Рішення № 94162389, 15.01.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2021 року м. Житомир справа № 240/2027/20

категорія 111031101

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшов вказаний позов, у якому ОСОБА_1 просить визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Житомирській області:

- від 25.10.2019 № 0063334-5313-0613 про визначення суми податкового зобов`язання за 2018 податковий період за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 4527,17 грн;

- від 25.10.2019 № 0063336-5313-0613 про визначення суми податкового зобов`язання за 2018 податковий період за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 26954,52 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Житомирській області від 25.10.2019 № 0063334-5313-0613 та № 0063336-5313-0613 є протиправними, порушують його права та законні інтереси, оскільки не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не відповідають фактичним обставинам. Стверджує, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для винесення у 2019 році оскаржуваних податкових повідомлень-рішень без проведення останнім відповідної перевірки за податковий звітний період 2018 року. Зазначає, що незаконним є визначення оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відносно нерухомості, належної позивачу, як будівлі промисловості та використовуваної у своєму домогосподарстві і з іншою метою аніж для самозабезпечення продуктами харчування, оскільки в силу прямої норми підпунктів є) та ж) пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України такі не є об`єктом оподаткування вказаним місцевим податком.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні 27.05.2020.

27.05.2020 підготовче засідання у справі відкладено на 24.06.2020 у зв`язку з клопотанням представника позивача про відкладення.

Головним управлінням ДПС у Житомирській області, на виконання вимог ухвали суду, надано відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог відповідач стверджує, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначив, що позивач відповідно до довідки є власником нерухомого майна, а саме комплексу та нежитлової будівлі, молочний блок, що є нежилими приміщеннями, які у розумінні ст.266 ПК України є об`єктом оподаткування. Враховуючи п.п. 266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України та рішення 10 сесії 7 скликання Горинської сільської ради від 12.07.2017 позивачу обчислено суми податку з об`єктів нежитлової нерухомості. Щодо тверджень позивача про те, що належне йому нерухоме майно відповідно до абз."ж" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України не є об`єктом оподаткування, так як відноситься до будівель сільськогосподарських товаровиробників, відмітив, що підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність наступних умов: використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; особа має бути сільськогосподарським товаровиробником. При цьому, зауважив, що ПК України регламентує статус сільськогосподарського виробника виключно як юридичної особи. Також, звернув увагу, що органи ДПС не наділені повноваженнями здійснювати контроль за своєчасністю та правильністю прийняття органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків та зборів.

24.06.2020 підготовче засідання у справі відкладено на 23.07.2020 у зв`язку з клопотанням представника позивача про відкладення.

23.07.2020 підготовче засідання у справі відкладено на 04.08.2020 у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

04.08.2020 ухвалою було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду 14.09.2020.

Представник позивача до суду надіслав клопотання про розгляд справи без його участі та без участі позивача.

Представник відповідача прибула до суду, проти позову заперечила, подала клопотання про розгляд справи без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального засобу.

Суд, зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні, яку занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання.

Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Установлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за ОСОБА_1 зареєстровано: комплекс будівль та споруд АДРЕСА_1 , загальною площею 724 кв.м та нежитлова будівля (молочний блок) за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 121,6 кв.м.

25.10.2019 ГУ ДПС у Житомирській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 25.10.2019 № 0063334-5313-0613 про визначення суми податкового зобов`язання за 2018 податковий період за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 4527,17 грн;

- від 25.10.2019 № 0063336-5313-0613 про визначення суми податкового зобов`язання за 2018 податковий період за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі 26954,52 грн.

Вважаючи, що вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Перевіряючи податкові повідомлення - рішення на відповідність критеріям, установленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Статтею 67 Конституції України проголошено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності до п. 6.1 ст. 6 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

За змістом пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПК України одним із місцевих податків є податок на майно.

Елементи податку на майно визначені розділом XII Податкового кодексу України.

В силу приписів пп. 265.1.1 п. 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Статтею 266 ПК України регламентовано особливості справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За приписами підпунктів 266.1.1, 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік нерухомого майна, які не є об`єктом оподаткування (підпункти «а» - «л»).

Позивач вважає, що належні йому об`єкти нерухомості відносяться до будівель промисловості та до будівель сільськогосподарських товаровиробників, а тому, відповідно до приписів підпунктів «є» та «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідач, в свою чергу, наполягає на відсутності у позивача права на означені пільги, оскільки, по-перше, ПК України визначає правовий статус сільськогосподарського товаровиробника виключно як юридичної особи, а по-друге - нерухомість, що належить позивачу, не можна віднести до «будівель промислових підприємств».

Аналізуючи доводи сторін, а також встановлені обставини справи, суд зазначає наступне.

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції чинній на момент застосування податковим органом) не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (підкласи 1271.1-1271.9).

Цей клас включає підкласи:

1271.1 «Будівлі для тваринництва» (зокрема, товарні та племінні ферми великої рогатої худоби, свиноферми та свинофабрики, вівцеферми, кролівничі та звірівницькі ферми, кінні заводи, собачі розплідники);

1271.2 «Будівлі для птахівництва (зокрема, птахофабрики, та птахоферми, на підприємства по виробництву яєць та м`яса птиці, а також по вирощуванню гібридної птиці для товарних господарств і інкубаторно-птахівничі станції для виробництва добового молодняка птиці та інші);

1271.3 «Будівлі для зберігання зерна» (зокрема, зерносховища), 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні» (зокрема, силоси);

1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства» (зокрема, підвали, винокурні, винні ємкості);

1271.6 «Будівлі тепличного господарства» (зокрема, теплиці, сільськогосподарські, парники, оранжереї, заводи кормових антибіотиків);

1271.7 «Будівлі рибного господарства» (зокрема, підприємства по переробці риби);

1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва» (зокрема, підприємства по переробці відходів тваринництва);

1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші» (зокрема, підприємства виробничо-технічного обслуговування, які включають: бази зберігання мінеральних добрив та пестицидів, сільськогосподарської техніки та запасних частин, підприємства по ремонту сільськогосподарських машин та транспорту, станції біологічного захисту рослин).

Правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Проте, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Так, згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Вирішуючи питання щодо наявності у позивача право на пільгу, передбачену пунктом «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд виходив з того, що матеріали справи не містять жодних доказів фактичного здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності та використання безпосередньо у такій діяльності комплексу належних йому будівель та споруд. Тобто, позивач не підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника.

Більш того, суд враховує, що згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності позивача є: "різання оброблення та оздоблення декоративного та будівельного каменю".

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов до висновку, що позивач не може бути адресатом пільги визначеної пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Позивач посилається на те, що належні йому на праві власності об`єкти нерухомості призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, крім того, позивач веде особисте селянське господарство на земельній ділянці, на якій розташовані вказані об`єкти. Однак, зазначені обставини не дають права позивачу на користування пільгою, передбаченою вказаним вище пунктом статті 266 ПК України, оскільки позивач не здійснює виробництво сільськогосподарської продукції у розумінні закону. Доказів того, що спірні приміщення фактично використовуються іншим сільськогосподарським товаровиробником, позивачем також не надавалося.

Що стосується доводів позивача про наявність у нього права на податкову пільгу, передбачену пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд зазначає наступне.

Пунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Таким чином, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 820/3556/17. У цій постанові Судова палата частково відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 травня 2018 року (справа № 806/2676/17), а саме в частині, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України.

Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення, де, до будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач, доказів використання зазначеного молочного блоку за функціональним призначенням, як будівлю промисловості, не надав. Дане свідчить про не можливість застосування до вказаного об`єкту нерухомого майна пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України.

Щодо посилань позивача, що у контролюючого органу відсутності правові підстави для винесення у 2019 році податкових повідомлень - рішень, оскільки податковим органом не проведено документальну невиїзну перевірку за 2018 податковий звітний період, суд зазначає наступне.

01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71 -VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, було введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п. 266.1. ст. 266 ПК України, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової - нерухомості.

Пунктом 266.2. ст. 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з пп.266.3.1. п. 266.3 ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (п.п. 266.5.1., п. 266.5, ст.. 266 ПК України)

Як передбачено абз. «б» п.п. 266.7.1. п. 266.7 ст.266 ПК України, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті та відповідної ставки податку.

Підпунктом 266.7.4 п. 266.7 ст. 266 ПК України зазначено, що органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов`язані щоквартально у 15- денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку податку, за місцем розташування такого об`єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом міністрів України.

Порядок подання органами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та органами, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, відомостей, необхідних для розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджено постановою Кабінетом міністрів України від 31.05.2012 № 476 (із змінами і доповненнями).

Отже, п. 4 Порядку передбачено, що Міністерство юстиції України подає Державній фіскальній службі України інформацію про об`єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб.

Передача зазначеної Інформації здійснюються на центральному рівні між Мін`юстом і ДФС в електронній формі телекомунікаційними каналами зв`язку.

На підставі вищезазначених даних проводиться розрахунок податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

З огляду на вище викладене, підстави для проведення документальної невиїзної перевірки відсутні.

Фізичні особи у 2019 році сплачують податок за житлову та нежитлову нерухомість за 2018 рік, за ставками та з використанням пільг, які застосовувались при розрахунку податку минулого року.

Рішенням 10 сесії 7 скликання Горинською сільської ради Малинського району від 12.07.2017 "Про затвердження місцевих податків і зборів та ставки акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на території Горинської сільської ради" встановлено ставки податку для об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Таким чином, 25.10.2019 ГУ ДПС у Житомирській області, на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп. 266.7.2 п.266.7.2, п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України, прийнято податкові повідомлення - рішення №0063334-5313-0613, яким визначено ОСОБА_1 зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 4527 грн 17 коп. (121,60 х (3723 х 1%/100) за 2018 рік; № 00633336-5313-0613, яким визначено позивачу зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 26954,52 грн (724 х (3723 х 1%/100) за 2018 рік.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно прийнято податкові повідомлення - рішення від 25.10.2019, якими визначено позивачу суму зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2018 рік.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а також ураховуючи положення ст. 139 КАС України, судові витрати понесені позивачем стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_3, ідент. номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м.Житомир, 10003 ЄДРПОУ 43142501) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко