Рішення № 94162460, 15.01.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2021 року м. Житомир справа № 240/16769/20

категорія 112030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у призначені пенсії за віком та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за віком і здійснити пенсійні виплати з моменту винесення судом рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що після набуття права на отримання пенсії за віком звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із відповідною заявою для її призначення. Однак, отримала відмову, оскільки загальний страховий стаж становить 22 роки 0 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії. Також, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило, що згідно поданими документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу до страхового стажу не враховано період роботи з 19.03.1984 по 16.11.1993, оскільки запис про звільнення в трудовій книжці БТ-І від 09 липня 1976 року завірено печаткою у відбитку, якої читається назва "СССР".

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі на 26 жовтня 2020 року.

26 жовтня 2020 року розгляд справи відкладено у зв`язку з клопотанням представника позивача про відкладення. Наступне судове засідання призначено на 16 листопада 2020 року.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що згідно з поданими документами страховий стаж позивача становить 22 роки 0 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії. До страхового стажу не враховані періоди роботи: з 19.03.1984 до 16.11.1993 у зв`язку з виявленими некоректними записами у трудовій книжці, а саме записи про звільнення скріплені печаткою СССР, що суперечить п. п. 3.1, 3.2 п. 3, п. п. 4.1, 4.5 п. 4 Інструкції "Про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів", затвердженої Міністерством Внутрішніх справ України від 18.10.1993 №643.

16 листопада 2020 року оголошено перерву в судовому засіданні у для надання часу представнику позивача ознайомитися з відзивом. Наступне судове засідання призначено на 23 листопада 2020 року.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення сторін, суд, зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні, яку занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання.

Суд, розглянувши позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

Встановлено, що 16.07.2020 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Відповідач листом від 28.07.2020 №0600-0329-8/36343 повідомив, що право на призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" мають особи, які народилися з 01 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року при наявності страхового стажу не менше 27 років. Згідно з поданими документами та індивідуальними відомостями про застраховану особу до страхового стажу не враховано період роботи з 19.03.1984 по 16.11.1993, оскільки запис про звільнення в трудовій книжці БТ-І від 09 липня 1976 року завірено печаткою у відбитку, якої читається назва "СССР", що суперечить п. п. 3.1, 3.2 п. 3, п. п. 4.1, 4.5 п. 4 Інструкції "Про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів", затвердженої Міністерством Внутрішніх справ України від 18.10.1993 №643, загальний страховий стаж становить 22 роки 0 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Тому, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 23 липня 2020 року у призначені пенсії ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із такою відмовою, позивач звернулася до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058 зі змінами та доповненнями, на момент звернення про призначення пенсії).

Статтею 1 Закону №1058-IV, встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1).

Приписами п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" від 12.08.1993 року № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58 (далі - Інструкція №58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки, вбачається, що запис про звільнення від 16.11.1993 посвідчений підписом інспектором відділу кадрів та печаткою, у відбитку якої читається назва "СССР".

Представник відповідача, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що оскільки записи у трудовій книжці позивача є неналежними, отже до страхового стажу період з 19.03.1984 до 16.11.1993 не враховується.

Суд не може погодитись з такими доводами відповідача, оскільки трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірний період і, отже, є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.

Твердження відповідача про те, що періоди роботи з 19.03.1984 до 16.11.1993 зарахувати до страхового стажу неможливо у зв`язку з тим, що період роботи у організації завірено печаткою "СССР" не ґрунтуються на жодній нормі законодавства, а Інструкція про порядок видачі дозволів на виготовлення печаток і штампів", затвердженої наказом МВС України від 18.10.1993 № 643 не містять положень про нечинність фактично існуючих печаток та штампів та про обов`язок їх заміни. Не впливає на права та законні інтереси позивача й факт припинення статусу СРСР як суб`єкта міжнародного права.

На думку суду, та обставина, що підприємство не замінило свою печатку новою після припинення СРСР, не робить документи, які засвідчені нею, неправдивими. Позивач має відповідний запис у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та цей запис є належним доказом підтвердження його трудового стажу.

Щодо позовної вимоги про призначення пенсії за віком з моменту винесення судового рішення, суд зазначає наступне.

Положеннями абз.1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема: 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року (абз. 3).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому для призначення ій пенсії за віком необхідно досягнути пенсійного віку 59 років та 6 місяців та мати страховий стаж не менше 27 років.

До Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком позивач звернулася 16.07.2020, тобто в межах трьох місяців визначених законом.

Загальний страховий стаж ОСОБА_1 , що визнаний відповідачем без врахуванням спірних періодів, становить 22 роки 0 місяців 21 день. Не врахований до страхового стажу період роботи з 19.03.1984 до 16.11.1993, а саме 9 років 07 місяців 28 днів. Загальний страховий стаж з врахуванням спірних періодів понад 27 років.

На момент звернення про призначення пенсії, позивачу виповнилося понад 59 років та 6 місяців, тобто, у ОСОБА_1 є всі необхідні підстави для призначення пенсії за віком.

Враховуючи, що пенсія призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області призначити пенсію за віком з моменту настання такого права, а не з дати винесення судового рішення. Тому, позовн в цій частині необхідно задовольнити частково.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.

У силу приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений позивачем судовий збір у сумі 840,80 грн (квитанція № 0.0.1851656884 від 28.09.2020) необхідно відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-262, 291-293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області (вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з моменту настання такого права та здійснити відповідні виплати.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко