Рішення № 94162532, 15.01.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 січня 2021 рокум. Ужгород№ 260/2496/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинець Д.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в особі представника Осташук Олега Васильовича ( АДРЕСА_2 ) до Військової частини 2142 Державної прикордонної служби України (вул. Недецеї, 45, м. Мукачево, Закарпатська область, 89600, ЄДРПОУ 14321676) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника Осташук Олега Васильовича звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини 2142 Державної прикордонної служби України (далі - відповідач), в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2142 Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки виплати належної йому при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки; 2) зобов`язати Військову частину 2142 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільнення із військової служби за період з 02.09.2019 року по 26.06.2020 року (день фактичного розрахунку), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 року № 44 (із змінами); 3) встановити судовий контроль шляхом зобов`язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовував тим, що наказом начальника 27 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 02.09.2019 року № 369-ОС його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Проте станом на дату звільнення повного розрахунку проведено не було, зокрема, не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року визнано протиправною бездіяльність Військової частини 2142 Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки та зобов`язано нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки. З огляду на зазначене вважає, що до відповідача належить застосувати відповідальність, передбачену ст. 117 Кодексу законів про працю України.

До Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого проти задоволення такого заперечив, мотивуючи тим, що норми Кодексу законів про працю України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Звертає увагу, що Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України не містить норми щодо порядку та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.

Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що наказом начальника 27 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 02 вересня 2019 року № 369-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 02 вересня 2019 року.

Станом на день звільнення - 02 вересня 2019 року позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 02 вересня 2019 року.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 2142 Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини 2142 Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані додаткові відпустки передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.09.2019 року.

Зобов`язано Військову частину 2142 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані додаткові відпустки передбачені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.09.2019 року.

Вказане рішення набрало законної сили 10 квітня 2020 року.

На виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року на картковий рахунок ОСОБА_1 відповідачем 26.06.2020 р. перераховано кошти у сумі 23 250,63 грн.

З метою отримання компенсації за несвоєчасну виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі № 260/329/20 підтверджено право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Вказане рішення суду набрало законної сили, а тому в силу норм ст. 78 КАС України вказана обставина не підлягає доказуванню.

Судом встановлено, що на виконання вказаного рішення суду 26 червня 2020 року відповідачем було виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Повнота виплати такої позивачем не оспорюється.

Спірні правовідносини виникли з приводу застосування до відповідача відповідальності, передбаченої нормами ст. 117 Кодексу законів про працю України, за затримку розрахунку при звільненні, що проявилася у несвоєчасній виплаті належних позивачу сум грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями ч. 4 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25.03.1992 визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Слід зазначити, що ні Законом Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексом законів про працю (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Нормами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідальність роботодавця за час затримки розрахунку при звільненій працівника визначена, зокрема нормами ст. 117 КЗпП України.

Так, вказаною статтею встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

В свою чергу, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не ототожнює вирішення спору в судовому порядку з фактичним виконанням роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Таким чином, суд вважає, що оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили, позивач має право на підставі ст. 117 КЗпП України отримати середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

При вирішенні питання щодо суми середнього заробітку, яка підлягає виплаті відповідачем на користь позивача, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. Так, у вказаній поставні Велика Палата Верховного Суду вирішила відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Натомість сформовано нову правову позицію, відповідно до якої суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Проте за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, при вирішенні цього питання суд повинен враховувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Згідно п. 94.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищенаведене суд, при визначенні розміру належної до виплати позивачу суми середнього заробітку, виходить з розрахунку, запропонованого в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

На офіційному веб-сайті Національного банку України розміщені наступні відомості про середньозважену облікову ставку за кредитами: з 19.07.2019 по 05.09.2019 - 17% річних, з 06.09.2019 по 24.10.2019 - 16,5% річних, з 25.10.2019 по 12.12.2019 - 15,5% річних, з 13.12.2019 по 30.01.2020 - 13,5% річних, з 31.01.2020 по 12.03.2020 - 11% річних, з 13.03.2020 по 23.04.2020- 10 % річних, з 24.04.2020 по 11.06.2020 - 8% річних, з 12.06.2020 по 26.06.2020 - 6% річних.

З огляду на суму кошті, що була несвоєчасно виплачена позивачу при звільненні, приблизна оцінка розміру майнових втрат останнього, пов`язаних із такою затримкою, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, за розрахунком суду становить 2411,06 грн.

Розрахунок:

1) 17% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 02.09.2019 по 05.09.2019 (4 днів) в розмірі 23 250,63 грн. х 0,05% х 4 днів = 46,50 грн.;

2) 16,5% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 06.09.2019 по 24.10.2019 (49 днів) в розмірі 23 250,63 грн. х 0,05% х 49 днів = 569,64 грн.;

3) 15,5% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 25.10.2019 по 12.12.2019 (49 днів) в розмірі 23 250,63 грн. х 0,04% х 49 днів = 455,71 грн.;

4) 13,5% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 13.12.2019 по 30.01.2020 (49 днів) в розмірі 23 250,63 грн. х 0,04% х 49 днів = 455,71 грн.;

5) 11% річних/366 днів року=0,03% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 31.01.2020 по 12.03.2020 (42 дні) в розмірі 23 250,63 грн. х 0,03% х 42 дні = 292,95 грн.;

6) 10% річних/366 днів року=0,03% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 13.03.2020 по 23.04.2020 (42 дні) в розмірі 23 250,63 грн. х 0,03% х 42 дні = 292,95 грн.;

7) 8% річних/366 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 24.04.2020 по 11.06.2020 (49 днів) в розмірі 23 250,63 грн. х 0,02% х 49 днів = 227,85 грн.;

8) 6% річних/366 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 12.06.2020 по 26.06.2020 (15 днів) в розмірі 23 250,63 грн. х 0,02% х 15 днів = 69,75 грн.

За таких обставин, враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 2411,06 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 року суд вказує наступне.

Нормами пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 р. (далі - Порядок), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Згідно з пунктом 4 Порядку, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 5 Порядку, грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, оскільки належна до виплати під час звільнення ОСОБА_1 з військової служби виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій відноситься до виплат, право на які позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, суд вважає, що дія Порядку поширюється також і на такі виплати.

Несвоєчасна виплата грошової компенсації сталася з вини відповідача, а тому суд вважає, що позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.

Вказана позиція узгоджена з постановою Верховного Суду від 22.06.2018 р. у справі №812/1048/17, де також зазначено, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов`язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин та обґрунтованих сумнівів на користь ймовірного невиконання рішення суду відповідачем, що підтверджені належними та допустимими доказами.

У якості обставин, що можуть свідчити про невиконання рішення суду відповідачем-суб`єктом владних повноважень потрібно розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Зазначивши у прохальній частині позовної заяви про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення позивач не навів аргументованих доводів та не надав доказів того, що дане рішення суду буде відповідачем не виконане, у зв`язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права. Тому, дана вимога позивача не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищенаведені обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в особі представника Осташук Олега Васильовича ( АДРЕСА_2 ) до Військової частини 2142 Державної прикордонної служби України (вул. Недецеї, 45, м. Мукачево, Закарпатська область, 89600, ЄДРПОУ 14321676) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2142 Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки виплати належної йому при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2015 - 2019 роки.

3. Зобов`язати Військову частину 2142 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 02.09.2019 року по 26.06.2020 року (день фактичного розрахунку) у сумі 2 411,06 грн. (дві тисячі чотириста одинадцять грн. 06 коп.) із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

СуддяД.В. Іванчулинець