Рішення № 94134177, 14.01.2021, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/1041/20

Провадження № 2/0182/1090/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2021 року Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Рибакової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Другої Нікопольської державної нотаріальної контори про визнання недійсною окрему частину договору дарування, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом (а.с.1-3), посилаючись на наступні обставини.

Їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 , після смерті її матері ОСОБА_3 , яка належала ОСОБА_3 на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 27.05.1971 року. Інша 1/2 частина будинку належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого батька ОСОБА_4 , якому 1/2 частина зазначеного будинку належала на підставі договору дарування від 17.03.1990 року померлому.

При підготовці до укладення договору дарування 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3 звернулась до Нікопольського БТІ та 02.02.1990 року на звернення ОСОБА_3 . Нікопольське БТІ виготовило технічний висновок щодо розрахунку ідеальних часток у будинку АДРЕСА_1 . Вважає, що при укладенні договору дарування від 17.03.1990 року 1/2 частини вказаного будинку нотаріусом було допущено описку, а саме в описовій частині договору дарування де зазначається, що саме входить у користування обдарованого, помилково вписано сіни "а", які у детальному плані на будинок вказані як кімната 1-2=8,1 кв.м. При наданні сіней "а" у користування стороні обдарованого, частка обдарованого складатиме не 1/2 частину, а 1/3 частину. Зазначила, що з договору дарування та заповіту, складеного ОСОБА_3 вбачається, що вона розпорядилась своїм майном у рівних частинах між своїми дітьми.

На підставі викладеного, просить суд визнати недійсною окрему частину договору дарування 1/2 частини будинку АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 17.03.1990 року, а саме виключити з описової частини, що переходять у користування сіни "а" .

Ухвалою судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13.05.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відкрито провадження по справі (а.с.30,31).

Відповідно до ч. 2 ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Копію ухвали судді від 13.05.2020 року направлено позивачу (а.с.32,35).

Копію ухвали судді від 13.05.2020 року та копію позову з додатками направлено відповідачу ОСОБА_2 за її останнім місцем реєстрації (а.с.29).

Копію ухвали судді від 13.05.2020 року та копію позову з додатками направлено відповідачу Другій Нікопольській державній нотаріальній конторі (а.с.33,34).

Ухвалою судді від 02.06.2020 року (38,39) у задоволенні заяви ОСОБА_2 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

05.06.2020 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позов з додатками (а.с.43-50). У відзиві відповідач зазначила, що в будинку АДРЕСА_1 мешкали позивач та ОСОБА_4 (її-відповідача батько), які були рідними сестрою і братом. В цьому будинку мешкала і вона до 2014 року, поки не вимушена була піти на вимогу тітки (позивача), тому що вона їм, як казала позивач, заважає. З 2014 року вони жили у будинку самі, позивач почувала себе повною господаркою, мала всі особисті документи батька, отримувала його пенсію. Влітку 2017 року у них стався конфлікт. Батько вимушений був забрати у позивача свою пенсійну карту, особисті документи та документи на домоволодіння, тому що стан його здоров`я був неналежний. Влітку 2017 року він звернувся до КП НМБТІ для перевірки дійсності пакету документів на домоволодіння, де перевірили документи і знайшли помилку в ПІБ власника, що підтверджується довідкою КП НМБТІ від 2017 року. Зараз їй- ОСОБА_2 належить 1/2 частина в праві загальної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.07.2018 року, р.№3179. У користування їй перейшло: частина житлового будинку "А": житлова кімната 2-5=7,6 кв.м; житлова кімната 2-4=10,8 кв.м; сіни а; кухня 2-3=9,7 кв.м; сіни 2-4 пом.2-1=2,6 кв.м; ванна 2-2=2,7 кв.м; сіни 2-3 пом.1-1=4,4 кв.м; крильце; гараж "З"; вбиральня "В"; сарай "Г"; паркан № 1; ворота № 5; 1/2 частина паркану № 2; 1/2 частина паркану № 4; 1/2 частина замощення І. Усе це належало спадкодавцеві ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 17.03.1990 року. Вказала, що при житті ОСОБА_3 визначилась з частками в праві спільної часткової власності житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , подарувала одну з часток з визначенням порядку користування часткою у праві спільної часткової власності своєму сину ОСОБА_4 , а іншу частку - заповіла позивачу. Позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом належить 1/2 частина житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . Вважає, що позивач звернулась до суду з необґрунтованим позовом, пропустивши строк давності, при тому що мала за життя свого брата ( ОСОБА_4 ) усі документи. Зазначила, що договором дарування від 17.03.1990 року ОСОБА_3 висловила волю, бажання щодо дарування частини будинку з визначеним переліком всіх допоміжних приміщень.

Відповіді на відзив позивачем не надано.

02.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-ІХ від 30.03.2020 року, яким внесено зміни зокрема до Цивільного процесуального Кодексу України. Відповідно до Вказаного закону розділ ХІІ «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального Кодексу України доповнено пунктом 3, яким встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені в тому числі ст. 185 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину. Отже з 02.04.2020 року процесуальні строки були продовжені на час дії карантину.

Згідно п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 731-ІХ від 18.06.2020 року, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом. Закон України № 731-ІХ від 18.06.2020 року набрав чинності 17.07.2020 року. 06.08.2020 року процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020 року закінчились.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши відзив на позовну заяву, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Згідно зі ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» передбачено, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК (в редакції закону 2004 року), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Судом встановлено наступне.

Згідно Договору від 17.03.1990 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Лещинською О.І., зареєстровано в реєстрі за № 2-1074 (а.с.7,20), ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 1/2 частину жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 . З вказаного Договору вбачається наступне. На земельній ділянці 578 кв.м розташований глинобитний обкладений цеглою жилий будинок жилою площею 38,7 кв.м, глинобитний обкладений цеглою сарай - літня кухня літ. Б, кирпичні сараї літ. Г,б,б-1, вбиральня літ. В, бетоний підвал літ.бпд, дощаті сараї літ.Ж,Е, шлакоблочний гараж літ.З, спорудження. Ця 1/2 частина жилого будинку належить дарителю ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Другою Нікопольською нотаріальною конторою 27.05.1971 року за № 2004, зареєстрованого в Нікопольському БТІ 10.06.1971 року за № 31-232, копії рішення народного суду м. Нікополя від 22.03.1965 року, зареєстрованого в Нікопольському БТІ за № 31-232 та довідки БТІ № 00252 від 13.03.1990 року. В користування обдарованого входить частина жилого будинку літ. А: жила кімната 2-5=7,6 кв.м, жила кімната 2-4=10,8 кв.м, сіни "а", кухня 2-3=9,7 кв.м, сіни 2 пом. 2-1=2,6, ванна 2-2=2,7 кв.м, сіни а-3 пос. 1-1=4,4 кв.м, крильце, гараж "3", сарай "Г", вбиральня"В", паркан № 1, ворота № 5, 1/2 ч. паркану № 2, 1/2 паркану № 4, 1/2 замощення І.

Згідно технічного висновку від 02.02.1990 року (а.с.10,10-на звороті), 02.02.1990 року проведено обстеження в натурі розподіл ідеальних часток домоволодіння АДРЕСА_1 , власника ОСОБА_3 наступним чином. Домоволодіння складається з жилого будинку «А-1», сіни «а», веранда «а-1», сіни «а-3», сіни`а-4», крильце, літня кухня «Б», сарай «Г», «Е», «Ж», сарай «б», «б-1», підвал «бпд», гараж «З», вбиральня «И», паркан № 1-3-4,5, водопровід № 6, замощення І. Перша частина, що відчужується: частина житлового будинку «А», кім.жил.2-5=7,6 кв.м, кім.жил.2-4=10,8 кв.м, сіни «а-1» кухня 2-3=9,7 кв.м, сіни «а-4» сіни 2-1=2,6, ванна 2-2=2,7 кв.м, сіни «а-3» (а-2 виправлене на а-3) пом. 1-1=4,4 кв.м, крильце, гараж «З», сарай «Г», вбиральня «В» («И» виправлене на «В»), паркан № 1, ворота № 5, 1/2 частина паркану № 2, 1/2 частина паркану № 4, 1/2 частина замощення «І». Друга частина, що залишилася після відчуження: частина житлового будинку «А», кім.жил.1-4=8,6 кв.м, кім.жил.1-3, сіни «а» кухня 1-2=8,1 кв.м, сарай «Ж», літня кухня «Б», сарай «б», «б-1», підвал «бпд», сарай «Е», 1/2 частина паркану № 2, паркан «3», 1/2 частина паркану № 4, 1/2 частина замощення «І», водопровід № 6. Також перелік часток будинку, надвірних будівель та споруджень, які ОСОБА_3 відчужує зазначено в Акті конкретного користування побудовами та спорудженнями від 01.02.1990 року, складеного техніком Нікопольського МБТІ (а.с.11,11-на звороті).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.12.1993 року, посвідченого старшим державним нотаріусом Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Новіковою Н.В., № спадкової справи - 315/1993 року, зареєстровано в реєстрі за № 1-2136 (9,9-на звороті), на підставі заповіту, посвідченого Другою Нікопольською державною нотаріальною конторою 24.01.1973 року і зареєстровано в реєстрі за №145, спадкоємицею зазначеного в заповіті майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донька ОСОБА_1 , спадкове майно, на яке видано свідоцтво складається з 1/2 частини жилого будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 . На земельній ділянці 578 кв.м розташований глинобитний обкладений цеглою жилий будинок жилою площею 38,7 кв.м, глинобитний обкладений цеглою сарай - літня кухня літ. Б, глинобитний обкладений цеглою сараї Г, дощаті сараї літ.Е,Ж, глинобитний обкладений цеглою сарай-підвал б,б-1,б-2, шлакоблочний гараж літ.З, вбиральня «В», спорудження.

На 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_1 виготовлено технічний паспорт станом на 29.10.1993 року (а.с.12-13).

Як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.07.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іопель С.О., спадкова справа № 68/2018, зареєстровано в реєстрі за №3179 (а.с.8,21), спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , 1953 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його донька ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з 1/2 частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю на підставі Договору дарування, посвідченого Лещинською О.І., державним нотаріусом Другої Нікопольської державної нотаріальної контори 17.03.1990 року за реєстровим № 2-1074. Право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване 12.09.2017 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1351147912116. На земельній ділянці розташовані: житловий будинок А, загальною площею 66,2 кв.м, житловою площею 38,7 кв.м; літня кухня Б; сарай б; сарай б-1; підвал бпд; вбиральня В; сарай Г; сарай Е; сарай Ж; гараж З; спорудження № 1-5,І. В користування спадкоємця переходять: частина житлового будинку А: жила кімната 2-5=7,6 кв.м, жила кімната 2-4=10,8 кв.м, сіни "а", кухня 2-3=9,7, сіни 2-4 пом. 2-1=2,6 кв.м, ванна 2-2=2,7 кв.м, сіни 2-3 пос.1-1=4,4 кв.м, крильце, гараж З, сарай Г; вбиральня В; паркан № 1, ворота № 5, 1/2 ч. паркану № 2, 1/2 паркану № 4, 1/2 замощення І. Вказані обставини підтверджуються також Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 131246896 від 18.07.2018 року (а.с.47,47-на звороті). На 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_2 станом на 19.10.2018 року виготовлено технічний паспорт (а.с.48,48-на звороті).

З копії акту (а.с.49) вбачається, що в будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 зареєстрована з 01.04.2019 року. ОСОБА_1 фактично проживає без реєстрації в даному будинку з 1999 року та по теперішній час.

Посилання позивача на ст.ст.203,217 ЦК України суд вважає помилковим, так як норми ЦК України (в редакції 2003 року) не розповсюджуються на правовідносини, що виникли до їх прийняття.

Оскільки спірний договір дарування, частину якого позивач просить визнати недійсним, було укладено 17.03.1990 року, тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми законодавства, що діяло на час укладання спірного договору. На час укладення Договору від 17.03.1990 року діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року, тому застосуванню підлягають саме норми Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Відповідно до ч.1 ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 56 Цивільного кодексу Української РСР, угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Відповідно до положень ст. 60 Цивільного кодексу Української РСР, недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.

Згідно положень ч.ч.1,2 ст. 243 Цивільного кодексу Української РСР, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Відповідно до ч.1 ст. 244 Цивільного кодексу Української РСР, Договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється і три роки. За положеннями ст.80 вказаного Кодексу, закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові; якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

З матеріалів справи вбачається, що право власності у ОСОБА_4 на 1/2 частки жилого будинку АДРЕСА_1 виникло на підставі договору від 17.03.1990 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Нікопольської державної нотаріальної контори Лещинською О.І., зареєстровано в реєстрі за № 2-1074 (а.с.7,20). За вказаним договором ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 1/2 частину жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , в користування обдарованого ввійшла частина жилого будинку літ. А: жила кімната 2-5=7,6 кв.м, жила кімната 2-4=10,8 кв.м, сіни "а", кухня 2-3=9,7 кв.м, сіни 2 пом. 2-1=2,6, ванна 2-2=2,7 кв.м, сіни а-3 пос. 1-1=4,4 кв.м, крильце, гараж "3", сарай "Г", вбиральня"В", паркан № 1, ворота № 5, 1/2 ч. паркану № 2, 1/2 паркану № 4, 1/2 замощення І. Після смерті ОСОБА_3 її дочка - ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 16.12.1993 року, та з цього часу була належним чином обізнана щодо розміру її частки, найменування будівель, споруджень, допоміжних приміщень та їх визначеного переліку.

Дійсно, згідно технічного висновку від 02.02.1990 року (а.с.10,10-на звороті), за яким 02.02.1990 року проведено обстеження в натурі розподіл ідеальних часток домоволодіння АДРЕСА_1 , власника ОСОБА_3 . І частина, що відчужувалась не містить в переліку сіней "а", які за договором від 17.03.1990 року перейшли в користування ОСОБА_4 . Проте за договором дарування (у розумінні положень Цивільного кодексу Української РСР 1963 року) одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність, договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Відповідно до ч.1 ст. 56 Цивільного кодексу Української РСР, угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. За життя ОСОБА_3 положень договору від 17.03.1990 року не оспорювала, тобто суд доходить висновку, що власник майна розпорядився належним їй майном на свій розсуд.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог позивача за безпідставністю та недоведеністю.

Відповідач у відзиві на позов послався на пропуск позовної давності позивачем щодо заявлених вимог. Відповіді на відзив позивач не подала, про поновлення строку не заявила. В абз.3 п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 року зазначено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Суд вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо пред`явлення даного позову. Однак, так як позивачу відмовлено у задоволенні позову за недоведеністю, то відсутні підстави для відмови у задоволенні позову за спливом позовної давності.

Керуючись ст.ст.12,13,76-78,81,89,259,263-265,268 ЦПК України, п.п.15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ), Другої Нікопольської державної нотаріальної контори (місцезнаходження: 53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Патріотів України, буд.103, код ЄДРПОУ - 02891090) про визнання недійсною окрему частину договору дарування - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: В. В. Рибакова