Рішення № 94126219, 14.01.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 січня 2021 року Справа № 280/8082/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни (вул. Златоустівська, буд. 55, офіс 61, м. Київ, 01135), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Акціонерне товариство “Банк Форвард”, (м.Київ вул. Саксаганського, буд.105, код ЄДРПОУ 34186061) про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни (далі - відповідач), третя особа - Акціонерне товариство “Банк Форвард”, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №63188477.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено про те, що відповідачем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 3719 від 05.09.2020 та про стягнення на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості у розмірі 19381,29 грн. Зазначає, що під час укладення кредитного договору позивач мешкала і мешкає у м. Запоріжжі. Позивач вважає, що приватний виконавець при відкритті виконавчого провадження порушив ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» та всупереч законодавства прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в нього достовірної інформації про місце проживання позивача в іншому виконавчому окрузі поза межами своєї компетенції, оскільки місце проживання боржника ОСОБА_1 не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Павелків Т.Л. здійснює свою діяльність. Так, вважаючи оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню позивач звернулася із даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 13.11.2020 позовну заяву по справі №280/8082/20 залишено без руху та наданий позивачу строк 10 днів з моменту отримання цієї ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 30.11.2020 призначено справу до розгляду у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін на 10.12.2020 урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, визначених ст.287 КАС України (категорія термінових адміністративних справ).

Ухвалою суду від 10.12.2020 розгляд справи було відкладено на 12.01.2021.

12.01.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що 02.10.2020 до офісу приватного виконавця надійшла заява стягувача АТ «Банк «Форвард» № 17/1-577/363 від 17.09.2020 про примусове виконання рішення, а саме виконавчого напису № 3719 від 05.09.2020, виданого приватним нотаріусом Київського МНО Буждиганчук Є.Ю. про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 19381,29 грн. До заяви про примусове виконання рішення було додано довідку про відкритий рахунок, в якій зазначається, що позивач є власником рахунку № НОМЕР_1 , відкритого а АТ «Банк Форвард», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 105. Крім того, до заяви про примусове виконання рішення було додано оригінал виписки по рахунку, з якої вбачається, що на рахунку № НОМЕР_1 станом на 02.10.2020 наявні кошти у розмірі 0,20 грн. Тобто, стягувачем подано документ, який підтверджує, що майно боржника знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця. Також звертає увагу, що до відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець має право лише перевірити виконавчий документ на відповідність вимогам, передбаченим ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а обовязку приватного виконавця проводити виконавчі дії спрямовані на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження та обовязку вимагати від стягувача додаткових документів щодо підтвердження місця проживання боржника чинним законодавством не передбачено. Просить в задоволенні позову відмовити.

У судове засідання 12.01.2021 учасники справи чи їх представники не прибули. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд даної справи в порядку письмового провадження.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Відтак, суд дійшов висновку про можливість завершення розгляду даної справи в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Акціонерне товариство "Банк Форвард" звернулось до приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Павелків Тетяни Леонідівни із заявою про примусове виконання рішення, в якій просили відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 3719 від 05.09.2020, виданого приватним нотаріусом Київського МНО Буждиганчук Є.Ю. про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 19381,29 грн.

02.10.2020 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Павелків Т.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63188477 з примусового виконання виконавчого напису №3719 від 05.09.2020 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Банк Форвард" заборгованості у розмірі 19381,29 грн.

Вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження від 02.10.2020 протиправною та такою що підлягає скасуванню позивач звернулася із даним позовом до суду.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.

Положеннями ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” (далі – Закон № 1403-VІІІ) передбачено, що в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 6 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону № 1404-VІІІ знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

За приписами ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України (ч. 4 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ).

Згідно з п. 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених ст. 24 Закону № 1404-VІІІ.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).

У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (ч. 3 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон № 1404-VІІІ і Закон № 1403-VІІІ визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з ч. 3 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

За приписами п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Положеннями ч. 5 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.

Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

Положення наведених вище норм свідчать про те, що саме на виконавця покладено обов`язок встановити, чи пред`явлено виконавчий документ за належним місцем виконання, відповідно до ст. 24 вказаного Закону.

Судовим розглядом встановлено, що приватний виконавець Павелків Т.Л. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.

Згідно штампу в паспорті щодо реєстрації місця проживання позивача станом на момент підписання заяви серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до заяви (оферти) № 200055068, підписаною між ПАТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 , місцем реєстрації та проживання останньої зазначено АДРЕСА_2 .

Доказів внесення сторонами змін до вищезазначених документів щодо адреси фактичного проживання позичальника відповідачем не надано.

Крім того, у відомостях про фактичне місце проживання ОСОБА_1 , вказані у виконавчому написі приватного нотаріуса Київського МНО Буждиганчук Є.Ю. також зазначено адреса: АДРЕСА_2 .

Так, у спірних відносинах належним місцем виконання є місце проживання або перебування боржника, або місце знаходження його майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, визначає Закон України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” від 11.12.2003 р. № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), відповідно до статті 3 якого місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Закону № 1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (ч. 10 ст. 6 Закону № 1382-IV).

Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування (ч. 17 ст. 9 Закону № 1382-IV).

Тобто, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання виконавчого документа.

Отже, місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Павелків Т.Л. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні № 63188477 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, у зв`язку з чим суд вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів з фізичної особи, яка має місце проживання у Запорізькій області (місто Запоріжжя).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у судових рішеннях від 25.06.2019 у справі № 826/7969/16 та від 29.01.2020 у справі № 804/476/17.

Посилання відповідача на те, що чинне законодавство не покладає на виконавця обов`язку здійснювати перевірку місця проживання боржника до відкриття виконавчого провадження, в контексті спірних правовідносин є незмістовними з тих підстав, що виконавцем у будь-якому разі порушено вимоги Закону №1404-VIII в частині відкриття виконавчого провадження не за місцем виконання, оскільки матеріали справи не містять доказів проживання позивача у місті Києві.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що постанова приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової М.В. про відкриття виконавчого провадження №63101162 від 22.09.2020 є протиправною, необґрунтованою та такою, що прийнята без врахування усіх обставин, що мають значення для її прийняття, а тому підлягає скасуванню.

Щодо посилання у відзиві на позовну заяву, що приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження, відповідач керувався випискою по рахунку, з якої вбачається, що на рахунку № НОМЕР_1 станом на 02.10.2020 наявні кошти у розмірі 0,20 грн., відкритого у АТ “Банк Форвард”, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 105, а тому під час прийняття виконавчого документа до виконання про стягнення з позивача коштів, приватним виконавцем не було порушено вимог статті 24 Закону України “Про виконавче провадження”, то суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно зі ст.179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 року № 2346-III (далі – Закон № 2346) кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Згідно з п.п. 6.1, 6.2 ст. 6 вищевказаного Закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам, представництвам юридичних осіб в Україні, інвестиційним фондам та компаніям з управління активами, що діють від імені таких інвестиційних фондів, фізичним особам). Особи, визначені в п. 6.1 цієї статті, мають право відкривати рахунки у будь-яких банках України відповідно до власного вибору для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб.

Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки (п. 7.1 ст. 7 Закону № 2346).

За приписами пп. 7.1.4 п. 7.1 ст. 7 Закону № 2346 особливості режимів функціонування вкладних (депозитних), поточних рахунків, рахунків умовного зберігання (ескроу) та кореспондентських рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками.

Згідно з пп.7.1.5 п. 7.1 ст. 7 Закону № 2346 зарахування коштів на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу коштів у безготівковій формі з інших рахунків.

Отже, проаналізувавши вищенаведені правові норми, суд дійшов висновку, що безготівкові кошти, які перебувають на рахунках у банках, є об`єктом права власності і такий висновок узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.09.2018 року у справі № 905/3542/15.

Зі змісту заяви третьої особи про примусове виконання рішення, направлених відповідачу, вбачається, що стягувач просив приватного виконавця відкрити виконавче провадження саме за місцем знаходження майна (грошових коштів) боржника.

Згідно з листом третьої особи, доданою до заяви про примусове виконання рішення, у позивача є рахунок № НОМЕР_1 у валюті гривня, відкритий у третьої особи, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Саксаганського, 105.

Разом з тим, суд зазначає, що ані заява стягувача, ані листи третьої особи не є належними доказами наявності грошових коштів боржника на рахунку, відкритому в установі банку, оскільки такі підтверджують наявність лише відкритого рахунку, а не коштів на ньому.

У матеріалах виконавчого провадження, які були надані відповідачем, відсутні документи, що підтверджують наявність власних коштів на рахунку позивача.

Суд зазначає, що наявність у позивача відкритого банківського рахунку ще не свідчить про наявність на цьому рахунку грошових коштів. Тобто, саме кошти боржника, які знаходяться на рахунку є майном, а не сам рахунок, відкритий боржником у банківській установі.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що для визначення місцезнаходження майна боржника важливим аспектом є саме наявність грошових коштів на банківських рахунках останнього, а не сам по собі факт відкриття такого рахунку, що не є тотожним.

Поняття “картковий рахунок” було передбачено Постановою НБУ від 19.10.2005 р. “Про затвердження Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням” №137, яке втратило чинність на підставі Постанови НБУ №223 від 30.04.2010 р.

При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що “картковий рахунок” є майном в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України. Так само, не передбачено й визначення місцезнаходження “карткового рахунку” за місцем знаходження будь-якого банку.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, що на картковому рахунку № НОМЕР_1 відкритому в АТ "Банк Форвард", знаходяться грошові кошти позивача, що давало би підстави вважати їх майном боржника, відповідно, місцезнаходженням майна боржника.

Відповідачем у відзиві зазначено, що наявність грошових коштів на № НОМЕР_1 підтверджується довідкою АТ “Банк Форвард”.

Між тим, довідка на яку посилається відповідач, не містить даних про наявність грошових коштів на рахунку позивача.

Отже, у відповідача на час відкриття виконавчого провадження не було доказів наявності у боржника майна у виконавчому окрузі міста Києва, а тому, суд вказує про наявність правових підстав для визнання протиправною оскаржуваної постанови.

Крім того, суд зазначає, що фактично виконавче провадження відповідачем відкрито за місцезнаходження стягувача, що суперечить принципу, який закладений у ст. 24 Закону № 1404, а саме, що виконавче провадження відкривається за місцем проживання, перебування, знаходження боржника або його майна. Відкриття провадження за місцезнаходженням стягувача в такій ситуації чинним законодавством не передбачено.

Щодо посилань відповідача на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, від 27 грудня 2019 року в справі № 905/584/19, де зазначено, що вирішуючи спір, суду належало встановити не тільки місцезнаходження боржника, а й місцезнаходження його майна, зокрема, грошових коштів з урахуванням вимог статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", вимог глави ХІІІ ЦК України в розумінні якої, грошові кошти є майном та Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Необхідно вказати на те, що суд при розгляді справи враховує таку думку суду. Необхідною умовою розгляду справи є встановлення як і місце проживання боржника так і місце знаходження майна такого боржника.

Але, матеріали справи не містять жодного доказу того, що майно позивача перебуває у виконавчому окрузі міста Києва.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією 05.11.2020.

З урахуванням задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача з відповідача в повному розмірі.

Керуючись ст.ст. 77, 90, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни (вул. Златоустівська, буд. 55, офіс 61, м. Київ, 01135), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Акціонерне товариство “Банк Форвард”, (м. Київ вул. Саксаганського, буд.105, код ЄДРПОУ 34186061) про скасування постанови, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павелків Тетяни Леонідівни про відкриття виконавчого провадження № 63188477 від 02.10.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни (вул. Златоустівська, буд. 55, офіс 61, м. Київ, 01135) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 840,80 грн.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня й ого проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 14.01.2021.

Суддя А.В. Сіпака