Рішення № 94127957, 12.01.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2021 року м. Київ № 640/20819/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складіссудді Аверкової В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства розвитку громад та територій України

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства розвитку громад та територій України (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 04 серпня 2020 року № 308К/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 »;

зобов`язати Міністерство розвитку громад та територій України поновити позивача на посаді, рівнозначній посаді головного спеціаліста Департаменту з питань проектування об`єктів будівництва, технічного регулювання та науково-технічного розвитку Міністерства розвитку громад та територій України;

стягнути з Міністерства розвитку громад та територій України середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з дати звільнення 07 серпня 2020 року.

В обґрунтування позову, зазначено, що звільнення є незаконним, таким що не узгоджується із чинним законодавством, без своєчасне попередження про наступне вивільнення та за відсутності пропозиції про рівнозначну посаду в іншій структурі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

19 жовтня 2020 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечує проти позову з посиланням на правомірність та законність оскаржуваного наказу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 10 вересня 2019 року № 207 «Про затвердження та введення в дію структури апарату Міністерства розвитку громад та територій України» затверджено та введено в дію з 10 вересня 2019 року структуру апарату Міністерства розвитку громад та територій України

Пунктом 2 вказаного наказу вирішено: подати на затвердження до Національного агентства з питань державної служби перелік посад працівників апарату Міністерства розвитку громад та територій України, які виконують функції з обслуговування відповідно до Закону України «Про державну службу»; затвердити штатний розпис апарату Міністерства розвитку громад та територій України за погодженням з Міністерством фінансів України.

Згідно Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 04 серпня 2020 року № 308К/ОС звільнено ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу координації науково-технічних робіт Департаменту з питань проектування об`єктів будівництва, технічного регулювання та науково-технічного розвитку, 07 серпня 2020 року із займаної посади відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Як свідчать матеріали справи, попередження про наступне вивільнення позивачу надано 25 червня 2020 року.

Вирішуючи адміністративну справу по суті, суд зазначає наступне.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною 3 статті 87 вказаного Закону передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Відповідно до частини 3 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Так, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Судом встановлено, що затвердження та введення в дію структуру апарату Міністерства розвитку громад та територій України проводилось відповідно до пункту 8 частини 2 статті 8, пункту 7 частини 4 статті 10 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», абзацу другого частини 4 статті 3 Закону України «Про державну службу», постанов КМУ від 24 жовтня 2018 року «Про затвердження реформування структури апарату деяких міністерств», від 05 квітня 2014 року № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів», від 12 березня 2005 року № 179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій», від 18 серпня 2017 року № 644 «Про деякі питання упорядкування структури Секретаріату Кабінету Міністрів України, апарату міністерств та інших центральних органів виконавчої влади», від 02 вересня 2019 року № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», Концепції запровадження посад фахівців з питань реформ, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2016 року № 905.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 29 квітня 2020 року № 106 «Про затвердження та введення в дію структури Міністерства розвитку громад та територій України» до структури Міністерства розвитку громад та територій України було внесено зміни, зокрема, було виключено структурний підрозділ «Департамент з питань проектування об`єктів будівництва, технічного та науково-технічного розвитку».

Відповідно, прийнято наказ від 18 травня 2020 року № 137 К/ОС «Про введення в дію штатного розпису Міністерства розвитку громад та територій України на 2020 рік».

Внаслідок прийняття вказаних вище наказів, було виключено структурний підрозділ «Департамент з питань проектування об`єктів будівництва, технічного та науково-технічного розвитку.

Одночасно судом встановлено, що гранична чисельність працівників Міністерства розвитку громад та територій України, яка встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів" з моменту прийняття згадуваної постанови змінено не було.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у Міністерстві фактично не відбулось скорочення чисельності або штату працівників, а мало місце перейменування органу, в якому працювала позивач.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про вивільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону України від 10.12.2015 N 889-VIII "Про державну службу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю (частина третя статті 87 Закону України "Про державну службу").

Підпунктом 1 пункту 15 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" зобов`язано КМУ, зокрема, забезпечити прийняття та набрання чинності одночасно з набранням чинності цим Законом Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, Положення про Комісію з питань вищого корпусу державної служби, схеми посадових окладів на посадах державної служби на 2016 рік, інших нормативно-правових актів, передбачених цим Законом.

Суд зазначає, що перш за все, доцільним, на переконання суду є застосування позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеному в пункті 19 постанови від 06.11.92 N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів".

Так, постановою визначено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

При проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Зі змісту частини другої статті 40 КЗпП України випливає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять будь-яких доказів реорганізації або ліквідації Міністерства розвитку громад та територій України. Вищезазначені накази свідчать про введення в дію штатного розпису.

Натомість, згідно попередження про наступне звільнення, яке підписане позивачем 25 червня 2020 року, позивача повідомлено про її наступне вивільнення на підставі частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» внаслідок зміни структури Міністерства розвитку громад та територій України на 2020 рік, та введення в дію штатного розпису, внаслідок якого відбулося скорочення посад.

Відсутні докази і того, що позивачу запропоновано іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Натомість, матеріали справи свідчать що позивач неодноразово зверталась до відповідача щодо переведення на рівнозначну посаду, зокрема:

- доповідна записка від 17 липня 2020 року № 9/16.1-9203 до Державного секретаря Мінрегіону - ОСОБА_6 та до Заступника Начальника управління (служби) управління - ОСОБА_2 щодо попередження про наступне звільнення із фактами порушення законодавства та пропозиціями про вирішення питання переведення позивача на рівнозначну посаду на ім`я Державного секретаря Мінрегіону - ОСОБА_6 надано відмову листом від 24.07.2020 № 9/23-9486-20 за підписом Заступника Начальника управління (служби) управління - ОСОБА_2 (копія міститься в матеріалах справи);

- звернення безпосереднього Директора Департаменту з питань проектування об`єктів будівництва, технічного регулювання та науково-технічного розвитку - ОСОБА_5 (доповідна записки від 01.06.2020 № 9/16.3-7179 щодо переведення працівників Департаменту на вакантні рівнозначні посади до Директорату технічного регулювання у будівництві. Отримано відмову - доповідна записка від 03.06.2020 № 9/23-7308-20 (копія міститься в матеріалах справи);

- повторні звернення Директора Департаменту з питань проектування об`єктів будівництва, технічного регулювання та науково-технічного розвитку - ОСОБА_5 доповідна записка від 09.06.2020 № 9/16.3-7480 до Державного секретаря Мінрегіону - ОСОБА_4 , від 19.06.2020 № 9/16.3-8002; доповідна записка від 08.07.2020 № 9/16.3- 8739 (копії додаються) до т.в.о. Державного секретаря Мінрегіону ОСОБА_3 та т.в.о.

Начальника управління (служби) управління - ОСОБА_2 щодо переведення працівників Департаменту на вакантні рівнозначні посади.

Судом встановлено, що відповідач оголосив конкурс на зайняття вакантних посад, в тому числі на посади, які є рівнозначними посаді головного спеціаліста Департаменту, що підтверджується наказами відповідача від 31.07.2020 № 295 К/ОС та від 06.08.2020 № 315 К/ОС (2 посади головних спеціалістів), від 07.08.2020 № 319 К/ОС (3 посади головних спеціалістів) (копії міститься в матеріалах справи).

Відповідач зазначає, що пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" у керівника державного органу відсутній обов`язок попередження державного службовця про звільнення та надання пропозиції іншої рівнозначної посади державної служби.

Стосовно таких доводів відповідача суд зазначає, що пунктом 7 частини першої статті 2 Закону України "Про державну службу" визначено, що суб`єктом призначення є державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Суд з посиланням на частини першу та третю статті 87 Закону України "Про державну службу" зазначає, що суб`єктом призначення позивача є Міністерство розвитку громад та територій України, який при прийняті рішення про звільнення зобов`язаний забезпечити дотримання норм чинного законодавства.

Вищезазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 грудня 2019 року у справі № 826/12583/16.

Суд наголошує, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про скорочення чисельності або штату або ліквідацію або про його реорганізацію та одночасну відсутність можливості пропозиції для позивача іншої рівноцінної посади, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності застосування до позивача пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" та про порушення процедури звільнення із займаної посади, що, у свою чергу, свідчить про протиправність прийняття оскаржуваного наказу та про задоволення позовних вимог у цій частині.

Крім цього, доводи відповідача про перебування позивача у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку до 14 травня 2019 року (до роботи приступила 15 травня 2019 року) як наслідок відсутність, на думку відповідача, безперервного стажу, не приймаються судом, оскільки гарантії трудового законодавства про недопустимість свавільного звільнення державних службовців не залежить від наявного безперервного стажу роботи.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи неправомірність прийняття відповідачем наказу від 07 серпня 2020 року № 308К/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 », суд дійшов висновку також про задоволення вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення її на рівнозначній посаді головного спеціаліста Департаменту з питань проектування об`єктів будівництва, технічного регулювання та науково-технічного розвитку Міністерства розвитку громад та територій України з 07 серпня 2020 року.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає про наступне.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Пункт 10 Порядку визначає, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток.

Таким чином, сума належного позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення має бути скоригована на відповідний коефіцієнт підвищення з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

На виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 грудня 2020 року відповідачем надано довідку про середню заробітну плату за період роботи з січня 2020 року по 07 серпня 2020 року.

Матеріали справи містять довідку про середню заробітну плату, відповідно до якої заробітна плата за останні два повних місяці роботи ( червень - липень 2020 року) складає 39 461,96 грн, відповідно середньоденна заробітна плата позивача складає 917,72 грн (розрахунок здійснено відповідно до кількості робочих днів відповідно до Порядку та листа Міністерства праці та соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу" від 08.08.2018 р. № 78/0/206-18).

Згідно листа Міністерства праці та соціальної політики України "Про розрахунок норми тривалості робочого часу" від 27 вересня 2019 року № 1133/0/206-19 кількість робочих днів складає: серпень - 16 днів, вересень - 22 дні, жовтень - 21 день, листопад - 21 день, грудень - 22 дні, січень - 6 днів. Загалом - 89 робочі дні х 917,72 грн = 81 677,08 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва відповідачем не доведена правомірність звільнення позивача з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби, - виконуються негайно.

Беручи до уваги наведену процесуальну норму суд вважає, що рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства розвитку громад та територій України (01601, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 9, код ЄДРПОУ 37471928) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати Міністерства розвитку громад та територій України від 07 серпня 2020 року № 308К/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 ».

3. Зобов`язати Міністерство розвитку громад та територій України поновити позивача на посаді, рівнозначній посаді головного спеціаліста Департаменту з питань проектування об`єктів будівництва, технічного регулювання та науково-технічного розвитку Міністерства розвитку громад та територій України з 07 серпня 2020 року.

4. Стягнути з Міністерства розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 81 677 (вісімдесят одна тисяча шістсот сімдесят сім гривень вісім копійок) 08 копійок.

5. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернути до негайного виконання.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова