Рішення № 94127995, 12.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2021 року м. Київ № 640/23624/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби України в місті Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

від 04 квітня 2018 року № 0122981311, зобов`язати вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач / ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач/ ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 17 вересня 2020 року № 0458043320;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві у встановленні законодавством строки підготувати висновок про повернення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб з Державного бюджету України в розмірі 17410,31 грн на мою користь та подати такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України.

Позивач мотивує позовні вимоги протиправністю спірного рішення, оскільки позивач має право на включення до податкової знижки частини суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 жовтня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

06 листопада 2020 року позивач подав до суду заява про уточнення позовних вимог, в якій позовні вимоги викладені у наступній редакції:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 17 вересня 2020 року № 0458043320;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві у встановленні законодавством строки підготувати висновок про повернення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб з Державного бюджету України в розмірі 15 884,81 грн на мою користь та подати такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України.

В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначає, що у прохальній частині позовної заяви ним допущено описку, а саме в реквізитах оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та суми, яку позивач просить стягнути, в той час як по тексту позовної заяви зазначенні правильні реквізити оскаржуваного рішення та суми до стягнення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року прийнято позовні вимоги у новій редакції, а саме: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 17 вересня 2020 року № 0458043320; зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві у встановленні законодавством строки підготувати висновок про повернення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб з Державного бюджету України в розмірі 15 884,81 грн на користь позивача та подати такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України. Зобов`язано відповідача подати до суду протягом 5-ти днів з дня отримання даної ухвали: належним чином засвідчені копії податкового повідомлення-рішення від 17 вересня 2020 року № 0458043320 та акту перевірки від 13 серпня 2020 року № 4433/26-15-13-20-21.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв`язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Співробітниками Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві проведено камеральну перевірку податкової декларації про майновий стан і доходи за 2020 рік №71285 від 06 липня 2020 року, поданої ОСОБА_1 , результати якої оформлені актом від 13 серпня 2020 року № 4433/26-15-13-20-21 (далі -акт перевірки).

Згідно акту перевірки, при заповненні податкової декларації платником податку порушено:

- пп. 14.1.170 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, - документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом;

- пп. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 Податкового кодексу України, згідно з яким до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов`язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання);

- пп. 166.3.1 п. 166.3 ст. 166 Податкового кодексу України, відповідно до якого платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень пункту 164.6 статті 164 цього Кодексу, частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 цього Кодексу.

- п. 175.1 ст. 175 Податкового кодексу України, згідно якої платник податку - резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику в національній або іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.

При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів.

Таке право виникає в разі якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.

Згідно висновків акту перевірки, за результатами камеральної перевірки податкової декларації про майновий стан і доходи поданої за 2019 рік встановлено, що у громадянина ОСОБА_1 відсутні законодавчі підстави для нарахування податкової знижки за частиною суми процентів по іпотечному житловому кредиту, оскільки в наданих платіжних (розрахункових) документах не визначено суми сплачених процентів за користування іпотечним кредитом, оскільки в паспорті платника податку реєстрація місця проживання визначена за адресою: АДРЕСА_1 , яка відмінна від реєстрації місцезнаходження житлового будинку ( квартира, кімната), щодо якого оформлено іпотечний кредит.

На підставі вказаного акту перевірки від 13 серпня 2020 року № 4433/26-15-13-20-21, Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 вересня 2020 року № 0458043320, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 15884,81 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Пунктом 37.1. статті 37 ПК України передбачено, що підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов`язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Таким чином, механізм та правила реалізації права платника податку на податкову знижку визначаються ПК України.

Відповідно до підпункту 14.1.170 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, - документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку - резидента у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 166.1.1 пункту 166.1 статті 166 ПК України, платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року.

За приписами підпункту 166.1.2 пункту 166.1 статті 166 ПК України, підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації, яка подається по 31 грудня включно наступного за звітним податкового року.

Відповідно до підпункту 166.2.1 пункту 166.2 статті 166 ПК України до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов`язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання).

Пунктом 166.3 статті 166 ПК України визначено перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки.

Платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 цього Кодексу, такі фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати: частину суми процентів, сплачених таким платником податку за користування іпотечним житловим кредитом, що визначається відповідно до статті 175 цього Кодексу (підпункт 166.3.1).

Статтею 175 Податкового кодексу України регулюється визначення суми процентів, сплачених платником податку за користування іпотечним житловим кредитом з метою нарахування податкової знижки.

Відповідно до п. 175.1 ст. 175 ПК України платник податку - резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику в національній або іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.

При сплаті процентів за іпотечним житловим кредитом в іноземній валюті сума платежів за такими процентами, здійснених в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діє на день сплати таких процентів.

Таке право виникає в разі якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.

Судом встановлено, між позивачем (як позичальником) та публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" 01.07.2015 року укладено Договір про іпотечний кредит № 1020/1, за умовами якого Банк надає позичальнику кредит у розмірі 900000 гривень для придбання квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

На забезпечення виконання кредитного договору від 01.07.2015, між позивачем (як іпотекодавцем) та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" укладено Іпотечний договір від 01.07.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М., реєстровий номер 1151, відповідно до якого, цей договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають із договору про іпотечний кредит № 1020/1. Предметом іпотеки є квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 подано декларацію про майновий стан і доходи за 2019 рік, а також докази на підтвердження права на отримання податкової знижки на частину суми процентів, сплачених в 2019 році за користування іпотечним житловим кредитом в розмірі 17410,31 грн.

В акті перевірки контролюючим органом встановлено, що у позивача відсутні підстави для включення до податкової знижки суми процентів, сплачених в 2019 році за користування іпотечним житловим кредитом в розмірі 17410,31 грн. з огляду на те, що відповідно до позначки в паспорті, на момент подання податкової декларації за 2019 рік позивач проживав за адресою: АДРЕСА_1 , яка відмінна від місцезнаходження квартири, щодо якої оформлено іпотечний житловий кредит. Тому, іпотечне житло не було можливим визначити як основне місце його проживання.

Суд не погоджується з вказаним твердженням контролюючого органу з огляду на наступне.

Відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб (далі Закон № 1706-VII).

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Частиною 1 статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (частина 2 статті 4 вказаної статті).

Частиною 1 статті 5 Закону № 1706-VII встановлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

В редакції статті 5 Закону № 1706-VII (що діяла до 13.01.2016) містилась частина 2, відповідно до якої територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), проставляє у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відмітку про реєстрацію місця проживання, в якій зазначається: 1) адреса фактичного проживання, за якою внутрішньо переміщеній особі може бути вручено офіційну кореспонденцію (місце фактичного проживання); або 2) адреса структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення; або 3) адреса територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції).

При цьому відмітка про реєстрацію місця проживання внутрішньо переміщеної особи не вноситься до її паспортного документа.

Внесені в подальшому зміни, до вказаної правової норми, також не передбачали внесення до паспорту внутрішньо переміщеної особи відмітки про реєстрацію місця проживання.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.08.2015 за №3004011993, виданою Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в м. Києві державною адміністрацією, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою.

Відповідно до зазначеної довідки фактичним місцем проживання/перебування позивача є АДРЕСА_2 .

Крім того, з аналізу ч. 3 п. 175.1 ст.175 ПК України не вбачається, що місце проживання платника податків за адресою іпотечного житла повинно підтверджуватись виключно відміткою в паспортному документі.

Пунктом 175.1 статті 175 ПК України встановлено, що саме платник податку має право визначати іпотечне житло як основне його місце проживання, що зроблено позивачем при поданні податкової декларації.

З огляду на вказане, законодавцем не встановлено необхідності підтвердження місця проживання виключно відміткою в паспортному документі, а лише зазначено один зі способів підтвердження місця проживання.

Враховуючи, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, права, свободи та законні інтереси якої, поміж інших нормативно правових актів регулюються спеціальним Законом № 1706-VII, відповідно до положень якого факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону, суд дійшов висновку, що вказана довідка є документом, яким підтверджується основне місце проживання позивача.

Отже, з аналізу наведених норм, а також обставин, встановлених судом, місцем постійного проживання/перебування є квартира, придбана позивачем за рахунок іпотечного житлового кредиту.

Більше того, вказані обставини, були досліджені і встановлені в рішеннях Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.02.2019 у справі №826/6484/18 від 17 червня 2020 року № 640/22997/20, що набрали законної сили згідно ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2019 та від 01 жовтня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.04.2018 №0122981311 та від 29.07.2019 № 0225861311, з аналогічними підставами позовів.

Відповідно до пункту 43.5 статті 43 Податкового кодексу України контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Таким чином, подана позивачем податкова декларація про майновий стан та доходи за 2019 рік від 06 липня 2020 року із зазначенням суми, що підлягає поверненню з бюджету є умовою для здійснення повернення надміру сплаченої суми грошового зобов`язання та підставою для підготовки відповідачем висновку про повернення 17410,31 грн. з відповідного бюджету та подання його для виконання відповідному органові Державної казначейської служби України.

Відтак, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання Головного управління ДПС у м. Києві підготувати та подати відповідному органу Державної казначейської служби України висновок про повернення ОСОБА_1 надмірно сплачену до бюджету суму податку на доходи фізичних осіб за 2019 рік в розмірі 17410,31 грн. на підставі поданої декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік.

Також, суд зазначає, що відповідно до пп. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 ПК України до податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача). У зазначених документах обов`язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк їх продажу (виконання, надання).

Відповідно до змісту п. 179.1 ст. 179 ПК України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу (зокрема, у випадку застосування права на податкову знижку).

В силу норми п. 179.8 ст. 179 Податкового Кодексу України сума, що має бути повернена платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, зазначену в декларації, протягом 60 календарних днів після надходження такої податкової декларації.

Згідно з пунктом 43.5 статті 43 Податкового кодексу України контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Враховуючи висновки суду щодо протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача вчинити дії спрямовані на повернення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб також підлягають задоволенню.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Практика Європейського суду з прав людини, викладена, зокрема, у рішеннях по справах "Совтрансавто Холдінг" проти України" та "Україна-Тюмень" проти України", засвідчує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. Отже, викладені у наведених постановах адміністративних судів висновки в обов`язковому порядку повинні братися до уваги при вирішенні даного спору.

Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач правомірно скористався своїм правом на отримання податкової знижки, в свою чергу, відповідачем не доведена, а позивачем спростована, правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд звертає увагу на правову позицію, висловлену у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", яке згідно із Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права та підлягає застосуванню судами.

Так, у п. 110 вказаного рішення Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Натомість, позивачем доведено та надано достатньо належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 17 вересня 2020 року № 0458043320.

3. Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві у встановленні законодавством строки підготувати висновок про повернення надміру сплаченого податку з доходів фізичних осіб з Державного бюджету України в розмірі 15884,81 грн на користь позивача та подати такий висновок для виконання відповідному органу Державної казначейської служби України.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).

Рішення суду, відповідно до частин першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова