Рішення № 94133812, 12.01.2021, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/3870/20

Номер провадження 2/213/289/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2021 року м.Кривий Ріг

Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді Князєвої Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін позовну заяву ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 , до Східного офісу Держаудитслужби про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся із зазначеним позовом, посилаючись на те, що позивач, працюючи у відповідача, 12.02.2010 перебувала в автомобілі під керуванням водія, який був працівником відповідача, та потрапила у ДТП. За фактом ДТП складено акти форми Н-1 та Н-5, згідно з якими нещасний випадок визнано таким, що пов`язаний з виробництвом. Внаслідок нещасного випадку вона отримала тілесні ушкодження. Висновком МСЕК їй встановлено первинно 20 % втрати професійної працездатності. За наслідками повторних оглядів їй встановлено 20 % професійної працездатності. У зв`язку із чим просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 94400 грн.

Представник відповідача надав відзив на позов. Вважають позовні вимоги необґрунтованими. Зазначає, що позивач посилається як на норми КЗпП України, так і на норми ЦК України. але доведення моральної шкоди у трудових відносинах та у деліктних, передбачених ЦК України, є абсолютно різними поняттями.

Так, єдина стаття КЗпП України, яка стосується відшкодування моральної шкоди (ст. 237-1), зазначає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди як вид відповідальності роботодавця за заподіяну працівникові моральну шкоду передбачає наявність чотирьох умов і підстав її настання. Серед перших умов є вина, яка є не тільки обов`язковою суб`єктивною ознакою, а й важливою соціальною категорією, зміст якої визначають характер і тяжкість протиправного діяння роботодавця. При заподіянні працівникові моральної шкоди вина має подвійне значення: за наявності вини настає відповідальність за заподіяну працівникові моральну шкоду, а її форма і ступінь впливають на визначення розміру відшкодування. Другою умовою є факт порушення роботодавцем законних трудових прав особи. Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Третьою умовою є протиправність дій роботодавця. Так, на роботодавця покладається активний і пасивний обов`язок. Протиправність діяння заподіювача моральної шкоди полягає у невиконанні ним своїх обов`язків щодо забезпечення законних трудових прав працівника, а також у порушенні ним законних трудових прав працівника, якщо це порушення призводить до душевних, психічних або фізичних страждань останнього. Протиправною можна вважати поведінку роботодавця, пов`язану з невиконанням ним юридичних обов`язків, передбачених трудовим законодавством чи умовами трудового договору. Четвертою умовою є причинний зв`язок протиправної поведінки роботодавця і моральної шкоди, що настала, де протиправність виступає причиною, а моральна шкода - наслідком. Лише наявність усіх чотирьох умов є підставою для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, а відсутність хоча б однієї з них свідчить про необґрунтованість та недоведеність відповідних позовних вимог.

У позовній заяві не зазначені вищеперераховані умови для настання відповідальності відповідача, не зазначено, в чому полягає протиправність поведінки чи протиправність дій відповідача або у чому полягає порушення трудових прав позивача.

Звертає увагу, що ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивач дізналася про порушення свого права 19.05.2010, коли вона вперше пройшла огляд МСЕК. Отже строк звернення з позовною заявою сплив 20.08.2010.

Зазначає, що передбачене ст. 56 Конституції України та ст. 23 ЦК України право на відшкодування моральної шкоди не поширюється на випадки виникнення трудових спорів працівників, оскільки в таких випадках розбіжності між сторонами випливають з укладеного трудового договору. Тому обов`язок з відшкодування моральної шкоди, заподіяної у сфері трудових відносин або відносин, що тісно пов`язані з ними, настає лише у тих випадках, які передбачені ст. 237-1 КЗпП України - у разі, якщо порушення законних прав працівника призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, або коли це передбачено іншими спеціальними нормами (Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). Відшкодування моральної шкоди в рамках трудового законодавства є відмінним від порядку відшкодування такої шкоди в рамках цивільного законодавства.

Вважає, що твердження позивача про те, що норми спеціального законодавства не включали положень про відшкодування моральної шкоди, не відповідає дійсності та спеціальному законодавству, яке регулювало взаємовідносини між позивачем як працівником Контрольно-ревізійного управління а відповідачем в частині страхування життя працівників.

Так, відповідно до п. 7 ст. 17 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» в редакцій, чинній на момент ДТП, усі службові особи державної контрольно-ревізійної служби підлягають державному обов`язковому страхуванню за рахунок коштів державного бюджету на випадок загибелі або смерті на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою, а в разі поранення, контузії, травм чи каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися у зв`язку з виконанням службових обов`язків, у розмірі від шестимісячного до п`ятирічного грошового утримання за останньою посадою залежно від ступеня втрати працездатності.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2011 у справі 2а/0470/4983/11, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2012, з Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області на користь позивача була стягнута невиплачена страхова сума у розмірі 43332 грн. Відповідні страхові кошти були виплачені позивачеві з державного бюджету України. Вважає, що страхова виплата і є тією компенсацією моральної шкоди від держави за відповідні моральні та фізичні страждання внаслідок ДТП.

Позивачем не доведено наявність моральної шкоди, не зазначено, яким саме критерієм вона керується, зазначаючи розмір моральної шкоди. Розмір моральної шкоди перевищує загальний річний дохід позивача у 2010 році. Зазначена позивачем сума моральної шкоди є неспівмірною. Позивач, стверджуючи про те, що діями посадових осіб відповідача завдано моральної шкоди, не довела факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат майнового чи немайнового характеру, що настали у зв`язку з неправомірною діяльністю відповідача як суб`єкта владних повноважень. Доказів, що свідчать про притягнення посадових осіб до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання ними своїх посадових обов`язків, що могло завдати шкоди особі, позивачем також не надано.

Вважає посилання на висновок експерта щодо наявності наслідкового зв`язку між діями водія відповідача та травмою позивача є неправомірним, оскільки позивач не наводить, якими саме доказами підтверджується вина водія відповідача у настанні ДТП.

Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленими такі обставини.

ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді начальника об`єднаного контрольно-ревізійного відділу в Центрально-Міському і Саксаганському районах м. Кривого Рогу, відповідно до наказу контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області від 08.02.2010 року № 31-к та посвідчення про відрядження від 11.02.2010 № 1 - 12.02.2010 о 07.00 год. разом з начальником об`єднаного контрольно-ревізійного відділу в Дзержинському, Довгинцівському і Інгулецькому районах м.Кривого Рогу, начальником об`єднаного контрольно-ревізійного відділу в Тернівському і Жовтневому районах м.Кривого Рогу та водієм об`єднаного контрольно-ревізійного відділу в Дзержинському, Довгинцівському і Інгулецькому районах м.Кривого Рогу на службовому автомобілі об`єднаного контрольно-ревізійного відділу в Дзержинському, Довгинцівському і Інгулецькому районах м.Кривого Рогу ВАЗ 21099 д.н. НОМЕР_1 прямували в м.Дніпропетровськ для участі в роботі розширеного засідання колегії контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області. Через складні погодні умови (хуртовина, ожеледь, дощ зі снігом) машина рухалася зі швидкістю 60 км/год. Приблизно о 09 год. 30 хв. на дільниці траси м.Кривий Ріг - м.Дніпропетровськ (а/д. «Дніпропетровськ - Миколаїв») між с.Преображенка та Київською розвилкою службовий автомобіль об`єднаного контрольно-ревізійного відділу в Дзержинському, Довгинцівському і Інгулецькому районах м.Кривого Рогу д.н. НОМЕР_1 , в якому знаходилася ОСОБА_1 потрапив у сніговий замет і його стало розвертати вправо. Водій одразу став вирівнювати напрям руху з метою запобігання аварії. У цей час автомобіль Тойота «Прадо» д.н. НОМЕР_2 , який рухався позаду на невеликій відстані, вдарив машину у праве заднє крило. У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримала травму. Каретою швидкої медичної допомоги ОСОБА_1 була доставлена до РКЗОЗ «Криничанська центральна районна лікарня», а потім по лінії сан авіації переведена до КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечнікова». З 13.02.2010 по 20.02.2010 ОСОБА_1 знаходилася на стаціонарному лікуванні в КЗ «Міська лікарня № 11», а з 20.02.2010 по 03.03.2010 - в КЗ «Міська клінічна лікарня № 2».

За фактом ДТП за участю водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у результаті чого постраждала ОСОБА_1 , порушено кримінальну справу № 70101045 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Згідно з випискою із медичної карти № 118 стаціонарного хворого внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди позивач отримала такі тілесні ушкодження: «струс головного мозку, забій правого плечового суглобу, забій грудної клітини, закритий перелом хрящової частини 3-4-5 ребер праворуч, різко виражений больовий синдром».

19.03.2010 складено акт №1 «Про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом» форми Н-1.

Пунктом 7 акту причиною нещасного випадку визнано порушення правил дорожнього руху.

У п. 9 акту зазначено діагноз ОСОБА_1 - закрита травма грудної клітини: перелом 3-4-5 ребер справа в хрящових відділах (клінічно); закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку. Травма відноситься до категорії легкої.

Відповідно до п. 10 акту особи, які допустили порушення законодавства про охорону праці, встановлюються слідчими органами.

Акт розслідування нещасного випадку від 19.03.2010 містить аналогічні відомості.

Зазначеними актами нещасний випадок визнаний таким, що пов`язаний з виробництвом.

При огляді МСЕК 19.05.2010 ОСОБА_1 первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 20 % у зв`язку з трудовим каліцтвом з 01.05.2010 по 01.06.2011. Група інвалідності не визначена.

Відповідно до висновку експерта № 70/27-237 від 31.05.2010 в діях водія ОСОБА_3 вбачається невідповідність вимогам п.12.1 ПДР України, що з технічної точки зору знаходиться в причинному зв`язку з настанням ДТП.

Постановою слідчого відділу з розслідування ДТП СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Пантюхова В.С. про завершення кримінальної справи № 70101045 від 30.07.2010 кримінальна справа за фактом дорожньо-транспортної пригоди за участю ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , у результаті якої була травмована ОСОБА_1 , закрита у зв`язку з відсутністю складу злочину в діях ОСОБА_3 і ОСОБА_5 , передбаченого ст. 286 КК України. Постановою встановлено, що в діях водія автомобіля ВАЗ 21099 д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_3 вбачаються порушення правил дорожнього руху. Кримінальна справа закрита, оскільки кримінальна відповідальність за спричинення легких тілесних ушкоджень у результаті порушення правил безпеки дорожнього руху не передбачена.

Суд вважає встановленим факт отримання ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, відображених у висновку експертизи, проведеної у рамках кримінальної справи, а саме: синець правої половини грудної клітини і правого плеча.

Переконання суду про відсутність об`єктивних даних про наявність у потерпілої перелому ребер підтверджується і позначкою «клінічно», що міститься в медичній документації та акті.

Посилання позивача на перебування на лікуванні в Криничанській ЦРЛ та КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечнікова» відразу після ДТП нічим не підтверджено.

Виписка із медичної картки № 118 КЗ «Міська лікарня № 11» містить посилання на те, що «перелом хрящевой части 3-4-5 ребер справа выявлен после консультации торакального хирурга 2-й горбольницы. При осмотре видимых следов ушибов, кровоподтеков, деформации в области головы, туловища нет. Лечение в торакальном отделении 2-й горбольницы рекомендовано по настоянию больной».

Із виписки медичної карти У-2523 стаціонарного хворого тора кального відділення КЗ «Міська клінічна лікарня № 2» вбачається, що на рентгенограмах від 20.02.2010 та 01.03.2010 перелом ребер не візуалізується.

Загальна сума отриманої позивачем заробітної плати у відповідача за 2010 рік - 57263,08 грн.

Повторним оглядом МСЕК 25.05.2011 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 20 % у зв`язку з трудовим каліцтвом з 01.06.2011 по 01.06.2012. Група інвалідності не визначена.

Оглядом 23.05.2012 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності - 20 % у зв`язку з трудовим каліцтвом з 01.06.2012 безстроково. Група інвалідності не визначена.

Внаслідок трудового каліцтва позивачу завдано моральної шкоди, що полягає у моральних стражданнях через перенесення больових відчуттів, лікування, втрату професійної працездатності. Факт отримання трудового каліцтва, встановлення ступеню втрати професійної працездатності свідчить про те, що позивач відчуває від цього негативні наслідки морального характеру.

Викладеним обставинам відповідають правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок трудового каліцтва - ушкодження здоров`я працівника внаслідок дій особи, що перебувала у трудових правовідносинах з власником джерела підвищеної небезпеки.

Статтею 153 Кодексу законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 173 зазначеного кодексу закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду №20-рп/2008 від 08.10.2008 року встановлено, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

Частина 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала , якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Частиною 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Тобто законодавцем встановлено презумпцію вини володільця джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Встановлено, що внаслідок трудового каліцтва позивачу заподіяні моральні і фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації її фізичних можливостей.

Рішенням Конституційного Суду від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 року встановлено, що "громадяни, яким установлена стійка втрата професійної працездатності, мають право на стягнення на їх користь моральної шкоди". Відповідно до п. 4.1 цього ж рішення ушкодження здоров`я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, заподіюють йому моральні й фізичні страждання.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин з відшкодування моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Тому відповідач має відповідати за шкоду, завдану його працівником.

Доводи представника відповідача про недоведеність факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт отримання трудового каліцтва, встановлення стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Посилання представника відповідача на сплив позовної давності, що є підставою для відмови у позові, суд відхиляє, оскільки згідно з п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю позовна давність не поширюється.

При вирішенні питання про розмір відшкодування спричиненої моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи, характер, обсяг, тривалість та наслідки заподіяних позивачу моральних страждань, стан здоров`я, суттєвість вимушених змін у житті.

При цьому суд не бере до уваги як доказ компенсації позивачу моральної шкоди копії рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.05.2011 та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2012, оскільки зазначені судові рішення є знеособленими та не містять інформації щодо набрання ними законної сили. Крім того, суд зазначає, що страхові виплати в розумінні закону не є відшкодуванням моральної шкоди.

Визначаючи розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, ступінь втрати професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом, обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, наслідків, що наступили.

З урахуванням вищезазначеного суд вважає, що належною компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди є сума 10000 грн, що буде відповідати тим стражданням і переживанням, що вона зазнає у зв`язку з трудовим каліцтвом.

Також підлягає стягненню з відповідача судовий збір в дохід держави.

Керуючись ст.ст. 5, 23, 268, 1167, 1168, 1172, 1187 ЦК України, ст.ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, ст. 13 Закону України "Про охорону праці", ст. ст. 7, 12, 13, 79-81, 141, 247, 258, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , інтереси якої представляє ОСОБА_2 , до Східного офісу Держаудитслужби про відшкодування моральної шкодизадовольнити частково.

Стягнути зі Східного офісу Держаудитслужби (вул. Володимира Антоновича, 22, корпус 2т, м. Дніпро, код ЄДРПОУ: 40477689) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 10000 (десять тисяч) гривень без урахування податку з доходів фізичних осіб.

В решті позову відмовити.

Стягнути зі Східного офісу Держаудитслужби в дохід держави судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Дніпровського апеляційного суду через Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Суддя Н. В. Князєва