Рішення № 94126922, 14.01.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13593/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Сидорівського С.А., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” про визнання протиправною та скасування постанови ВП №63663474 від 18.11.2020 року та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” про визнання протиправною та скасування постанови ВП №63663474 від 18.11.2020 року та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 08.12.2020р. Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху

На виконання ухвали 30.12.2020р. (вх. № 56170/20) позивач надав до суду заяву про усунення недоліків, чим усунув зазначені судом недоліки.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами з урахуванням ст. 287 КАС України.

Ухвалою від 11.01.2021 року розгляд справи відкладено.

12.01.2021 року (вх. № ЕП/515/21) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

12.01.2020 року (вх. № ЕП/589/21) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи без участі.

12.01.2020 року (вх. № ЕП/590/21) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Постановою №49636782 від 13.11.2020 року про повернення виконавчого листа № 2-2691/10 від 15.06.2010 року, виданого 24.12.2010 року, повернуто стягувачу без виконання, та вимоги ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, яка була чинна до 28.08.2018 року – відсутні підстави для зарахування коштів стягнутих з ОСОБА_1 в сумі 27058,89 грн., як виконавчого збору по ВП № 49636782, на думку позивача відповідні кошти підлягають поверненню. За таких обставин, позивач не погоджується із постановою ВП № 63663474 від 18.11.2020 року про стягнення виконавчого збору, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що оскаржувана позивачем постанова про стягнення виконавчого збору винесена державним виконавцем у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, з огляду на невиконання рішення суду, у зв`язку з чим просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В судове засідання 14.01.2021 року сторони по справі не з`явились, сповіщались належним чином та завчасно про дату, час та місце судового засідання, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі, від відповідача та третіх осіб жодних клопотань про перенесення судового засідання на іншу дату або розгляд справи без участі представників до суду не надходили.

Відповідно до ч.9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розглянути позовну заяву в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з позовної заяви, на підставі судового рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15.06.2010 року № 2-2691/10 був виданий 24.12.2010 року виконавчий лист № 2-2691/10 про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором на загальну суму 363363,48 грн. та в рівних частинах судовий збір в розмірі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 120,00 грн. (а.с. 44-45).

На підставі Виконавчого листа № 2-2691/10 виданого 24.12.2010 року постановою про відкриття виконавчого провадження № 49636782 від 15.12.2015 року головного державного виконавця Ахремова Т.Ю. Суворовського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області відкрито виконавче провадження № 49636782 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошової суми у розмірі 365183,48 грн. (а.с. 11).

Постановою про заміну сторони виконавчого провадження № 49636782 від 13.11.2020 року державного виконавця Боржемського С.І. Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) замінено сторону стягувача з АТ «Райффайзен Банк Аваль» на ОСОБА_3 (а.с. 30-31).

Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу № 49636782 від 13.11.2020 року державного виконавця Боржемського С.І. Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Виконавчий лист № 2-2691/10 виданий 24.12.2010 року повернуто стягувачу без виконання та припинено чинність арешту майна боржника від 15.12.2015 року ВП №49636782 та скасовано інші заходи примусового виконання рішення (а.с. 32-33).

Постановою про відкриття виконавчого провадження № 63663474 від 18.11.2020 року державного виконавця ОСОБА_4 . Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі Постанови про стягнення виконавчого збору №49636782 від 23.12.2019 року зобов`язано стягнути виконавчий збір з ОСОБА_1 в розмірі 9459,46 грн. на користь Другого Суворовського ВДВС у місті Одесі (а.с. 36-37).

Позивач, вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору протиправною, звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно з ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі Інструкція).

Згідно з п.8 розділу ІІІ Інструкції стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Тобто, вищевказаними нормами передбачено обов`язок державного виконавця після повернення виконавчого документа стягувачу на підставі його заяви, приймати постанову про стягнення виконавчого збору.

Суд зазначає, що з аналізу норм ч.2 ст.27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Однак, частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 року № 2475-VIII, чинній з 28.08.2018 року передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

При цьому, за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Таким чином, з урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржника ОСОБА_1 , оскільки виконавче провадження розпочато під час дії попередньої редакції ст.27 Закону № 1404-VІІІ, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, суд вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією, висловленою в постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №1340/5053/18, від 29 липня 2020 року у справі №1340/5050/18, від 14 травня 2020 року у справі №640/685/19 та від 15 жовтня 2020 року у справі №280/5959/19.

Відтак, суд вважає, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VIII.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №63663474 від 18.11.2020 року, якою зобов`язано стягнути виконавчий збір з ОСОБА_1 в розмірі 9459,46 грн. на користь Другого Суворовського ВДВС у місті Одесі обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) підготувати та направити Державній казначейській службі України щодо повернення з Державного бюджету України на користь фізичної особи ОСОБА_1 27058,89 грн. надмірно зарахованих коштів в рамках виконавчого провадження №49636782 суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 року за №1650/24182, затверджено Порядок повернення коштів помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, який прийнято на виконання статей 43,45, 78 та 112 Бюджетного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України, статті 301 Митного кодексу України, статті 7 Закону України «Про судовий збір» та Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375.

В даному випадку, після набрання рішенням законної сили у даній адміністративній справі, кошти, сплачені позивачем на виконання спірної постанови, будуть вважатися помилковими, а тому останній не буде позбавлений можливості звернутися в порядок та спосіб, встановлений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787 з метою їх повернення.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги щодо зобов`язання Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) підготувати та направити Державній казначейській службі України щодо повернення з Державного бюджету України на користь фізичної особи ОСОБА_1 27058,89 грн. надмірно зарахованих коштів в рамках виконавчого провадження №49636782, передчасними та станом на час вирішення спору по суті є необґрунтованими.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір».

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).

За приписами ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

Згідно висновку Верховного Суду, висвітленого у Постанові від 15.05.2018 року у справі №821/1594/17, “розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги”.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Що стосується розміру, заявлених представником позивача до стягнення витрат, суд зазначає наступне.

Як вказано вище, розмір судових витрат має бути співмірним з часом, витраченим адвокатом на надання послуг, складністю справи, обсягом наданих послуг, ціною позову, значенням справи для сторін.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі 814/698/16.

Крім того, до суду необхідно надати і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги разом із відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена, а також із доказами, які підтверджують здійснення відповідних витрат (у разі понесення таких).

Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Таким чином, судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу, повинні бути пов`язані тільки з розглядом конкретної адміністративної справи, що розглядається судом, і за надання правової допомоги за визначених законом обставин: у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Суд зазначає, що матеріали справи містять наступні документи на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді його представником, а саме: попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, договір про надання правової допомоги № 08-3 від 25.08.2020р., акт виконаних за договором про надання правової допомоги № 08-3 від 25.08.2020р.

Разом з тим, суд зазначає, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно також долучати калькуляцію погодинної вартості правової допомоги, яка має бути передбачена договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором (звіті про надання правової допомоги).

Калькуляція платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічний висновок висловив Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч.5 ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст. 134 КАС України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Долученими до справи документами позивачем доведено часткового надання йому адвокатом правничої допомоги у суді першої інстанції.

Так, згідно акту за договором про надання правової допомоги заявлялися до відшкодування такі витрати:

1) Зустріч, попередня консультація з клієнтом (2,5 години) 24.11.2020 року – 2500,00 грн.;

2) Вивчення матеріалів справи, правовий аналіз первинних документів і узгодження правової позиції, обрання належного способу захисту прав (10 годин) 25.11.2020р. – 26.11.2020р. – 10000,00 грн.;

3) Підготовка позовної заяви (15 годин) 27.11.2020р., 30.11.2020р. – 15000,00 грн.;

4) Підготовка заяви про усунення недоліків позовної заяви, підготовка уточненого позову та відправка їх до суду (4 години) 28.12.2020р. – 4000,00 грн.;

5) Телефонна розмова з секретарем судді (1 хвилина) – 16,66 грн.;

6) Підготовка заяви про розгляд справи без участі та відправка її до суду (1 година) 12.01.2021р. – 1000,00 грн.;

7) Підготовка Клопотання про повернення витрат на професійну правничу допомогу та відправка її до суду (1 година) 12.01.2021р. – 1000,00 грн.;

8) Гонорар успіху в разі задоволення позовних вимог частково – 5625,00 грн.

Разом в разі задоволення позовних вимог частково – 39141,66 грн.

Дослідивши поданий розрахунок, суд частково з ним погоджується та вважає, що послуги за № 1 – 8 по суті стосуються підготовки позовної заяви клієнту, а тому є взаємопохідними між собою та не можуть рахуватися окремо. Відтак, суд не враховує їх окремо, а вважає однією правовою послугою. А тому, замість розрахованих 13000,00 грн., суд вважає співмірною сумою - 3000,00 грн.

Враховуючи ту обставину, що дана справа є незначної складності та підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала, як зазначив представник позивача більше 30 годин обсягу юридичної і технічної роботи, а тому суд вважає, що розмір витрат на правову допомогу на рівні 39141,66 грн. є неспівмірним зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді та затраченим ним часом на надання таких послуг.

Так, витрати зазначені в заяві про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не відповідають критерію реальності та розумності їхнього розміру, а відтак суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) (місцезнаходження: 65102, Одеська область, м. Одеса, вул. 1А Сортувальна, буд. 36 Г; код ЄДРПОУ 41405348), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” місцезнаходження: вул. Лєскова, 9, м. Київ, 01001) про визнання протиправною та скасування постанови ВП №63663474 від 18.11.2020 року та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №63663474 від 18.11.2020 року, якою зобов`язано стягнути виконавчий збір з ОСОБА_1 в розмірі 9459,46 грн. на користь Другого Суворовського ВДВС у місті Одесі.

Стягнути з Другого Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 41405348) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі грн. 00 копійок).

В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.01.2021 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.