуть застосовуватись.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату (Луганського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.Є. Петросян